Василь Федорович
В нашій історії не багато таких випадків, де Україна виступала як контрагент міждержавних актів, тобто як самостійний чинник — підмет міжнародного права. В княжій добі Олег та Ігор заключували договори з Візантією. В козацькій добі маємо Переяславський договір Хмельницького (1654 р.). В новій добі нашої історії такою подією був Берестейський мир, що його заключила Українська Народня Республіка з Центральними Державами, то є: Австро-Угорщиною, Німеччиною, Болгарією і Туреччиною. Сталося це 9 лютого 1918 р. в місті Бересті. Звідси назва — Берестейський мир*).
Тут не місце входити в ґенезу та історичне тло Берестейського миру, хочемо розглянути лиш такі питання:
1) Чи Берестейський мир був міжнародньоправним важним "актом;
2) які права й обов'язки випливали з нього для договірних сторін;
3) коли й за яких обставин він перестав діяти.
Крім того, не від речі буде розглянути його історичне, правне й моральне значення, зокрема для України.
Згідно з вимогами міжнародного права, міжнародні акти, а в тому також і мирові договори, можуть заключувати тільки суверенні держави й деякі міжнародні організації. Щоб держава була суверенна, мусить мати певні атрибути, вимагані міжнародним правом, а саме: владу, народ і територію. Формально Українська Народна Республіка проголосила свою незалежність 4-им універсалом в дні 22. І. 1918 р. Україна мала законну владу, то є Центральну Раду, очолену президентом, сповняла ту владу над народом, що замешкував суцільну українську етнографічну територію. Так отже Україна являлася суверенною державою й в повному праві заключувати міжнародні договори. Центральні Держави, а зокрема Австро-Угорщина й Німеччина, що мали за собою довгу дипломатичну історію, визнали за нею це право. Вже в час прелімінарних нарад в дні 1. 2. 1918 р. Троцький спротивився, щоб делегати України брали участь у переговорах як самостійна делегація, мовляв, — вони не репрезентують ніякої держави. У відповідь представник України Любинський переконуючими аргументами опрокинув становище Троцького. Після виступу українського делегата, представник Австро-Угорщини, ґр. Чернін — не зважаючи на протест Троцького — заявив, що Центральні Держави офіційно визнають Українську Народню Республіку як незалежну, вільну й суверенну державу, яка має право самостійно заключувати міжнародні договори1). Згодом цей мировий договір ратифіковано, а виміна ратифікаційних нот відбулася у Відні — 28 липня 1918 р.
Текст Берестейського миру короткий — всього 10 статтей.
Вступна стаття звучить: "Тому що український народ, який підчас теперішньої війни проголосив свою незалежність, виявив бажання встановити мир з Центральними Державами, — уряди Австро-Угорщини, Німеччини. Болгарії й Туреччини постановили заключити мировий договір з Україною. Цей договір має бути першим кроком до тривалого світового миру, що закінчить страхіття війни та приверне між народами приязні відносини на політичному, правному, економічному полях2).
Берестейський мировий договір став тою правною основою, на якій мали базуватися дальші взаємовідносини України з Центральними Державами. Одначе, він вже в листопаді 1918 р. перестав зобов'язувати. Зложилася на це тодішня мілітарно-політична ситуація в Европі. Через заключення Берестейського миру Німеччина сподівалася, між іншим, відтягнути свої дивізії із східного та перекинути їх на західній фронт. В міжчасі посилена офензива Альянтів на Заході примусила Німеччину до капітуляції. В акті перемиря — 11. XI. 1918 р. — Німеччина анулювала оба Берестейські мирові договори. Остаточно й формально уневажнено Берестейський мировий договір у Версальському трактаті. Його 292 ст. звучить: "Німеччина признає, що всі договори, які вона заключила з Росією або іншою державою, якої територія раніше належала до Росії, є недійсні". Такі самі постанови повторено в мирових договорах з Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною.
Таким чином з підписанням Версальського трактату — Берестейський мир перейшов до історії. Всеж таки, не зважаючи на його короткотривалість і той факт, що деякі західньоевропейські публіцисти називають його легковажно забутим або хлібним миром (Brotfrieden), Берестейський мир має історичне значення, в першу чергу для України, і до певної міри — всесвітнє.
Коли йде про Україну, то: "По сотнях літ державного небуття, Україна дорогою на Бересть вертала до ролі самостійного міжнародного чинника, до ролі підмету політики, визискуючи для цілей власного народу ситуацію, що витворилася в результаті Великої Війни" 3).
До Берестейського миру ніхто (зовнішній політичний світ) не думав і не говорив про українців як націю, а про Україну як державу. Коли якісь західньоевропейські політики, публіцисти чи письменники-поети говорили або писали про Україну, то мали на думці Україну як географічне поняття, як країну родючого чорнозему, як частину Росії, замешкану малоросами (не рутенами чи русинами, бо ті жили в Галичині й на Закарпатті), — а в найкращому випадку вже з історичної перспективи — як терен діяння козаків. Берестейський мир поклав край такій концепції. Світ зустрівся з фактом, що існує окремий український народ, який замешкує окреслену етнографічну територію, і що той народ створив окрему від Росії незалежну державу й намагається втримати та закріпити свою самостійність.
Україна після Берестейського договору відограла певну ролю в дипломатичних взаєминах інших держав. Большевицька Росія в договорі з Німеччиною з 3 березня 1918 р. зобов'язалася в 6-ій статті: респектувати Берестейський мировий договір, визнати суверенність України, відтягнути з української території всі війська та припинити ворожу пропаганду проти Центральної Ради. Справа України, а зокрема українсько-австрійських кордонів, була предметом дебат у Віденському парляменті й довела до урядової кризи. Також в Берліні довгий час жваво дебатовано справу України. Тут були розходження в поглядах на українську політику між цивільною владою (кайзер Вільгельм і міністерство закордонних справ — Auswartiges Amt ) і військовим командуванням (Ludendorff, Eichhorn). Становище Вільгельма й міністра закордонних справ von Kuhlmann-a (який, до речі, підписував Берестейський мир) було прихильне; вони трактували Україну як союзну державу та старалися респектувати постанови Берестейського договору. Вільгельм доручив von Kuhlmann-ові робити заходи, щоб Україну — крім Центральних Держав — визнали de jure також інші держави. Натомість військове командування ставилося до української справи неґативно. Наслідник Hoffmann-a — Eichhorn (вбитий в Києві), маючи попертя Ludendorff-a , трактував Україну як окупований терен, не респектував Центральної Ради, допускався самоволі супроти населення; це він у квітні 1918 р. — без порозуміння з Центральною Радою — видав наказ у справі засівів і хлібоздачі, а за непослух загрозив військовими судами. Центральна Рада визнала те рішення незаконним і подала це до публичного відома; тоді Eichhorn наказав розв'язати Центральну Раду, при чому арештовано деяких міністрів. Проти такої самоволі Eichhorn-а прем'єр Голубович зложив на руки німецького амбасадора в Києві — Mumm-a офіційний протест. Riechstag заатакував Eichhorn-а, осудив його вчинок та наказав негайно звільнити арештованих міністрів та офіційно їх перепросити. Eichhorn письменно перепросив Президента Центральної Ради, а військового коменданта міста Києва, як жертвенного козла — звільнив з його посту4). Правда, те перепрошення — то звичайна дипломатична куртуазія, але в даному випадку вона дуже вимовна.
Берестейський мир (оба договори — з Україною і Росією) мав також значення для світової політики. Згідно з думкою Wheeler-Bennett'a5)
1) цей перший мировий договір між сторонами, що брали участь в І світовій війні, засвідчив мілітарну силу Німеччини та найбільше приниження Росії;
2) мирові переговори в Берестю спонукали Вільсона до проголошення відомих 14-ох пунктів;
3) Берестейський мир тісніше об'єднав Америку й Англію і в результаті довів до перемоги над Німеччиною.
57 річниця цього міжнароднього акту — це нагода пригадати та освідомити успіхи нашої тодішньої молодої ще дипломатії.
____________________
*) Приблизно місяць після заключення миру з Україною, то є З березня 1918, Центральні Держави заключили в тому ж місті Нересті мировий договір з большевицькою Росією.
1) Кедрин, І. Берестейський мир. Львів, 19Г8 — І. Wheeler-Bennett, J. W. Brest-Litovsk: The forgotten peace. London, 1956.
2) Martens, G. F. Nouveau recueil de traites. Том 10, ст. 752.
3) Велика історія України — вид. І. Тиктора. Вінніпеґ, 1948, ст. 775. 98
4) Baumgarten, W. Deutsche Ostpolitik 1918. Wien, 1966, ст. 130.
5) Wheeler-Bennett, J. W. op. cit
В нашій історії не багато таких випадків, де Україна виступала як контрагент міждержавних актів, тобто як самостійний чинник — підмет міжнародного права. В княжій добі Олег та Ігор заключували договори з Візантією. В козацькій добі маємо Переяславський договір Хмельницького (1654 р.). В новій добі нашої історії такою подією був Берестейський мир, що його заключила Українська Народня Республіка з Центральними Державами, то є: Австро-Угорщиною, Німеччиною, Болгарією і Туреччиною. Сталося це 9 лютого 1918 р. в місті Бересті. Звідси назва — Берестейський мир*).
Тут не місце входити в ґенезу та історичне тло Берестейського миру, хочемо розглянути лиш такі питання:
1) Чи Берестейський мир був міжнародньоправним важним "актом;
2) які права й обов'язки випливали з нього для договірних сторін;
3) коли й за яких обставин він перестав діяти.
Крім того, не від речі буде розглянути його історичне, правне й моральне значення, зокрема для України.
Згідно з вимогами міжнародного права, міжнародні акти, а в тому також і мирові договори, можуть заключувати тільки суверенні держави й деякі міжнародні організації. Щоб держава була суверенна, мусить мати певні атрибути, вимагані міжнародним правом, а саме: владу, народ і територію. Формально Українська Народна Республіка проголосила свою незалежність 4-им універсалом в дні 22. І. 1918 р. Україна мала законну владу, то є Центральну Раду, очолену президентом, сповняла ту владу над народом, що замешкував суцільну українську етнографічну територію. Так отже Україна являлася суверенною державою й в повному праві заключувати міжнародні договори. Центральні Держави, а зокрема Австро-Угорщина й Німеччина, що мали за собою довгу дипломатичну історію, визнали за нею це право. Вже в час прелімінарних нарад в дні 1. 2. 1918 р. Троцький спротивився, щоб делегати України брали участь у переговорах як самостійна делегація, мовляв, — вони не репрезентують ніякої держави. У відповідь представник України Любинський переконуючими аргументами опрокинув становище Троцького. Після виступу українського делегата, представник Австро-Угорщини, ґр. Чернін — не зважаючи на протест Троцького — заявив, що Центральні Держави офіційно визнають Українську Народню Республіку як незалежну, вільну й суверенну державу, яка має право самостійно заключувати міжнародні договори1). Згодом цей мировий договір ратифіковано, а виміна ратифікаційних нот відбулася у Відні — 28 липня 1918 р.
Текст Берестейського миру короткий — всього 10 статтей.
Вступна стаття звучить: "Тому що український народ, який підчас теперішньої війни проголосив свою незалежність, виявив бажання встановити мир з Центральними Державами, — уряди Австро-Угорщини, Німеччини. Болгарії й Туреччини постановили заключити мировий договір з Україною. Цей договір має бути першим кроком до тривалого світового миру, що закінчить страхіття війни та приверне між народами приязні відносини на політичному, правному, економічному полях2).
Берестейський мировий договір став тою правною основою, на якій мали базуватися дальші взаємовідносини України з Центральними Державами. Одначе, він вже в листопаді 1918 р. перестав зобов'язувати. Зложилася на це тодішня мілітарно-політична ситуація в Европі. Через заключення Берестейського миру Німеччина сподівалася, між іншим, відтягнути свої дивізії із східного та перекинути їх на західній фронт. В міжчасі посилена офензива Альянтів на Заході примусила Німеччину до капітуляції. В акті перемиря — 11. XI. 1918 р. — Німеччина анулювала оба Берестейські мирові договори. Остаточно й формально уневажнено Берестейський мировий договір у Версальському трактаті. Його 292 ст. звучить: "Німеччина признає, що всі договори, які вона заключила з Росією або іншою державою, якої територія раніше належала до Росії, є недійсні". Такі самі постанови повторено в мирових договорах з Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною.
Таким чином з підписанням Версальського трактату — Берестейський мир перейшов до історії. Всеж таки, не зважаючи на його короткотривалість і той факт, що деякі західньоевропейські публіцисти називають його легковажно забутим або хлібним миром (Brotfrieden), Берестейський мир має історичне значення, в першу чергу для України, і до певної міри — всесвітнє.
Коли йде про Україну, то: "По сотнях літ державного небуття, Україна дорогою на Бересть вертала до ролі самостійного міжнародного чинника, до ролі підмету політики, визискуючи для цілей власного народу ситуацію, що витворилася в результаті Великої Війни" 3).
До Берестейського миру ніхто (зовнішній політичний світ) не думав і не говорив про українців як націю, а про Україну як державу. Коли якісь західньоевропейські політики, публіцисти чи письменники-поети говорили або писали про Україну, то мали на думці Україну як географічне поняття, як країну родючого чорнозему, як частину Росії, замешкану малоросами (не рутенами чи русинами, бо ті жили в Галичині й на Закарпатті), — а в найкращому випадку вже з історичної перспективи — як терен діяння козаків. Берестейський мир поклав край такій концепції. Світ зустрівся з фактом, що існує окремий український народ, який замешкує окреслену етнографічну територію, і що той народ створив окрему від Росії незалежну державу й намагається втримати та закріпити свою самостійність.
Україна після Берестейського договору відограла певну ролю в дипломатичних взаєминах інших держав. Большевицька Росія в договорі з Німеччиною з 3 березня 1918 р. зобов'язалася в 6-ій статті: респектувати Берестейський мировий договір, визнати суверенність України, відтягнути з української території всі війська та припинити ворожу пропаганду проти Центральної Ради. Справа України, а зокрема українсько-австрійських кордонів, була предметом дебат у Віденському парляменті й довела до урядової кризи. Також в Берліні довгий час жваво дебатовано справу України. Тут були розходження в поглядах на українську політику між цивільною владою (кайзер Вільгельм і міністерство закордонних справ — Auswartiges Amt ) і військовим командуванням (Ludendorff, Eichhorn). Становище Вільгельма й міністра закордонних справ von Kuhlmann-a (який, до речі, підписував Берестейський мир) було прихильне; вони трактували Україну як союзну державу та старалися респектувати постанови Берестейського договору. Вільгельм доручив von Kuhlmann-ові робити заходи, щоб Україну — крім Центральних Держав — визнали de jure також інші держави. Натомість військове командування ставилося до української справи неґативно. Наслідник Hoffmann-a — Eichhorn (вбитий в Києві), маючи попертя Ludendorff-a , трактував Україну як окупований терен, не респектував Центральної Ради, допускався самоволі супроти населення; це він у квітні 1918 р. — без порозуміння з Центральною Радою — видав наказ у справі засівів і хлібоздачі, а за непослух загрозив військовими судами. Центральна Рада визнала те рішення незаконним і подала це до публичного відома; тоді Eichhorn наказав розв'язати Центральну Раду, при чому арештовано деяких міністрів. Проти такої самоволі Eichhorn-а прем'єр Голубович зложив на руки німецького амбасадора в Києві — Mumm-a офіційний протест. Riechstag заатакував Eichhorn-а, осудив його вчинок та наказав негайно звільнити арештованих міністрів та офіційно їх перепросити. Eichhorn письменно перепросив Президента Центральної Ради, а військового коменданта міста Києва, як жертвенного козла — звільнив з його посту4). Правда, те перепрошення — то звичайна дипломатична куртуазія, але в даному випадку вона дуже вимовна.
Берестейський мир (оба договори — з Україною і Росією) мав також значення для світової політики. Згідно з думкою Wheeler-Bennett'a5)
1) цей перший мировий договір між сторонами, що брали участь в І світовій війні, засвідчив мілітарну силу Німеччини та найбільше приниження Росії;
2) мирові переговори в Берестю спонукали Вільсона до проголошення відомих 14-ох пунктів;
3) Берестейський мир тісніше об'єднав Америку й Англію і в результаті довів до перемоги над Німеччиною.
57 річниця цього міжнароднього акту — це нагода пригадати та освідомити успіхи нашої тодішньої молодої ще дипломатії.
____________________
*) Приблизно місяць після заключення миру з Україною, то є З березня 1918, Центральні Держави заключили в тому ж місті Нересті мировий договір з большевицькою Росією.
1) Кедрин, І. Берестейський мир. Львів, 19Г8 — І. Wheeler-Bennett, J. W. Brest-Litovsk: The forgotten peace. London, 1956.
2) Martens, G. F. Nouveau recueil de traites. Том 10, ст. 752.
3) Велика історія України — вид. І. Тиктора. Вінніпеґ, 1948, ст. 775. 98
4) Baumgarten, W. Deutsche Ostpolitik 1918. Wien, 1966, ст. 130.
5) Wheeler-Bennett, J. W. op. cit
Немає коментарів:
Дописати коментар