Д-р Михайло Лозинський у своїй книжці "Галичина в 1918-1920", що її перевидала "Червона Калина" в Ню Йорку, в уступі "Розпад" пише на ст.186-ій так:
"Перемир"я з Польщею: Коли війна проти большевиків і Денікіна займала всі сили української армії, рівночасно треба було боятися воєнної акції зі сторони Польщі, з якою відносини, після заняття Галичини, зовсім не були вияснені. Се заставило оба українські правительства шукати військового перемир"я з Польщею, яке заключено в Варшаві 1 вересня 1919. З української сторони перемир"я підписала делеґація, зложена з військових представників обох правительств. Текст перемиря звучить:
Делеґація польська, яка складалася з ген. пор. Тшаска-Дурського як голови, капітана генерального штабу Відмана, поручника Бернацького, поручника Голядника, поручника Вєльовєйского, — делеґація українська, яка складалася з полковника генерального штабу Ліпка як голови, сотника Мшанецького, галицького війська, сотника Рудського, сотника Луцького і сотника Маґаляса (галицького війська) годиться на заключення завішення зброї на отсих умовах" (Дальше автор подав 10 точок перемир'я), покликавшись на "Галицький Голос" ч. 4 з вересня 1919, Редакція "Галицького Голосу" покликувалася на "Україну".
З уваги на те, що я був членом названої української делеґації, вважаю за вказане справити деякі помилки д-ра М. Лозинського, чи редакцій "Галицький Голос" і "Україна".
В першу чергу мушу справити, що перемир'я заключено не в Варшаві, а в Дембліні (в одній з кріпостей царської Росії (Івангород), положеній яких 95 км. над Вислою на півд.-схід від Варшави).
Українська делеґація була вислана з Кам'янця Подільського до Команди польської 6-ої Армії у Львові. Дати виїзду делеґації з Кам'янця Под. не знаю, бо я на приказ ген. Тарнавського доскочив до неї, коли вона була вже у Львові, приміщена в Краківськім готелі при вул. Пекарській. Припускаю тільки, що це могло бути з початком серпня 1919 р., а може кілька днів скорше, бо вже по моїм приїзді польська Команда найменше два чи три тижні зволікала з переговорами, прикриваючися тим, що їм все ще бракували якісь дані чи інструкції від їх начальної команди. За цей час, будучи їх гістьми, нам не бракло товариства, бо дуже старанно опікувалися нами старшини польської польової жандармерії, особливо, коли нас відвідували українські громадяни, які розпитували про своїх рідних, або передавали листи до осіб перебуваючих в УГА або на службі уряду ЗУНР. Розуміється, що всі листи відбирали польські старшини і передавали нам після старанної цензури.
Коли по якімсь часі поляки зголосили готовість до переговорів, ми
зажадали пересунути переговори на кілька днів, щоб поїхати до Кам'янця Под. по нові інструкції, бо перебуваючи так довго у Львові, ми не мали ніякого зв'язку з нашою Командою. На це вони радо погодилися, бо здається, це було їм на руку.
Коли ми по кількох днях вернули, нас вивезли до Дембліна, бо — як пояснювали — там буде можна спокійніше переговорювати. Переговори не тягнулися довго, коли поляки довідалися, що я вмію писати на двомовній машині "Адлера", запросили мене до Варшави, де я переписав умову в обох мовах. До нашої умови додали ще одну мапу, на якій була зазначена лінія, що розділяла сферу дій української і польської армій в наступі проти большевиків. Д-р М. Лозинський подав за "Галицьким Голосом" також не зовсім вірно склад української делеґації, бо сотники Мшанецький і Рудський були представниками Армії УНР, а від УГА були сотники: Остап Луцький, Семен Маґаляс і Роман Гузар, ім'я якого в книжці д-ра Лозинського пропущено.
"Перемир"я з Польщею: Коли війна проти большевиків і Денікіна займала всі сили української армії, рівночасно треба було боятися воєнної акції зі сторони Польщі, з якою відносини, після заняття Галичини, зовсім не були вияснені. Се заставило оба українські правительства шукати військового перемир"я з Польщею, яке заключено в Варшаві 1 вересня 1919. З української сторони перемир"я підписала делеґація, зложена з військових представників обох правительств. Текст перемиря звучить:
Делеґація польська, яка складалася з ген. пор. Тшаска-Дурського як голови, капітана генерального штабу Відмана, поручника Бернацького, поручника Голядника, поручника Вєльовєйского, — делеґація українська, яка складалася з полковника генерального штабу Ліпка як голови, сотника Мшанецького, галицького війська, сотника Рудського, сотника Луцького і сотника Маґаляса (галицького війська) годиться на заключення завішення зброї на отсих умовах" (Дальше автор подав 10 точок перемир'я), покликавшись на "Галицький Голос" ч. 4 з вересня 1919, Редакція "Галицького Голосу" покликувалася на "Україну".
З уваги на те, що я був членом названої української делеґації, вважаю за вказане справити деякі помилки д-ра М. Лозинського, чи редакцій "Галицький Голос" і "Україна".
В першу чергу мушу справити, що перемир'я заключено не в Варшаві, а в Дембліні (в одній з кріпостей царської Росії (Івангород), положеній яких 95 км. над Вислою на півд.-схід від Варшави).
Українська делеґація була вислана з Кам'янця Подільського до Команди польської 6-ої Армії у Львові. Дати виїзду делеґації з Кам'янця Под. не знаю, бо я на приказ ген. Тарнавського доскочив до неї, коли вона була вже у Львові, приміщена в Краківськім готелі при вул. Пекарській. Припускаю тільки, що це могло бути з початком серпня 1919 р., а може кілька днів скорше, бо вже по моїм приїзді польська Команда найменше два чи три тижні зволікала з переговорами, прикриваючися тим, що їм все ще бракували якісь дані чи інструкції від їх начальної команди. За цей час, будучи їх гістьми, нам не бракло товариства, бо дуже старанно опікувалися нами старшини польської польової жандармерії, особливо, коли нас відвідували українські громадяни, які розпитували про своїх рідних, або передавали листи до осіб перебуваючих в УГА або на службі уряду ЗУНР. Розуміється, що всі листи відбирали польські старшини і передавали нам після старанної цензури.
Коли по якімсь часі поляки зголосили готовість до переговорів, ми
зажадали пересунути переговори на кілька днів, щоб поїхати до Кам'янця Под. по нові інструкції, бо перебуваючи так довго у Львові, ми не мали ніякого зв'язку з нашою Командою. На це вони радо погодилися, бо здається, це було їм на руку.
Коли ми по кількох днях вернули, нас вивезли до Дембліна, бо — як пояснювали — там буде можна спокійніше переговорювати. Переговори не тягнулися довго, коли поляки довідалися, що я вмію писати на двомовній машині "Адлера", запросили мене до Варшави, де я переписав умову в обох мовах. До нашої умови додали ще одну мапу, на якій була зазначена лінія, що розділяла сферу дій української і польської армій в наступі проти большевиків. Д-р М. Лозинський подав за "Галицьким Голосом" також не зовсім вірно склад української делеґації, бо сотники Мшанецький і Рудський були представниками Армії УНР, а від УГА були сотники: Остап Луцький, Семен Маґаляс і Роман Гузар, ім'я якого в книжці д-ра Лозинського пропущено.
Немає коментарів:
Дописати коментар