І. Скіра
Читаючи спогади "На Шляхах Европи" Р. Лазурка, видані "Листками Червоної Калини" в Чікаґо, зустрів я докладний опис підстаршинського винищувально-протитанкового вишколу в Гільверзум в Голляндії, про вишкільні умови в запасному полку в таборі Цайсав, про вишкіл рекрутів у Східній Прусії в місцевості Растенбурґ. І дані про ці вишколи доповнили мені бракуючий матеріял про різні вишкільні пункти Дивізії, який я саме збираю.
Щоб зреванжуватися, поміщую нижче, як доповнення до книжки, листа, що його вислали вояки з вишколу в Гільверзум до Військової Управи у Львові. Лист писаний до начальника канцелярії В. У. сотн. О. Навроцького.
Гільверзум, 19. 11. 1943.
Пишуть до Вас забуті Богом і громадянством стрільці, що їх лиха доля занесла на далеку чужину, в Голляндію, де, на жаль, не родиться ані рідна солонинка, ані найрідніший тютюнець, не говорячи вже про божеську самогонку (мейд ін Ґаліцієн). Це, Пане Сотнику, тим більше болюче, що нижче підписані стрільці — це переважно студенти, що на всіх високих школах нової Европи дошкульно відчувають нестачу вище згаданих артикулів. І навіть військовий однострій не зміг заспокоїти потреб їхніх душ та тіл, тим більше, що вони (ці потреби) помітно зросли у зв'язку з виснажливою нервовою працею, що її вимагає військовий, підстаршинський вишкіл.
Бо це вже, Пане Сотнику, не університет — тут треба направду думати. Отже тому, що до святого Миколая ще дуже далеко, звертаємося до Вас, Пане Сотнику, і віримо, що Ви оскільки зможете, без сумніву заступите нам тут на землі цього ідеального святця.
Ми знаємо, що Вам самим було б доволі тяжко особисто тут з'явитися — а то і неможливо — тому, користаючи з цього, що друг наш стрілець Новіцький в переїзді на відпустку задержиться у Львові, просимо щиро, не затикати ух перед нашою гарячою просьбою, котра звучить: "Папіроси і тютюн та інші прибори до курення".
Ідіть, Пане Сотнику, до полк. Бізанца та попросіть про частину з цих трьох мільйонів, яка вистачила б на купівлю, навіть по пасковій ціні, 52 пачок махоркових та передплату кількох чисел "Львівських Вістей", для бідних страждальників за ідею. Якщо наша скромна просьба не лишиться без відгуку, то доставою цих благодатей прошу не журитися, Пане Сотнику. Друг Новіцький зуміє їх до нас довести.
Слава Україні!
Залишаємося з глибокою пошаною!
Збір студентів у вишкільному таборі в Голляндії.
Підписи 52-ох стрільців.
Читаючи "На Шляхах Европи", хочу теж спростувати деякі помилкові дані, які в того роду мемуаристиці все можуть закрастися.
На стор. 71 пишеться: "...Майор Кляйнов сказав, що він вдоволений успіхами перевишколу і повідомив, що сьогодні старшинські відзнаки отримає тільки майор Любомир Макарушка, бо вже завтра він мусить від'їхати до Позен-Трескав, де є частина дивізійників у старшинській школі..."
Це місце не годиться з фактами, бо д-р Любомир Макарушка приїхав як зв'язковий старшина до старшинської школи в Кіншляґ коло Праги і був там у ранзі поручника.
На стор. 211-214 у розповіді ппор. Трача пишеться, що другий курінь 30-го полку був під командою майора Віттенмаєра.
В дійсності курені 30-го полку в той час були обсаджені такими командирами: 1-ший курінь — сотн. Кльокер, 2-ий курінь — майор Чермін, 3-тий курінь — майор Віттенмаєр.
Незрозумілим у книжці є вживання військових ранг не згідно з термінологією українських армій (УГА чи УНР), але радше за польською системою. Наприклад, у книжці В. Гайке "Українська Дивізія "Галичина" німецька ранґа штандартен-оберюнкер це чотовий-підхорунжий, унтерштурмфюрер — хорунжий, оберштурмфюрер — поручник. Це ж та сама назва військових ранґ, яку прийняла була Українська Національна Армія в 1945 році.
В спогадах "На Шляхах Европи": штандартен-оберюнкер це хорунжий (див. стор. 254), унтерштурмфюрер — підпоручник (замість хорунжий чи четар УГА), оберштурмфюрер — поручник.
Один випадок, описаний в книжці, викликає поважні застереження, а саме: у зв'язку з "організацією" харчів з вагонів (стор. 282). Автор пише: "...Один із старшин, молодий підпоручник поставив усіх нас на "струнко" і вичитав нам патер-ностер, почавши з "ви бандити, хами збунтовані, голота..." Цей старшина вже не живе, не буду згадувати його прізвища".
І вразив мене цей розділ якраз тому, що цей старшина вже не живе. Я особисто переконаний, що якби цей старшина жив, автор спогадів був би інакше написав цей розділ, а згаданий старшина був би "героєм", а не "комісаром". Про того старшину на сторінках "Вістей Комбатанта" Олекса Горбач в посмертній згадці писав: "...обов'язок служити власній нації аж до кінця — старався виконати, тягнути ярмо не лиш за себе, але й за тих відсутніх п'ятьох інших помічників, що здезертирували бавити дітей і жінку. І затягнувся на смерть у тому ярмі, впав на борозді — як докір совісти для всіх інших".
Книжка "На Шляхах Европи" написана очима підстаршини, який деякими питаннями не цікавився, або й не орієнтувався в них. Може й тому автор присвятив так багато місця справам шлунковим, харчам, докладним багаторазовим описам сніданків і т. п.
На стор. 233 пишеться: "Не хочу звучати, як ворог старшин, але для історії треба записати, щоб колись наші діти навчились, як треба, а як не треба робити. Ніхто з наших старшин не став в нашій обороні. Ніхто не відважився сказати американцям "дещо до слуху"..."
Про той самий період полону пише О. Горбач в статті "В американському полоні", Вісті Комбатанта, рік 1961, ч. 4 таке: "Не було навіть клаптика пристойного паперу, щоб списати сяку-таку нотатку для американців, хто ми такі. Та й тих людей, що мали бліденьке уявлення про англійщину, знайшлося всього... двох. Одного з них (О. Лисяка) незабаром прийшлося післати з табору, як зв'язкового до Мюнхену з розпачливим "ес-о-ес" до наших громадських установ. І ще багато висилано тоді подібних кур'єрів, щось як Ной з ковчега після потопу..."
Читаючи спогади "На Шляхах Европи" Р. Лазурка, видані "Листками Червоної Калини" в Чікаґо, зустрів я докладний опис підстаршинського винищувально-протитанкового вишколу в Гільверзум в Голляндії, про вишкільні умови в запасному полку в таборі Цайсав, про вишкіл рекрутів у Східній Прусії в місцевості Растенбурґ. І дані про ці вишколи доповнили мені бракуючий матеріял про різні вишкільні пункти Дивізії, який я саме збираю.
Щоб зреванжуватися, поміщую нижче, як доповнення до книжки, листа, що його вислали вояки з вишколу в Гільверзум до Військової Управи у Львові. Лист писаний до начальника канцелярії В. У. сотн. О. Навроцького.
Гільверзум, 19. 11. 1943.
***
Високоповажаний Пане Сотнику!Пишуть до Вас забуті Богом і громадянством стрільці, що їх лиха доля занесла на далеку чужину, в Голляндію, де, на жаль, не родиться ані рідна солонинка, ані найрідніший тютюнець, не говорячи вже про божеську самогонку (мейд ін Ґаліцієн). Це, Пане Сотнику, тим більше болюче, що нижче підписані стрільці — це переважно студенти, що на всіх високих школах нової Европи дошкульно відчувають нестачу вище згаданих артикулів. І навіть військовий однострій не зміг заспокоїти потреб їхніх душ та тіл, тим більше, що вони (ці потреби) помітно зросли у зв'язку з виснажливою нервовою працею, що її вимагає військовий, підстаршинський вишкіл.
Бо це вже, Пане Сотнику, не університет — тут треба направду думати. Отже тому, що до святого Миколая ще дуже далеко, звертаємося до Вас, Пане Сотнику, і віримо, що Ви оскільки зможете, без сумніву заступите нам тут на землі цього ідеального святця.
Ми знаємо, що Вам самим було б доволі тяжко особисто тут з'явитися — а то і неможливо — тому, користаючи з цього, що друг наш стрілець Новіцький в переїзді на відпустку задержиться у Львові, просимо щиро, не затикати ух перед нашою гарячою просьбою, котра звучить: "Папіроси і тютюн та інші прибори до курення".
Ідіть, Пане Сотнику, до полк. Бізанца та попросіть про частину з цих трьох мільйонів, яка вистачила б на купівлю, навіть по пасковій ціні, 52 пачок махоркових та передплату кількох чисел "Львівських Вістей", для бідних страждальників за ідею. Якщо наша скромна просьба не лишиться без відгуку, то доставою цих благодатей прошу не журитися, Пане Сотнику. Друг Новіцький зуміє їх до нас довести.
Слава Україні!
Залишаємося з глибокою пошаною!
Збір студентів у вишкільному таборі в Голляндії.
Підписи 52-ох стрільців.
Читаючи "На Шляхах Европи", хочу теж спростувати деякі помилкові дані, які в того роду мемуаристиці все можуть закрастися.
На стор. 71 пишеться: "...Майор Кляйнов сказав, що він вдоволений успіхами перевишколу і повідомив, що сьогодні старшинські відзнаки отримає тільки майор Любомир Макарушка, бо вже завтра він мусить від'їхати до Позен-Трескав, де є частина дивізійників у старшинській школі..."
Це місце не годиться з фактами, бо д-р Любомир Макарушка приїхав як зв'язковий старшина до старшинської школи в Кіншляґ коло Праги і був там у ранзі поручника.
На стор. 211-214 у розповіді ппор. Трача пишеться, що другий курінь 30-го полку був під командою майора Віттенмаєра.
В дійсності курені 30-го полку в той час були обсаджені такими командирами: 1-ший курінь — сотн. Кльокер, 2-ий курінь — майор Чермін, 3-тий курінь — майор Віттенмаєр.
Незрозумілим у книжці є вживання військових ранг не згідно з термінологією українських армій (УГА чи УНР), але радше за польською системою. Наприклад, у книжці В. Гайке "Українська Дивізія "Галичина" німецька ранґа штандартен-оберюнкер це чотовий-підхорунжий, унтерштурмфюрер — хорунжий, оберштурмфюрер — поручник. Це ж та сама назва військових ранґ, яку прийняла була Українська Національна Армія в 1945 році.
В спогадах "На Шляхах Европи": штандартен-оберюнкер це хорунжий (див. стор. 254), унтерштурмфюрер — підпоручник (замість хорунжий чи четар УГА), оберштурмфюрер — поручник.
Один випадок, описаний в книжці, викликає поважні застереження, а саме: у зв'язку з "організацією" харчів з вагонів (стор. 282). Автор пише: "...Один із старшин, молодий підпоручник поставив усіх нас на "струнко" і вичитав нам патер-ностер, почавши з "ви бандити, хами збунтовані, голота..." Цей старшина вже не живе, не буду згадувати його прізвища".
І вразив мене цей розділ якраз тому, що цей старшина вже не живе. Я особисто переконаний, що якби цей старшина жив, автор спогадів був би інакше написав цей розділ, а згаданий старшина був би "героєм", а не "комісаром". Про того старшину на сторінках "Вістей Комбатанта" Олекса Горбач в посмертній згадці писав: "...обов'язок служити власній нації аж до кінця — старався виконати, тягнути ярмо не лиш за себе, але й за тих відсутніх п'ятьох інших помічників, що здезертирували бавити дітей і жінку. І затягнувся на смерть у тому ярмі, впав на борозді — як докір совісти для всіх інших".
Книжка "На Шляхах Европи" написана очима підстаршини, який деякими питаннями не цікавився, або й не орієнтувався в них. Може й тому автор присвятив так багато місця справам шлунковим, харчам, докладним багаторазовим описам сніданків і т. п.
На стор. 233 пишеться: "Не хочу звучати, як ворог старшин, але для історії треба записати, щоб колись наші діти навчились, як треба, а як не треба робити. Ніхто з наших старшин не став в нашій обороні. Ніхто не відважився сказати американцям "дещо до слуху"..."
Про той самий період полону пише О. Горбач в статті "В американському полоні", Вісті Комбатанта, рік 1961, ч. 4 таке: "Не було навіть клаптика пристойного паперу, щоб списати сяку-таку нотатку для американців, хто ми такі. Та й тих людей, що мали бліденьке уявлення про англійщину, знайшлося всього... двох. Одного з них (О. Лисяка) незабаром прийшлося післати з табору, як зв'язкового до Мюнхену з розпачливим "ес-о-ес" до наших громадських установ. І ще багато висилано тоді подібних кур'єрів, щось як Ной з ковчега після потопу..."
Там же далі: "Функції референтів зв'язку до вищих властей і інформаторів перед загалом таборовиків перейняли пор. Л. Ортинський і сотн. М. Малецький..."
Там же: "Наші однонапрямиі кур'єри осягнули бодай те, що на коротко під наш табір приїхав інкогніто ген. Шандрук разом з о. М. Левенцем, — поінформувати старшин таборового штабу пре загальну ситуацію".
Для поправки треба подати також те, що якраз вже в цей період "Над потічком", коло Еберфінґу приїхав ген. Шандрук, а не пізніше над Ріґзее, як це в спогадах пише Р. Лазурко (стор. 300).
Були й кожноденні довгі наради старшин, часом до пізної ночі, й кур'єри і зв'язкові для інформації, робилось все, що було можливе в тій ситуації.
Книжку Р. Лазурка прочитав я з великою увагою, тим більше, що писана вона живим вояцьким стилем, що я приписую її редакторові Л. Рихтицькому. Його вклад добачую також в різних вставках про загально історичне тло, в медитаціях вояка при різних нагодах тощо. В деяких списуваних подіях я сам брав участь, як от бої за Штраднер Коґель, під Фельдбахом, ну і в полоні. Сюжет книжки абсолютно вірний, багатий на історичний матеріял з життя Дивізії, хоч деякі факти лишилися в моїй пам'яті в іншому насвітлені. Але це нормальне.
Немає коментарів:
Дописати коментар