С. Музичка
Наказ Уша Собка мусів завжди пройти через три різні фази, щоб дехто його вкінці виконав. Так воно було навіть у найменших дрібницях. Перша фаза — падав наказ. Ми, здавалося, нічого не чули. Друга фаза — Уша Собко повторив наказ кілька разів. Ми починали розуміти. Якогось дідька чоловік хоче!.. Вмить наступала третя фаза — дуло його пістолі було тобі перед носом!.. Усі на ногах. Наказ виконується. В перших днях мій товариш Гречух це мені докладно пояснив. На початку, казав він, старий, як тато... Потім колега і поговорити з ним можна. На кінець собачий син. Я скоро переконався, що так воно справді було.
Коли Уша Собко мав службу, для мене це була забава. Я слідкував за кожною фазою. Спимо у великій залі на підлозі. Без сінників, лише на коці. Хоч твердо, все таки спиться. Нагло чути назовні свисток. Фііі... Фііі... Фііі... Хто лише чує, знає, що це Уша Собко йде нас будити. Вже чути його кроки по сходах. Дальше свисток і вкінці сам голос Уша.
— Алєс равстретен!.. На збірку всьо! Всьо, що жиє! Ще раз кажу, всьо, що жиє!..
А ми лежимо, а щоб хтось і ворухнувся!.. Уша вже в кімнаті. Швидко обійшов довкруги, ми наче побиті, лежимо попід стінами. Наступає друга фаза. Він зупиняється перед кожним і свище йому до вуха...
— Я кажу — равстретен!.. То значить на збірку всьо!.. Що жиє. Дехто підвівся і... сів. Хтось преспокійно закурив. Свисток Уша стає нервовий. То скаля вище, то скаля нижче.
— Всьо на збірку!.. То значить равстретен!.. Бійтесь Бога, хлопці!..
Ефект ніякий. Кожний дивиться на Уша Собка, як на якогось інтруза. Вмить приходить третя фаза... В руці Уша Собка пістоля!.. Відбезпечив і до першого. — То шляк би тебе ясний трафив!.. Чи я твій дурень?! Застрілю на місці!..
Хлопців, наче б воскресив. Усі на ногах. Метушня. Готові на збірку. Лише тут і там хтось негодує. Мова пістолі недвозначна. Уша свище дальше, але тим разом тріюмфально. Ми за ним, як ті діти.
Оскільки я пригадую, так було завжди. Без пістолі, кажи забудь. Я нераз думав... Чи справді Уша Собко такий бойовий? Чи справді він застрілив би? Що було б, як би хлопці все одно лежали, не слухали?.. Це мене інтриґувало. Питав колегів і казали мені те саме, що Гречух. Ти не знаєш старого... Він добрий, але може бути с... сином. Він виглядав бойово, хоч п'ятдесятка була йому на плечах. Був в австрійському війську і з першою дивізією під Бродами був... Коли я більше з ним познайомився, я його запитав:
— Чи ви направду застрілили б за не виконання наказу?
— Присяй Богу, Музичка, що застрілив би. Ти ще мене не знаєш. Не виконав хлоп бефелю, трупом паде, як книжка пише... Хотілося вірити і не хотілося. Все ж таки кожний день доказував, що так.
Ми дуже часто йшли на варту біля батальйону. Уша Собко був командантом, я його заступником. Моє завдання було зробити розклад варти: — хто, куди і в котрій годині. Звичайно починалося негодуванням зі сторони деяких, а то і сваркою. Уша витягав пістолю, все затихало і починалася наша служба. Без пістолі ніколи не обійшлося. Тоді звичайно він мене залишав. Я знав куди він ішов. Мав якусь знайому вдовичку...
Одного разу над ранком заалярмував мене стрілець Климків. Уша Собка ще не було з його нічної «виправи»... Климків наглив. Поважна справа. Він щойно повернувся з варти і хотів вступити до лазнички та господиня дому, де містився наш вартовий льокаль, сказала йому «ферботен»... У чому справа? Я негайно пішов розвідати. А Климків наглив... Йому було ніяк чекати!.. Господиня стояла перед лазничкою, крім цього на дверях картка: «Тим, які не вміють вживати цього місця, вступ заборонений»...
Ось вам і проблема. Хоч клич Уша Собка, щоб скоро витягав пістолю до господині... Климків ступав з ноги на ногу. Я переговорював. Ми можемо вживати, казала вона, однак хто це зробив, мусить «завбер махен»... Що зробив? Пробачте, хтось залишив по собі слід на дошці... Климкові в очах чорніло. Господиня ні на крок. Перше «завбер махен». Я порадив йому, щоб кудись інде шукав розради. Але куди? То було місто і кукурудзи не знайдеш ніде... А що далі? Я рішив зачекати на Уша Собка. Він командант варти.
Він з'явився і мені легше стало. Господиня все одно стояла на сторожі. Я зголосив, як звелено за військовим звичаєм. Я в шоломі, він в шоломі, я на струнко, він на струнко!..
— Музичка, біда... То скандал!.. Що подумають про нас ті австрійці? У першій війні ми мали таку добру опінію... Заки я міг щось сказати, Уша на весь голос заверещав: — Хлопці алярм!... Алярм! Все встає... Все, що жие! Авфштеген! Тим разом пістоля була в руках таки від початку. Хлопці, сердеги, що вночі вартували, зірвалися з марів. Шолом на голові, гранати за пасом і кріс у руках!.. Кожний дещо схвильований, може й переляканий. Алярм, панове, не жарти. Це слово страшне! Група стояла на струнко перед Уша і чекала на наказ. Кожний, як згодом я довідався, думав різне... Може англійські парашутисти, може большевики прорвалися... Різне.
Уша Собко з підстолею в руках стояв перед нами грізний, наче перед наступом.
— Хлопці! — гукнув він. — Котрий песький син напаскудив на дошку?!
— А най мене ясний шляк трафит з таким алярмом! — обізвався стрілець Грицюк... — То ви нас, тату, через таку дурничку збудили?
Уша був грізний. Йому не було до жартів.
— Грицюк, замкнися! Кажи, ти наробив на дошку?
— Ні, пане Уша...
— Кубик?
— Ні, пане Уша...
— Зозуляк?
— Та чим, пане Уша?..
Уша був лютий. Він пильно глянув на кожного ще раз.
— Я також ні!.. Музичка ні! Який дідько тоді?
Я пригадав Уша, що господиня настоювала... «Завбер махен зофорт», інакше вона готова і до самого Фрайтаґа піти... Уша знав своє діло.
— Горбусяк! Бери ведро і йди чистити.
— А чому я? Хай іде той, хто намазався на дошку!
— Зозуляк, іди ти...
— Як Горбусяк не йде, то чому я?..
— Їжик!... Бери ведро й бігом!
— А ви думаєте, що я фраєр!..
Я знав, що прийде тепер криза. І так сталося. Дуло пістолі Уша Собка торкнулося чола Їжика.
— Ти, Їжик, підеш витерти..., або тебе ясний грім спече!
Це не були жарти. Старий почервонів, але Їжик ані моргнув. Стояв на струнко.
— Стріляйте, пане Уша, я не піду!..
Я вже хотів сам просити Їжика, щоб не жартував... Собка це заскочило. Мовляв, стріляйте... Він не піде.
— Гм... То ти, Їжик, такий герой? За глупе «ґ» хочеш трупом упасти? Не будь фіфаком! На, маєш два папіроси, один на тепер, а другий на потім... Іди чистити.
Хвилина мовчанки. Пістоля Уша з чола пішла на груди Їжика...
— Якщо дасьте папіроси, то піду...
Ми всі легко відідхнули. Пістоля опинилося в кобурі. Хлопці полізли на мари, шлякуючи при тому і згадуючи предків невідомого «злочинця»... Уша поручив мені, щоб згодом перевірив операцію Їжика. А він? Зразу закурив і наче б медалю йому причепили!.. Пішов за ведром і ще якусь пісню почав співати...
Ой пусти ми моя мати,
пусти ми по воду...
Незабаром усе було в порядку. Їжик припалив другу папіроску і задоволено сів біля мене.
— Ти не боявся, кажу йому, що старий міг був тебе застрілити?
— Не грай варята! — Їжик щиро засміявся. — Уша Собко файний хлоп!
***
Наказ Уша Собка мусів завжди пройти через три різні фази, щоб дехто його вкінці виконав. Так воно було навіть у найменших дрібницях. Перша фаза — падав наказ. Ми, здавалося, нічого не чули. Друга фаза — Уша Собко повторив наказ кілька разів. Ми починали розуміти. Якогось дідька чоловік хоче!.. Вмить наступала третя фаза — дуло його пістолі було тобі перед носом!.. Усі на ногах. Наказ виконується. В перших днях мій товариш Гречух це мені докладно пояснив. На початку, казав він, старий, як тато... Потім колега і поговорити з ним можна. На кінець собачий син. Я скоро переконався, що так воно справді було.
Коли Уша Собко мав службу, для мене це була забава. Я слідкував за кожною фазою. Спимо у великій залі на підлозі. Без сінників, лише на коці. Хоч твердо, все таки спиться. Нагло чути назовні свисток. Фііі... Фііі... Фііі... Хто лише чує, знає, що це Уша Собко йде нас будити. Вже чути його кроки по сходах. Дальше свисток і вкінці сам голос Уша.
— Алєс равстретен!.. На збірку всьо! Всьо, що жиє! Ще раз кажу, всьо, що жиє!..
А ми лежимо, а щоб хтось і ворухнувся!.. Уша вже в кімнаті. Швидко обійшов довкруги, ми наче побиті, лежимо попід стінами. Наступає друга фаза. Він зупиняється перед кожним і свище йому до вуха...
— Я кажу — равстретен!.. То значить на збірку всьо!.. Що жиє. Дехто підвівся і... сів. Хтось преспокійно закурив. Свисток Уша стає нервовий. То скаля вище, то скаля нижче.
— Всьо на збірку!.. То значить равстретен!.. Бійтесь Бога, хлопці!..
Ефект ніякий. Кожний дивиться на Уша Собка, як на якогось інтруза. Вмить приходить третя фаза... В руці Уша Собка пістоля!.. Відбезпечив і до першого. — То шляк би тебе ясний трафив!.. Чи я твій дурень?! Застрілю на місці!..
Хлопців, наче б воскресив. Усі на ногах. Метушня. Готові на збірку. Лише тут і там хтось негодує. Мова пістолі недвозначна. Уша свище дальше, але тим разом тріюмфально. Ми за ним, як ті діти.
Оскільки я пригадую, так було завжди. Без пістолі, кажи забудь. Я нераз думав... Чи справді Уша Собко такий бойовий? Чи справді він застрілив би? Що було б, як би хлопці все одно лежали, не слухали?.. Це мене інтриґувало. Питав колегів і казали мені те саме, що Гречух. Ти не знаєш старого... Він добрий, але може бути с... сином. Він виглядав бойово, хоч п'ятдесятка була йому на плечах. Був в австрійському війську і з першою дивізією під Бродами був... Коли я більше з ним познайомився, я його запитав:
— Чи ви направду застрілили б за не виконання наказу?
— Присяй Богу, Музичка, що застрілив би. Ти ще мене не знаєш. Не виконав хлоп бефелю, трупом паде, як книжка пише... Хотілося вірити і не хотілося. Все ж таки кожний день доказував, що так.
Ми дуже часто йшли на варту біля батальйону. Уша Собко був командантом, я його заступником. Моє завдання було зробити розклад варти: — хто, куди і в котрій годині. Звичайно починалося негодуванням зі сторони деяких, а то і сваркою. Уша витягав пістолю, все затихало і починалася наша служба. Без пістолі ніколи не обійшлося. Тоді звичайно він мене залишав. Я знав куди він ішов. Мав якусь знайому вдовичку...
Одного разу над ранком заалярмував мене стрілець Климків. Уша Собка ще не було з його нічної «виправи»... Климків наглив. Поважна справа. Він щойно повернувся з варти і хотів вступити до лазнички та господиня дому, де містився наш вартовий льокаль, сказала йому «ферботен»... У чому справа? Я негайно пішов розвідати. А Климків наглив... Йому було ніяк чекати!.. Господиня стояла перед лазничкою, крім цього на дверях картка: «Тим, які не вміють вживати цього місця, вступ заборонений»...
Ось вам і проблема. Хоч клич Уша Собка, щоб скоро витягав пістолю до господині... Климків ступав з ноги на ногу. Я переговорював. Ми можемо вживати, казала вона, однак хто це зробив, мусить «завбер махен»... Що зробив? Пробачте, хтось залишив по собі слід на дошці... Климкові в очах чорніло. Господиня ні на крок. Перше «завбер махен». Я порадив йому, щоб кудись інде шукав розради. Але куди? То було місто і кукурудзи не знайдеш ніде... А що далі? Я рішив зачекати на Уша Собка. Він командант варти.
Він з'явився і мені легше стало. Господиня все одно стояла на сторожі. Я зголосив, як звелено за військовим звичаєм. Я в шоломі, він в шоломі, я на струнко, він на струнко!..
— Музичка, біда... То скандал!.. Що подумають про нас ті австрійці? У першій війні ми мали таку добру опінію... Заки я міг щось сказати, Уша на весь голос заверещав: — Хлопці алярм!... Алярм! Все встає... Все, що жие! Авфштеген! Тим разом пістоля була в руках таки від початку. Хлопці, сердеги, що вночі вартували, зірвалися з марів. Шолом на голові, гранати за пасом і кріс у руках!.. Кожний дещо схвильований, може й переляканий. Алярм, панове, не жарти. Це слово страшне! Група стояла на струнко перед Уша і чекала на наказ. Кожний, як згодом я довідався, думав різне... Може англійські парашутисти, може большевики прорвалися... Різне.
Уша Собко з підстолею в руках стояв перед нами грізний, наче перед наступом.
— Хлопці! — гукнув він. — Котрий песький син напаскудив на дошку?!
— А най мене ясний шляк трафит з таким алярмом! — обізвався стрілець Грицюк... — То ви нас, тату, через таку дурничку збудили?
Уша був грізний. Йому не було до жартів.
— Грицюк, замкнися! Кажи, ти наробив на дошку?
— Ні, пане Уша...
— Кубик?
— Ні, пане Уша...
— Зозуляк?
— Та чим, пане Уша?..
Уша був лютий. Він пильно глянув на кожного ще раз.
— Я також ні!.. Музичка ні! Який дідько тоді?
Я пригадав Уша, що господиня настоювала... «Завбер махен зофорт», інакше вона готова і до самого Фрайтаґа піти... Уша знав своє діло.
— Горбусяк! Бери ведро і йди чистити.
— А чому я? Хай іде той, хто намазався на дошку!
— Зозуляк, іди ти...
— Як Горбусяк не йде, то чому я?..
— Їжик!... Бери ведро й бігом!
— А ви думаєте, що я фраєр!..
Я знав, що прийде тепер криза. І так сталося. Дуло пістолі Уша Собка торкнулося чола Їжика.
— Ти, Їжик, підеш витерти..., або тебе ясний грім спече!
Це не були жарти. Старий почервонів, але Їжик ані моргнув. Стояв на струнко.
— Стріляйте, пане Уша, я не піду!..
Я вже хотів сам просити Їжика, щоб не жартував... Собка це заскочило. Мовляв, стріляйте... Він не піде.
— Гм... То ти, Їжик, такий герой? За глупе «ґ» хочеш трупом упасти? Не будь фіфаком! На, маєш два папіроси, один на тепер, а другий на потім... Іди чистити.
Хвилина мовчанки. Пістоля Уша з чола пішла на груди Їжика...
— Якщо дасьте папіроси, то піду...
Ми всі легко відідхнули. Пістоля опинилося в кобурі. Хлопці полізли на мари, шлякуючи при тому і згадуючи предків невідомого «злочинця»... Уша поручив мені, щоб згодом перевірив операцію Їжика. А він? Зразу закурив і наче б медалю йому причепили!.. Пішов за ведром і ще якусь пісню почав співати...
Ой пусти ми моя мати,
пусти ми по воду...
Незабаром усе було в порядку. Їжик припалив другу папіроску і задоволено сів біля мене.
— Ти не боявся, кажу йому, що старий міг був тебе застрілити?
— Не грай варята! — Їжик щиро засміявся. — Уша Собко файний хлоп!
***
Немає коментарів:
Дописати коментар