О.Г.
Багатьом дивізійникам довелося аж після війни здивовано довідатися, що для їх частини німці готували ніби поповнення - "СС-юнаків" (що звалися теж "допоміжна служба авіяції, себто зенітної артилерії" - Luftwaffenhelfer.). Як таких набирано їх від осені 1943 р. в Галичині, а згодом у таборах евакуйованих і втікачів (напр., Штрасгоф бл. Відня) у віці 15-18 років, а з закінченням 18 р. життя мали вони переходити до Дивізії "Галичина".
Ще більше пов'язана їх історія з Військовою Управою Дивізії, бо двох її членів Зенона Зеленого та Осипа Навроцького - "Юна" накинений німцями голова ВУ фольксдойчер полк. УГА Альфред Бізанц, не питавши про згоду, їх "підписав" під закликом зголошуватися добровільно до У. Юнацтва, і Військовій Управі не залишилося нічого іншого, як виделеґувати 3. Зеленого для опіки над членами УЮ-ва та його родинами.
Доволі складну історію цієї формації описав 3. Зелений у книжці "Українське юнацтво в вирі 2-ї світової війни", Торонто 1965, с. 280.
Щоб заступити вояцтво протилетунської артилерії на терені Райху малолітніми юнаками-"помічниками військової авіяції", і тим звільнити дотеперішню обслугу для зформування нових фронтових дивізій, доручив Г. Гімлер керівникові "Гітлер-Юґенду" капітанові ("гавптбанфюрерові") Нікелеві зорганізувати такі ж відділи ненімецької молоді народів Сходу Европи - балтійців, білорусів та українців, розділюючи тих останніх ще й на галичан і "українців" (з окремими національними відзнаками: левиком - для "галичан" - чи тризубом у синьо-жовтому ромбику - для "українців" із східніх земель - шапки та пов'язки рукава). З цею ініціятивною виступили відпоручники Нікеля (Мак, Гавпт, Шімельфенґ, а в Райху "муж довір'я", д-р М. Сушко) в половині квітня 1944 р. з вимогою підтримки перед представниками ВУ та УЦК (3. Зеленим, О. Навроцьким, А. Бізанцом), обіцюючи різні пільги добровольцям-учасникам і їх батькам, а юнакам після закінченого 18-го р. життя - переведення до 1-ої УД. Не зважаючи на негативну поставу українців з ВУ, ініціятори видали в Галичині відзову з їх підписами, хоч вони відмовилися підписувати відозви. З прифронтових районів молодь мобілізовано силоміць, з інших теренів - під натиском альтернативного "вибору" в разі відмови: забирання на примусову працю до Райху. Згодом такими самими методами набирано й дівчат-юначок всуміш з ін. національностями, яких використовувано для фабрично-польових робіт, як у нім. "райхсарбайтсдінсті" .Всім обіцяно можливості фахового вишколу й закінчення шкільної освіти, не дотримуючи майже жодної обіцянки.
Щоб не залишати змобілізованого юнацтва без духовної і матеріальної опіки, УЦК створив окремий відділ молоді, який очолив 3. Зелений, щоб втримувати зв'язок із юнаками та їх німецькими зверхниками. Мережа первісних збірно-вишкільних таборів (Переворськ, Нєполоміце, бл. Кракова) розрослася до понад 30-х, а число юнаків було під кінець 1944 р. - бл. 100 000, мадярів - бл. 50 000, росіян -14 000, латишів - 7 000, білорусів - 3 300, литовців -1 200, естонців -1100. Після капітуляції Німеччини якась частина наших юнаків попала в совєтські руки, але, згідно з чутками, їх відпущено додому.
Українців, вписаних у картотеку в березні 1945 року, було 6 547 юнаків і 1121 юначка, з яких понад десяток загинули, - це подав у своїх споминах Т. Білостоцький.
Для набору юнацтва німецькі чинники використовували з пропаґандивних міркувань деяке число юнаків і старшин Дивізії до вербування молоді. Деяке число юнаків після досягнення віку 18 р. життя включено до Дивізії, а намаганню деяких німців включувати їх і до власівської РОА перешкоджено.
Приобіцяне шкільне навчання велося лиш у вишкільних таборах у м. Мальта в Каринтії, а згодом у Кремсі й Лінці, надісланих же вишкільників (їх було понад десяток) до найбільшого скупчення юнацтва в Еґері в Західній Чехії німецькі керівники не допустили, - подібно до табору дівчат у померанському Пютніц. Як на керівного педагога-зв'язкового Нікель погодився лиш на проф. Т. Білостоцького. З вимаганих бодай трьох духовників прийняв лиш о. Сев. Сапруна. За старанням укр. чинників юнаки були хоч скупо забезпечені книжками й періодикою. Для юнацтва Нікель погодився на О. Кузьмович як редакторку ж. "Дорога", друковану в Відні 1945 р. Більшими скупченнями юнацтва були, крім Еґеру, ще Любен, Шляйфе й Тропав (на Шлезьку) та Мюнстер у Вестфалії. □
Немає коментарів:
Дописати коментар