ГЕН. ОЛЕКСАНДЕР ЗАГРОДСЬКИЙ

Олександер Загродський, генерал-полковник Армії Української Народньої Республіки, один із найбільш заслужених бойових старшин Українського Війська, лицар Ордену Залізного Хреста Армії УНР і голова Орденської Ради того ж Ордену,, кол. учасник і полководець визвольної боротьби України, зокрема Першого Зимового Походу, почесний член ОбВУА та невтомний комбатантський і суспільно-громадський діяч.

Генерал народився 10 квітня 1889 р. в селі Зелиньково, Уманського повіту на Київщині. Після завершення загальної шкільної освіти вступив до б. російської армії та, закінчивши з успіхом військову школу, став професійним старшиною. В її рядах перебував першу світову війну, при чому був відзначений за хоробрість Ґеоргієвським хрестом з лавровою галузкою 3-го ступня і золотою зброєю.
Вступивши в перших днях відродження української державности до української армії, приймав в її лавах активну участь впродовж усієї визвольної боротьби. При цьому займав командні пости, спершу як командир 1-го піхотного куреня в окремому Запорозькому Загоні, згодом як командир Першого ім. Гетьмана Дорошенка Піхотного полку в Запорозькій дивізії Армії УНР, відтак як начальник цієї Дивізії та заступник командуючого Запорозьким корпусом. Був одним з ініціяторів та найвизначніших командирів славетнього Першого Зимового Походу. Він командував Волинською

Групою, яка згодом була перейменована на 2-гу Волинську Стрілецьку дивізію. Воднораз був заступником командарма, ген. Михайла Омеляновича-Павленка. Ген. Загродський командував Волинською дивізією під час усіх бойових операцій в 1920 році. Його службовий реєстр виказує участь в 101 бою та 5-кратне важке поранення. За всі ті визначні заслуги був нагороджений найвищими військовими почестями. Був головою Орденської Ради Ордену Залізного Хреста Армії УНР, заступником Капітули Хреста Симона Петлюри, головою Братства св. Покрови Армії УНР, членом Вищої Військової Ради при Уряді УНР і членом Вищої Військової Гонорової Ради Армії УНР.

Після інтернування Армії УНР в Польщі опинився на короткий час у таборі у Вадовицях, якого був командантом, а після переведення всієї Волинської дивізії до табору в Каліші був начальником двох тамтешніх таборів. При цьому приймав живу участь в громадському житті таборян. Зокрема був головним ініціятором і фундатором таборової гімназії ім. Т. Шевченка, з якої вийшло чимало укранських інтеліґентів, що покінчили відтак вищі студії та зайняли провідні становища в українській спільноті. Був також почесним головою таборових курсів і Товариства відродження українських танків (В. Авраменка). Як голова Спілки Воєнних Інвалідів Армії УНР, виєднав прийняття цієї Спілки до міжнародної інвалідської організації С.А.М.А.К., яка допомагала морально і матеріяльно інвалідам Армії УНР. Знову ж на становищі заступника голови Управи Української Станиці в Каліші придбав землю під військовий цвинтар.

Перебуваючи в таборі переміщених осіб (ДП) у Зальцбурзі, в Австрії, піклувався дбайливо українськими воєнними інвалідами та був обраний почесним головою Спілки Українських Інвалідів. Був також основоположником і членом УНДС в Німеччині та Австрії. До ЗСА прибув 1949 р. і поселився зразу в Нью-Йорку, де проживав до смерти. Аж до переходу в стан спочинку працював фізичним робітником спершу в залізовиробній фабриці, а відтак у фабриці складових частин до літаків. Водночас включився до активної громадської праці і був одним з ініціяторів та основників "Об'єднання б. Вояків Українців в Америці" (ОбВУА), яке згодом іменувало його на свого почесного члена. У зв'язіку з колишніми ранами та важкою недугою втратив в операції одну ногу, однак був далі активним в комбатантському житті. Зокрема він був головою Центрального Комітету Вшанування Пам'яті Головного Отамана Симона Петлюри, уповноваженим ресорту військових справ Виконного Органу УНРади на ЗСА, головою Головної Контрольної Комісії ОбВУА, членом Контрольної Комісії ЗУАДК, кількакратним головою Відділу ОбВУА Нью-Йорк та довголітнім головою Контрольної Комісії того ж Відділу ОбВУА. Його особливою заслугою було перевидання книжок Олександра Доценка п. н. "Зимовий Похід Армії УНР" та ген. Володимира Сальського "Українсько-московська війна 1920 р. в документах". Ген. О. Загродський був відзначений поруч Ордену Залізного Хреста також Хрестом Симона Петлюри, Воєнним Хрестом та Хрестом Вільного Козацтва.