ПОЛЬСЬКА "АРМІЯ КРАЙОВА" У ЛЬВОВІ

Орест Корчак-Городиський


Коли в майбутньому історики описуватимуть перебіг воєнних подій в Галичині, напевно зупиняться на датах "звільнення", "здобуття" чи "перебрання влади" у Львові, бо Львів не тільки столиця провінції, але й важливий вузлово-стратегічний осередок. Не дивно, що німці в 1944 р. хотіли якнайдовше затримати Львів у своїх руках. Вояки української дивізії "Галичина" в липні 1944 р. під Бродами також обороняли княжий город Льва перед большевицьким наступом.

Не знали тоді ані наш легальний, ані нелегальний (підпільний) проводи, що польське націоналістичне підпілля, популярно відоме під назвою "Армія Крайова", мало свої пляни щодо Львова. Організаційна мережа і активність АК зосереджувалася тоді не тільки у Львові, але існувала по інших містах Галичини, як також і по селах, де була більшість польського населення. АК була зорганізована в куренях і полках, які прийняли назви колишніх польських військових одиниць, а організаційно й політично була підпорядкована польському еміграційному урядові в Лондоні в Англії, який в той час, хоч мав свої політичні проблеми, все ще втішався частковою моральною і матеріяльною допомогою Англії.

Польський еміґраційний уряд в Англії мріяв про відбудову польської держави в кордонах з 1939 р. (До речі він ще й досі не зрезиґнував з цієї претенсії). Маючи це на увазі, він опрацював весною 1943 р. плян акції "Буря", який мав за завдання включити польське підпілля, головно АК, в активну дію за визволення території Галичини від німців ще перед приходом Червоної Армії. Плянувалося визволити Львів, Станиславів, нафтовий Дрогобицький басейн тощо.

Правда, в тих околицях також діяли деякі відділи УПА, які, однак, не були великою перешкодою для АК, головно по містах. У Львові АК мала дуже сильну військову одиницю, добре озброєну, з фаховим старшинським складом, зложену із студентів і ремісників. Яке було чисельне відношення сил між польським і українським підпіллям — як у Львові так по інших містах Галичини — ще досі не з'ясовано в українських публікаціях.

Важко зрозуміти логіку польського політичного проводу в Лондоні щодо плянування акції "Буря", бо він чейже здавав собі справу з того, що большевики не будуть трактувати АК як своїх партнерів і не погодяться на відання Галичини Польщі. У той час СССР не визнавав вже польського уряду в Лондоні, він мав свій, створений в СССР, польський уряд на чолі з Васілевською.

Варто відмітити, що навіть у тих трагічних для поляків часах, коли західні альянти не думали битися з СССР за Польщу для еміґраційних політиків, а СССР мав свої у Москві сформульовані пляни щодо Польщі, поляки зовсім не старалися про співпрацю з українцями, щоб протиставитись страшному спільному ворогові - Москві, а воліли співпрацювати з нею в некористь як своїх так і українських інтересів.

Польська еміґраційна преса вихваляє збройний героїчний чин відділів АК у визволенні Львова. Радянські джерела згадують про ту подію інакше. Для інформації читача нижче містимо деякі уривки з трьох польських статтей, які появилися у польській газеті "Дзєннік звйонзкови" в Чікаґо з 16 листопада 1961 р, 2 липня 1966 р. і 8 липня 1974 р. Рівчасно вдалося мені отримати цінні доповнення від українців із Львова й околиці, які приїжджають відвідувати своїх рідних в Чікаґо.

Стаття з 16 листопада 1961 р. має заголовок "П'ять днів свободи, а опісля розпука...". Ось декілька уривків:

"Коли у вересні 1939 р. большевики роззброювали польські війська, частину тієї зброї сховано з загрозою життя". Далі автор статті стверджує, що поляки від вересня 1939 р. аж до розв'язання АК "припечатували своєю кров'ю приналежність до Польщі Львова й цілої Червенської землі".

"Чим більше було перешкод у конспірації, тим підпільна діяльність більш скріплювалася. Німці не почували себе безпечно Львові. Увечорі німецькі вояки не показувалися на вулицях поодиноко. Німецька зброя зчезала в таємничий спосіб. У Львові дуже легко можна було купити зброю в німецьких союзників — італійців і мадярів, але така метода не імпонувала. АК воліла здобувати зброю сама в німців.

"В березні 1944 р. фронт підсунувся на Львівську околицю. (Не на львівську, а на тернопільську — прим. О. Г.) Від того часу відділи АК успішно допомагають Червоній Армії, хоч не дуже довіряють ще недавньому ворогові, який, тепер, як союзник, увійшов на польську територію. Спільно б'ються в околицях Тернополя, Дрогобича, Борислава, Самбора і Стрия. В половині липня фронт зблизився до Львова.

"23 липня розпочався бій за Львів. Відділи АК здобувають передмістя, б'ються в самому місті, здобувають зброю, беруть полонених. 14-ий полк уланів Язловецьких під командою югославського старшини "Дражі" здобуває два танки. Увечорі 26 липня охорону ратуші обняв відділ АК". Автор далі описує, як гордо ступали польські відділи, які знову перебрали владу над дорогим їм містом. "На ратуші розгорнулись 4 прапори: польський, англійський, американський і радянський".

"Місто зароїлось від біло-червоних пов'язок на рукавах вояків АК. Владу над звільненим містом обняли поляки. Мешканці Львова після 5-річної окупації, масово вилягли на вулиці міста, вітали та подивляли молодих визволителів з АК, які продовжували традицію львівських "орльонт".

"Порядок в місті втримує жандармерія АК. Штаб АК приміщується при вул. Кохановського ч. 27, а радянський генерал нагороджує кількох вояків АК бойовим відзначенням "Червоної зірки". Радянський полковник Євтімов вручає письмову подяку 14-му полкові уланів. Польський комендант округи, полк. Філіповський, деконспірується і веде переговори з радянськими офіцерами. Тоді чує від радянського генерала, що "Львів врешті радянський". Радянська влада наказує всім воякам АК зложити зброю і включитися або до Червоної Армії або до совєтської польської армії Берлінґа.

"Поляки вдруге складають зброю. Найбільше зброї згромаджено у приміщеннях університету, звідки вивезено її 4-ма вантажними автомобілями. Полк. Філіповський від'їжджає до Житомира до генерала Жимєрського, щоб при його евентуальній підтримці змінити радянське рішення. До Львова більше не повертається — його дорога веде на Сибір.

"31 липня, на год. 9-ту увечорі, запрошено всіх старшин АК (28 старшин і 4 жінки) до радянського штабу, де їх усіх арештовано й приміщено в тюрмі при вул. Лонцького. Після процесу їх усіх засуджено на 10-20 років важких робіт і вивезено на Сибір. Помимо радіових закликів до Лондонського уряду про допомогу й інтервенцію, західні альянти "вмили руки" від цієї справи".

Деякі розбіжности є в описі тієї самої події  у тій газеті з 2 липня 1966 р., передрукованому з "Народовця", польської газети, що виходить у Леж, Франція. Мається враження, що автор опису "Марія" був безпосереднім учасником або близьким обсерватором тих подій. Стаття появилася під назвою "Останній бій за Львів в липні 1944 р."

"Німці рахувалися з можливістю наступу радянських танків з сторони рогачок вул. Зеленої, але не брали до уваги концентрації піхоти АК всередині міста. Наступ польської піхоти зсередини й радянських танків з напряму Погулянки були для ворога великою несподіванкою.

"Ранком 25 липня німецькі літаки заатакували Погулянку та Голосько, одначе не зупинили систематичного посування польських відділів вздовж вул. Зеленої і Кохановського в напрямі середмістя. Умовини боротьби були важкі. Ворог мав на перехрестях вулиць протитанкову артилерію, а вузькі вулиці були дуже небезпечні для танків. Польські штурмові відділи, які підходили до ворога дахами й подвір'ями, нищили ворожі гнізда гранатами чи в рукопашному бою. Пополудні частково спалені касарні при вул. Яблонівських, Зеленій і Кохановського були в польських руках".

Далі автор "Марія" згадує, що штаб АК був примістився при вул. Кохановського ч. 23 (попередній автор подає ч. 27). Негайно почали масово голоситися добровольці( найбільше юнаки, які витирали з своїх метрик дати народження, щоб тільки бути прийнятими до бойових відділів.

"26 липня німці пробували відбити втрачені позиції, але після важких втрат відступили. 28 липня останні німецькі відділи відступили вул. Городецькою в напрямі Самбора. Їх не могли зупинити ні радянські війська, ні командир станиславівської АК "Кудак". Вранці того дня Львів збудився вільним.   

"Порядкову службу повнила Військова служба охорони повстання. Всюда було чути польські військові пісні. Населення розпізнавало на вулицях різне окупаційне шумовиння, а ненависть до них була така велика, що полк. Червінський наказом забороняв самосуддя".

Та коротка згадка стосується також трагедії близько сотні українців, над якими вояки АК вчинили самосуд в околиці Пасік. Для поляків кожний українець був отим "окупаційним
шумовинням", хоч загально відомо, що поляки видали з-поміж себе найбільше число "фольксдойчів", яких можна було б зарахувати до того самого "окупаційного шумовиння". Теперішні відвідувачі зі Львова, які оповідають про ті дні польського терору, ще сьогодні душевно страждають. Щойно інтервенція радянської команди міста припинила арешти й екзекуції переводжені поляками.

"За Львівську дію полк. Філіповський був підвищений до ранґи генерала, багато вояків нагороджено бойовим орденом "Віртуті мілітарі".

"Радість поляків була коротка. 31 липня 1944 р. о год. 9-ій увечорі радянські війська оточили штаб АК при вул. Кохановського, а полк. НКВД Романов закликав до зложення зброї, даючи до вибору вступ до польської армії (Берлінґа) або інтернування до часу закінчення війни.

"Відділи 14-го полку уланів під командою полк. "Зворного" (попередній автор подає югославського полк. "Дражу") продерлись у напрямі Сяну. Частину їх роззброєно в Руднику й Лежайську, інші осягнули околицю Ярослава і брали участь в акції "Буря" у Краківському воєвідстві під командою полк. "Ніля".

Автор подає, що ген. Володислав Філіповський помер в 1950 р., а полк. Стефан Червінський ще жив в Польщі в 1966 р. Автор також не згадує про вивішення 4 рапорів на ратуші Львова.
Юрій Мрочковський також згадує про ті події у статті "Польська справа 1944 р." з 8 липня 1974 р.

"У другій половині липня 1944 р. радянська танкова частина при підтримці піхоти сміливою фронтальною атакою вдарила на Львів, чого німці зовсім не сподівалися. На вулиці вільного Львова вийшли стежі АК. Почалася підготовка для перебрання цивільної влади. 20 липня увійшли до Львова регулярні радянські війська. В ратуші розпочав урядувати радянський командир гарнізону.

"Він покликав до себе на нараду цілий окружний провід АК на 4 серпня. На тому засіданні усіх арештовано, деяких ув'язнено в тюрмі при вул. Лонцького, а інших перевезено до Москви".

Автор пише, що від серпня 1944 р. до січня 1945 р. арештовано у Львові понад 50 тисяч людей (невже самих поляків О. Г.) і коло 30 тисяч вивезено в Донецький вугільний басейн, засуджуючи кожного на принаймні 10 років ув'язнення. Населення (польське) вірило, що після закінчення війни Львів знову опиниться в кордонах Польщі. 12 лютого 1945 р. мешканці Львова почули з радіомегафонів, які були розміщенні по різних місцях міста, комунікат про Ялтинську конференцію. О год. 10-ій ранку — при 25°С морозу — поляки почули сумну вістку, що Львів належатиме до Радянської України.

Для порівняння із польськими описами подаємо короткі інформації про ті події з 4-го тому "Історії Великої вітчизняної війни 1941-45". На стор. 234 згадується, що при кінці 1943 р. командування "Армії Крайової" разом з еміґраційним урядом опрацювали плян "Буря", завданням якого було використовувати наступ Червоної Армії і займати більші міста, щоб в той спосіб продемонструвати участь АК у боротьбі проти німецьких окупантів. "Плян "Буря" був пляном воєнної і політичної демонстрації так проти німців, як проти ЧА, яка вступила в Польщі".

5 січня 1945 р. польський еміґраційний уряд виступив з домаганням запровадити польську адміністрацію в західніх областях України й Білорусі, чому категорично спротивилася радянська влада.

На стор. 216 згадується, що 10-ий Гвардійський танковий корпус під командуванням генерал-майора Е. Е. Бєлова спеціяльно відзначився в боях за Львів. На тій сторінці пишеться, як залога одного танка Т-34 під командуванням лейтенанта А. Н. Додонова 22 липня прорвалася до міста, а член залоги Марченко вивісив на ратуші радянський прапор. Тепер той танк є на п'єдесталі при вул. Леніна. Радянські війська зайняли Львів 27 липня. їх дії були підтримувані підпіллям і партизанами Народної гвардії ім. Івана Франка. Про дії "Крайової Армії" радянська історія не згадує.

Пишемо про ті події, щоб пригадати, що політики мусять пам'ятати про дійсність. Мріяти можна, але тверде життя має свої вимоги. Нищення українців при тимчасовому захоплені влади не було мудре. Події з 1944 р. повинні стати ще одною наукою на майбутнє.