Іван Лико
Не маю наміру використовувати цінного місця «В. К.» на полеміку, але мені видається, що «гра варта свічки». Йдеться про"Лист до Редакції" Владислава Баськевіча, поміщений на стор. 85-87 «В. К.» ч. 4/73.
Шановні читачі, які читали статті «З листів до Редакції» у чч. 1/72 і 4/73 «В. К.» безсумнівно завважили, що В. Баськевіч (згідно з прийнятим звичаєм в журналістиці не вживаю загального іменника «пан» чи «п.» перед прізвищем — ІЛ) в першому випадку каже, що «всі діячі» УСКТ в Польщі є зі сходу і «кожний» з них був «політруком в совєтській армії», але вже другим разом є обережніший, бо слова «всі діячі» замінив словами «більшість діячів», а «кожний з них» замінив на «багато з них...», а це вже хіба дещо змінює суть справи? Але мій вислів, що мені знані «кільканадцять» діячів УСКТ, переробив (чи не з розмислом? — ІЛ) на «кількадесят».
Можливо, це не є може аж таке дуже важливе, але йдеться про те, що В. Баськевіч обурюється на намагання заперечити його опінію про деякі його твердження у статті "Поляк має слово". Погоджуючись з деякими думками Баськевіча, в названій статті, вповні або лиш частинно, я висловив свої протилежні погляди щодо: діяльности УСКТ в Польщі, щодо УПА на західно-українських пограничних землях і щодо смерти польського генерала К. Сьвєрчевського, добачуючи в тому тенденційне і свідоме перекидання вини за кривди і трагедію (особливо лемків — ІЛ) у Польщі на кого іншого, заперечування оборонних акцій УПА на українських пограничних землях та поменшування позитивної ролі УПА у визвольних змаганнях українського народу.
В. Баськевіч признає (що й треба похвалити — ІЛ), що українцям у Польщі діється кривда, що вони є гноблені і переслідувані, але вину за це «спихає» на: 1) «старшого брата», 2) «бандерівців», 3) УСКТ, яке в тій справі нічого не робить, 4) комуністів, часом з прикметником польські, а часом — у Польщі і 5) жидів (Ян Ґергардт — ІЛ) хоча тут уже В. Баськевіч сумнівається, «щоби Ґерґардт стріляв до хрестів..? І яка ж тут вина поляків? Тут можна б хіба ще додати латинників, але це українці.
Ніхто не збирається обвинувачувати і не обвинувачує цілий польський нарід, але поважний його відсоток є скрайно шовіністичного наставлення проти українців і то незалежно чи то поляк комуніст, соціяліст, демократ, чи іншої політичної орієнтації. Ці думки потвердять хіба усі ті, які відвідують Польщу, а між ними і В. Баськевіч, який діставав уже чотири рази дозвіл в'їзду до Польщі незважаючи на те, що так «завзято поборює» і «громить» польських комуністів.
Даючи коротку відповідь в ч. 1/73 «В. К.» ("Українці в Польщі" — ІЛ) я й не здогадувався, хто може бути автором листа "Поляк має слово" («В. К.» ч. 1/72), а як виявилось, це наш український старий «приятель», який вже давно тому взяв на себе завдання «туманити» українців у вільному світі, доповнюючи протиукраїнську літературу сучасної Польщі (диви стор. 74 ч. 1/72 «В. К.»). В одному з своїх листів (у мене є три його листи — ІЛ), адресованому до Організації Оборони Лемківщини, з датою 31. XII. 1969 р., В. Баськевіч лаючи лемків на еміграції за те, що вони обороняють права лемків у Польщі, повчає, що треба робити, а чого ні? Між іншим він каже: «перед ким Ваша організація хоче боронити Лемківщину, коли їй ніхто вже не загрожує? Коли лемкам забрано останню сорочку, то їм не треба оборони, але помочі, як то робить Лемко-Союз». Аджеж українцям у вільному світі — згідно з науками В. Баськевіча — не вільно ставати в обороні прав гарантованих українцям у Польщі конституцією тієї ж країни, але ограничити свою діяльність лиш до матеріяльної допомоги.
Вину за злочини вчинені проти українців на західноукраїнських пограничних землях В. Баськевіч старається перекинути на «старшого брата», але який є його справжній погляд ? В названому його листі висловлює думку, що українська політика «відібрати Лемківщину від Польщі» і псьочення поляків за те, що «ці хотять Львова і Галичини» — не допровадить до чогось позитивного». А закиди українців, що «поляків нічого не навчила історія» В. Баськевіч вважає за нонсенс. Ось, що він сам каже: «Поляки пішли до голови по розум і сказали, що Польщі загрожує з одної сторони німець, а з другої українці і для того треба щось зробити, а головно порозумітися з Росією, без огляду на, це чи буде вона демократичною чи комуністичною (підкреслення моє — ІЛ). Таким чином з боку українців ніщо нам не буде грозити, бо в імени України буде промовляти москаль. Чи не змудріли поляки?
Тут всілякі коментарі хіба лишні, і правдоподібно Редакція «В. К.» зробить з цього відповідні висновки? Позиція В. Баськевіча є ясна, а його мета робити польську шовіністичну пропаганду на сторінках українських часописів, чи журналів — виразна (підкреслення моє — ІЛ), бо як він каже далі в названому його листі, «Українці не мають чого злоститися, бо поляки не думають відбирати Львова від українців, бо українці не забрали нам Львова...».
В листі до Редакції — ч. 4/73 В. Баськевіч каже, що я не признаю сильної руки старшого брата, «який пильнує того, щоб українці в Польщі не мали снів про волю і незалежність». Я й не заперечував і не заперечую, що Польща не є під тиском сильної руки «старшого брата» і загально це всім відомо, але початки польського, а для точности і правди також й українського, шовінізму датуються не від часів останньої світової війни, коли ток, згідно з поглядами В. Баськевіча, — «поляки змудріли». Джерелом і причиною взаємної ненависти між нашими народами була і є польська політика експансії на схід, яка датується — якщо не помиляюся — від Ягайлонських часів, коли польські королі залишили напризволяще свої західні землі, які опісля були цілком зґерманізовані, а забралися до загарбування українських земель.
Відомим є, що народ, який поневолює інші народи сам не може бути вільним, а ціллю поневолювача ніколи не було і не є «ущасливити» поневоленого. Польська політика панування на українських землях, а тим самим національний, соціяльний і релігійний гніт, насильне польонізування і латинізування, надавання українських земель польським колоністам, ограничування українців у їхніх громадянських правах і дискримінація в кожній ділянці політичного і суспільного життя, пацифікації, Картузька Береза, Бриґідки і інші тюрми, врешті — переселення, виселення і депортації, безоглядне фізичне нищення українства, і що найважливіше — вироблювання у свідомості польського народу польськими ідеологами-шовіністами поняття, що українець це другорядне «сотворіння», прямо «кабан-хам», а поляк — «пан-шляхціц», є оцим джерелом польського шовінізму. І мало хто з поляків у минувшині і лиш одиниці тепер стараються можливо об'єктивно публічно видвигати і представляти проблематику взаємовідносин між нашими народами. З такої «політики» не може бути ніяких користей для жодного з народів, а навпаки є лиш породжування всілякого зла і лиха, на яке уже в сьогоднішніх часах не повинно бути взагалі місця. Незалежно від «сильної руки» старшого брата самі поляки напевно можуть зробити для українців те, щоб їм заґарантувати рівні права з поляками, і тим самим дати урядовий дозвіл на поворот на рідні землі тим українцям, які схочуть вертатися (може бути, що дехто не схоче скористати з цієї нагоди, почуваючи себе добре на західніх чи центральних польських землях — ІЛ). Такий крок польського уряду вможливить згуртованим і більше скупченим в терені українцям, на навчання рідної мови своїх дітей у своїх школах, розвивання культурної діяльности, плекання своїх релігійних практик, розвивання і піднесення видавничої діяльности, нехай і «соціялістичної», бо вимагати іншої було б нонсенсом (пробачте — комуністичної, бо слово «соціялізм» в Польщі декого дуже денервує, але навіть сьогоднішній суспільний устрій Польщі має офіційну назву «соціялістичний», бо Польща до комунізму ще не дійшла і маймо надію, що ніколи не дійде? Видно, що польський народ так дуже любить слово «комунізм», що навіть провідники партії не важилися прийняти назви Польська Комуністична Партія, але Польська З'єдночона Партія Роботніча, яка постала з об'єднання колишніх партій ППС і ППР (Польска Партія Соціялістична і Польска Партія Роботніча — ІЛ).
Шлях до покращання взаємовідносин між українським і польським народами веде через рівноуправнення українців у Польщі в кожній ділянці суспільно-політичного життя, а тут ініціятива належить безперечно до польського уряду, а також і до польського народу в загальному. Показуючи лиш трагічні наслідки останніх часів, без об'єктивного насвітлювання їхніх причин і обвинувачування лиш українців (які також напевно не були і не є святими — ІЛ), до покращання взаємовідносин напевно не доведе.
В. Баськевіч закидає мені, що я «визнав за відповідне взяти в оборону УСКТ, зглядно діячів того Товариства і повчити нас тут за океаном...». Не збирався я і не збираюсь боронити, чи засуджувати поодиноких членів УСКТ, але Товариство, як таке, в неймовірно тяжких обставинах існує і діє, а його вклад праці — на мою думку — таки великий, якщо брати до уваги момент існування української субстанції у Польщі, бо сумніваюся чи польський «демократичний» уряд сучасної Польщі, з чисто гуманних мотивів, дозволив би і на ті дуже скромні досягнення, які українці там мають, як приміром: школи, мистецькі гуртки, видавництва (Наше Слово і календарі — ІЛ), чи можливість відправляти богослуження у кількох власних церковцях і каплицях, чи римо-кат. костелах, хоча в цьому останньому випадку до ролі УСКТ можна б підходити з деякими застереженнями.
І тим більше не мав я наміру нікого «повчити», а то з двох причин. По-перше — не маю на це відповідних кваліфікацій, а по-друге, — шаную читачів «В.К.» на стільки, що не дозволив би собі на жодні поучення, але як наочний свідок стверджую те, в чому я особисто переконаний. Прямо, — як сам В. Баськевіч каже, — «я так собі міркую».
Якщо йдеться про змогу УСКТ протестувати проти національного гноблення українців у Польщі, то його можливості ось такі: один селянин жаліється на прояви дискримінації і шовінізму польської влади і населення, висилаючи скаргу на адресу Центрального Комітету ПЗПР і Міністерства Внутрішніх Справ. У своїй жалобі він подає між іншими такі приклади: дискримінація українців при винаймі сільсько-господарських машин з Кулек Рольнічих, при розподілі штучних навозів, викрикування на забавах, весіллях, у молочарні, місцевими селянами поляками «ти п... україньцу», шмагання батогом коня і викрикування «в'йо ти сякий сину україньцу», коли переїжджають підводою попри іншого селянина українця, і т. п. В названому листі, селянин, який вносить жалобу, звертає увагу, що розпалюванню шовінізму до українців сприяє уряд, який дозволяє на протиукраїнську пропаганду в літературі, фільмі, телебаченні і радіо.
В іншому місці одна українка (вдова — ІЛ) звертається до УСКТ з проханням про поміч, бо поляки, сусіди роблять їй кривду. Про поміч до УСКТ звертаються також і інші українці, прохаючи оборони відносно чисто людських прав. Воєвідське правління УСКТ перевірює деякі скарги, інтервеньює у відділі внутрішніх справ ВРН (Воєвудзка Рада Народова — ІЛ). В тому ж часі це правління просить про дозвіл на поширення і затіснення контактів з представниками уряду Радянської України (авжеж з комуністами — ІЛ), з письменниками і культурними діячами, так звідтам як і з Чехо-Словаччини. Відділ внутрішніх справ ВРН дає відповідь:
1) Анонімний автор жалоби селянина (правдиве прізвище й адреса селянина були подані в його листі — ІЛ) має вповні рацію (!) з виїмком одного, що не всі поляки є шовіністами. І це є правда.
2) Відносно жалоби жінки-вдови є вияснення, що вина лежить по її стороні, бо в неї дуже тяжка вдача до співжиття з сусідами.
3) По перевірці інших скарг українців виявляється, що в тих скаргах багато пересади. Можна було би такі вияснення прийняти з деякими застереженнями, коли б відповідь на цьому кінчалася, але... Відносно можливостей нав'язування і поширення зв'язків з українськими діячами з України і Чехо-Словаччни, відділ внутрішніх справ ВРН пояснює, що на це брак фондів, але виразно стверджується, що воєвідське правління УСКТ переходить на рейки «націоналізму буржуазийнеґо» і саме тому треба буде «піддати аналізі» діяльність деяких членів цього ж правління що до їхньої придатносте в Товаристві.
Можна б подавати ще багато прикладів, але читатам, які б мали бажання інтересуватися ближче цією проблематикою пропоную запізнатися зі змістом, можливо, детально опрацьованої статті-праці, нового еміґранта з Польщі, студента історії, поміщеної в Лемківському Календарі на 1973 р. (стор. 75 -95) — «Положення українців у Польщі очима найновішого еміґранта». Після познайомлення зі змістом названої праці, зрозумілим буде чому я «визнав за відповідне взяти в оборону УСКТ».
Подаючи неґативи про поляків могло б видатися, що обвинувачується лиш поляків? Польський народ не є ані гірший, ані ліпший за український і серед поляків не всі є шовіністами, і тут дозволю собі подати також кілька прикладів. Знаю чоловіка, якому в Україні знищили родину, але він не чув жодної ненависти не тільки до українців в загальному, але і до самих упістів. Будучи працівником «безп'єкі» у Р'яшеві, він надзвичайно чемно відносився і незвичайно людяно трактував упістів-в'язнів, за що інший поляк, працівник цієї ж «безп'єкі», уважав цю людину за анормальну. Цей добрий поляк походив з околиць Чорткова, отже земляк одної пані з УСКТ (про яку згадує В. Баськевіч у своїм листі до «В. К.» ч. 4/73 __ІЛ), яка «відповіла з обуренням, що утекла перед бандерівцями». Якщо ця жінка утікала перед «бандерівцями», то можна припускати, що це «пані-сексотка», яка продовжує свою роботу в УСКТ на доручення «старшого брата»?
В одній з центральних карних тюрем був настоятель (званий відділовим — ІЛ), який також дуже людяно трактував в'язнів-упістів і інших, а звертався лиш через — ойцєц, ойцовє, улегшував в'язням життя, інформував про події у Польщі й у світі. Дискутуючи часом (очевидно дискретно — ІЛ) з упістами говорив, що між ним і в'язнями є лиш одна різниця: він має змогу «переслатися» з жінкою, а в'язні її не мають.
В одному місці, щоб на відповідальне становище в державному підприємстві поставити колишнього упіста-в'язня, перед партійними чинниками ґарантії за нього зложив поляк, а діяч УСКТ, на сесії міської ради, протестував проти обсаджування відповідальних становищ в державних підприємствах «бандерівцями»? І спитає хтось — де ж тут який глузд? Глузд є в тому, що «Польська державна влада, яка б вона не була, від історичних часів починаючи, аж до сьогодні, все відносилася ворожо до нашої національности, все думала або про найбільше використання «народу темних хлопів», або про його знищення. Боротьба з українськими гайдамаками, чи іншими українськими повстанцями, чи також брутальне виселення з Лемківщини, Посяння, Холмщини і Підляшшя мало ту саму ціль: винищування української людини (диви лемківський календар на 1973 — «Положення українців в Польщі...», про що мова вище — ІЛ).
В. Баськевіч каже, що «на 170.000 українців у Польщіл ледве 4.000 належить до УСКТ, видно, що комунізм їм смердить». Правдою є, що комунізм їм смердить, але не можна забувати, що і польський шовінізм їм не «пахне», а про причини якого згадано вище. А при тому, дуже сумнівним видається число 170.000 українців у Польщі? Ось приходить українець до міської ради і предкладає службовичці вимагані документи на видання йому особистого документу. Урядничка переглядає документи і питає: пощо ви, обивателю, в рубриці національність подаєте — українець? Як то чому — я ж українець. Українців у Польщі немає, — відповідає урядничка — всі виїхали до «Звйонзку Радзєцкєґо»? Може і виїхали, каже інтересант, але я залишився і не можу подати нічого іншого, як те, що там написане. Урядничка, не знаючи, що з тим «фантом» робити, побігла до другої кімнати зголосити цей факт начальникові, а вернувши сказала, — ви дістанете «довуд особісти». Чи в анкеті «поправлено» національність невідомо, але в особистих документах і так не подається таких даних, як національність, чи віровизнання.
І знов, українець іде до ВКР (Войскова Коменда Рейонова — ІЛ), щоб одержати військову книжечку. Історія повторюється. Старший сержант, людина на вигляд інтеліґентна, пояснює інтересантові, що краще буде для нього самого, коли не подаватиме української національности, бо «поляци тераз страшне нєнавідзом україньцуф». Ви обивателю, — каже сержант — в серці можете бути добрим українцем, але пощо те подавати тут? Схочете показати якомусь полякові книжку і наразитеся лиш на неприємності. Тому, що українець обстоював своє, сержант вписав дані до книжечки і сказав: «маш як жесь ґлупі». В військовій книжці також немає поданої національности, подається лиш мову, — рідну і чужі. В наведеному тут випадку було так: «єнзик мацєжисти — польскі», «ензик обци — україньскі». Ясне? — Хіба так!
Кілька років тому назад приїхав у відвідини до рідні, на північно-американському континенті, один українець, який сказав мені, що він подавав (в заяві про пашпорт — ІЛ) національність польську, бо коли їх виселено з рідних земель і поселено на новому місці, ніхто не питав про їхню національність, а всім поголовно вписано — поляк, чи точніше «народовосьць польска». А коли ще взяти до уваги, що в часі перепису населення у Польщі, є українці, які «конспірують» свою національність, то офіційні урядові статистичні дані будуть далекі від правди.
Боротьбу УПА на пограничних з Польщею західно-українських землях В. Баськевіч бачить так: «Українці і північний В'єтнам шукали власної форми незалежности, українці на території Польщі, а в'єтнамці на територіях південного В'єтнаму, Камбоджі і Ляосу».
На мою думку — Камбоджа і Ляос служать як місця передишки і випадові бази для північних в'єтнамців, яких метою є визволення соціяльне, а передумовою, якого є ліквідація політичного устрою південного В'єтнаму, а В'єтнам (північний і південний — ІЛ) є одною країною, поділеною на дві частини з різними суспільно-політичними устроями.
УПА не «шукала власної форми незалежности» в Варшаві, не доконала «наїзду на польське пограниччя», не прямувала до зміни суспільного ладу, чи політичного устрою Польщі, але була зформована в переважаючій масі з місцевого населення (очевидно при помочі ОУН, якої члени рекрутувалися з західніх, а також і східніх, земель Совєтської України і з місцевого населення — ІЛ) для ведення оборонної боротьби проти насильства і терору, стосованого польським комуністичним урядом за посередництвом військових з'єднань, уряду безпеки і міліції, при активній помочі різного роду цивільних банд, шовіністично наставлених до українців.
«По моєму — каже В. Баськевіч — коли б не УПА на Лемківщині, не було б лемківської трагедії...». А по моєму — трагедія загально-українська на західних пограничних землях, а зокрема лемківська на Лемківщині, розпочалася ще перед ялтинською конференцією, коли УПА на згаданих землях ще не розвинула своєї діялньости, а вже тоді, тобто під кінець 1944 року збройні банди польського шовіністичного елементу почали чинити збройні напади на українські села, мордуючи чимало людей, як прим.: Пискоровичі — 2000 осіб, Павлокома — 300 осіб, Люблинець — 200 осіб, Березка 102 особи.
Подібна ситуація заіснувала на Волині і Поліссі, яких населення було змушене організувати самооборону вже з початком 1942 р., а опісля в Галичині, куди польське не-комуністичне підпілля вислало боївки для ліквідації української інтеліґенції в більших містах Галичини. Боївки польського підпілля були висилані аж з Варшави (!) і своє завдання виконували дуже задовільно в інтересі польського шовінізму, не обмежуючи своєї «гуманної місії» в Україні лиш до інтеліґенції, але мордуючи кого попало.
Населення східньої Словаччини, яке зве себе русинами, або лемками, не зорганізувало в тодішніх часах самооборони, бо там не було потреби. Комуністична (а радше не зовсім ще тоді комуністична — ІЛ) влада чесько-словацького уряду не була такою жорстокою, у відношенні до українців, як німецька, російська чи польська. З тієї причини — на мою думку — ОУН, а також і місцеве населення східньої Словаччини, не організували самооборонних відділів на території Словаччини, до якої українці мають претенсії, як до своєї (очевидно не до цілої території Словаччини, а лиш заселеної українським хто хоче: русинським, або лемківським, населенням — ІЛ).
А на кого вину зложить В. Баськевіч за мордування цивільного білоруського населення Б'ялосточчини, про що інформувала в тодішніх часах англійська преса, подаючи і фотографії помордованих людей і спалених білоруських сіл? Там же не було білоруських, а тимбільше українських «бандерівців». Чи це не вина виключно польського шовінізму? Ви, пане Баськевіч, приодівши овечу шкуру на вовче тіло, повинні скинути із своїх очей шовіністичні окуляри і очима людини, а не шовініста, глянути на взаємовідносини між наши родами. Бо згідно з Вашою інтерпретацією порушеної тут проблеми, нам українцям не залишається нічого іншого як вдарити себе в груди, признати тільки і виключно нашу вину, самим не домагатися жодних прав, бо ми не люди.
На попертя твердження про польськість т. зв. «закерзонських» земель України В. Баськевіч має також такий арґумент, що мовляв «ще перед війною українські націоналісти в Польщі (видно, що В. Баськевіч навіть не може вимовити слова в «Галичині», а не то, що в Україні — ІЛ) кричали «Ляхи за Сян». Якщо «крик» чи «вигуки» українських націоналістів — «Ляхи за Сян», приймається як історичний факт приналежности українських земель західного пограниччя до Польщі, треба бути таким великим гумористом як автор польської пісні «Умарл Мацєк, умарл...».
Говорячи про «крик» українських націоналістів, Баськевіч каже, що українські націоналісти перед війною «нічого не знали про якихось лемків за Сяном, аж щойно в 1945 р. пригадали собі Лемківщину, край тихий і безпечний, куди переносилися з Галичини, втікаючи перед пімстою большевиків».
Воно було дещо інакше, бо ті, що утікали перед большевиками, прийшли на Лемківщину в 1939 і 1940 роках, а в році виеміґрували далі, залишаючи Лемківщину, а ті, що пішли туди в 1945 р., спільно з місцевим населенням Лемківщини боронити її перед насильним виселенням і терором. А «наїзд» УПА на західно-українське пограниччя «проявився хіба в тому, що з місцевого населення рекрутувалися такі відділи, напр.: сотні — «Хріна», «Стаха», «Бурлаки», «Ластівки», «Громенка» і інші. Що в рядах УПА на тих землях були галичани а також деякі наддніпрянці, це правда, але таки більшість, це були люди місцеві. А при тому населення тієї землі, а Лемківщини зокрема, спонтанно солідаризувалося з Українською Повстанською Армією, піддержуючи діяльність відділів УПА і теренових працівників ОУН, за що й заплатило дуже дорого.
Тема стосунків між українським і польським народами важлива, але щоб вона була належно насвітлена потрібно та з одної сторони як і з другої, щоб нею зайнялися люди наукового світу, яких стати на повний об'єктивізм. Правильне (справедливе і об'єктивне насвітлення із вказанням на дійсні причини існуючого стану, при добрій волі обох сторін, дозволить на ліквідацію причин і забуття ганебної минувшини. А це з черги створило б можливості правильної і доброї співпраці і співіснування наших народів і то в інтересі так польського як і українського народів. Ми, як народ поневолений не маємо змоги внести поважнішого вкладу в усунення барієр, які нас ділять і створюють психозу взаємної ненависти, яка не виходить на користь ні нам, ні полякам. І здається, що ще багато води упливе заки ми це зрозуміємо. Але, від кого сподіватися дії в цьому напрямку? Польський сучасний уряд не дуже «спішить» до направи зла. В польському суспільстві у Польщі лиш одиниці «пробують» дещо сказати в сенсі позитивному, а серед польської еміґрації у вільному світі також не видно ентузіястів поєднання між українцями і поляками.
Кінчаючи свої «міркування» мушу ще сказати, що не погоджуюсь з В. Баськевічем, який каже, що статтею "Українці в Польщі" я викликав «бурю у склянці води». Якщо не читаю, то принайменше переглядаю наголовки «В.К.», але не доглянув я, щоб хто дав відповідь на згадану статтю, за виїмком самого В. Баськевіча? І сумніваюся, чи на цю тему забере голос хтось з читачів «В.К.» і висловить свою опінію хоча б і відмінну від моєї.
Не маю наміру використовувати цінного місця «В. К.» на полеміку, але мені видається, що «гра варта свічки». Йдеться про"Лист до Редакції" Владислава Баськевіча, поміщений на стор. 85-87 «В. К.» ч. 4/73.
Шановні читачі, які читали статті «З листів до Редакції» у чч. 1/72 і 4/73 «В. К.» безсумнівно завважили, що В. Баськевіч (згідно з прийнятим звичаєм в журналістиці не вживаю загального іменника «пан» чи «п.» перед прізвищем — ІЛ) в першому випадку каже, що «всі діячі» УСКТ в Польщі є зі сходу і «кожний» з них був «політруком в совєтській армії», але вже другим разом є обережніший, бо слова «всі діячі» замінив словами «більшість діячів», а «кожний з них» замінив на «багато з них...», а це вже хіба дещо змінює суть справи? Але мій вислів, що мені знані «кільканадцять» діячів УСКТ, переробив (чи не з розмислом? — ІЛ) на «кількадесят».
Можливо, це не є може аж таке дуже важливе, але йдеться про те, що В. Баськевіч обурюється на намагання заперечити його опінію про деякі його твердження у статті "Поляк має слово". Погоджуючись з деякими думками Баськевіча, в названій статті, вповні або лиш частинно, я висловив свої протилежні погляди щодо: діяльности УСКТ в Польщі, щодо УПА на західно-українських пограничних землях і щодо смерти польського генерала К. Сьвєрчевського, добачуючи в тому тенденційне і свідоме перекидання вини за кривди і трагедію (особливо лемків — ІЛ) у Польщі на кого іншого, заперечування оборонних акцій УПА на українських пограничних землях та поменшування позитивної ролі УПА у визвольних змаганнях українського народу.
В. Баськевіч признає (що й треба похвалити — ІЛ), що українцям у Польщі діється кривда, що вони є гноблені і переслідувані, але вину за це «спихає» на: 1) «старшого брата», 2) «бандерівців», 3) УСКТ, яке в тій справі нічого не робить, 4) комуністів, часом з прикметником польські, а часом — у Польщі і 5) жидів (Ян Ґергардт — ІЛ) хоча тут уже В. Баськевіч сумнівається, «щоби Ґерґардт стріляв до хрестів..? І яка ж тут вина поляків? Тут можна б хіба ще додати латинників, але це українці.
Ніхто не збирається обвинувачувати і не обвинувачує цілий польський нарід, але поважний його відсоток є скрайно шовіністичного наставлення проти українців і то незалежно чи то поляк комуніст, соціяліст, демократ, чи іншої політичної орієнтації. Ці думки потвердять хіба усі ті, які відвідують Польщу, а між ними і В. Баськевіч, який діставав уже чотири рази дозвіл в'їзду до Польщі незважаючи на те, що так «завзято поборює» і «громить» польських комуністів.
Даючи коротку відповідь в ч. 1/73 «В. К.» ("Українці в Польщі" — ІЛ) я й не здогадувався, хто може бути автором листа "Поляк має слово" («В. К.» ч. 1/72), а як виявилось, це наш український старий «приятель», який вже давно тому взяв на себе завдання «туманити» українців у вільному світі, доповнюючи протиукраїнську літературу сучасної Польщі (диви стор. 74 ч. 1/72 «В. К.»). В одному з своїх листів (у мене є три його листи — ІЛ), адресованому до Організації Оборони Лемківщини, з датою 31. XII. 1969 р., В. Баськевіч лаючи лемків на еміграції за те, що вони обороняють права лемків у Польщі, повчає, що треба робити, а чого ні? Між іншим він каже: «перед ким Ваша організація хоче боронити Лемківщину, коли їй ніхто вже не загрожує? Коли лемкам забрано останню сорочку, то їм не треба оборони, але помочі, як то робить Лемко-Союз». Аджеж українцям у вільному світі — згідно з науками В. Баськевіча — не вільно ставати в обороні прав гарантованих українцям у Польщі конституцією тієї ж країни, але ограничити свою діяльність лиш до матеріяльної допомоги.
Вину за злочини вчинені проти українців на західноукраїнських пограничних землях В. Баськевіч старається перекинути на «старшого брата», але який є його справжній погляд ? В названому його листі висловлює думку, що українська політика «відібрати Лемківщину від Польщі» і псьочення поляків за те, що «ці хотять Львова і Галичини» — не допровадить до чогось позитивного». А закиди українців, що «поляків нічого не навчила історія» В. Баськевіч вважає за нонсенс. Ось, що він сам каже: «Поляки пішли до голови по розум і сказали, що Польщі загрожує з одної сторони німець, а з другої українці і для того треба щось зробити, а головно порозумітися з Росією, без огляду на, це чи буде вона демократичною чи комуністичною (підкреслення моє — ІЛ). Таким чином з боку українців ніщо нам не буде грозити, бо в імени України буде промовляти москаль. Чи не змудріли поляки?
Тут всілякі коментарі хіба лишні, і правдоподібно Редакція «В. К.» зробить з цього відповідні висновки? Позиція В. Баськевіча є ясна, а його мета робити польську шовіністичну пропаганду на сторінках українських часописів, чи журналів — виразна (підкреслення моє — ІЛ), бо як він каже далі в названому його листі, «Українці не мають чого злоститися, бо поляки не думають відбирати Львова від українців, бо українці не забрали нам Львова...».
В листі до Редакції — ч. 4/73 В. Баськевіч каже, що я не признаю сильної руки старшого брата, «який пильнує того, щоб українці в Польщі не мали снів про волю і незалежність». Я й не заперечував і не заперечую, що Польща не є під тиском сильної руки «старшого брата» і загально це всім відомо, але початки польського, а для точности і правди також й українського, шовінізму датуються не від часів останньої світової війни, коли ток, згідно з поглядами В. Баськевіча, — «поляки змудріли». Джерелом і причиною взаємної ненависти між нашими народами була і є польська політика експансії на схід, яка датується — якщо не помиляюся — від Ягайлонських часів, коли польські королі залишили напризволяще свої західні землі, які опісля були цілком зґерманізовані, а забралися до загарбування українських земель.
Відомим є, що народ, який поневолює інші народи сам не може бути вільним, а ціллю поневолювача ніколи не було і не є «ущасливити» поневоленого. Польська політика панування на українських землях, а тим самим національний, соціяльний і релігійний гніт, насильне польонізування і латинізування, надавання українських земель польським колоністам, ограничування українців у їхніх громадянських правах і дискримінація в кожній ділянці політичного і суспільного життя, пацифікації, Картузька Береза, Бриґідки і інші тюрми, врешті — переселення, виселення і депортації, безоглядне фізичне нищення українства, і що найважливіше — вироблювання у свідомості польського народу польськими ідеологами-шовіністами поняття, що українець це другорядне «сотворіння», прямо «кабан-хам», а поляк — «пан-шляхціц», є оцим джерелом польського шовінізму. І мало хто з поляків у минувшині і лиш одиниці тепер стараються можливо об'єктивно публічно видвигати і представляти проблематику взаємовідносин між нашими народами. З такої «політики» не може бути ніяких користей для жодного з народів, а навпаки є лиш породжування всілякого зла і лиха, на яке уже в сьогоднішніх часах не повинно бути взагалі місця. Незалежно від «сильної руки» старшого брата самі поляки напевно можуть зробити для українців те, щоб їм заґарантувати рівні права з поляками, і тим самим дати урядовий дозвіл на поворот на рідні землі тим українцям, які схочуть вертатися (може бути, що дехто не схоче скористати з цієї нагоди, почуваючи себе добре на західніх чи центральних польських землях — ІЛ). Такий крок польського уряду вможливить згуртованим і більше скупченим в терені українцям, на навчання рідної мови своїх дітей у своїх школах, розвивання культурної діяльности, плекання своїх релігійних практик, розвивання і піднесення видавничої діяльности, нехай і «соціялістичної», бо вимагати іншої було б нонсенсом (пробачте — комуністичної, бо слово «соціялізм» в Польщі декого дуже денервує, але навіть сьогоднішній суспільний устрій Польщі має офіційну назву «соціялістичний», бо Польща до комунізму ще не дійшла і маймо надію, що ніколи не дійде? Видно, що польський народ так дуже любить слово «комунізм», що навіть провідники партії не важилися прийняти назви Польська Комуністична Партія, але Польська З'єдночона Партія Роботніча, яка постала з об'єднання колишніх партій ППС і ППР (Польска Партія Соціялістична і Польска Партія Роботніча — ІЛ).
Шлях до покращання взаємовідносин між українським і польським народами веде через рівноуправнення українців у Польщі в кожній ділянці суспільно-політичного життя, а тут ініціятива належить безперечно до польського уряду, а також і до польського народу в загальному. Показуючи лиш трагічні наслідки останніх часів, без об'єктивного насвітлювання їхніх причин і обвинувачування лиш українців (які також напевно не були і не є святими — ІЛ), до покращання взаємовідносин напевно не доведе.
В. Баськевіч закидає мені, що я «визнав за відповідне взяти в оборону УСКТ, зглядно діячів того Товариства і повчити нас тут за океаном...». Не збирався я і не збираюсь боронити, чи засуджувати поодиноких членів УСКТ, але Товариство, як таке, в неймовірно тяжких обставинах існує і діє, а його вклад праці — на мою думку — таки великий, якщо брати до уваги момент існування української субстанції у Польщі, бо сумніваюся чи польський «демократичний» уряд сучасної Польщі, з чисто гуманних мотивів, дозволив би і на ті дуже скромні досягнення, які українці там мають, як приміром: школи, мистецькі гуртки, видавництва (Наше Слово і календарі — ІЛ), чи можливість відправляти богослуження у кількох власних церковцях і каплицях, чи римо-кат. костелах, хоча в цьому останньому випадку до ролі УСКТ можна б підходити з деякими застереженнями.
І тим більше не мав я наміру нікого «повчити», а то з двох причин. По-перше — не маю на це відповідних кваліфікацій, а по-друге, — шаную читачів «В.К.» на стільки, що не дозволив би собі на жодні поучення, але як наочний свідок стверджую те, в чому я особисто переконаний. Прямо, — як сам В. Баськевіч каже, — «я так собі міркую».
Якщо йдеться про змогу УСКТ протестувати проти національного гноблення українців у Польщі, то його можливості ось такі: один селянин жаліється на прояви дискримінації і шовінізму польської влади і населення, висилаючи скаргу на адресу Центрального Комітету ПЗПР і Міністерства Внутрішніх Справ. У своїй жалобі він подає між іншими такі приклади: дискримінація українців при винаймі сільсько-господарських машин з Кулек Рольнічих, при розподілі штучних навозів, викрикування на забавах, весіллях, у молочарні, місцевими селянами поляками «ти п... україньцу», шмагання батогом коня і викрикування «в'йо ти сякий сину україньцу», коли переїжджають підводою попри іншого селянина українця, і т. п. В названому листі, селянин, який вносить жалобу, звертає увагу, що розпалюванню шовінізму до українців сприяє уряд, який дозволяє на протиукраїнську пропаганду в літературі, фільмі, телебаченні і радіо.
В іншому місці одна українка (вдова — ІЛ) звертається до УСКТ з проханням про поміч, бо поляки, сусіди роблять їй кривду. Про поміч до УСКТ звертаються також і інші українці, прохаючи оборони відносно чисто людських прав. Воєвідське правління УСКТ перевірює деякі скарги, інтервеньює у відділі внутрішніх справ ВРН (Воєвудзка Рада Народова — ІЛ). В тому ж часі це правління просить про дозвіл на поширення і затіснення контактів з представниками уряду Радянської України (авжеж з комуністами — ІЛ), з письменниками і культурними діячами, так звідтам як і з Чехо-Словаччини. Відділ внутрішніх справ ВРН дає відповідь:
1) Анонімний автор жалоби селянина (правдиве прізвище й адреса селянина були подані в його листі — ІЛ) має вповні рацію (!) з виїмком одного, що не всі поляки є шовіністами. І це є правда.
2) Відносно жалоби жінки-вдови є вияснення, що вина лежить по її стороні, бо в неї дуже тяжка вдача до співжиття з сусідами.
3) По перевірці інших скарг українців виявляється, що в тих скаргах багато пересади. Можна було би такі вияснення прийняти з деякими застереженнями, коли б відповідь на цьому кінчалася, але... Відносно можливостей нав'язування і поширення зв'язків з українськими діячами з України і Чехо-Словаччни, відділ внутрішніх справ ВРН пояснює, що на це брак фондів, але виразно стверджується, що воєвідське правління УСКТ переходить на рейки «націоналізму буржуазийнеґо» і саме тому треба буде «піддати аналізі» діяльність деяких членів цього ж правління що до їхньої придатносте в Товаристві.
Можна б подавати ще багато прикладів, але читатам, які б мали бажання інтересуватися ближче цією проблематикою пропоную запізнатися зі змістом, можливо, детально опрацьованої статті-праці, нового еміґранта з Польщі, студента історії, поміщеної в Лемківському Календарі на 1973 р. (стор. 75 -95) — «Положення українців у Польщі очима найновішого еміґранта». Після познайомлення зі змістом названої праці, зрозумілим буде чому я «визнав за відповідне взяти в оборону УСКТ».
Подаючи неґативи про поляків могло б видатися, що обвинувачується лиш поляків? Польський народ не є ані гірший, ані ліпший за український і серед поляків не всі є шовіністами, і тут дозволю собі подати також кілька прикладів. Знаю чоловіка, якому в Україні знищили родину, але він не чув жодної ненависти не тільки до українців в загальному, але і до самих упістів. Будучи працівником «безп'єкі» у Р'яшеві, він надзвичайно чемно відносився і незвичайно людяно трактував упістів-в'язнів, за що інший поляк, працівник цієї ж «безп'єкі», уважав цю людину за анормальну. Цей добрий поляк походив з околиць Чорткова, отже земляк одної пані з УСКТ (про яку згадує В. Баськевіч у своїм листі до «В. К.» ч. 4/73 __ІЛ), яка «відповіла з обуренням, що утекла перед бандерівцями». Якщо ця жінка утікала перед «бандерівцями», то можна припускати, що це «пані-сексотка», яка продовжує свою роботу в УСКТ на доручення «старшого брата»?
В одній з центральних карних тюрем був настоятель (званий відділовим — ІЛ), який також дуже людяно трактував в'язнів-упістів і інших, а звертався лиш через — ойцєц, ойцовє, улегшував в'язням життя, інформував про події у Польщі й у світі. Дискутуючи часом (очевидно дискретно — ІЛ) з упістами говорив, що між ним і в'язнями є лиш одна різниця: він має змогу «переслатися» з жінкою, а в'язні її не мають.
В одному місці, щоб на відповідальне становище в державному підприємстві поставити колишнього упіста-в'язня, перед партійними чинниками ґарантії за нього зложив поляк, а діяч УСКТ, на сесії міської ради, протестував проти обсаджування відповідальних становищ в державних підприємствах «бандерівцями»? І спитає хтось — де ж тут який глузд? Глузд є в тому, що «Польська державна влада, яка б вона не була, від історичних часів починаючи, аж до сьогодні, все відносилася ворожо до нашої національности, все думала або про найбільше використання «народу темних хлопів», або про його знищення. Боротьба з українськими гайдамаками, чи іншими українськими повстанцями, чи також брутальне виселення з Лемківщини, Посяння, Холмщини і Підляшшя мало ту саму ціль: винищування української людини (диви лемківський календар на 1973 — «Положення українців в Польщі...», про що мова вище — ІЛ).
В. Баськевіч каже, що «на 170.000 українців у Польщіл ледве 4.000 належить до УСКТ, видно, що комунізм їм смердить». Правдою є, що комунізм їм смердить, але не можна забувати, що і польський шовінізм їм не «пахне», а про причини якого згадано вище. А при тому, дуже сумнівним видається число 170.000 українців у Польщі? Ось приходить українець до міської ради і предкладає службовичці вимагані документи на видання йому особистого документу. Урядничка переглядає документи і питає: пощо ви, обивателю, в рубриці національність подаєте — українець? Як то чому — я ж українець. Українців у Польщі немає, — відповідає урядничка — всі виїхали до «Звйонзку Радзєцкєґо»? Може і виїхали, каже інтересант, але я залишився і не можу подати нічого іншого, як те, що там написане. Урядничка, не знаючи, що з тим «фантом» робити, побігла до другої кімнати зголосити цей факт начальникові, а вернувши сказала, — ви дістанете «довуд особісти». Чи в анкеті «поправлено» національність невідомо, але в особистих документах і так не подається таких даних, як національність, чи віровизнання.
І знов, українець іде до ВКР (Войскова Коменда Рейонова — ІЛ), щоб одержати військову книжечку. Історія повторюється. Старший сержант, людина на вигляд інтеліґентна, пояснює інтересантові, що краще буде для нього самого, коли не подаватиме української національности, бо «поляци тераз страшне нєнавідзом україньцуф». Ви обивателю, — каже сержант — в серці можете бути добрим українцем, але пощо те подавати тут? Схочете показати якомусь полякові книжку і наразитеся лиш на неприємності. Тому, що українець обстоював своє, сержант вписав дані до книжечки і сказав: «маш як жесь ґлупі». В військовій книжці також немає поданої національности, подається лиш мову, — рідну і чужі. В наведеному тут випадку було так: «єнзик мацєжисти — польскі», «ензик обци — україньскі». Ясне? — Хіба так!
Кілька років тому назад приїхав у відвідини до рідні, на північно-американському континенті, один українець, який сказав мені, що він подавав (в заяві про пашпорт — ІЛ) національність польську, бо коли їх виселено з рідних земель і поселено на новому місці, ніхто не питав про їхню національність, а всім поголовно вписано — поляк, чи точніше «народовосьць польска». А коли ще взяти до уваги, що в часі перепису населення у Польщі, є українці, які «конспірують» свою національність, то офіційні урядові статистичні дані будуть далекі від правди.
Боротьбу УПА на пограничних з Польщею західно-українських землях В. Баськевіч бачить так: «Українці і північний В'єтнам шукали власної форми незалежности, українці на території Польщі, а в'єтнамці на територіях південного В'єтнаму, Камбоджі і Ляосу».
На мою думку — Камбоджа і Ляос служать як місця передишки і випадові бази для північних в'єтнамців, яких метою є визволення соціяльне, а передумовою, якого є ліквідація політичного устрою південного В'єтнаму, а В'єтнам (північний і південний — ІЛ) є одною країною, поділеною на дві частини з різними суспільно-політичними устроями.
УПА не «шукала власної форми незалежности» в Варшаві, не доконала «наїзду на польське пограниччя», не прямувала до зміни суспільного ладу, чи політичного устрою Польщі, але була зформована в переважаючій масі з місцевого населення (очевидно при помочі ОУН, якої члени рекрутувалися з західніх, а також і східніх, земель Совєтської України і з місцевого населення — ІЛ) для ведення оборонної боротьби проти насильства і терору, стосованого польським комуністичним урядом за посередництвом військових з'єднань, уряду безпеки і міліції, при активній помочі різного роду цивільних банд, шовіністично наставлених до українців.
«По моєму — каже В. Баськевіч — коли б не УПА на Лемківщині, не було б лемківської трагедії...». А по моєму — трагедія загально-українська на західних пограничних землях, а зокрема лемківська на Лемківщині, розпочалася ще перед ялтинською конференцією, коли УПА на згаданих землях ще не розвинула своєї діялньости, а вже тоді, тобто під кінець 1944 року збройні банди польського шовіністичного елементу почали чинити збройні напади на українські села, мордуючи чимало людей, як прим.: Пискоровичі — 2000 осіб, Павлокома — 300 осіб, Люблинець — 200 осіб, Березка 102 особи.
Подібна ситуація заіснувала на Волині і Поліссі, яких населення було змушене організувати самооборону вже з початком 1942 р., а опісля в Галичині, куди польське не-комуністичне підпілля вислало боївки для ліквідації української інтеліґенції в більших містах Галичини. Боївки польського підпілля були висилані аж з Варшави (!) і своє завдання виконували дуже задовільно в інтересі польського шовінізму, не обмежуючи своєї «гуманної місії» в Україні лиш до інтеліґенції, але мордуючи кого попало.
Населення східньої Словаччини, яке зве себе русинами, або лемками, не зорганізувало в тодішніх часах самооборони, бо там не було потреби. Комуністична (а радше не зовсім ще тоді комуністична — ІЛ) влада чесько-словацького уряду не була такою жорстокою, у відношенні до українців, як німецька, російська чи польська. З тієї причини — на мою думку — ОУН, а також і місцеве населення східньої Словаччини, не організували самооборонних відділів на території Словаччини, до якої українці мають претенсії, як до своєї (очевидно не до цілої території Словаччини, а лиш заселеної українським хто хоче: русинським, або лемківським, населенням — ІЛ).
А на кого вину зложить В. Баськевіч за мордування цивільного білоруського населення Б'ялосточчини, про що інформувала в тодішніх часах англійська преса, подаючи і фотографії помордованих людей і спалених білоруських сіл? Там же не було білоруських, а тимбільше українських «бандерівців». Чи це не вина виключно польського шовінізму? Ви, пане Баськевіч, приодівши овечу шкуру на вовче тіло, повинні скинути із своїх очей шовіністичні окуляри і очима людини, а не шовініста, глянути на взаємовідносини між наши родами. Бо згідно з Вашою інтерпретацією порушеної тут проблеми, нам українцям не залишається нічого іншого як вдарити себе в груди, признати тільки і виключно нашу вину, самим не домагатися жодних прав, бо ми не люди.
На попертя твердження про польськість т. зв. «закерзонських» земель України В. Баськевіч має також такий арґумент, що мовляв «ще перед війною українські націоналісти в Польщі (видно, що В. Баськевіч навіть не може вимовити слова в «Галичині», а не то, що в Україні — ІЛ) кричали «Ляхи за Сян». Якщо «крик» чи «вигуки» українських націоналістів — «Ляхи за Сян», приймається як історичний факт приналежности українських земель західного пограниччя до Польщі, треба бути таким великим гумористом як автор польської пісні «Умарл Мацєк, умарл...».
Говорячи про «крик» українських націоналістів, Баськевіч каже, що українські націоналісти перед війною «нічого не знали про якихось лемків за Сяном, аж щойно в 1945 р. пригадали собі Лемківщину, край тихий і безпечний, куди переносилися з Галичини, втікаючи перед пімстою большевиків».
Воно було дещо інакше, бо ті, що утікали перед большевиками, прийшли на Лемківщину в 1939 і 1940 роках, а в році виеміґрували далі, залишаючи Лемківщину, а ті, що пішли туди в 1945 р., спільно з місцевим населенням Лемківщини боронити її перед насильним виселенням і терором. А «наїзд» УПА на західно-українське пограниччя «проявився хіба в тому, що з місцевого населення рекрутувалися такі відділи, напр.: сотні — «Хріна», «Стаха», «Бурлаки», «Ластівки», «Громенка» і інші. Що в рядах УПА на тих землях були галичани а також деякі наддніпрянці, це правда, але таки більшість, це були люди місцеві. А при тому населення тієї землі, а Лемківщини зокрема, спонтанно солідаризувалося з Українською Повстанською Армією, піддержуючи діяльність відділів УПА і теренових працівників ОУН, за що й заплатило дуже дорого.
Тема стосунків між українським і польським народами важлива, але щоб вона була належно насвітлена потрібно та з одної сторони як і з другої, щоб нею зайнялися люди наукового світу, яких стати на повний об'єктивізм. Правильне (справедливе і об'єктивне насвітлення із вказанням на дійсні причини існуючого стану, при добрій волі обох сторін, дозволить на ліквідацію причин і забуття ганебної минувшини. А це з черги створило б можливості правильної і доброї співпраці і співіснування наших народів і то в інтересі так польського як і українського народів. Ми, як народ поневолений не маємо змоги внести поважнішого вкладу в усунення барієр, які нас ділять і створюють психозу взаємної ненависти, яка не виходить на користь ні нам, ні полякам. І здається, що ще багато води упливе заки ми це зрозуміємо. Але, від кого сподіватися дії в цьому напрямку? Польський сучасний уряд не дуже «спішить» до направи зла. В польському суспільстві у Польщі лиш одиниці «пробують» дещо сказати в сенсі позитивному, а серед польської еміґрації у вільному світі також не видно ентузіястів поєднання між українцями і поляками.
Кінчаючи свої «міркування» мушу ще сказати, що не погоджуюсь з В. Баськевічем, який каже, що статтею "Українці в Польщі" я викликав «бурю у склянці води». Якщо не читаю, то принайменше переглядаю наголовки «В.К.», але не доглянув я, щоб хто дав відповідь на згадану статтю, за виїмком самого В. Баськевіча? І сумніваюся, чи на цю тему забере голос хтось з читачів «В.К.» і висловить свою опінію хоча б і відмінну від моєї.
Немає коментарів:
Дописати коментар