В. ҐОЦЬКИЙ
(Ріміні 1945 — 1947)
Урешті вийшла з друку довгосподівана книга під повищим наголовком, присвячена історії І УД УНА в полоні в Італії. Впорядник книги п. В. Б. Будний зазначив, що це перша частина, яка насвітлює загально лише деякі аспекти перебування та праці дивізійників у полоні. Тому з нетерпеливістю чекаємо на появу другої частини, щоб могти дати належну оцінку тій кропіткій і довгорічній праці наших друзів, що причинились до цього видання, як причинку до історії 1 УД УНА. Впорядник та мистецький співредактор, відомий карикатурист Ґо-Ґо" (Орест Слупчинський) подбали про гарне й дбайливе оформлення книги, чим і дали їй репрезентативний вигляд. Тому сміливо, вже тепер можна сказати, що збірник — Ріміні — це не лише документ часу, але й пам'ятник тим усім, що надали нашому таборові в Ріміні тих усіх позитивних рис і прикмет, котрі зробили цей табір огнищем культурного розвитку, прибіжищем для знедолених від постійної небезпеки попасти в руки московським людоловам, зробили його славним у гірких, повоєнних роках.
Упорядники не писали спогадів, ані не подавали сухих документальних даних, але на основі збережених документів, тогочасних статтей у таборовій пресі, чи опрацьованих матеріялів особами, що були відповідальними за долю табору — намагалися насвітлити певні аспекти нашого побуту в таборі, дати оцінку певним осягам, передати всякі тривожні думки, що нуртували в тому часі серед таборового загалу. Тому зовсім правильно назвали цю книгу "матеріяли до історії І УД УНА". Бо ж для історика чи дослідника того часу, це справді невичерпне й достовірне джерело не лише подій, не лише проблем, але й настроїв.
Матеріял поданий живо та багато ілюстрований світлинами, схеми, картами а теж є деякі таборові поезії. У згаданій книзі і "рімінець" і "камізельник" знайдуть стільки цікавого, що й нового, що читатимуть книгу, як кажуть, "від дошки до дошки". Читати є що, бо ж книга має 328 сторінок великого формату й 17 розділів. Щоб дати лише загальний погляд про зміст книги, назвемо тут поодинокі розділи, котрі самі скажуть читачеві, що в них можна знайти.
Крім вступного слова видавців і вступу самого впорядника в книзі є такі статті:
Р, В. Долинсьний — З фронту за дроти полону.
Лев Стеткевич — У світлі міжнароднього права.
Михайло Крат — У новій дійсності. — Репатріяція. — Внутрішня організація табору.
Любов Чолкан — Посестри (про медсестер).
М. Волинський — З лету птаха. — Де немає болю (про померлих у полоні).
В. Б, Будний — Друзі й недруги (про взаємини з чужим світом). — Брат і слуга (про старання єп. І. Бучка).
о. М. Ваврик — О пліненних (про УДК у Римі). — Голос крови (про наші зв'язки з українським світом).
Б. Ольгин — Українські католицькі душпастирі.
Михайло Крат — Українська Православна Громада. — Зв'язок зі світом (наші контакти, листування, відвідини). — Хроніка таборових важливіших подій.
В. Б. Будний — Проблематика рімінського табору (чим ми жили).
Книгу замикає післяслово впорядника, багато групових світлин, що їх названо "Віднайди себе" та показник осіб, згаданих у книзі.
Як бачимо, з названих статтей, що в книзі порушено багато загальних справ, пов'язаних з існуванням, працею і турботами табору полонених, про його зв'язки із земляками та чужим світом, про переживання таборовиків, організаційні справи, як теж про різні небезпеки.
І хоча я сам все це теж переживав, а навіть і був у центрі всіх починів, або знав про них, — то читаючи цю книгу Ріміні, знаходжу на кожній її сторінці щось нового, щось мені невідомого, або призабутого.
Читаю — переживаю знову всі ці справи. Читаю і набираю респекту до організаторів усіх наших починів в умовах полону. Так до старшин — відповідальних за долю нашого вояцького загалу, так і до всіх тих сірих працівників, що своїми ідеями, своїми плянами та їх здійснюванням збагачували наші "сірі будні". Читаю — і набираю певности, що наш побут у полоні це не були змарновані роки. Це були роки, сповнені духовим ростом і тому не дивно, що в роках 1946-47 часто можна було почути дивну фразу, що "Дивізія більше зробила в полоні ніж на фронті". Хоч смішно було б порівнювати вояка на фронті з осягом у полоні, але треба тут наголосити, що на фронтах весь ідеалізм української молодої людини, його жертва на полі бою, були — краплиною в морі тогочасного молоха кривавої війни. Ці жертви були часто недобачувані й своїми й чужими. Вояцтво під німецькою командою не могло себе вповні проявити, часто затрачувало віру в слушність своєї жертви. Як на вишколах, так і на фронті вояцтво не мало ані часу, ані нагоди "віднайти себе як суцільну одиницю". Й саме час полону доповнив усі ці недомагання минулих місяців чи років. Ми стали суцільною одиницею зі своїм проводом і ясними ідейними напрямними. Тому й ця фраза про те, що Дивізія в полоні більше зробила длн нашої справи, ніж на фронті — знаходить глибше своє зрозуміння.
Важко наразі давати якісь окремі оцінки поодиноким авторам. Тут треба лише поґратулювати впорядникові за його десятилітню працю і побажати, щоб друга частина з докладним розглядом поодиноких ділянок таборового життя появилась "трішки скоріше" чим ця перша.
Для мене найцікавішою, бо зовсім оригінальною є стаття Вол. Б. Будного — "Проблематика рімінського табору", яка складається з таких підрозділів: Військовий лад чи демократична самоуправа. Конфлікт поколінь. Соціальний поділ — дійсність чи фікція. Політичні групи. Втеча з полону — привілей полоненого. Еміграція — куди? Моральний рівень табору.
Найцікавіша та стаття тому, що порушені в ній справи були лише в незначній мірі обговорювані. Ми ними жили, але про них мало писали. А це були проблеми важливого значення для суцільности, єдности та дисципліни в таборі. Завдяки саме позитивній поставі до всіх порушених автором проблем загалу таборовиків — ми наш полон замінили на кузню національної свідомости й побратимської єдности.
"Українська Думка", четвер 21 лютого 1980 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар