ПРО ВІДНОШЕННЯ ДО УКРАЇНЦІВ У II. КОРПУСІ АНДЕРСА

Від Редакції: Видавець і головний редактор відомого польського журналу-місячника "Культура" у Парижі, голова "Інституту Літерацького", який охоплює також інші польські видання, Єжи Ґедройць, надіслав до Редакції "Вістей Комбатанта" листа, до якого залучено теж "зіраксові" відбитки перших сторінок "Молитовника для греко-католиків. Єрусалим 1944". "Культура" займала і займає завжди супроти проблеми визволення України надзвичайно пристойне, просто вийняткове в польському суспільстві становище, а сам Єжи Ґедройць належав ще в Польщі до "білих круків" серед польських публіцистів і політиків, різко критикуючи тодішню національну політику польського уряду та всю україножерну настанову більшости польського суспільства. Тому радо передаємо в цілості, в українському перекладі, його листа, не входячи в суть справи.

***                                                                        

"Щойно тепер я перечитав ч. 1 (81) "Вістей Комбатанта" і статтю п. Ореста Корчак-Городиського п. з. "Українці у Другому польському корпусі". Як відомо, до справи польсько-українських відносин намагаюся підходити об'єктивно, не промовчуючи промахів польської політики. Проте стаття п. Городиського має цілу низку недокладностей. Не маю причини підозрівати злу волю у п. Городиського, а радше незнання теми. Так склалося, що коли корпус ген. Андерса прийшов з Росії на Середній Схід, мене призначили на керівника військових видань і часописів у Відділі пропаганди і культури 2-го корпусу. На тому становищі я стрінувся з українською проблемою у 2-му корпусі. При наборі поляків до польського війська в Совєтському Союзі, НКВД контролював ту рекрутацію і не допускав до війська українців, уважаючи їх за совєтських громадян. (Це стосувалося також білорусинів і жидів). Тому, що національність утотожнювали з релігією і греко-католиків автоматично вважали українцями, то українці подавали свою національність, як польську, а віровизнання — римо-католицьке. Коли я стрінувся з цією проблемою на Середньому Сході, то в Командуванні 2-го корпусу я зголосив внесення, щоби всі ті, які подали були неправильні свої персональні дані, щоби могти виїхати з Совєтського Союзу, могли їх змінити, не наражаючися за це на будь-які наслідки. Це внесення стрінулося з повною апробатою від ген. Андерса. Так само я запропонував, щоби для греко-католиків видано молитовник українською мовою, що також затверджено не тільки генералом Андерсом, але й польовим єпископом Я. Ґавліною. Той молитовник — хоч тоді різко обмежено користування папером — видано кількатисячним накладом з початком 1944 року в Єрусалимі. Тому, що той молитовник є тепер бібліографічною рідкістю, то залучую лише фотокопії першої і останніх сторінок. Сам маю тільки один примірник, з яким не хотів би розставатись. Не сумніваюся, що українці, вояки 2-го корпусу, зберегли дотепер той молитовник.

Під час моєї праці в 2-му корпусі я не стрічався з випадками дискримінації українців. Я займав таке становище, що про такі факти повинні би були мене поінформувати.

Багато є справ між поляками й українцями — справ прикрих чи дуже важких. Проте не думаю, що слід було б орудувати недокладними інформаціями. Бо в інтересі наших народів лежить знормалізування відносин, що вимагає, щоб одні одним говорили в очі правду — цілу правду.
У переконанні, що Панове маєте те саме становище, пересилаю найкращий привіт — ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЬ". (Париж, 2 ківтня 1976).