МАТЕРІЯЛИ ДО ІСТОРІЇ І УД УНА

Юрій Тис-Крохмалюк


У моїх працях над доступною мені літературою і джерелами до історії І УД УНА знаходжу немало противорічних тверджень відносно різних справ меншої чи більшої ваги. Причиною того є мабуть те, що приміром у споминах визначних діячів тих років автори пишуть звичайно про те, що відноситься безпосередньо до їхніх ділянок, і тільки зрідка згадують інші справи. Приміром у Ґеббельса споминах 1942-1943, а теж і в його промовах 1939-1945 не маємо майже нічого про події на фронтах війни на сході, а в тім і про українські справи. Зате багато вартісного матеріялу подають ті автори для розгляду причин, які заіснували в тих роках, а осібна оцінка тих чинників, які довели до зміни політики супроти України, хоч практично ця зміна прийшла запізно і тим самим не могла дати відповідних наслідків.

Противенства авторів у справі Дивізії слід буде розглянути докладніше і визначити, котре становище правдиве, а котре ні. Це відноситься теж і до українських авторів. Приміром оцінка битви під Бродами писана у перших повоєнних роках різниться від пізніших праць, писань на підставі кращих і певніших матеріялів, які — ті писані нагорячо — мають у собі велику дозу перебільшень і непровірених вісток, що творилися на основі психічних заломань нашої суслільности. І так нпр. Іван Кедрин пише у своїй статті "7000 поляглих за ідею" про книжку "Броди", видану 6 років після закінчення війни. Він наводить такі слова — "Дивізія увійшла в дію, маючи 11 тисяч вояків. В кітлі вона втратила около 7.000 вояків і старшин. З них найбільша частина згинула, або, ранені, попали в большевицькі руки".

Ці слова писані ще по свіжих слідах битви, багато скоріше як появилася книжка "Броди" і не можна винити автора, бо ніяких інших даних тоді не було поза розповідями і під впливом трагізму поразки. Ніхто не мав тоді можливості порівняти німецькі втрати (7 дивізій) і не враховано, що в пізніших місяцях прийшли до Дивізії відділи вояків, що перебували у німецьких частинах включені туди в кітлі, та що понад дві тисячі знайшлися у відділах УПА.

Для дальшого приміру можемо навести зізнання головного референта СБ на терені т. зв. "Закерзонського Краю" визначного члена ОУН Петра Федоріва, псевдо Дальнича, арештованого польським УБ у підпільному бункрі 16-го вересня 1947-го року. Ці зізнання появилися як документ у книжці польського генерала І. Блюма "З історії польського війська в роках 1945-1948", та були передруковані у журналі "Визвольний Шлях" 8/154 за серпень 1960-го року. Ось фрагменти зізнань, які відносяться до Дивізії:

"В пізнішому перйоді, себто, в 1943-тому році у Львові, представники мельниківської групи з Навроцьким — провідним діячем Фронту Національної Єдности — на чолі, зорганізували СС Дівізіон Ґаліцієн, що її вжито до боротьби проти Совєтського Союзу."

В іншому місці зізнань читаємо:

"У 1945-му році, безпосередньо перед капітуляцією гітлерівської Німеччини, члени СС Дівізіон Ґаліцієн перейшли більшою кількістю до відділів УПА, продовжуючи боротьбу проти СССР і Народньої Польщі."

Очевидно, що обидві вістки неправдиві. Згадані особи чи політичні організації не могли організувати Дивізії та ще як Ваффен СС, а були вони членами Військової Управи, якої завдання були допомогового переважно характеру, а до того і дуже ограничені. Друга вістка неправдоподібна хоч би тому, що перед капітуляцією УД УНА була уже вилучена з військ Ваффен СС, та знаходилася далеко на полудні; перехід навіть малих груп вояків до УПА був тоді цілком неможливий. Дальнич, який в той час був членом Крайового Проводу ОУН на терені Закерзонського Краю мусів бути обзнайомлений краще про І УД УНА чи навіть про Дивізію "Галичина". Треба припускати, що звіт поданий Блюмом невірно, на що вказують ще інші вислови Дальнича.

Після битви під Бродами, а навіть ще в окруженні розходилися чутки, що причиною окруження, браку летунства і танків є зрада генералів. Про це свідчило теж заховання більшости німецьких вояків, які часто були апатичні і просто ждали попасти у полон.

Я завдав собі труду прослідити ту справу в чисельних документальних працях у німецькій мові і німецьких авторів. Загально можна сказати, що від початки війни Гітлер мав опозицію німецьких високих старшин не тільки відносно ведення війни, але теж і політики Третього Райху.

Характер тієї опозиції в перйоді воєнних успіхів Німеччини не мав зорганізованого характеру. Аж коли почалися невдачі з осібна на східньому фронті, поновлено заходи зорганізувати спротив діяльности кліки Гітлера. З невдачами почалися інтриги у національ-соціялістичній партії змови і саботажі у виконуванні наказів і веденні війни. Від капітуляції ген. Паулюса у Сталінґраді, большевики скріпили свою пропаґанду проти гітлерівської Німеччини з осібна коли на чолі "Національного Комітету "Вільна Німеччина" станув сам Паулюс, що попав у полон. Від вчасної весни 1944-го року совєтська пропаґанда набрала великого впливу у німецьких військових з"єднаннях. Про це згадує Гітлер у своїх промовах проти генералів. Якусь цілість творить атентат на Гітлера і постава генералів у штабах і на фронті, де саме з початком сандомирсько-львівської офензиви Червоної Армії забракло пального літакам, що стояли на львівському летовищі та сильними закликами полонених німецьких генералів з комітету "Вільної Німеччини". До цієї справи повернуся у дальших статтях, а тут наведу фрагмент запису Ґеббельса з дня 3 серпня 1944-го року.

"Продовж кризи на середньому відтинку фронту я довідався з большевицької інформаційної служби, що тільки в останніх 14 днях 22 німецькі генерали з піднесеними руками перейшли у большевицький полон, та що більша частина тих генералів вже 24 години пізніше говорили через радіо до німецьких військ як члени так званого "Національного Комітету Вільної Німеччини" і намовляли їх до капітуляції. Вчора у Головній Квартирі Фюрера предложено мені летючки із закликом, щоб наші війська скапітулювали та перейшли до полону, та що там знайдуть надзвичайне і гуманне поводження з ними. Ці летючки підписали не большевицькі функціонарі або політруки, не жидівські еміґранти з німецької батьківщини 1933-го року, а німецькі генерали!"*)


________________
*)   Gebbels Raeden, Band II, 1939-1945, Duesseldorf, cmp. 366-367.