Ген. М. Крат
Стоїмо перед домовиною вже чертвертого в цьому році спочилого генерала української армії. Всі вони мали свої бойові заслуги.
Але генерала Олександра Вишнівського записано в історії п'ятої українсько-московської війни, як одного з визначних вояків за волю України. Був він мабуть останнім з "могіканів" — синьожупанників, які ще в 1915 році стали на шлях служби Україні. А в 1919 році він уже бився з бунтівничим отаманом Махном на вулицях Січеслава й тоді був поранений.
Коли читаємо про бої за стратегічно важливу станцію Вапнярка на Правобережжі та про оборону її 3-ою та 9-ою наддніпрянськими дивізіями та 11-ою Галицькою бриґадою, як то вони здержували навалу з півдня XIV Совєтської армії, — читаємо про командира "Синього" полку — полковника Вишнівського. Тоді його поранено вдруге. Читаємо про дії Першого Переможного Зимового Походу, про бої під Вознесенським, Онанівим і тоюж Вапняркою — скрізь згадується командира 3-го Кінного полку, полковника Вишнівського.
У історії славетних дій 1920 року знову згадується той полк та його командира, якого, вже втретє на службі Україні, тяжко поранено в кінній атаці. Тоді став полковник нездібним до фронтової служби; він став начальником канцелярії нашої військової місії у Варшаві, а пізніше посвятився громадській, церковній та журналістичній праці. Віддався цій праці всім серцем і всією душею, а тому, як кожна людина, іноді міг помилятися в своїх діях. Але не помиляється той, хто нічого не робить.
Сьогодні наша громада, включно з вояцтвом найстаршої української формації — Українськими Січовими Стрільцями, з побратимами з армії Української Народньої Республіки, з кол. вояками Української Галицької Армії та з вояками молодшої ґенерації — Української Повстанчої Армії та 1-ої Української Дивізії УНА, ціла українська громада вшановує вірного сина далекої Батьківщини. А з громадою наша дорога молодь, що ще не згубилася в американському морі та пам'ятає "чиї вони діти". І всім вам сердечно дякую в імені Вдови Генерала та як бойовий товариш покійного Олександра Осиповича Вишнівського, хороброго генерала і хрустальної вдачі українського громадянина.
Промова, виголошена над домовиною св. п. генерала О. Вишнівського дня 14. X. 1975 у Дітройті.
Стоїмо перед домовиною вже чертвертого в цьому році спочилого генерала української армії. Всі вони мали свої бойові заслуги. Але генерала Олександра Вишнівського записано в історії п'ятої українсько-московської війни, як одного з визначних вояків за волю України. Був він мабуть останнім з "могіканів" — синьожупанників, які ще в 1915 році стали на шлях служби Україні. А в 1919 році він уже бився з бунтівничим отаманом Махном на вулицях Січеслава й тоді був поранений.
Коли читаємо про бої за стратегічно важливу станцію Вапнярка на Правобережжі та про оборону її 3-ою та 9-ою наддніпрянськими дивізіями та 11-ою Галицькою бриґадою, як то вони здержували навалу з півдня XIV Совєтської армії, — читаємо про командира "Синього" полку — полковника Вишнівського. Тоді його поранено вдруге. Читаємо про дії Першого Переможного Зимового Походу, про бої під Вознесенським, Онанівим і тоюж Вапняркою — скрізь згадується командира 3-го Кінного полку, полковника Вишнівського.
У історії славетних дій 1920 року знову згадується той полк та його командира, якого, вже втретє на службі Україні, тяжко поранено в кінній атаці. Тоді став полковник нездібним до фронтової служби; він став начальником канцелярії нашої військової місії у Варшаві, а пізніше посвятився громадській, церковній та журналістичній праці. Віддався цій праці всім серцем і всією душею, а тому, як кожна людина, іноді міг помилятися в своїх діях. Але не помиляється той, хто нічого не робить.
Сьогодні наша громада, включно з вояцтвом найстаршої української формації — Українськими Січовими Стрільцями, з побратимами з армії Української Народньої Республіки, з кол. вояками Української Галицької Армії та з вояками молодшої ґенерації — Української Повстанчої Армії та 1-ої Української Дивізії УНА, ціла українська громада вшановує вірного сина далекої Батьківщини. А з громадою наша дорога молодь, що ще не згубилася в американському морі та пам'ятає "чиї вони діти". І всім вам сердечно дякую в імені Вдови Генерала та як бойовий товариш покійного Олександра Осиповича Вишнівського, хороброго генерала і хрустальної вдачі українського громадянина.
Немає коментарів:
Дописати коментар