Ген. Петро Самутин
Битва на Вислі включала в себе два етапи: Перший від 13-15 серпня 1920 р., коли совєтські війська, ведучи завзяті бої на підступах до Варшави і Модліна, осягли найбільші успіхи. Другий — від 16 до 25 серпня 1920 р., коли ворог перейшов в контрнаступ і змусив війська західнього фронту відходити на схід.
На цьому місці дозволимо собі залишити Варшавську операцію та перейдемо до подій на Південно-західньому фронті. Не дивлячись на сильну перевтому і втрати, 1-а совєтська кінна армія настирливо продовжувала наступ на Львів. Поляки за всяку ціну намагаються утримати Львів. Зосереджують проти 1-ої кінної армії та підлеглих її Реввоєнсовєтові в оперативному відношенні 8-ої кінної дивізії, 45-ої і 47-ої стріл. дивізій, своїх 4 піші дивізії, дві кінні дивізії, декілька добровольчих відділів, зміцнених панцерними потягами і літаками. Совєтським військам прийшлося діяти в лісисто-багнистім терені, порізанім річками і каналами та зруйнуваннями мостами. Бували випадки, коли умовини місцевости не дозволяли ворогові підтягти для помочі наступаючим військам артилерію і тачанки зі скорострілами. Вперті бої розгорнулися в районі Буська за переправи на річці Західній Бог та дороги, що вели в напрямку Львова. Зайнявши мостовий причілок на лівому березі західнього Богу на північний захід від Буська, головні сили 1-ої совєтської армії зав'язали бої на ближніх підступах до Львова. 19 серпня 4-а і 6-а кінні дивізії знаходились від Львова на 6 кілометрів віддалі.
Спротив ворога зростав. Польське командування кинуло свіжі частини проти совєтських військ, панцерні потяги, озброєні тяжкими гарматами, та коло 18-ти літаків, які закидали червону кінноту бомбами та обстрілювали з тяжких скорострілів. Ламаючи відважний спротив, червоні вперто йшли вперед. 19-го серпня, в повідомленні, посланному Командуванню Західнього фронту, Реввоєнсовєт 1-ої кінної армії сповіщав, що поляки зосередили під Львовом великі сили і ставлять впертий спротив. Однак С. Будьонний і К. Ворошилов висловили певність в тому, що через два-три дні Львів буде "визволений". Вони заявили, що в цих умовах залишення 1-ою кінною армією зайнятого нею відтинку може катастрофально відбитися на цілому фронті.
20-го серпня 1-а кінна армія одержала наказ за підписом голови Реввоєнсовєта Троцького: "Негайно виконати директиву командування Західнього фронту про зміну напрямку її дій з Львівського на північно-західній" (на Замостє). Разом з тим в директиві було сказано про те, щоб оволодіти Львовом не відбилось на часі виконання наказу про перехід до Замостя і не зробило розкладаючого впливу на війська. Таким робом, директива большевицького Реввоєнсовєта сама собі заперечувала: вимагаючи негайного руху 1-ої кінної армії на допомогу арміям Західнього фронту, вона в той час фактично санкціонувала оволодіння нею (кінною армією) Львовом.
На другий день А. Єґоров (командуючий південно-західнім фронтом) сполучився телеграфом з Мінськом і поінформував М. Тухачевського про положення на південно-західньому фронті. А. Єґоров сказав, що через два-три дні Львів буде взятий. В разі виходу з бою 1-ої кінної армії", слабі війська ХІV-ої армії не тільки не зможуть оволодіти Львовом, але з певністю будуть відкинені поляками на схід. Командуючий південно-західнім фронтом висловився за те, щоб дати можливість 1-ій кінній армії зайняти Львів, і лише потім скерувати її на Замостя. М. Тухачевський відповів: "Кінна армія настільки тепер спізнилася, що вже значно минула гострота потреби її на півночі, але все ж кожний день дорогий".
Таким робом, відхід 1-ої кінної армії в напрямку Замостя після 20-го серпня не був вже большевикам необхідний. В той самий час її відхід з Південно-західнього фронту нарушив його стійкість та створив для поляків догідні умови — переходу в наступ також і тут. В цих умовах було краще продовжувати наступ 1-ої кінної армії на Львів і не перекидати її на Замостє.
20-го серпня 1920 р. 1-а кінна армія розпочала відхід із-під Львова і через вісім днів прибула в район Замостя. Однак тепер вона вже не могла змінити положення на Західньому фронті: большевицькі війська скрізь відходили, а ініціятиву тримали в своїх руках поляки. Слабі частини Південно-західнього фронту, що діяли на Львівському напрямку, після відходу 1-ої кінної армії під натиском поляків також почали відступати.
Сама 1-а кінна армія опинилася в надзвичайно тяжких умовах. Вона змушена була боротись без підтримки піхоти з переважаючими силами поляків напротязі п'яти днів. Польське командування намагалось окружити і знищити її. Своєю впертістю та відвагою 1-а кінна армія зірвала ці пляни і в перших днях вересня з'єдналась з головними совєтськими силами.
Головну ролю в затримці передачі 1-ої кінної армії в оперативну підлеглість Західньому фронтові, безперечно відіграв Сталін, як член Реввоєнсовєта Південно-західнього фронту і член Реввоєнсовєта Совєтської Республіки. На це склалось багато причин, які ми тут оминаємо, та подамо лише одну з них, це особиста ненависть Сталіна до С. Каменєва, як колишнього полковника генштабу старої армії, який зайняв посаду Головнокомандуючого всіма збройними силами Совєтської Республіки 8-го липня 1919 року. Сталін дуже часто робив доноси на С. Каменєва до Політбюра і особисто Ленінові, в цих доносах намагався скомпрометувати Каменєва не тільки як Ґлавкома, але як і людину.
Сталін, починаючи від 2-го серпня 1920 р., коли було прийняте рішення ЦК РКП(б) про розділ фронтів, як тільки міг гальмував переведення в життя це рішення. 12-го серпня виведену в резерв 1-у кінну армію (дві дивізії) без санкції головнокомандуючого, знову кинув в наступ на Львів.
Сталін зігнорував другу директиву Ґлавкома про передачу 1-ої кінної і ХІІ-ої армії Західньому фронтові, а з думкою командуючого Південно-західнім фронтом А. Єґоровим, що дальше не вільно затримуватись з виконанням директив Центра, не рахувався.
Сталін став на шлях прямого непідкорення директивам Ґлавкома, в яких відзеркалювались рішення Політбюра від 2-го серпня і пленума ЦК від 5-го серпня 1920 року. ("Воєнно-Історіческій Журнал ч. 2, 1964, Москва, Орган Міністерства Оборони Союзу ССР, сторінка, 104).
Запізнавшись досить основно з положенням польської сторони та суперечками, а то й ворожнечею у большевицькій верхівці між фаховими військовиками та партійними бонзами, повернулось до групи "Замостя".
Одночасно 6-а сотня 31 п. СК виконала випад на село Майдан (на схід від Замостя), а чота Штабової сотні VI-ої січово-стрілецької дивізії під командою хорун. Михайла Турка зробила випад на село Сітанець (на північ від Замостя). Обидві ці групи, після перевірення стежами околиці цих сіл. без втрат повернулись до Замостя.
Перед полуднем зауважено з пункту спостереження (ратуша) дві великі колони кінноти й артилерії, що маршували серед дощу в загальному напрямку: Ярославиці — Сітанець (зі сходу на північний захід) і Пнювек — Зводне — Жданів — Завада, (на південь і захід від Замостя).
Панцерний потяг "Мститель", що курсував на лінії: Завада — Красностав, був відрізаний від Замостя.
Ворожа кіннота зайняла села: Сідлиска-Високе і Гижа. (Захід і півн. захід Замостя). Телеграфічне сполучення з Люблином — перерване. На цілому оборонному фронті групи "Замостя" — розпочалася інтенсивна стріялина з обох сторін, в дію увійшли: артилерія, тяжкі скоростріли і рушничний вогонь. Кіннота Будьонного веде наступ вздовж шосе: Лабунє — Замостє і Красностав — Замостє (з півдня і півночі). Оборонці заховуються дуже спокійно та відбивають своїм вогнем всі намагання ворога.
З пункту спостереження зауважено більше скупчення ворога в районі Калиновці (південний захід Замостя). Командир 31-го п. СК перекидає летунську сотню (300 багнетів) на передмістя Нова Осада. В цитаделі (середмістя) йде інтенсивна розбудова укріплень. Розбудовують становища для гармат, тяжких скорострілів та ставлять дротяні загороди. Там працюють: Сотня Технічного куреня VІ-ої с.-стр. дивізії, 9-а сотня 31-го п. СК та польська технічна сотня.
З наказу командуючого групою "Замостя" полк, генштабу М. Безручка, був висланий панцерний потяг "Смерть" для переведення розвідки в напрямку на село Мйончин (схід Замостя). Потяг був обстріляний гарматним вогнем ворога, один стріл вдаряє в гарматний вагон і вбиває двох старшин і кількох стрільців. Потяг вернувся до Замостя. В годинах пополудневих почуто гарматну канонаду з напрямку: Мйончин (схід) і Комарів (південний схід).
Над лісом з району Чесники і на південь від Лабуня — рвуться шрапнелі. Треба думати, що це відділи генерала Ст. Галлера ведуть бій з кіннотою Будьонного. Зростає надія, що скоро прийде допомога. Під вечір того ж дня чути туркіт легких (ручних) скорострілів з району Лабуня. Польські частини, що беруть участь в обороні Замостя, видали останні запаси харчування.
Далі буде
Врятування Львова. — Кіннота Будьонного під Замостям.
(Продовження)
Битва на Вислі включала в себе два етапи: Перший від 13-15 серпня 1920 р., коли совєтські війська, ведучи завзяті бої на підступах до Варшави і Модліна, осягли найбільші успіхи. Другий — від 16 до 25 серпня 1920 р., коли ворог перейшов в контрнаступ і змусив війська західнього фронту відходити на схід.
На цьому місці дозволимо собі залишити Варшавську операцію та перейдемо до подій на Південно-західньому фронті. Не дивлячись на сильну перевтому і втрати, 1-а совєтська кінна армія настирливо продовжувала наступ на Львів. Поляки за всяку ціну намагаються утримати Львів. Зосереджують проти 1-ої кінної армії та підлеглих її Реввоєнсовєтові в оперативному відношенні 8-ої кінної дивізії, 45-ої і 47-ої стріл. дивізій, своїх 4 піші дивізії, дві кінні дивізії, декілька добровольчих відділів, зміцнених панцерними потягами і літаками. Совєтським військам прийшлося діяти в лісисто-багнистім терені, порізанім річками і каналами та зруйнуваннями мостами. Бували випадки, коли умовини місцевости не дозволяли ворогові підтягти для помочі наступаючим військам артилерію і тачанки зі скорострілами. Вперті бої розгорнулися в районі Буська за переправи на річці Західній Бог та дороги, що вели в напрямку Львова. Зайнявши мостовий причілок на лівому березі західнього Богу на північний захід від Буська, головні сили 1-ої совєтської армії зав'язали бої на ближніх підступах до Львова. 19 серпня 4-а і 6-а кінні дивізії знаходились від Львова на 6 кілометрів віддалі.
Спротив ворога зростав. Польське командування кинуло свіжі частини проти совєтських військ, панцерні потяги, озброєні тяжкими гарматами, та коло 18-ти літаків, які закидали червону кінноту бомбами та обстрілювали з тяжких скорострілів. Ламаючи відважний спротив, червоні вперто йшли вперед. 19-го серпня, в повідомленні, посланному Командуванню Західнього фронту, Реввоєнсовєт 1-ої кінної армії сповіщав, що поляки зосередили під Львовом великі сили і ставлять впертий спротив. Однак С. Будьонний і К. Ворошилов висловили певність в тому, що через два-три дні Львів буде "визволений". Вони заявили, що в цих умовах залишення 1-ою кінною армією зайнятого нею відтинку може катастрофально відбитися на цілому фронті.
20-го серпня 1-а кінна армія одержала наказ за підписом голови Реввоєнсовєта Троцького: "Негайно виконати директиву командування Західнього фронту про зміну напрямку її дій з Львівського на північно-західній" (на Замостє). Разом з тим в директиві було сказано про те, щоб оволодіти Львовом не відбилось на часі виконання наказу про перехід до Замостя і не зробило розкладаючого впливу на війська. Таким робом, директива большевицького Реввоєнсовєта сама собі заперечувала: вимагаючи негайного руху 1-ої кінної армії на допомогу арміям Західнього фронту, вона в той час фактично санкціонувала оволодіння нею (кінною армією) Львовом.
На другий день А. Єґоров (командуючий південно-західнім фронтом) сполучився телеграфом з Мінськом і поінформував М. Тухачевського про положення на південно-західньому фронті. А. Єґоров сказав, що через два-три дні Львів буде взятий. В разі виходу з бою 1-ої кінної армії", слабі війська ХІV-ої армії не тільки не зможуть оволодіти Львовом, але з певністю будуть відкинені поляками на схід. Командуючий південно-західнім фронтом висловився за те, щоб дати можливість 1-ій кінній армії зайняти Львів, і лише потім скерувати її на Замостя. М. Тухачевський відповів: "Кінна армія настільки тепер спізнилася, що вже значно минула гострота потреби її на півночі, але все ж кожний день дорогий".
Таким робом, відхід 1-ої кінної армії в напрямку Замостя після 20-го серпня не був вже большевикам необхідний. В той самий час її відхід з Південно-західнього фронту нарушив його стійкість та створив для поляків догідні умови — переходу в наступ також і тут. В цих умовах було краще продовжувати наступ 1-ої кінної армії на Львів і не перекидати її на Замостє.
20-го серпня 1920 р. 1-а кінна армія розпочала відхід із-під Львова і через вісім днів прибула в район Замостя. Однак тепер вона вже не могла змінити положення на Західньому фронті: большевицькі війська скрізь відходили, а ініціятиву тримали в своїх руках поляки. Слабі частини Південно-західнього фронту, що діяли на Львівському напрямку, після відходу 1-ої кінної армії під натиском поляків також почали відступати.
Сама 1-а кінна армія опинилася в надзвичайно тяжких умовах. Вона змушена була боротись без підтримки піхоти з переважаючими силами поляків напротязі п'яти днів. Польське командування намагалось окружити і знищити її. Своєю впертістю та відвагою 1-а кінна армія зірвала ці пляни і в перших днях вересня з'єдналась з головними совєтськими силами.
Головну ролю в затримці передачі 1-ої кінної армії в оперативну підлеглість Західньому фронтові, безперечно відіграв Сталін, як член Реввоєнсовєта Південно-західнього фронту і член Реввоєнсовєта Совєтської Республіки. На це склалось багато причин, які ми тут оминаємо, та подамо лише одну з них, це особиста ненависть Сталіна до С. Каменєва, як колишнього полковника генштабу старої армії, який зайняв посаду Головнокомандуючого всіма збройними силами Совєтської Республіки 8-го липня 1919 року. Сталін дуже часто робив доноси на С. Каменєва до Політбюра і особисто Ленінові, в цих доносах намагався скомпрометувати Каменєва не тільки як Ґлавкома, але як і людину.
Сталін, починаючи від 2-го серпня 1920 р., коли було прийняте рішення ЦК РКП(б) про розділ фронтів, як тільки міг гальмував переведення в життя це рішення. 12-го серпня виведену в резерв 1-у кінну армію (дві дивізії) без санкції головнокомандуючого, знову кинув в наступ на Львів.
Сталін зігнорував другу директиву Ґлавкома про передачу 1-ої кінної і ХІІ-ої армії Західньому фронтові, а з думкою командуючого Південно-західнім фронтом А. Єґоровим, що дальше не вільно затримуватись з виконанням директив Центра, не рахувався.
Сталін став на шлях прямого непідкорення директивам Ґлавкома, в яких відзеркалювались рішення Політбюра від 2-го серпня і пленума ЦК від 5-го серпня 1920 року. ("Воєнно-Історіческій Журнал ч. 2, 1964, Москва, Орган Міністерства Оборони Союзу ССР, сторінка, 104).
Запізнавшись досить основно з положенням польської сторони та суперечками, а то й ворожнечею у большевицькій верхівці між фаховими військовиками та партійними бонзами, повернулось до групи "Замостя".
30-го серпня 1920 року в Замостю
Ніч з 29/30. VIII. 1920 була дуже темною. О годині 2-ій 5-а сотня 31 п. СК під командою підпоручника Хоміча розпочала випад на село Калинівці (на південний схід Замостя). Коло години 3-ої доходить до того села від півночі і починає енергійний та галасливий наступ. Будьонівці, заскочені крісовим вогнем і гранатами, вискакують з домів і починають втікати у східьному напрямку. Сотня здобула 14-осідланих коней, віз з харчами разом з харчовим підстаршиною та кілька полонених з 33-го полку армії Будьонного. На вулицях села залишились вбиті і ранені кіннотники. Успіх сотні був поважний, головне — здобули "язика".Одночасно 6-а сотня 31 п. СК виконала випад на село Майдан (на схід від Замостя), а чота Штабової сотні VI-ої січово-стрілецької дивізії під командою хорун. Михайла Турка зробила випад на село Сітанець (на північ від Замостя). Обидві ці групи, після перевірення стежами околиці цих сіл. без втрат повернулись до Замостя.
Перед полуднем зауважено з пункту спостереження (ратуша) дві великі колони кінноти й артилерії, що маршували серед дощу в загальному напрямку: Ярославиці — Сітанець (зі сходу на північний захід) і Пнювек — Зводне — Жданів — Завада, (на південь і захід від Замостя).
Панцерний потяг "Мститель", що курсував на лінії: Завада — Красностав, був відрізаний від Замостя.
Ворожа кіннота зайняла села: Сідлиска-Високе і Гижа. (Захід і півн. захід Замостя). Телеграфічне сполучення з Люблином — перерване. На цілому оборонному фронті групи "Замостя" — розпочалася інтенсивна стріялина з обох сторін, в дію увійшли: артилерія, тяжкі скоростріли і рушничний вогонь. Кіннота Будьонного веде наступ вздовж шосе: Лабунє — Замостє і Красностав — Замостє (з півдня і півночі). Оборонці заховуються дуже спокійно та відбивають своїм вогнем всі намагання ворога.
З пункту спостереження зауважено більше скупчення ворога в районі Калиновці (південний захід Замостя). Командир 31-го п. СК перекидає летунську сотню (300 багнетів) на передмістя Нова Осада. В цитаделі (середмістя) йде інтенсивна розбудова укріплень. Розбудовують становища для гармат, тяжких скорострілів та ставлять дротяні загороди. Там працюють: Сотня Технічного куреня VІ-ої с.-стр. дивізії, 9-а сотня 31-го п. СК та польська технічна сотня.
З наказу командуючого групою "Замостя" полк, генштабу М. Безручка, був висланий панцерний потяг "Смерть" для переведення розвідки в напрямку на село Мйончин (схід Замостя). Потяг був обстріляний гарматним вогнем ворога, один стріл вдаряє в гарматний вагон і вбиває двох старшин і кількох стрільців. Потяг вернувся до Замостя. В годинах пополудневих почуто гарматну канонаду з напрямку: Мйончин (схід) і Комарів (південний схід).
Над лісом з району Чесники і на південь від Лабуня — рвуться шрапнелі. Треба думати, що це відділи генерала Ст. Галлера ведуть бій з кіннотою Будьонного. Зростає надія, що скоро прийде допомога. Під вечір того ж дня чути туркіт легких (ручних) скорострілів з району Лабуня. Польські частини, що беруть участь в обороні Замостя, видали останні запаси харчування.
Далі буде
Немає коментарів:
Дописати коментар