ШТАБОВА СОТНЯ 29-го ПОЛКУ ПІД БРОДАМИ

Спомини 

В. Орський

                  Настав день 13 липня, 1944 року. Штабова Сотня 29-го полку кінчала ранні заняття в околиці ясенівської гори Жбир і готувалася до обіду.

                  На спітнілому коні влітає до команди сотні розвідник і звітує: "Червоні вдерлися у бойові позиції 2-го куреня. Наш перший курінь не існує. Ваша сотня мусить негайно зорганізувати протинаступ, відкинути ворога та зайняти відтинок 1-го куреня".

                  За п'ятнадцять хвилин 175 бійців штабової сотні 29-го полку спішать на допомогу. По дорозі стрічаємо транспорти з нашими тяжко раненими. В пам'яті зісталась мені незвичайна картина: на траві лежить вбитий стрілець, котрому хтось вже відламав половинку металевого числа "смертельної метрики". Навколо нього вітер читає розкинені кимсь його знімки. Немає часу позбирати їх, бо недалеко від нас шаліє жорстокий бій. Це 8-ма сотня важких скорострілів під командою сот. Яськевича в рукопашному бою відкидає ворога зі загроженого відтинку 2-го куреня. Наш відділ допомагає тільки переслідувати відступаючого ворога.

              Розтягаємося у розстрільну та займаємо відтинок нашого розбитого ворогом 1-го куреня в околиці Гаїв, на південь від Суходолів. Незадовго нас атакують дві-три сотні півп'яних червоноармійців із насадженими на крісах довгими штиками. Але ворог не видержує пекельного вогню наших скорострілів і панічно втікає. Здавалось, що в цю хвилину бойове щастя нам усміхалось. Але ми знали, що ворог цієї поразки нам не подарує. Не минуло й півгодини, як ворог почав атаку і то великими силами. Наказний командир штабової сотні (пор. Вайс пішов зі звітом до команди полку в Ясенові) десятник Осип Левко (родом із Соколівки) подає різку команду: "Чота піхоти під командою підпоручника Васкана боронитиме відступ сотні. Вона мусить здержати ворожу атаку бодай на годину, щоб уможливити сотні відступ у напрямі Ясенова-Каблубиськ. Хто з бійців 1-ої чоти полишив вдома дружину, відступає з нами. Піхотинській чоті передайте половину запасів амуніції та по чотири ґранати на кожного бійця. Всі "панцирні кулаки" також лишаються тут. В полон із вас ніхто не сміє попасти. Коли вистріляєте всі набої, чи будете важко раненими - вдавайте мертвих, прилягши на в'язках ґранат. Коли ж наспіє ворог, і як звичайно буває, почне грабувати ваші годинники - розриваються ваші ґранати, що понесуть ворожі душі чортові в пекло. Пам'ятайте: навіть ваші трупи мусять на хвилину-дві зупинити ворога! Прощавайте!"

                  Бійцям штабової сотні 29-го полку вдалось відступити 3-4 кілометри у напрямі Ясенова. Раптом вони зупинились, почувши голосні вибухи ґранатних в'язок. Поглянувши на схід, з мовчазною пошаною зняли зі своїх голів шоломи: Там десь на віддалі кількох кілометрів на брідських полях вмирали безстрашні ґренадири піхотинської чоти. Хтось із них останнім віддихом вспів таки кликнути до неба: "Dulce et decorum est pro Patria mori!"

                  П.С.Декому з бійців цієї "смертної чоти", як і очевидцеві цієї події, вдалось вижити. Дес. Левко опинився у соколівських лісах і ще два роки командував партизанським відділом. Загинув від кулі свого ж стійкового, коли цей попав у паніку й думав, що стріляє у ворога. Євген Смик та Микола Пархуць ще довго боролись із ворогом на полях рідної Рогатишцини. З чотою загинув тоді підпор. Васкан та дес. М. Зеленяк (оба з Буковини) і дес. Красій. □