Ось для прикладу варто відмітити "Вісті Комбатанта", які ця Організація перебрала і має вирішний вплив на їх редагування, хоч співредакторами цього журналу є ще Б-во УСУС-ів, ОбВУА, Об'єднання кол. Вояків УПА, Броди-Лев Інк. та Українська Стрілецька Громада в Канаді.
Головна Управа Братства подбала, щоб закріпити друкованим словом минуле своєї формації і видала такі цінні праці, як "Українська Дивізія Галичина" В. Д. Гайке, "Українське Юнацтво" — 3. Зеленого, збірник О. Лисяка "Броди", "Львівська братія" і "Спогади фронтовика" Е. Загачевського, "На шляхах Европи" Р. Лазурка. Братство сфінансувало також видання німецькою мовою "Вони хотіли волі" В. Д. Гайке. Незалежно від того Братство підтримує фінансово чимало різних починів, пов'язаних з нашим сучасним мілітарним рухом.
У серії видань Братства появилася в цьому році й збірка вояцької лірики, Ярослава Курдидика "Серце і Зброя", якої автор сам, до речі вояк. Вступ до книжки написав Леонід Полтава й обкладинку виконав мистець Петро Андрусів. Книжка має чотири окремі підрозділи: 1) Вояцька честь, 2) Землею українською, 3) Доба велика і сувора і 4) Серце. З технічного погляду книжка видана справді дбайливо і, враховуючи наші друкарські можливості, презентується просто люксусово. (Друк. в друкарні "Київ", Торонто). Що ж до змісту книжки, то в короткій рецензії важко передати хочби дещо з того враження, що постає після перечитання її цілістю. Матеріал у книжці зложений так, що полонить на свій питомий лад не лиш колишніх побратимів зброї, яким напевно пригадаються дні — "сумісі сонця, крови, землі і сталі", а тим, які не змогли попасти у вояцькі ряди, варт переглянути цю збірку та пережити разом з автором те про що в поезії "Палітра" він пише:
— Намалюю образ — "Пробій з Перекопу", Життя і смерти наберу
з палітри!
І так з цією "палітрою" поет не розстається...
Починаючи від року 1942, точніше від перебування в Україні в час, коли два великі драпіжники зчепилися на ній у смертельному поєдинку і наш народ намагався сказати своє владне слово господаря, і аж до 1975 року, автор бачить ті самі картини, які "пахнуть війною"...
В розпалі боїв завжди проявлялася жива постать нашого вояка, який у смертельному змагові з окупантом розкрив найкращі геройські прикмети. В поезії "Слово для друга" автор говорить мовою справжнього вояка:
— Не плач!
Хто ще нині звертає увагу на сльози
Серед людських заглад?
Скажи слово, таке,
Щоб серця обпалило морозом,
Що немає у наступі слова — "Назад?"...
Наші читачі знають Ярослава Курдидика ще з його писань на Батьківщині. Після переїзду з великим українським ісходом за океан, автор поселився у ЗСА, де і далі не припиняє своєї письменицької діяльности. За океаном вийшла його збірка новель "Два Кулемети" з бойових дій УПА та збірка майже клясичних мініятюр "Етюди". В усю його творчість різко вплетені волюнтаристичні й патріотичні мотиви, лірика її сповнена ніжною щедрістю й у творчому вияві він незвичайно різноманітний. У його техніці віршування подибується типічний клясичний ямб, наприклад у вірші "Доба велика і сувора", присвяченому ген. хорунжому Т. Чупринці:
Рокочуть громи у повітрі,
Що хто шукатиме раба —
Того розчавить і розітре
Чупринки кована доба!
Подибуємо у збірці і прояви цілком вільного віршу, як у поезії "Київ":
Мій друг з Донбасу — пахне антрацитом,
Друг з Борислава — пахне терпко нафтою.
Ми йдемо в поході поруч, і мов плити —
Розсовуємо простори, вкриті думу плахтою.
Вірш "Епітафія" можна назвати "поетичним кредо" Ярослава Курдидика:
Будьте ви, мої слова, найгострішими стилетами,
Будьте ви, мої думки, найпалкішимй транспарантами
Будьте ви, мої діла — ґранітними парапетами,
Будь, моя віро — найміцнішою між діямантами.
Зустрічаємо теж в автора так звані "білі вірші", які хоч і не мають чіткої пов'язаности з клясичним віршуванням, відчуваєте в них різко ковану ритміку і всю силу волюнтаристичного вислову, от хочби в "Баляді про вояків", яку автор присвятив Воякам 1-ої УД УНА:
Земля в той час куріла, гула і родила криваві, примерклі досвітки і вечори
Стокляті шрапнелі тріскали з реготом між мурами гір, злющо і безпощадно,
Їхня родина була дивізія, сестрами — сотні, братами вірними — батальйони
Всі вони спільно раділи, злорічили зпересердя, сміялись і плакали.
"Баляда про вояків" дещо довша своїм змістом і закінчується так:
Світе, згадай усіх бійців, — і живих, і давним-давно померлих і призабутих
Поклади півдужку лаврів усім померлим, китицю обгорілих маків ще живим...
Віддай у пошані воякам усю землю, яка ще й далі у клекоті погрожує громами:
Я найлютішо стихія з усіх стихій,
Я людьми для слави породжена — війна!"...
В іншому білому вірші "Вояцька візія" промовляє справжня сила слова:
Будемо кутими закаблуками дороги глибинно краяти і залізні мости
розхитувати
Крізь пульсуючі поля мчатися і в перегрозі — млосну кров із землею
перемішувати.
У деяких віршах Я. Курдидик виявляє, як от у "Перша стежа", лірику, яку міг написати тільки вояк, що справді пережив такий момент:
Ніхто так, мабуть, не знайомивсь,
Як ми, кохана, у той вечір:
Я — в першій стежі... Рвались бомби...
І пахло медом десь од гречок...
У поета з його метафор промовляє до читача витончене ґраційністю багатства оригінальних картин і не має сумніву, що автор книжки "Серце і зброя", як поет проявив у своїх національних поезіях, окрему притаманну йому поетичну мову. Навіть і без підпису легко відгадати зі стилю, що в ньому окривається поет нашої української лицарськости — Ярослав Курдидик.
Б. Криницьний
Немає коментарів:
Дописати коментар