Три акції УПА на Бірчу

М. Залізняк,
хорунжий УПА

Після закінчення 2-ої світової війни, деяка частина західньо-українських земель як Підляшшя, Холмщина та Лемківщина припала за т. зв. „лінію Керзона" до т. зв. Польської Людової Республіки. Польський комуністичний уряд заводив свої нові порядки, перш за все на східніх теренах, які були для нього найнебезпечніші, бо там діяли не тільки відділи українського підпілля, але також і польська підпільна АК та ВіН. Тому й не диво, що поляки-комуністи хотіли позбутись за всяку ціну українського населення, переселюючи його до УРСР.
Ще перед встановленням офіційних кордонів Польщі дня 16.8.1945 р. польські цивільні банди і так звана міліція, яка рекрутувалась з найгіршого шумовиння, робили зимою і весною 1945 р. напади на українські села, при чому грабували, мордували, палили та знущались з безборонного ще тоді українського населення. Ці напади на українське населення дали поштовх до створення самооборонних відділів СКВ (Самооборонні Кущі Військові) які і стали зав'язком для пізніше створених сотень Української Повстанчої Армії, яка в той час ще не діяла в тому терені.
Масова акція виселення почалась в місяці серпні 1945 р. Великі польські військові відділи під проводом большевицьких спецкомісій по виселенню заквартирували майже в кожному українському селі. Зразу, большевицькі комісарі скликували мітінґи та вели пропаґанду за добровільний виїзд до УРСР. Та пропаганда не дуже то брала. Бачучи це, большевицькі агітатори вдалися до терору. Арештами людей, побоями, вбивствами, насилуванням жінок, підпалюванням сіл та грабіжжю вони намагались зломити опір населення. Почалось насильне, викидування людей з сіл, вантаження на вози чи авта а дуже часто і пішком гнали селян на збірні пункти до залізничих станцій. При тому казали підписувати заяви про „добровільне переселення". До терору ВП (Війська Польського) та НКВД причинилось також немало і польське цивільне населення тих сіл, де було мішане населення, або і сусідніх чисто польських сіл як Делягува, Тернавка, Сільниця, Павликома, які помагали в грабуванні українського населення, маючи за собою польське військо.

Протидія виселенчій акції

До такого терору над українським населенням не можна було приглядатись спокійно, а треба було дати відсіч польським окупантам і їх большевицьким протекторам. Головне Командування УПА та Краєвий Провід Закерзоння дали доручення збройно виступити проти ВП та виселенчих комісій. І так, в підпільному надрайоні „Холодний Яр", який ділився на п'ять районів і до якого входила Перемищина та Бірчанщина, діяли 4 сотні УПА під командуванням курінного Коника. Були це сотні: Громенка, Бурлаки, Ластівки та Барона. Діставши дозвіл від Головного Командування УПА, курінний Коник розпочав акцію проти вивезення населення у свойому терені. Знаючи від розвідки про заміри ворога перевести виселенчу акцію в селі, сотні УПА допомагали населенню в евакуації в ліси, де селяни спокійно могли перечекати час облави, хоронені відділами УПА. Політвиховники УПА переводили по селах збори, вказуючи на злочинність виселенчої акції. Провід Закерзонського Краю видав ряд листівок із закликом до українського населення, щоб не виїздити, а до польського народу і ВП заклики заперестати вбивства, підпали та знущання, бо це все використовує Москва, щоб порізнити обидва народи, які є в боротьбі з червоним окупантом. Але коли ці заклики не дали ніяких успіхів, а поляки дальше тероризували українське населення, відділи УПА вдарили по ворогові. Розгромлено ворожі залоги ВП та большевицькі переселенчі комісії в селах Тисова, Войткова і Жогатин. Висаджено або спалено десятки мостів, міновано залізничні рейки, нищено телефонічні лінії, розкопувано дороги та роблено барикади.
Від того часу почалась неофіційна польсько-українська війна, яка частинно закінчилась щойно в 1947 р., коли то брутальною силою викинено майже всіх українців на т. зв. „зємє одзискане". Хоч боротьба, що її вела УПА, а з нею весь український народ була всюди завзятою, то на Закерзонні вона прибрала на жорстокості, бо тут йшлося про бути або не бути. Або дати себе виселити большевицько-польським наймитам без спротиву з прадідівської землі або задокументувати, що це українська земля і що українці мають право на ній жити і працювати.
Та встоятись не було сили. Від Перемишля до Дубецька вивезено понад 60 сіл, залишаючи лише по кілька родин поляків, або родин мішаних. Все майно, як живий інвентар, хатня обстановка, збіжжя в стодолах мусіло залишитись на місцях. Селянам дозволено брати лише найконечніші речі. Все це добро мало залишитись для колоністів, що їх Варшава задумувала спровадити на місце виселених. Щоб не дати українського майна у ворожі руки, Командування УПА видало сотням наказ молотити залишене на господарствах збіжжя та магазинувати його в спеціяльних, до того приготованих криївках. І так, сотня Громенка замагазинувала около 400-500 метрів пшениці. В дальшому, Краєвий Провід Закерзоння і Командування УПА дали доручення палити ці українські села, що їх вже виселено, щоб таким способом не дати нагоди полякам спроваджувати колоністів і поселювати їх на опустошілі місця. В місяці жовтні 1945 р. спалено вище згадані села, залишаючи лише ті хати, в яких залишились мешканці. При кінці жовтня спалено ще 6 польських сіл: Делягува, Сільниця, Тернавка, Бартківка, Лучки та Павликому, села, які найбільше причинились до грабунків, вбивств та виселення. Лише у самій Павликомі вимордовано більш як 324 українців.
В дальшому етапі вивозу українського населення, більшість ВП та большевицьких виселенчих комісій відійшла в повіти Ярославщини та Сяніччини. Частина ВП та большевиків заквартирувалась в місті Бірчі та в поблизьких, вже вивезених селах, щоб ще виловлювати рештки населення, якого не захопила ще перша фаза вивозу. Щоб не дати полякам закріпитись в терені та продовжувати тероризувати рештки українського населення, Командування УПА рішило знищити польський бастіон в Бірчі як також і довкільні села та в цей спосіб не дати можливостей квартирування для ВП. Тому, Командир Коник заплянував однієї ночі вдарити на Бірчу та дооколичні села і викинути звідтам польські залоги. До заплянованої акції прибув на допомогу з-поза ,,лінії Керзона" курінь УПА ком. Прута.

Спільна акція на Бірчу

Вночі з 21 на 22 жовтня 1945 р. курінь командира Прута виконав акцію на місто Бірчу, де квартирували ВП, МО (Міліція Обивательска), УБП (Ужонд Безпєченьства Публічнеґо) та большевицькі переселенчі комісії. Вдершись до міста, курінь спалив 40 будівель, військові казарми, що їх 1940 року побудували большевики, здемолював суд, пошту, тюрму, з якої випустив в'язнів, та взяв в полон 7 польських вояків, яких переведено на присілок Буковина села Брижава, що був збірним пунктом куреня, і де полонених на другий день, по пропаґандивній розмові та роздачі відозв до ВП та підпільної літератури, пущено домів. Залогу міста розбито. З ворожої сторони около 150 вбитих та понад 200 ранених. Решта панічно, в білизні, втікала аж до Перемишля, де оповідали, "же вєлька сіла бандеровцуф нас нападла, ми цудем оцалєлі, а решта вшисце зґінелі". Власні втрати куреня Прута — 4 вбитих і 6 ранених.
Тої ж самої ночі дві сотні курінного Коника — сотня Громенка і Барона виконала акцію на село Кузьмину, а дві другі — Бурлаки і Ластівки, на село Гута-Березка та Сівчина.
Плянована акція на село Кузьмина не була вдатною. Наша розвідка повідомила, що в селі квартирує около 300 вояків ВП і 40 МО. Наші сили числили понад 200 вояків в сотні Громенка, та дві чоти сотні сотенного Барона. Чота чотового Бартля із сотні Громенка одержала наказ зліквідувати станицю МО, яка була приміщена в мурованому будинку на краю села. Решта відділу мала наскочити на село, де було ВП. Акція мала початись умовленим знаком ракети. Однак польський стійковий під будинком МО завважив підходячий відділ чот. Бартля та заалярмував пострілом обсаду будинку. Щоб не дати ворогові зайняти оборонних становищ навколо будинку, чот. Бартель атакує не чекаючи на умовлений знак. В цей момент наш відділ, що йшов стрілецьким рядком горі села, був ще віддалений яких 200-300 метрів від села. Почувши перші стріли сот. Громенко скомандував: „Праворуч, бігом руш!" Але застави ВП, заалярмовані стрілами на станиці МО відкрили сильний вогонь по нашій, бігом наступаючій сотні. Добігши до хат відкриваємо сильний вогонь по ворогові. В нас є вже ранені та вбиті. Наш вогонь змушує ворога до відступу. Зав'язується рукопашний бій, стрільці палять за собою перші хати. Польські вояки вирвані зі сну вискакують в білизні на двір зі зброєю в руках та відстрілюються. Іде завзятий бій. Та з долішнього кінця села починає надходити полякам допомога. Наші сили замалі і ми не можемо видержати їхнього напору та відступаємо полем до гори в ліс. Ворог починає бити мінометами поперед нас замикаючи вогнем наш відступ. Ворожий вогонь міцніє. Відступаючи, я і не запримітив, як оставсь сам поміж горіючими хатами. Відступаю сам в сторону поля, звідки ми наступали. По дорозі наскакую на трьох польських вояків, що в білизні залягли в потічку. Серіями з автомата промощую собі дорогу. Полем не можна відступати, бо воно лежить під сильним обстрілом, тому прямую до вивозу, де полева доріжка йде до ліса. Стрибками вивозом доганяю двох стрільців та важко раненого сот. Громенка. Він сам не може йти і ми, посуваючись стрибками, тягнемо його з собою аж поки не переповзли лінії обстрілу і вже там посуваємось в повний зріст та несемо раненого командира. Дійшовши на збірний пункт під лісом Кічери, передаємо раненого санітетові для перев'язки. Помало починають надтягати решта стрільців сотні.
Перемоги за нами не було. Вечером перед нашим наскоком, до села Кузьмина прибуло ще около 200 польських вояків, які боялись квартирувати малою силою, і в цей спосіб зміцнили Гарнізон ВП в селі до 600 людей. Це переважало наші сили майже потрійно. В цьому бою впав чотовий Барон — поручник 1 УД УНА, якого тіла з поля бою взяти не вдалося і якого поляки там таки поховали. В 1946 році висипано там могилу та поставлено хреста. Зі сотні Громенка було 4 вбитих і 9 ранених. Скільки втрат мали поляки не вдалось ствердити, бо вони вбитих відвезли до Перемишля.
Цієї самої ночі дві сотні сот. Бурлаки і Ластівки під командою курінного Коника виконали акцію на село Гута-Березна і Сівчина, яка вповні вдалась. Погромлено ВП та спалено села.
Посилена боротьба між відділами УПА а ВП та большевицькими спецвідділами для виселення українського населення загострила ситуацію в терені дій УПА. Цієї боротьби не вдалось вже приховати і польська преса була змушена про це заговорити. 17 дивізія ВП, що переводила виселення в Бірщанщині, була майже розбита і відійшла для поповнення до Перемишля. На її місце прибула 9 дивізія, яка поклялась знищити „бандеровске банди". В листопаді 1945 р. виселено около 50 сіл дальше на захід в околицях Динова, Березова та Миргорода. Щоб звузити терен діяння ВП і не дати йому змоги квартирувати у виселених селах, відділи УПА палять всі вивезені села та приступають до контратаки проти 9-ої дивізії ВП.

Другий наступ на Бірчу

Командир Коник підготовив другий наступ на Бірчу. Вночі з 29-го на 30-го листопада 1945 р. почато акцію чотирма сотнями. Зі сходу наступають сотні Бурлаки і Ластівки на села Нове Село і Корінець, випирають квартируюче там ВП, палять села та посуваються в напрямі Бірчі. З північно-західньої сторони сотня Громенка (під командою чот. Бартля), бере наступом село Рудавку та викидає квартируюче там ВП, яке навіть не ставило великого спротиву. Село палять та посуваються в напрямі Бірча Стара. Там ВП ставить вже більший опір. Та горіючі довкола села і сильна стрілянина з усіх сторін панікує ВП, яке по короткім опорі відступає до міста. Наша сотня палить Бірчу Стару і підсувається під місто. Сотня Яра, (яку він перебрав по сотеннім Баронові) йде від південної сторони, палить село Воля Корінецька та підтягається під Бірчу.
В місті ВП барикадується для оборони та б'є з гармат і мінометів на наступаючі наші сотні. Сотня Громенка наступає дальше на місто. Ройовий Різун з Камінної Гори обстрілює місто з 82 мм. міномета. Та внаслідок браку зв'язку поміж наступаючими сотнями та вогню, який палав довкруги міста, наступ сотень УПА заломився і почався відворот. Вправді поляки потерпіли втрати від обстрілу нашим мінометом, то однак зліквідувати цю польську „твердиню" не вдалося. У сотні Громенка було трьох ранених. Наляканий ворог починає укріплювати місто Бірчу, будуючи бункри, копаючи рови та стягаючи підкріплення ВП з Перемишля.
Невдача під Бірчою не спинила акцій УПА. І так, вночі з 26-го на 27-го грудня 1945 р. сотня Бурлаки і Ластівки виконала наскок на Перемишль, обстрілюючи його з 82 мм. міномета, пошкоджуючи при тім електрівню, водотяги, та наступом на казарми ВП в Пикуловичах примусила залогу до втечі до Перемишля. В тому часі був там англійський кореспондент, який був свідком наскоку на місто.
За ввесь час виселенчої акції, курінь УПА під командою курінного Коника звів около ЗО боїв, відплатних акцій та засідок на ВП. Однак невдача під Бірчою не давала спокою командирові Коникові. Він хотів за всяку ціну знищити цю „твердиню" ВП, що стояла на залишених українським населенням теренах, які поляки називали „дзіке поля". Командир Коник плянує третю з черги акцію на місто Бірчу.

Третій наступ на Бірчу

З початком місяця січня курінний Коник покликав на відправу чотирьох сотенних свого куреня. Сотню Громенка очолив сотенний Орський, бо сотенний Громенко по пораненні не був ще здатний командувати сотнею.
Вернувшись з відправи на присілок Негребки 5-го січня 1946 р., сотенний Орський покликав трьох чотових та сотенний почот на відправу. На відправі доручив приготовити залізну порцію харчів для сотні, вичистити зброю, взяти запасову амуніцію, направити взуття і уніформу та заготовити на кожний рій по п'ять пляшок нафти. Все це мало бути готовим на другий день, себто 6-го січня до обіду. О годині 2-ій по полудні мав бути вимарш сотні.
Кожному з нас майнула думка — це напевно акція на Бірчу. В сотні почалась підготова, настрій між стрілецтвом веселий, мабуть тому, що наближався Свят Вечір. Час минув скоро і прийшов час вимаршу. Селяни жаліли, що ми не лишимось, щоб разом з ними відсвяткувати Різдво. Вони може і догадувались, куди ми йдемо і пращаючись з нами, бажали нам вояцького щастя та веселих свят. О год. 2-ій сотня стояла на збірці готова до відмаршу. Сотенний Орський подав напрям маршу та збірний пункт в присілку Буковина села Брижави, до 15 клм. віддалі. Впав наказ відмаршу і сотня стрілецьким рядом рушила в наказаному напрямі, використовуючи закритий терен та залишаючи за собою витоптану в снігу стежку. Около год. 6-ої вечером сотня прибула на присілок Буковина, де заквартирувала, розмістившись роями по хатах. Населення приготовлялось до свят. Жінки порались біля печей, приготовляючи страви і хоч пограбовані ВП і не мали подостатком того, чого треба було б на так величні свята, то настрій був веселий, бо люди чулись безпечнішими і не боялись наскоку ВП, коли в селі були відділи УПА. Стрілецтво по хатах затягнуло пісень-коляд, згадуючи при тім своїх рідних, які певне також десь далеко засідали до Святої Вечері, згадуючи своїх рідних синів.
В годині 7-ій вечером курінний Коник скликав сотенних і чотових. Сотня Ярого заквартирувала також в тім самім присілку. На відправі командир Коник сказав, що відбудеться акція на Бірчу. Дальше, курінний заподав плян наступу на мапі, вказав відтинки поодиноких сотень, заплянував зв'язок з сотнями Бурлаки та Ластівки, подав клички, умовні знаки, оперативні завдання в місті, час наступу і відступу, збірний та санітарний пункти. Збірку сотень назначив на год. 8-му вечером. Повторивши свої завдання, сотенні відійшли до сотень. О год. 8-ій обі сотні Орського та Яра зібрались на полі, подальше від хат. По звіті командирові Коникові, наказано зробити чотирокутник і курінний Коник промовив до стрільців: „Христос Раждається!" сказав курінний — „Славіте Його!" — відповіли стрільці. В дальшому командир сказав: „У цей Свят-Вечір наша мета — піти у відплатну акцію проти Бірчі, щоб знищити це вороже кубло, яке палить українські села" (показуючи в сторону присілка Ропа, де догоряла решта хат), „вбиває невинних людей, старців, жінок і дітей та не дає спокійно відсвяткувати навіть того Свят-Вечора. За ті всі кривди, за пролляту українську кров, за смерть наших упавших героїв, ми сьогодні відплатимо ... Замість колядок Рождества Христового, будуть грати наші повстанські кулемети і вибухати гранати. Бірчу мусимо знищити, щоб ворог не мав випадової бази. Тому ми вибрали сьогоднішній Свят-Вечір, бо ворог найменш буде того сподіватись. Ваші сотні будуть наступати зі заходу, сотні Бурлаки і Ластівки зі сходу. Початок акції: год. 1-ша по півночі. В разі, якщо нас завважили б ворожі стежі чи стійки, та заалярмували стрілами, треба бігом вдертися до міста та його опанувати і не дати ворогові зорієнтуватись та зайняти оборонні позиції. Стріляти до тих, хто буде ставити спротив зі зброєю в руках; не можна стріляти до безборонних цивільних людей, не вільно нічого брати зі собою крім зброї і амуніції, виконувати накази своїх командирів, держати зв'язок та передавати точно накази по зв'язку. Сотня Орського маршує першою, сотня Яра, другою. Я йду з сотнею Орського. „Слава Україні!" — „Героям Слава!", — відповіли стрільці.
Сотні рушили стрілецьким рядком в приписаному відступі, маршуючи в напрямі Бірчі, яка була віддалена около 20 км., використовуючи закриття в терені. Недалеко від міста кожна сотня заняла своє призначене місце. Над місто Бірчу, що лежало в долині віддалене около 500 метрів, прибула наша сотня о год. 2-ій вночі. Отже, вже одну годину пізніше як було назначено. Вояки перемучені п'ятигодинним маршом по засніжених полях та ярах. Не в одного на думці: чи будемо цим разом переможцями, чи ні? Сотня підходить на вихідні становища з північного заходу Бірчі. Наказ по лінії: „П'ять метрів відступу один від другого, не говорити, не брязкати дисками, маршувати мовчки!" І мимоволі кожний думає: не знати що є з тамтими сотнями — Бурлаки і Ластівки? Чи прибули вони вже на свої назначені місця і час?
На чолі сотні, при першій чоті — (що її перебрав в той час Павленко), бо чотовий Бартель захворів, — йде командир Коник та сотенний Орський, за нею слідує третя чота а друга йде позаду. Чоло сотні посувається від сторони Нового Села на висоті 333 метрів, зближаючись до міста так, що найближче міста є перша чота, третя є дальше, а друга ще дальше від міста. Йде наказ по лінії: „Стій, чотові до командира!". Одержавши наказ, йду чимскоріше до переду. Не пригадую, чи минув я вже три рої першої чоти, як нагло нічну тишу прорізує крісовий вистріл зі сторони міста. Чи ж би польські стійкові завважили нас? І майже в той сам час наказ: „Праворуч, бігом!". Зі стрілецького рядка зробилась розстрільна і ми бігом рушили на місто. По нашій розстрільній ворог вже відкрив вогонь, але ніхто не залягає, всі біжать що сили, щоб якнайскоріше добігти до перших забудувань. Чоло першої чоти, що було найближче міста, а з нею командир Коник, Орський, Павленко та сот. політвиховник Зорян увігнались вже під перші будівлі і контратакою випирають ворожі кулеметні гнізда, запалюють хати, та йдуть вперед, В тому наступальному, може п'ятихвилинному бігу, я опинився при першій чоті, хоч в бігу старався все бігти праворуч, щоб долучитись до моєї чоти, та це мені не вдалось і я з першою чотою, мабуть з четвертим роєм, добіг до перших хат. На лівому крилі горять будинки, чути розриви гранат, клекотить бій. Подаю запит по лінії, чи є зв'язок з третьою чотою. Вертається відповідь: — немає. З міста ВП б'є сильним кулеметним вогнем, вибухають гранати, мінометні стрільна розриваються зараз за нашою лінією, горіючі доми освітили наше передпілля. Побачив я коло себе зв'язкового Крика, який в наступі відлучився від сотенного Орського. Наказую йому разом зі мною піти і нав'язати зв'язок з третьою чотою. Стрибками долучуємось до моєї чоти, яка зайняла становища над потоком і за мурованим домом, що звали різнею та був напроти костела. Друга чота на нашому правому крилі також в потоці. З нею маємо зв'язок. Наші обі чоти, що лежали дальше від міста, не могли вже під сильним ворожим вогнем вдертись до міста і мусіли зайняти становища у відкритому, засніженому терені. За потоком, що не був замерзлий, було рівненьке як стіл оболоння і до міста від нашого правого крила ділило нас около 150 метрів. Проскочити до міста було тепер неможливо. Поляки відкрили сильний вогонь по нашій розстрільній, важкий кулемет з вежі костела б'є по нас, передпілля освічує ворог безнастанно ракетами, а міномети б'ють поза нашу розстрільну в окопи, які ВП викопало для оборони кругом міста. Наші обі чоти залягли та провадять оборонний бій. Зв'язку з першою чотою немає, бо вона в глибині міста. Чути також бій на відтинку сотенного Яра. Стрибками з першої чоти підбігає політвиховник Зорян і роєвий Чумак, оба ранені, та оповідають, що перша чота загналась у місто на бункри, де йде рукопашний бій. За командирів Коника і Орського нічого не знають.
Наші обі сотні втримують бій та вичікують наступу сотень Бурлаки і Ластівки з противної сторони міста; цей наступ напевно відтяжив би наш відтинок. З правого крила другої чоти чот. Чайка повідомляє, що наближається якесь військо в сторону міста. Знаючи, що це не наші, ми були певні, що це йде підмога ВП до Бірчі. Не маючи заднього забезпечення і ще до того, перерваний зв'язок з сотенним Яром та не найкращі боєві становища, ми побоялись окруження нас надходячим ворогом. Тому оба з чот. Чайкою, даємо наказ відступити роями під прикриттям вогню. Зміняючи становища, та прикриваючи вогнем відступ інших роїв, ми відв'язались від ворога забираючи всіх наших ранених, і в цей спосіб після двогодинного бою відтягнули пляново обі наші чоти. Як пізніше показалось, наближаюче військо, це справді була група ВП, що квартирувала на присілку Цапури 15 км. від Бірчі і почувши стріли, йшла на допомогу польській залозі. З збірного пункту обі наші чоти та ще кілька стрільців з першої чоти, відійшли на присілок Негребки, з якого вчора по полудні вийшла наша сотня. Внедовзі по нас відступила також і сотня сот. Яра. Сотні Бурлаки і Ластівки прибули з запізненням на призначені їм місця і не знаючи нічого про наш відступ вдарили на Бірчу з противного боку. ВП, маючи лише з одної сторони ворога, кинуло всі свої сили проти Бурлаки і Ластівки. Зав'язався бій, який тривав майже до 8-ої год. ранку, коли обі сотні, вирвавшись з пів-окруження та переслідувані ворогом, відступили на призначені терени.
Наша акція на Бірчу не повелась та принесла великі людські втрати. Лише зі сотні Орського було 11 вбитих та 14 ранених, всі майже з першої чоти. Впав курінний Коник, сотенний Орський (поручник 1 УД УНА, прийшов на весну 1944 року на відпустку з Дивізії і вже більше до Дивізії не повернувся; був раніше чотовим першої чоти в сотні Громенка, а опісля перебрав сотню в бою під Бірчою), чотовий Павленко, ройові Гаєвий та Лев, кулеметчики та стрільці.
Закерзонський Край втратив в полковнику Конику енергійного вояка, командира УПА та борця, який не давав спокою ВП та большевицьким посіпакам. Його смерть під Бірчою згадала навіть і польська ворожа преса, пишучи, що в Бірчі „забілі бандеровскеґо ґенерала". Стрільці УПА склали командирові Коникові таку пісню:

Ой, хто то, хто то йде на Бірчу,
Нестримно з боєм наступа?
То командир — полковник Коник
Веде стрільців — борців УПА:
Щоб відплатить за людські кривди,
За кров, що в Лімній потекла,
За смерть, неволю і руїни,
За села спалені до тла.

Та це стрілецтво не злякає,
Новим завзяттям запалить:
На кров і зброю присягаєм
Геройську смерть, його помстить!
Наш командир — полковник Коник
В бою із ворогом упав, —
На вівтар Слави України
Життя і кров свою віддав!

А ми — за ним, його слідами,
З його наказами ідем,
Ідем повстанськими шляхами
Туди, — де Воля нас веде!

Слова пісні дійсно справдились. Відплата за полк. Коника прийшла в рік пізніше, 29 березня 1947 р. в засідці, що її зробили стрільці сотні Хріна, де впав віце-міністр оборони Польщі генерал Кароль Свєрчевскі-Вальтер.
Нехай цей мій скромний спомин буде вінком на невідомі могили полковника Коника та Друзів, що впали в бою з ворогом за волю і долю своєї Батьківщини.

Причини невдачі наскоку на Бірчу були такі:
1. Вимарш сотень був задалекий від місця акції. Марш понад 20 км. у важкому засніженому терені непотрібно виснажив стрілецтво.
2. Брак зв'язку та опізнення приходу сотень на вихідні становища не дав одноцільного наступу всіх сотень. Поділений на дві фази, він уможливив ВП перекинути свої сили в загрожене місце і дав ВП повну перемогу.
3. Брак відповідальної кількости важкої зброї — мінометів. В наскоку на укріплене місто вони незаступні.
4. Скупчення командного складу при першій чоті дав їй вправді короткий успіх, однак залишив решту відділу без наказодавчого чинника.
5. Момент заскочення відпав, бо: залога Бірчі мала виходити цієї ночі на акцію до села Тростянець і околиці. Часті наскоки на Бірчу змусили ВП місто укріпити та забезпечити у важку збою, як гармати і міномети. В час наскоку було в Бірчі 1500 ВП, одна сотня НКВД та командний склад зі совєтських командирів. Тому найуспішніший був перший наскок ком. Прута, бо він мав усі моменти заскочення.