НАЦІОНАЛІЗМ І ШОВІНІЗМ

М. Сулима


Як за панування монархій поняття "соціялізм" було страхіттям для всіх могучих цього світу, так після другої світової війни поняття "націоналізму" стало поняттям осоружности, з яким зв'язується все, що найбільш диявольське та небезпечне. А чи справді так є?

Думаю, що ні. Кожна ідеологія мусить мати свого чорта, проти якого треба боротися. Це одно. А друге: якщо хтось потерпів поразку, то його всі принижують, висмівають. Держави, яких світ вважав за прапороносців націоналістичної ідеології — Німеччина, Італія, Японія — програли війну й тим самим ідеологія, яку вони проповідували, стала прокляттям. Всі соціялістичні уряди, всі поклонники марксизму вважають націоналізм своїм найбільшим ворогом. Знову ж для визнавців націоналізму соціялізм-марксизм московського покрою вважається пекельною потворою, яка загрожує світовому мирові. На наших очах якраз проходить боротьба цих двох собі протилежних ідеологій.

"Націоналізм" походить від слова "нація", яке в латинському первісному понятті означало народження. В середновіччі студенти Паризького університету були поділені на "нації", згідно з місцем їхнього народження. З часом під поняттям нації зачали розуміти свого роду містичну реальність, яку єднала певна групова свідомість. Ця свідомість виявляється у спільній території, спільній історії, спільній традиції, а що найважніше у спільній мові. З почуття спільно пережитих світлих і трагічних історичних подій виростала національна солідарність і бажання спільно творити нову історію.

Патріотизм

Не знаю, чому так багато шуму роблять "дослідники" та "вчені" з приводу чого-небудь, що "пахне націоналізмом". Думаю, що націоналізм є притаманний кожній нації, а найбільше його там, де від нього найбільше відпекуються. Бо ж націоналізм — це ніщо інше як патріотизм. Патріотизм знову — це любов до країни походження, яка виявляється в гордості з її культурних, політичних, релігійних чи мілітарних успіхів. Якщо колегія кардиналів Римо-католицької Церкви вибирає папою польського кардинала — Кароля Войтилу, то зрозуміло, що ця подія викликує патріотизм серед поляків. Патріотизм проявляється в бажанні слави та добробуту для своєї батьківщини, як також в готовості посвятити своє життя для добра своєї батьківщини. Немає сумніву, що джерелом патріотизму є емоції. Ці почування — прив'язання до мови, традицій, релігії, готовість обороняти на кожному кроці добре ім'я своєї батьківщини — ушляхетнюють громадянина певної національної спільноти. Що підсилює патріотизм — це відзначування національних героїв, які боролися за прославу та могутність своєї нації. Для недержавних націй об'єднуючим елементом є ідея боротьби за визволення з чужого ярма, чи за об'єднання роз'єднаних територій певної мовно-культурної спільноти. Велику ролю в такій боротьбі відіграють символи, такі як: національний прапор, національний гимн чи національно-релігійні святкування.

Глибокий патріотизм виявили всі народи, що творили західню цивілізацію (греки, римляни, французи, англійці, еспанці). Поняття національної держави виросло щойно в добі романтизму. Романтизм в літературі європейських народів підсилив розвиток ідеї націоналізму в новому понятті. Віддаючи першенство інтуїції, а не інтелектові, романтизм звертався до славного минулого народу, до героїчних постатей, до містичности, до "духа народу", який проявився в піснях, танках, мистецтві. Під впливом романтичних течій пробуджувалися до політичного життя поневолені народи в Австрії, чи Росії. Наш національний бард — Тарас Шевченко став пробудителем нашого народу до національно-державної свідомости. Гуманітарний чи ліберальний націоналізм не лише спричинився до утвердження ідеї про національну державу. Ідеї самостійности етнічних спільнот, але він також став поштовхом до об'єднання багатьох державок у одну націю. Тут найкращим прикладом є об'єднання Італії, яке наступило під впливом писань поета Мацціні та боротьби Ґарібальді в другій половині минулого сторіччя. Так само боротьба німецького народу проти Наполеона натхнула німецький народ, поділений на поверх триста державок, об'єднатися під проводом Прусії в одну німецьку націю в 1870 р.

Не можна заперечити твердження, що підбої та походи Наполеона призвели до зросту націоналізму в Европі. Велику ролю в пропагуванні ідей націоналізму відограв німецький філософ Йоган фон Гердер і ціла низка німецьких філософів, а головно "Промови до німецького народу" філософа Йогана Ґотліба Фіхте.

МЕСІЯНІЗМ

Патріотизм заснований на прив'язанні до свого села, до своєї области, існував на початках суспільного та економічного розвитку. (Велике число "політичної еміґрації" серед нашої діяспори останньо почали виявляти льокальні патріотизми). Коли почали зростати нові державні твори, творитися нові імперії, почала зростати конкуренція й боротьба за впливи економічні, політичні й культурні. Благородний патріотизм замінили різного роду "гура-патріотизмами", різного роду месіянізми та ідеологія переборщеного націоналізму. Англійський історик Арнольд Тойнбі твердить, що заглада як і грецької так і римської цивілізації наступила внаслідок патріотичних воєн між державами-містами. Гура-патріотизм часто вироджувався у мілітаризм, або імперіялізм.

Месіянізм — це ніщо інше як віра в прихід якоїсь надзвичайної людини, яка змінить існуючий лад, спасе народ від усього горя та принесе щастя та спасення для всіх членів даного суспільства. Така віра може відноситися до цілої нації. В поляків була колись і утривалилася віра в те, що Польща є "передмур"ям" християнства, та що вона спасе всі народи Европи від всякого лиха. Російський поет Тютчев, письменник Достоєвський і наш Гоголь вірили, що Росії призначена доля спасти усе людство й показати світові нові шляхи до щасливого життя. Цю віру переняла комуністична партія, яка безупинно тарабанить, що ленінізм стане прийдешньою релігією світу.

Навіть американці не є вільні від думки, що Америка та її стиль життя є найкращими в світі та що всі повинні американців наслідувати. Правда, що світ поволі американізується, але це не означає, що він сліпо переймає все від американців.

Зв'язана з месіянізмом є концепція "надлюдини", що її видвигнув був німецький філософ Фрідріх Ніцше в свому творі "Альзо шпрах Заратустра". Його теорію старалися увести в життя гітлерівці; спроба скінчилася трагічно для Гітлера, як для його послідовників, так і для цілого німецького народу. Але Німеччина не єдина, Велика Британія теж через довгі роки, доки її кораблі плавали по всіх водах світу, думала про себе як про "супермена". Друга світова війна показала, що кожний народ, кожна нація мають в собі первні великости, якщо вони її плекають; з другого боку, 'в кожному народові родяться негідники, які оплюгавлюють власне гніздо.

Колись жиди вірили, що Господь вибрав їх як улюбленців. Ця віра дозволила їм не розплинутися в чужих морях через дві тисячі років і зберегти свою ідентичність, але з другого боку, це було одним із чинників, які спричинювали ненависть інших до жидів. Американський президент Томас Джефферсон називав теж американців вибраним Богом народом, що його Бог привів до обильної, обіцяної землі... Успіхи Сталіна в другій світовій війні вдарили можновладцям Кремлю до голови. Вони вважають російський народ передовим і вибраним серед народів СРСР. Москва топче всі права малих народів, а з другого боку вперто насаджує російський націоналізм у цілому СРСР. Вся політика кремлівських вождів немає нічого спільного із націоналізмом чи інтернаціоналізмом; навпаки — це грубий пролетарський націоналізм московського народу. Метою є — русифікація неросійських народів і створення чогось штучного, що називається "совєтським народом". Створити щось такого Москві не вдасться, бо реакцією на її вибуялий расизм є націоналізм поневолених нею народів, який чимраз більше розгортає крила в боротьбі за права людини в СРСР. Чейже Радянський Союз ніщо інше як багатонаціональна держава, а не нація. Такою і була колись Австрія, яка після Віденського конгресу в 1815 р. диктувала цілій Европі; а вже в 1918 р. навіть не знати як і коли Австрії не стало.... Те саме чекає СРСР.

Національний характер

З настанови людини до спільноти виростає те, що соціологи звикли називати "національним характером". Одначе практика виявила, що немає стереотипного характеру націй, бо цей характер міняється. Німці сьогодні є інші, ніж були тому двісті років, хоча назагал їхня здібність до організації та дисципліни залишається головним елементом їхнього характеру. Англійці після втрати своєї імперії стають іншими, хоча своєї гіпокризії вони так швидко не позбудуться. Французи замилувані в мистецтві, літературі, але залишаються поверховними. Поляки виявили завжди свій патріотизм, але рівночасно свою чванкуватість. Росіяни славні зі своєї мелянхолії та грубошкірости. Тут за довгі сторіччя ніщо не змінилося. Що ж до нас самих, то ми в дійсності є тільки в стадії нашого національного зростання. Субстрат наш — селянство було джерелом зростаючих прошарків нашої інтеліґенції. Ми втратили наші шляхетські верстви на користь поляків і росіян.

Робітнича кляса виросла щойно після останньої більшовицької революції й у великій мірі вона була зрусифікована. Якщо говорити про український національий характер, то тільки про характер нашого селянина. Середньої верстви ми не витворили, бо міста наші були в руках поляків, жидів або росіян. Характер селянства передався й нашій інтеліґенції: його повільність, заляканість, байдужість — це, на жаль, наші прикмети. Певно, що були й є між нами люди здатні на велику посвяту, працьовиті, віддані ідеї, люди жертвенні ,але їх не вистачало, щоб створити свою державу. Довголітня неволя, лихоліття зломали багато сильних одиниць; тисячі інших винищив нам ворог. Ми не навчилися слухати своїх провідників. Колись невіжі видавали ворогам на знищення наших козацьких провідників. Кочубеї існували цілий час. І сьогодні Україна наплодила масу холуїв, які заради хліба та праці паплюжать все своє, ганебно переслідують власних борців за наші людські та національні права. Система донощицтва наплодила тисячі вислужників і ренегатів. Тому нам так важко стати на ноги, випростувати хребет і мужньо плюнути в лице всім своїм і чужим лиходіям і посіпакам. Національний характер — як сума традицій, ідеалів, зацікавлень, поведінки — витворюється через співжиття довгими роками і через спілкування з сусідами, які ніколи не були благородними супроти нас: цей характер виростає через історичні переживання, а вони були в нас в більшости трагічні. Не зважаючи на всі лихоліття, ми все-таки заховали оптимістичне наставлення до життя та витворили відмінний — позитивний тип людини від нашого довкілля. Можемо ствердити, що наш народ має твердість характеру та життєву незламність, які дадуть йому змогу пережити важкі умови боротьби та стати творчою націєюв майбутньому.

Шовінізм

Европейська форма націоналізму, що зродилася після французької революції, в нашу добу охопила ввесь світ. Колоніяльні народи в Африці та Азії стали незалежними: ці нові нації — непевні в свому існуванні, здані на економічну допомогу індустрійно-розвинених країн, стають із ненависників гноблення, новими гнобителями. Мало котра із цих нових "націй" має демократичний устрій. Більшість із них — це авторитарні системи. В їх проводі — люди, які ненавидять усе чуже. їхній новий націоналізм — це ніщо інше як звиродніла форма, яку називаємо шовінізмом.

Назва походить від прізвища французького вояка Ніколя Шовена (Nicolas Chauvin), для якого Наполеон був найбільшим героєм; в нього він сліпо вірив, з нього створив собі свого ідола. Цікаве явище: хоча в другій світовій війні націоналізм дістав по лобі, все-таки його ідеї не вмерли; навпаки, націоналізм сьогодні набирає більше сили, ніж раніше. Він існує в кожній країні; в багатьох із них в формі шовінізму. Де Ґоль відродив французький націоналізм. В обличчі загрози від "червоних бригад" у Італії зростає шовінізм, який так само, як його противники, відповідає терором на терор. Таким же самим терором послугуються баски в своїй довговіковій боротьбі проти еспанського панування. Терор вживає "Палестинська Визвольна Організація" в боротьбі з Ізраїлем, який викинув палестинців із їхніх територій. Довголітнє скитання в таборах біженців створює палестинський шовінізм.

Шовінізм є переборщеним націоналізмом. Біда в тому, що в багатьох колах, головно серед журналістів і ліберальних професорів університетів, націоналізм є підозрілим словом і його нап'ятновують, як расизм і шовінізм. Було б наївним відкидати націоналізм тому, що існує шовінізм. Так само наївним було б відкидати демократію, бо в ній існує мафія. Було б наївним відкидати націоналізм тому, що радянські поплентачі в Україні називають його буржуазним націоналізмом. Якщо Москві вільно мати свій російський пролетарський шовінізм, расизм і імперіялізм, ми горді, що можемо мати свій власний націоналізм, який боровся та бореться з московською облудою, брехнею та московським терором. Наш націоналізм є висловом внутрішнього горіння, є виявом інспірації до будови нашого власного життя, бо тільки "в своїй хаті своя правда", а не в московському таборі праці чи психушці. Не може існувати інтернаціоналізм, поки не існують незалежні нації. І поки не буде незалежної і суверенної української нації, поти Москві не вдасться створити інтернаціоналізму. Бо все, що дотепер вони називали соціялізмом і інтернаціоналізмом, було і є нічим іншим, як російським шовінізмом.

Так само всі рухи такі, як "пангерманізм", "панамериканізм", "панарабізм", "панафриканізм", чи навіть "панславізм", є нічим іншим, як свого роду шовінізмом, бо вони засновані не так на любові до певної території, континенту чи групи народів, як на ненависти до інших груп, територій чи континентів.

Всі ті, що дуже не злюбили ідею націоналізму, хотіли б творити штучні організми, такі як об'єднані держави Европи, думаючи, що еконіміка приглушить почування патріотизму та націоналізму. Ми бачимо на прикладі Об'єднаних Націй, що вони не запобігли зростові націоналізму, а навпаки, з їхнього форуму проповідують радянський чи африканський шовінізм. Нація-держава не може зникнути, хоч навіть вона під цю пору є безсила супроти нуклеарних потуг. З історії знаємо, що надпотуги родилися та зникали, а нації існують, бо вони є чимось, що росте органічно. Сам націоналізм виявив себе найбільш живучим історичним рухом.