Остап Сокольський
(Слово, виголошене на тризні-поминках в 40-ий день смерти генерала Павла Шандрука 27 березня 1979 року в Торонті, Канаді.)
Воїн — завжди вищий за себе. Стаж його вимірюється любов'ю народною — а нашого генерала любили ще вояки Залізної Дивізії, любили його вояки обох дивізій Української Національної Армії. Любили його як побратима, великого генерала, неповторного борця України.
Генерал Шандрук належить до таких людей, які навіть серед великого народу трапляються не часто і, які залишають по собі слід достойного сина свого народу.
Він був тим, якого якості сьогодні старомодні: відважний, відданий, вірний Богові й народові, який мав почуття національного обов'язку — і саме за ці його духовні вартості ми його шануємо.
Його життя — це військо. Його вирозуміння вояцтва ще зі Залізної Дивізії, в час Визвольних Змагань, було відтінню — відображенням його духовости, вирозуміння, співчуття й толеранції також і до вояків Української Національної Армії.
Він служив нашому народові, і не було іншого українця, який служив би з такою посвятою, теплотою, відвагою і подивугідним маєстатом у цей так тяжкий і непевний період нашого вояцького життя. Він був гордий за нас — а ми були горді за нього.
В нього був дух і запал, який підносить народ до висот, а вояків запалює йти в бій з піднесеним чолом. Ми йому вірили, йому підчинялись, його любили за відвагу, талант, чесність і високу благородність.
Ніколи не стане мертвим його вояцьке серце, що горіло правдою для нас — його вояків і сяйвом своїм нам дорогу стелило.
Над вишневими садами, над вояцькими гробами, на Брідських шляхах і полях, над Карпатами і Славутою, над Борсуками на Волині, над Чорним морем і зеленим Поліссям, під блакитним небом України вічно дзвенітиме його наказ і вічно літатиме дух генерала і будитеме вояцькі серця до бою за Україну.
Ми втратили одного із визначніших особистостей нашого часу — ґалянтного й відважного воїна, мудрого полководця й державного мужа, людину з серцем, яке так полюбили його вояки. Ми з гордістю воювали під його командою, ми слухали його порад у пізнішому, бо він давав нам силу і надію в тяжкім повоєннім періоді. Він нас пригорнув, порадив — в часі непевности і, на нього ми завжди рахували в часі потреби. Він нас ніколи не покинув.
З його смертю — ми понесли втрату так велику, так глибоку, що нам бракує слів її висловити... Ми втратили генерала... командира армії... бойового друга-козака... Ми втратили частину нашої вірности... Ми втратили якусь частину самого себе... Про його смерть ми говоримо зі смутком і болем у серці, але рівночасно ми раді тим, що він був нашим генералом, що він жив, воював і працював разом з нами і, що він дав нам змогу бачити блеск його величі...
Спасибі вам, пане генерале, за провід, за науку, за вірність, за повчальний приклад у служінні нашій спільній і святій справі — Україні.
У цю скорбну хвилину перед вами схиляємо голови — ваші вояки-козаки, старшини, стрільці, учні й бойові друзі...
Ваш ясний приклад-чин який ви зложили на вівтарі Матері-Вітчизни і тим підтримали горіючий вічний вогонь народу нашого яскравим полум'ям освічуватиме путь до волі:
"І нас ніхто не подолає, Велика, чиста і свята:
Коли з'єднаємось усі! Соборна й Вільна Україна,
З'єднає ж нас мета єдина, Країна волі золота".
("Попереду Дорошенко" — Павло Степ)
Немає коментарів:
Дописати коментар