Українська Народна Самооборона у другій половині 1943 р.: на шляху творення війська

Стаття присвячена процесу формування куренів Української Народної Самооборони, їхнім вишкільним базам і кадровому складу. Показано спроби німців ліквідувати УНС.

 

Проблема оборони населення, етносу-народу-нації, завжди є актуальною. Звичайно, захисна потреба загострується, коли існують певні зовнішні загрози. В умовах окупації для поневоленої нації творення куренів самооборони постає необхідністю.  

У другій половині 1943 р. посилення загроз для українців в Галичині йшло одночасно з трьох сторін: 1) СРСР – рейд Сумського партизанського з’єднання під командуванням С. Ковпака у червні-липні 1943 р; 2) Польщі – активізацією протиповстанських дій Армії Крайової; 3) Німеччини – у зв’язку з протиповстанськими акціями німецьких військ на Волині-Поліссі, що почалися з червня 1943 р. та зростанням антинімецьких настроїв у Галичині. Доходили вістки і про корінний перелом на німецько-радянському фронті, що давали зрозуміти, що червона армія пішла у контрнаступ і скоро фронт буде на західноукраїнських теренах. 

Які виходи з даної ситуції бачили українські політичні кола Галичини?

Одні, в особі ліберальної частини українського населення Галичини до німецьких кіл – займались формуванням стрілецької дивізії СС „Галичина”, а радикально настроєні в особі українських націоналістів, ОУН (Б), – продовжували формування повстанського війська. 

В умовах німецької окупації, стрілецька дивізія СС „Галичина” була спробою українців створити власне легальне військо, водночас українські повстанці – перебували за межами німецької правової системи. Тому що, проголошений Акт відновлення Української державності від 30 червня 1941 р. німцями не визнавався, а самостійні прагнення українців засуджувались. Кожен український націоналіст розглядався німецьким військовиком як злочинець і повинен бути розстріляний. Тому постає питання, як вдалося українцям в таких умовах створити підпільну армію?

Якщо розглядати УПА – як масовий збройний спротив українського населення Волині і Полісся німецькому окупаційному режиму у формі декількох різних військових формацій, які навесні 1943 р. завдяки цілеспрямованій політиці ОУН (Б) були зорганізовані в одну структуру. Тоді формування куренів УНС на Галичині проходило за армійським принципом і зумовлювалося створенням другого плацдарму для розвитку повстанського руху. Цим плацдармом за географічними ознаками, гористістю і лісистістю став Карпатський регіон. 

Водночас в Галичині функціонувала розгалужена мережа ОУН(Б), у складі якої були самооборонні кущові відділи. Для підвищення рівня боєздатності українських підпільників у червні 1943 р. на території Івано-Франківщини діяли підстаршинські школи. Однією з них, імені Симона Петлюри, командував „Степовий”, у минулому офіцер-інструктор ЧА, другою „Беркути” – „Чмелик” [7, 118].  

В умовах боротьби між німецькими військовими силами і радянськими партизанами, проникнення радянських впливів на Галичину і негативної реакції місцевого населення створили сприятливе тло для організаційно-мобілізаційних процесів ОУН(Б). Крім того, рейд Сумського партизанського з’єднання під командуванням С. Ковпака у червні-липні 1943 р. показав, що німецька окупаційна адміністрація не має у своєму розпорядженні достатніх сил для боротьби з рухом Опору. 

Було прийняте рішення Головного проводу ОУН(Б) про створення куренів УНС. Так, 15 липня 1943 р для координації військово-організаційної роботи було створено штаб УНС. Командиром штабу став військовик, довголітній член ОУН – Олександер Луцький („Андрієнко”, „Беркут”)“, уродженець села Боднарова Калуського району на Станиславівщині (тепер Івано-Франківщина), політв’язень за часів польської окупації (1933-1937 рр.), окружний провідник ОУН у Станиславові (1937-1939 рр.), обласний провідник ОУН Станиславівської області (1940-1941), поручник у легіоні “Нахтіґаль”. 

У склад штабу також увійшли: шеф штабу – В. Банах („Гордієнко”), мобілізаційно-організаційний референт – Голембовський (бургомістр м. Станіслав), начальник розвідки „Сокіл” (колишній старшина Армії УНР), ад’ютант – В.Чижевський („Демид”). Оскільки військові вишколи мали проходити на території Дрогобичини та Івано-Франківщини, то військові референти обласних проводів ОУН (Б) були призначені командирами УНС, якими відповідно стали Б. Вішинський („Орел”) та І. Белейлович („Дзвін”) [2, 98].

В липні 1943 р. в одному з сіл Козівського району відбулося засідання Крайового Проводу ОУН. Зустрівшись тут керівники Станіславського обласного проводу ОУН – “Роберт“(Ярослав Мельник), Стрийського обласного проводу ОУН – “Шпак“ (Зиновій Благий) і Тернопільського обласного проводу ОУН – “Нестор“ (Володимир Боричко), з"ясували, що обласні проводи ОУН для створення УНС не підготовлені ні в господарському, ні в організаційному плані. Керівникам проводів було надано контрольні цифри для мобілізації членів ОУН, здатних служити в УНС. Так, “Нестору“ на території Тернопільської області потрібно організувати один курінь чисельністю 400 козаків. Водночас для Станіславської області пропонувалося два курені кількістю від 800 до 1000 козаків, а Стрийській – до 600 козаків. Крім кадрового питання, на обласні проводи покладалися завдання комплектації одягом, продуктами, зброєю [6, 530].

Перед відправкою у Карпати обласні проводи ОУН повинні були забезпечити всіх мобілізованих осіб достатньою кількістю одягу, продуктами, передати їм наявну зброю і переправити у зазначені місця дислокації.

М. Лебедь писав, що курені УНС були організовані протягом двох тижнів окремим наказом Проводу ОУН і перепроваджені в Карпати [4, 84]. Тобто виходить, що у 20- х числах було видано розпорядження, а 27-31 липня була проведена переправа особового складу у Карпати. 

Безпосередніми організаторами мобілізації виступали старшинські кадри вишкільних таборів. Цю тезу підтверджують спогади старшого вістуна „Комара”. Він писав, що 27 липня 1943 року зі Станіславщини вирушили на вишкіл група 180 чоловік на чолі з командиром "Козаком" (Микола Яворський) з вишкільного табору “Чорні чорти” імені Є. Коновальця [5]. Такими групами у цей проміжок часу і з інших теренів переправлялись мобілізовані козаки для служби в УНС.

Прибувши у Карпати, мобілізовані козаки не були функціонально готові для збройних зіткнень з радянськими партизанами із-за відсутності достатнього озброєння і низької військової підготовки. Тому, в першу чергу, О. Луцький зайнявся військовою підготовкою. 

Формування УНС у Карпатах, як стверджує О. Луцький, було завершено до 15 серпня 1943 р. у складі п’яти куренів, у яких налічувалося до 2 тис. козаків. 

Перший курінь «Чорні чорти» у складі 400-450 козаків дислокувався в околицях сіл Микуличі і Березин Яремчанського району. У курені були три сотні: 1) вишкільна, 2) бойова, 3) будівельна. Сотенним бойової сотні був "Козак" (Микола Яворський), чотовим - "Благий" (Олекса Химинець), курінним - "Липей" (Іван Рачок). Вишколом керували курінний „Гуцул” (Іван Бутковський) та сотенні „Липей”, „Дон” (Михайло Дарабан) і „Козак”.

Другий курінь «Трембіта» у складі 350-400 козаків знаходилися лісах Долинського району під керівництвом сотенного «Чорнобрового».

Третій курінь «Сіроманці» у складі 250-300 козаків перебував на горі «Чорна сигла» Болехівського району Івано-Франківської області під командуванням хорунжого «Яструба» (Дмитро Карпенко).

Четвертий курінь «Кривоніс» у складі 300-400 козаків дислокувався на горі «Магура» (Стрийщина) під керівництвом хорунжого «Шугая» (Василь Боб’як).

П’ятий курінь «Кривоніс» у складі 400 козаків перебував в с. Недільна (Старо-Самбірівщина) під командуванням булавного «Омеляна». Загальне командування двома куренями «Кривоніс» здійснював «Вовк» (Лука Павлишин). Планувалося організувати ще один курінь «Кривоніс» [6].

Перед УНС були поставлені перші військові цілі у межах Карпатського регіону. 8 серпня 1943 р. курінь УНС «Чорні чорти» провів 3-годинний бій з радянськими партизанами, яких було до 100 осіб, поблизу с. Жаб’є. Втрати радянської сторони нарахував до 30 осіб вбитими пораненими, відмічаючи краще озброєння партизанів [6, 224]. «Чорні чорти», за слова О. Луцького, провели декілька збройних зіткнень з окремими загонами Ковпака у Прикарпатті, але особливих результатів це не принесло. Тому командний склад посилаючись на низьку військову підготовку особового складу, в подальшому зіткнень уникало.

У другій половині серпня 1943 р. курені УНС провели ряд бойових операцій проти німців. Так, 18 серпня 1943 р. було здійснено напад на карний табір «Служби праці» поблизу Сколе (Дрогобиччина) [10, 330]. 

На засіданні Головного проводу ОУН(Б), що відбувся у жовтні 1943 р. в одному з домашніх господарств на окраїні Львова про питання УНС доповідав крайовий провідник західноукраїнських земель В. Охримович. Він детально охарактеризував положення ОУН(Б) на Галичині, відмітивши, що діяльність УНС розвинула рух націоналістичної частини населення Галичини на користь ОУН(Б). Організація у господарському плані готова до зими. Завдяки податкам з населення, ОУН(Б) Галичини запаслася необхідними продуктами та одягом, так, що УНС вистачить [6, 530].

О. Луцький у своєму виступі заявив, що місцеві структури ОУН(Б) в УНС направила не кращі кадри, в результаті чого УНС довший час не могла діяти і багато важливого часу було затрачено на військову підготовку. Територіальна сітка ОУН не забезпечила у господарському відношенні – продуктами та іншими матеріалами. В результаті чого в середовищі УНС почали виникати невдоволення. Тому прийшлося в складі УНС створити т.зв. ВПЖ – військову польову жандармерію. ВПЖ займалася не тільки питаннями дезертирства та різними злочинами в УНС, а також запасом продуктів у населення [6].

У жовтні 1943 р. на Бережанщині відбулася конференція Проводу ОУН. Тут Р. Шухевичем було дано завдання військовому референту проводу ОУН(Б) “Галичини“ Богданові Кравціву (“Петро“, “Семен“, “Степовий“) розповсюдити діяльність УНС на всю Галичину. Вирішили одну сотню з куреня “Сіроманці“ направити в Тернопільську область і одну сотню з куреня “Трембіта“ - на Львівщину для того, щоб керівники обласних проводів ОУН, “Нестор“ і “Кедр“, впродовж місяця на базі сотні створили два курені УНС загальною кількістю до одної тисячі вояків [6, 445]. 

У подальшому УНС було розділено на дві групи: 1) УНС Карпатського краю (Станіславська і Дрогобицька, а згодом Чернівецька область) під командуванням сотника О. Гасина, яка відійшла у неприступні гірські масиви під натиском німецьких протиповстанських дій; 2) УНС Львівського краю (Львівська і Тернопільська область) під командуванням сотника В. Сидора переходила у стан рейдуючих мобілізаційно-пропагандивних і оборонних груп.

Протягом останніх місяців 1943 курені УНС не вели активних бойових дій через запровадження в Галичині 2 жовтня 1943 р. системи розстрілу десяти заручників за вбивство одного німецького солдата або представника окупаційної влади. Дії УНС у цей період зводились до оборонних боїв проти підрозділів німецької поліції.

Починаючи з вересня до грудня 1943 р. мали місце сутички з німецькими частинами в Болехівському, Долинському і Косівському районах [1, 121]. Водночас майже нічого в літературі не пишеться про діяльність УНС на Тернопіллі.

Формування куренів УНС на Тернопіллі проходило в складних умовах. Німецькі каральні сили постійно вистежували українських підпільників, а також тих людей, які їм допомагали. На основі архівних матеріалів відстежимо деякі протиповстанські акції німецьких поліційних відділів.

Так, 29 жовтня 1943 р. до с. Гнильча Підгаєцького району прибув німецький відділ у складі 32 чол. до господаря Михайла Борсука, де стояла колись група УНС. Господаря розстріляно, заарештовано 5 чол. і проведено обшуки.

7 листопада по 60 німців у кожному селі поставили облогу населених пунктів Різдв’яни, Зубів і Островець Теребовлянського району. На вхідних і вихідних шляхах сільських доріг кулеметами німці почали вистрілювати населення. Були жертви. Шукали зброю і заборонену літературу, але нічого не знайшли. У німецьких акціях допомагали місцеві поляки, будучи усними інформаторами.

Проводилися облави на бази УНС. Так, 18 листопада 1943 р. на села Іванків, Гуштинка, Бережанка і Трійця Борщівського району німці провели облаву. Нею керувало гестапо з Чорткова. Особовий склад німецьких загонів стягнено з Чортківщини, Тернополя та інших округів чисельністю до 3 тис. чол. Під час облави з села неможливо було вийти, бо через кожних 50 м стояв озброєний німецький воїн. Основним фігурантом у цій акції був заарештований колишній командир групи УНС, який провадив гестапівців до тих людей, у яких перебував тоді, коли був на волі. У результаті було заарештовано 10 людей, одного з групи УНС. Якраз тої самої ночі в Іванкові квартирував група УНС, правда, він встиг втекти ще до облави [9, 11-61].

Вже 24 листопада 1943 р. на одну з військових груп у складі 47 чол., яка квартирувала в лісовому масиві між селами Кобиловолоки і Яблунів несподівано наскочив німецький загін (300 бійців). Група мобілізованих українців розбіглася, не проявивши ніяких оборонних дій. До рук німців потрапили значні трофеї: зброя, продуктові запаси і навіть списки і адреси цілої групи. Через декілька днів із розбитої групи вдалося зібрати 33 чол., з них тільки 20 – з крісами [9, 61].

У листопаді 1943 р. в с. Миколаївці Заліщицького району німцями обстріляно відділ українських повстанців, у результаті 4 українців вбито і втрачено багато зброї, з ворожої сторони – 1 німець вбитий. Німці провели цю акцію за доносом поляка Брензола з Лисичників [9, 61].

Борючись з українським визвольним рухом, німецькі поліцейські чиновники вели напружену роботу над викриттям їхніх осередків. З цією метою вони широко використовують свою агентурну сітку. Німці розстрілювали українців і за надання підтримки українським повстанцям, здебільшого за доносом поляків. Наприклад, 29 грудня 1943 р. в с. Грабівці Борщівського району за доносом поляків Трача і Бучинського, під церквою розстріляли восьмеро українців. 31 грудня згадуваного року в с. Городниця Копичинецького району розстріляно 30 українських хлопців [8, 11].

 

Оскільки організаційна робота ОУН у творенні УНС проходила з великими труднощами, то і населення це відчувало. Так, відомо, що на одних зборах з місцевим активом 50-літній селянин дав таку характеристику оунівському підпіллю: “Я домагаюся від себе і від інших, щоб та націоналістична організація щось вже робила, бо народ знетерпеливиться і готовий з вилами йти на ворога“. У кінці зборів просив, щоб частіше до них хтось навідувався, “бо треба організувати народ“ [8, 63–69]. 

Загалом вплив ОУН(Б) на Тернопіллі був вагомим. Так, на середину грудня 1943 р. на території Тернопілля – за підрахунками А. Русначенка – сумарна кількість членів ОУН(Б) становила 7 460 осіб у 432 станицях [7, 112].

До грудня 1943 р. УНС завершила своє формування. Цей період можна вважати завершальним етапом діяльності УНС. Командиром УНС в Тернопільській області було призначено хорунжого Остапа Шугая [7, 539-540]. 

Таким чином, на початок грудня 1943 р. УНС діяла в Івано-Франківській, Дрогобицькій, Тернопільській і Львівській областях. УНС не було, тільки в районі Перемишля. У куренях УНС нараховувалось 5-6 тис. козаків. Причому курені організовані в липні-серпні 1943 р. у Карпатах були достатньо військово підготовлені і представляли собою значну військову силу [6].

За наказом Головного Командира УПА Тараса Чупринки про формування Українських Збройних Сил від 18 грудня 1943 р. курені УНС і УПА об’єднались в одну військову структуру. Керівником усіх військових дій та чинностей визначався Головний Командир УПА. Органом у керуванні цілісністю військових справ на всіх теренах ставав Головний Військовий Штаб УПА [7, 252-253]. Таким чином, було сформовано боєздатне українське військо, яке продовжувало боротися за Українську Соборну Самостійну Україну.

 

Федір Полянський

кандидат історичних наук, доцент Тернопільського

національного технічного університету ім. Івана Пулюя;

головний редактор наукового журналу «Мандрівець»

E-mail: mandrivec@ukr.net

Література та джерела

1. Андрухів І. О. Боротьба органів радянської влади проти збройних формувань ОУН та УПА на теренах Станіславської (Івано-Франківської) області в 40-50-х роках ХХ століття / Андрухів І. О., Любінець І. Я. / Питання історії України новітньої доби. – 2008. – С.119–133.
2. Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956. Історико-архівні нариси.– Т.2. Українська повстанська армія та збройне підпілля Організації українських націоналістів. 1942-1956. / Анатолій Кентій. – К., 2008. – 415 с.
3. Космач – повстанська столиця на Гуцульщині. – Режим доступу: http://l-vardzaruk.if.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=31:2009-01-16-18-29-52&catid=2:-2&Itemid=3
4. Лебедь Микола. УПА. Українська повстанська армія. Частина І. Німецька окупація України. – Дрогобич, 1993.
5. Літопис УПА. Т. 19. Карпатська група УПА”Говерля”. Кн.2. Спомини, статті та видання історично-мемуарного характеру. – К., 1992. - 357 с.
6. Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940–1950) / [упоряд. В. Сергійчук]. – К. : ПП Сергійчук М. І., 2007. – Т.1. – 640 с.
7. Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940–50-х рр. / Анатолій Русначенко. – К. : Пульсари, 2002. – 520 с.  
8.     Центральний державний архів вищих органів влади (ЦДАВО), ф.3836, оп.1, спр.63.

9. ЦДАВО, ф.3833, оп.1, спр. 34.
10. Шанковський Л. Історія українського війська. Збройні сили сучасної доби за роки 1914-1953. Друге доповнене видання. – К., 1991.