ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАЧЕННЯ

Орест Корчак-Городиський
кол. бунч. І-ої УД УНА

Треба з приємністю привітати розвідку пполк. Миколи Битинського у нашому журналі "Вісті Комбатанта" ч. 1-3 1968 на тему "Українські військові відзначення...., бо тематика про військові відзначення є в нашому військовознавстві найбільше занедбана і через те й так нечисленних розвідках трапляється чимало фахових помилок. Авторам, які бажали б додати чито свої міркування чи історичні дослідження, бракує відповідної української літератури, бракує української термінології, що у висліді доводить до певних помилок.

Слушно завважує автор, що в моїй статті у "Вістях" ч. 121 (Мюнхен, Німеччина) найшов деякі помилки чи дискусійні твердження. Якщо ВШ. Автор на підставі моїх помилок дійде до правильних і фахових співтверджень та заключень, уважатиму, що мимо всіх тих "негативів" моя стаття сповнила своє завдання.

Добре було б, щоб після обговорення всіх (можливих) питань зв'язаних з проблематикою відзначень, а українських пропам'ятних зокрема, видати першу книжку-підручник, де, крім загальної історії про ордени та відзначення, буде зроблена спроба реєстрації та клясифікації українських пропам'ятних відзначень.

Тому що стаття пполк. Битинського є цінним вкладом у цю занедбану у нас ділянку і тому що в ній трапляються деякі недотягнення, я дозволю собі поробити деякі доповнення так історичної як і технічної натури на основі доступних мені матеріялів.

Форми індивідуальних нагород у Римській Імперії не є ще як слід простудійовані, одначе більшість дослідників погоджується в тому, що за геройство і відвагу, виказану на полі бою, відзначувано мечем, щитом ви навіть лавровим вінцем. Тріюмфальні в"їзди були застережені тільки для головнокомандуючих полководців.

Війська імператорів аж до 17-18 ст. складались головно із шляхти, якої обов'язком було виступати разом з володарем проти ворогів і тоді найбільш вживаною нагородою (не відзначенням) були земельні наділи чи інші матеріяльні добра. Це була своєрідна заплата за виконану службу, а не конечно нагорода за геройство. Наш земляк Франц Юрій Кульчицький, якого геройський вчинок врятував Европу перед заливом турків, одержав за свою видатну участь і геройство в побіді над турками під Віднем 1683 р. матеріяльну нагороду у виді кави.

З цього ясно, що індивідуальні відзначення за заслуги постали скоріше чим за геройство.

Коли володарі почали виявляти особам за доконану службу своє признання в формі відзначень — це був початок орденів за заслуги. При нагороджуванні тими орденами, дух спільноти, так питомий серед лицарсько-духовних орденів, не відігравав ще великої ролі, — це було радше бажання володаря виявити своє признання публічно.

Ордени заслуги були зразу тільки в одній клясі, як це було із першим, французьким орденом "св. Михаїла", який постав 1469 р., чи св. Духа, який постав 1578 р. Ті два ордени можна вважати передвісниками ґрадації орденів, бо прим. орден св. Духа могли одержати тільки ті, що вже мали орден св. Михаїла. Оба ті ордени вже не існують, як не існує орден св. Людвика, що його встановив 1693 р. французький король Людвик XIV. Про останній згадуємо тільки тому, що це був перший властивий орден заслуги в 3-ох ступенях.

Від давна було важною справою нагороджувати за геройські вчинки на полях бою. Зразу було звичаєм нагороджувати відважних старшин за спеціяльно вдале провадження воєнних операцій посілостями, з якими було пов'язане особисте гербове шляхецтво, а також і спадкове (це останнє мало спеціяльне значення для наємних військ), як рівнож і доживотня пенсія. Тому, що було дуже легко до цивільного ордену (за заслуги) додати військові емблеми і в той спосіб нагороджувати за військово-воєнні заслуги, постали з часом спеціяльні ордени-відзначення виключно за геройські чи воєнні заслуги.

Першим того рода відзначенням треба вважати шведський орден "Меча", який постав 1522 р. Щойно у 18 сторіччі постали у різних народів спеціяльні військові, боєві ордени — відзначення за індивідуальне геройство, з яких деякі існують до сьогодні.

1736 р. постав польсько-саксонський св. Генриха. 1757 р. австрійський орден Марії-Тереси, встановлений цісаревою Марією Тересою за визначне геройство на полі бою. Пізніші австрійські цісарі, як прим. Франц 1-ий (1758) чи Йосиф ІІ-ий (1765) додали різні поправки до статутів, а від 1878 р. з орденом Марії-Тереси була пов'язана також і доживотня грошева винагорода. Діти власників орденів мали також деякі привілеї, головно коли ходило про прийняття до старшинської школи чи університетів. Воєнний орден Марії-Тереси, як найвище воєнне австрійське відзначення за геройство, міг одержати кожний вояк австрійської армії без огляду на військовий ступінь чи віровизнання.

1769 р. постає російський царський орден св. Ґеорґія за боєві заслуги. Совєтський Союз не задержав самого ордену, але задержав ленту "Ґеорґія", яка надається до 2-го ступеня Ордену Слави.

Орден за бойові заслуги, який до сьогодні є у великій пошані, як у своїх так у чужих є польський орден "Віртуті Мілітарі", встановлений польським королем Станиславом Августом ІІ-им Понятовським 1792 р., який має 5 кляс. Сама історія ордену, головно після розподілу Польщі, а спеціяльно після недавного Листопадового повстання 1831 р. є цікава ще й тому, що царський уряд привластив собі той орден і нагороджував ним російських старшин, що відзначились чито у здушенні повстання чи здобуванням Варшави.

В книзі С. Андоленко — "Нагрудные знаки русской армии", (Париж, 1966) є зображені всі полкові відзнаки російської царської армії, між якими зараховано і нагрудний хрест "Віртуті Мілітарі" — в чорній емалії, з золотою обвідкою і польським орлом з короною в середньому колі (стр. 62), як полкова відзнака лайбгвардії гренадирського полка. Автор згадує, що тим польським відзначенням були нагороджені всі "чини" полка за відвагу в штурмі Варшави 1831 р.

Гродненський ляйбгвардії гусарський полк дістав змодернізований (26. 6. 1910) "Віртуті Мілітарі", як свою полкову відзнаку, в якому замість польського орла, була литовська "погонь" (вершник) (стр. 71). Так само Волинський лайбгвардії полк мав ювілейною полковою відзнакою "Віртуті' (стр. 82). 1-ий фінляндський артил. дивізіон, 3-тя гірська батерія мала своєю відзнакою "Віртуті" з російським двоголовим орлом по середині. В 1919 р. уряд новоствореної Польщі відновив "Віртуті Мілітарі" як найвище боєве відзначення польської армії*.

З причини визвольних воєн у 19 ст. постало більше воєнних відзначень (не конче орденів). 1806 року постав баварський воєнний орден Макса Йосифа, а в 187 баденський воєнний орден Карла Фрідріха. Спеціяльну ролю в Німеччині відограв і відограє "Залізний Хрест" — бойове відзначення за відвагу, встановлений 10. ІІІ. 1813 р. пруським королем Фридриком Вільгельмом ІІІ-им, якого первісна форма є задержана до сьогоднішнього дня.

Після 2-ої світової війни західні аліянти вимогли рішення, що не вільно носити військових відзначень 2-ої світової війни з видимим знаком свастики. На "Залізних Хрестах" всіх відмін замінено свастику дубовими листками. Це вперше в історії військових відзначень зроблено таку зміну. Чи цей прецеденс матиме значення на майбутнє, важко сказати. Тому, що пполк. М. Битинський подав Історію орденів дуже побіжно, я дозволю собі подати деякі доповнення, зокрема тому, що ми дуже часто оперуємо поняттями "орден", "орденоносець", не знаючи правдивого значення та історії орденів.

Історія Орденів

Постання орденів датується раннім середновіччям. Дійсно, латинське слово "ордо" дало свою назву, але його не треба розуміти як загін-відділ, як думає пполк. М. Битинський, а радше замкнений гурт людей, які мали специфічні завдання і зобов'язання та підлягали суворим законам внутрішньої дисципліни. Хоч в загальному вважається, що початок орденів — замкненого гурту людей — походить від організаційної системи католицьких монаших і парамілітарних організацій з часів хрестоносних походів, то Ґеорґ Д. Дамакопульос — "Грецькі ордени і медалі" (в англійській мові, Атени, 1961) уважає Візантійський Орден св. Константина з 313 р. найстаршим орденом у модерному розумінні.

В часах Хрестоносних Походів до Святої Землі постали спеціальні ордени, які, крім монаших зобов'язань, мали також і лицарські завдання.

Ще в час, коли прочани без трудностей відвідували св. Землю, італійські купці з Амальфі створили 1048 р. Бенедиктинський Манастир, при якому постав також шпиталь, що в ньому прочани одержували приміщення і лікарську опіку. Оце братство світських людей, яке опікувалося шпиталем, було затверджене 1113 р. папою Пасхалем ІІ-им, як Шпитальний орден св. Івана з Єрусалиму (Хрестителя), або популярно званий орден Йоанітів, (М. Битинський помилково називає їх Йонітами). Члени ордену носили чорний плащ з білим латинським хрестом, а згодом, під час воєнних виправ — на червоній накидці білий поперечний хрест, а в часах спокою, чорна накидка з білим Мальтанським Хрестом. Приблизно 1112 р. тодішний великий майстер ордену французький лицар Raymund du Puy поширив завдання ордену, прийнявши також і військово-оборонні обов'язки. В той спосіб члени ордену сповняли 3 різні завдання: лицарі — для воєнних дій, священики — духова опіка і брати — для праці в шпиталях. Особи не шляхетського походження могли бути прийняті виїмково, як "лицарі з ласки". В засаді, лицарями ордену Йоанітів мусіли бути особи шляхетського походження.

Після того, як в 1291 році Святу Землю захопили магометани, орден на короткий час переніс свій осідок на остров Кипр, 1310 р. на остров Родос, а 1530 р. на остров Мальту, де він одержав нову назву "Мальтанські лицарі". Головна кватира ордену перебувала на острові Мальта аж до 1798 р., звідки усунув його Наполеон Бонапарт. Тому, що і остров Родос, як і Мальта були власністю ордену — прислуговував йому додатковий титул "суверенний...., який і задержався до сьогоднішнього дня. Після деякого "скитання... від 1834 року головним осідком ордену стало місто Рим.

У зв'язку з реформацією постав у Німеччині протестантський орден Йоанітів, який пов'язує свій початок з Мальтанським орденом. Орден відновив 15. X. 1852 р. король Фридрих Вільгельм ІV-ий. Завданням членів ордену, який існує до сьогодні, є ті самі гуманітарні цілі, що лягли були і в підстави його постання.

Католицький Мальтанський орден з осідком в Римі є продовженням ордену Йоанітів. Згідно із найновішим статутом, затвердженим папською буллею 8. XII. 1956 р., він має 3 кляси. До сьогоднішнього дня члени мальтанського ордену мусять доказати своє шляхетське походження. Мальтанський орден не є офіційним папським відзначенням, але тому, що його членами можуть бути духовні особи, він підлягає папській конгрегації орденів. В інших випадках він є самостійний і в країнах свойого розгалуження є суб'єктом державного права.

Майже рівнобіжно з орденом Йоанітів, постав 1118 р. орден Темпляріїв (М. Битинський вживає назву Тамплієри), заложений французьким лицарем Hugo de Payens, який став був і першим Великим Майстром. Назва ордену походить від того, що він мав свій осідок в Єрусалимі, недалеко святині Соломона. Самі лицарі називали себе "Воїнами Христа" (Christi milites). Цей орден був також побудований на засадах монашого чину Бенедиктинів і був потверджений папою Гонорієм ІІ-им. Члени ордену носили білі плащі з червоним Хрестом св. Юрія. Головним завданням членів ордену була боротьба проти невірних, поміч у нещасливих випадках і служба в шпиталях. Члени ордену ділились на 3 кляси: Лицарі, які мусіли бути аристократичного походження, священики й служителі брати.

Темплярії враз із Йоанітами брали участь у всіх Хрестоносних походах, як також займалися постійним супроводом прочан до св. Землі. Після зайняття св. Землі, короткий час перебували на острові Кипрі, а опісля перейшли до Франції, звідки поширили свою діяльність на країни Західньої Европи. Популярність і сила ордену швидко зросла, а тим самим і його майно, на яке ласо дивились тодішні володарі Европи. Величезне майно ордену стало причиною їхнього переслідування під різним претекстом. Під впливом французького короля Пилипа Гарного папа Клементій V розв'язав 1312 р. орден Темпляріїв при чому багато членів ордену було заарештовано, тортуровано і позбавлено життя. Вже в 1307 році спалено на костирі між іншими і Великого Майстра Jacques de Molay. Майно Темпляріїв приобіцяно Йоанітам, але у Франції і ще деяких західноєвропейських країнах майно перейшло на власність корони — короля. В Португалії, однак, король Діонізій 1317 р. дозволив продовжувати діяльність Ордену під його первісною назвою "Воїни — Лицарі— Христа". Два роки пізніше папа Іван ХХІІ-ий потвердив існування Ордену з одиноким, в тому часі, застереженням, що й Папа матиме право надавати той Орден. В той спосіб наступив реформаційний двоподіл Ордену на португальський і папський, який існує до сьогоднішнього дня п. н. "Militia Domini Nostri Jesu Christi"

1789 р. Орден був перемінений на військово-цивільний Орден заслуги в 3-сх клясах, а в 1918 р. додано ще дві кляси. Найновіші статути ордену походять з 24 листопада 1963 р. Орден можуть одержати як португальці так і чужинці, які положили спеціяльно великі заслуги для Португальської республіки. Кожночасний португальський президент являється Великим Майстром Ордену. Орден Лицарів Христа являється 2-им з черги Орденом Португалії і слідує після ордену "Авіз", який також походить з 12 ст. (1140 р.) і був потверджений португальським королем Альфонсом І-им у 1162 р. для нової міліції, яка поборювала маврів.

Сам орден Христа має різні величини, в залежности від ступенів. Є це латинський хрест в червоній емалії, з вигненими раменами і білим латинським хрестом в середині.

Папський орден Христа (Militia Domini Nostri Jesu Christi) зреформував папа Пій Х-ий, 7 лютого 1905 р. Золотий орден у формі латинського Хреста в червоній емалії** з вигнутими раменами, має в середині білий латинський хрест і є найвищим папським відзначенням. Орден хрест є прикріплений до корони, яка є завішена на золотому звисі, який складається з емаліованих мініятур ордену на переміну з кожночасним папським гербом. Видається його дуже рідко і це виключно державним мужам (королям, президентам) римо-католикам, які положили спеціяльні заслуги для Церкви або для спільноти. Як воно не дивно, але до сьогоднішнього дня одиноким протестантом, який одержав цей орден 1885 р., був німецький державний канцлер Отто фон Бісмарк. Надавно померлий канцлер Конрад Аденауер був також лицарем цього найвищого папського відзначення. Орден має тільки одну клясу. Лицар носить Орден на спеціяльному золотому звисі через шию, маючи до того й спеціяльну уніформу. Орденська срібна звізда має 8 променів зі знаком орденського знамени в середині, окружена лавровим вінком***.

Другий з черги був "Орден Меча", що його відновив 23 лютого 1748 р шведський король Фридрих І-ий, як продовження такого самого лівляндського ордену з 13 сторіччя, який опісля влився до "Німецького Ордену".

Третім найстаршим орденом, який існує до сьогоднішнього дня, є "Німецький Орден". Основником того ордену був керівник німецьких орденоносців герцоґ Фридрих фон Швабен, який заложив той орден під час облоги міста Аккон 1190 р. і був потверджений 1191 р. папою Климентієм ІІІ-им. Подібно, як орден Йоанітів, німецький орден був шпитальним орденом і завідував шпиталем св. Марії. Члени були поділені на лицарів, духовних і братів та зорганізовані на взір чину Бенедиктинів, як Темплярії та Йоаніти. Видимою відзнакою приналежности до ордену була біла накидка з чорним латинським хрестом. Орден сконцетрував свою працю на поганські терени північно-східньої. Европи. 1234 постала держава Хрестоносного Ордену, яка обіймала територію не тільки Прусії, але й Курляндії, Литви та Естонії.

1410 року польсько-литовські й українські війська розбили сили Хрестоносного Ордену під Ґрунвальдом і від того часу позначається занепад ордену, до чого причинилась також і релігійна реформація й остаточно Орден мусів відійти в католицькі князівства тодішньої Німеччини. 1809 року Наполеон розв'язав орден, але австрійський цісар Фердинанд І-ий відновив діяльність ордену на своїй території. Після І-ої світової війни архикнязь Євген перетворив лицарський орден в духовний, який після основних змін статутів у 1929 р. потвердив папа Пій ХІ-ий.

Орден гуртує священиків, мирян і законних сестер. Засяг його діяльности розпростягається на Німеччину, Італію та Австрію, а головним завданням є шпитальна праця. Начальником ордену є духовна особа, прелат — в офіційній назві — Великий Майстер з осідком у Відні. Члени ордену носять нагрудний, латинський чорний хрест з срібним обрамуванням, або такий самий хрест на чорній ленті на шиї.

Помимо свойого головного осідку в Відні, це не є австрійський, а таки німецький орден і як католицький — діє на підставі канонічного права. Він є автономною одиницею внутрі Католицької Церкви, а його орденські відзнаки мають уже тільки внутрішнє значення.

Я спеціяльно довше зупинився над історією орденів, бо вона для нас є мало знана. Тому, що в наступних статтях прийдеться покликатися на те, чи інакше давне відзначення, я постарався написати про початий дещо докладніше.

У своїй статті пполк. М. Битинський зробив ще декілька, на мою думку, суттєвих помилок, які я хочу спростувати. Одною із них є те, що найвищий державний орден Англії "Підв'язка" носиться під лівим коліном.

Тому, що про "Орден Підв'язки" згадується декілька разів, я дозволю собі коротко подати його історію і теперішній вигляд.

Орден Підв'язки, чи в англійській мові "The most Noble Order of the Garter" створив 1348 р. король Едвард III-ий, як своєрідне братерство шляхтичів-христіян, до якого належав король і 25 лицарів. Члени королівської родини й чужинці ставали "спеціяльними лицарами".

Про постання цього ордену існує ряд історій і анекдот, але найбільш поширеною є анекдота про те, як то під час одного королівського балю, король Едвард, під загальний сміх присутніх, зігнувся, щоб піднести підв'язку, що її загубила його полюбовниця — графиня Селсбері. Піднявши її, король сказав: "Honi soit qui mal y pence". ("Тільки дурень при цьому може щось подумати злого"). Оцей вислів став моттом ордену. Хто одержить цей орден, який являється найвищим військовим і цивільним відзначенням, стає лицарем і має право до титулу "Sir". Кожночасний англійський монарх являється зверхником ордену, а день св. Юрія, 23 квітня, є святом ордену. У випадку признання Ордену — кожний лицар складає орденську оплату в висоті 100 фунтів. Орден Підв'язки є тільки в І-ій клясі, складається з нагрудного золотого звису, який має 24 округлі, в синій емалії зображення підв'язки з моттом ордену кругом червоної рожі на переміну з орнаментом "любовного узла". Посередині звисає знам'я ордену "св. Юрій на білому коні пробиває списом змія".

Знак ордену, золотий медаліон св. Юрія з моттом ордену звисає по правій стороні на орденській, синьої краски, ленті, яку перепоясується через ліве плече. Срібна орденська зірка є восьмираменна і подовгаста і в середині має червоний хрест св. Юрія з моттом ордену довкруги.

Підв'язка є з темно-синього аксаміту з девізою ордену виписаною золотими буквами, а поміж словами є вигаптовані золоті рожі. Підв'язка є обведена золотим ланцюгом. Жінки, члени ордену носять підв'язку перев'язану на лівому передраменні, а лицарі — мужчини під лівим коліном. Лицарі ордену мають спеціяльні уніформи, а після їх смерти Орден із всіми інсиґніями повертається до Капітули Ордену.

Як бачимо із вище сказаного, Орден Підв'язки це не тільки сама "підв'язка".

На закінчення першого розділу про Ордени та відзначення хочу спростувати невірну інформацію пполк. М. Битинського про те, що найвище воєнне відзначення Америки — це "Воєнна Медаля". В дійсності найвищим воєнним відзначенням Америки є т. зв. "Congressional Medal of Honor" для морської фльоти 21 грудня 1861 р., а 17 лютого 1862 р. потверджено те саме відзначення і для сухопутніх збройних сил. Президент Лінкольн потвердив оба проекти 12 липня 1862 р. На відворотній стороні медалі є вигравіроване прізвище і військовий ступінь власника відзначення. В 2-ій світовій війні створено ще і третю відміну того найвищого відзначення — для летунських збройних сил. Історія того відзначення є дуже цікава і вона вартує окремої розвідки.

________________________

* В 1964 році одержав орден "Віртуті польського екзильного уряду за свої ге-

Мілітарі" 4-ої кляси і головнокомандую- ройоькі подвиги як контрактовий стар-

чий Української Національної Армії шина польської армії в часі попьсько-

генштабу ген. полк. Павло Шандрук від німецької війни в вересні 1939 р.

** М. Битинський помилково твердить, що Мальтанський хрест є виконаний у білій емалії замість у червоній.

*** Щойно після закінчення другої світової війни деякі українці одержали різні папські відзначення. Горожани інших держав одержують тих відзначень багато більше, бо і їхні єпископи мають більше зрозуміння до вартості відзначень, а також і політичні відносини в їхніх країнах не стоять тому на перешкоді.

На мою думку, оте найвище відзначення Орден Хреста повинен був давно вже одержати наш Верховний Архиєпископ Кардинал Йосиф Сліпий, бо не тільки своїм 17-річним стражданням і ув'язненням, але й християнсько-католицькою стійкістю заслужив на те відзначення далеко скоріше чим покійний канцляр Конрад Аденауер. Зрозуміла річ, що за Аденауером стояла Західня Німеччина, а за нашим Верховним Архиєпископом не стоять навіть всі наші українські католицькі єпископи.

Бути членом великого й давнього ордену, це не тільки особиста честь, але це має і національне, а навіть політичне значення.

(Далі буде).