На книжковому ринку появилася нова публікація п. н. „Пролог" у холодній війні з Москвою", яку написав доктор права та професор міжнародних відносин Анатоль Камінський. (В-во „Гадяч", Полтавська обл., 2009 р.)
В 1960-1980 рр. працював як дослідник в дослідно-видавничому об'єднанні „Пролог" (Нью-Йорк, США), 1970-1973-секретар, 1973-1980-заступник президента.
З 1989 р. викладав в УВУ міжнародні відносини та міжнародне публічне право. Читав курси з актуальних проблем української радянської та пострадянської дійсности. Декан факультету права і суспільно-економічних наук УВУ в 1996-1997 і в 1998 р.
В 1992-1993 р. читав лекції з міжнародних відносин в Київському університеті ім. Т. Шевченка. З 1992 р. щорічно читає ці лекції у Львівському університеті ім. І. Франка.
Автор більш як десяти наукових праць з питань концепції української визвольної боротьби, політології та міжнародних відносин.
Основу книги Анатоля Камінського складають фрагменти його спогадів, власні сентенції, версії, висновки, погляди та міркування. Окремі матеріяли взяті з американських джерел-документів Державного департаменту США та спогадів посадовців з американських урядових установ, які опікувалися українською справою наприкінці та після закінчення Другої світової війни й протягом усього існування „Прологу".
До підбору матеріялів А. Камінський підходив всебічно й ґрунтовно. Якщо окремі автори попередніх невеликих дописів про „Пролог" могли в дечому помилитись і подати неточні дані, прізвища чи назви місцевостей, ба більше - навіть звести все до суб'єктивних оцінок чи рефлексій та епізодів з особистого життя, то автор цієї книжки якнайточніше, як безпосередній учасник багатьох згаданих ним же подій, старався виключити такі неточності й подав відповідні пояснення. Крім того, він також запропонував читачам власні, часто суб'єктивні оцінки подій, що відбувалися навколо „Прологу", але це не применшує вартість його праці, скоріше навпаки - показує його власну роль у процесах, що тоді відбувалися, та його ставлення до тих чи інших заходів, подій чи осіб визвольної боротьби.
У1952 році започаткував свою діяльність „Пролог"- дослідно-видавниче Товариство в Нью-Йорку, як легальна інституція Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради (ЗП УГВР) і Генерального Секретаря закордонних справ УГВР. Його зареєстрованими, відтак формальними засновниками були о. Іван Гриньох, Микола Лебедь, Мирослав Прокоп, Омелян Антонович, Юрій Лопатинський і Богдан Чайківський. За цим стояли ще й інші провідні діячі ЗП УГВР і Референтури зовнішніх зв'язків (РЗЗ) та представництва Проводу ОУН в Україні (Дарія Ребет, Василь Охримович), що їх у липні 1944 року Президія УГВР і Провід ОУН вислали за кордон із завданням інформувати Західний світ про визвольну боротьбу українського народу і старатися здобути для неї моральну, політичну та матеріяльну допомогу. Йшлося передовсім про нав'язання контактів із західними альянтами, головно американцями і британцями.
Перші заходи, зроблені ще перед закінченням війни в Югославії й Італії в 1944-1945 рр., не були вповні успішними. Наприклад, один із емісарів УГВР - Роман Мирович, попав у руки тітовських партизан, які його розстріляли.
Слід згадати важливі зустрічі, які відбулися в Цвікау і Ерфурті влітку 1945 року між представниками американських військових властей і ЗП УГВР, що його репрезентували о. Іван Гриньох і Мирослав Прокоп. Контакт у Цвікау нав'язав А. Камінський, який звернувся відразу після приходу американських військ до цього міста, як представник місцевої української громади. Американська команда спрямувала А. Камінського до контррозвідчого відділу і, на щастя, він натрапив тут на спеціяльного агента цієї інституції Стефана Скубіка, українця за походженням, в загальному доволі добре обізнаного з українськими справами, головно в США. До речі, він був доволі активним в українському громадському житті та був протеже проф. Лева Добрянського у Республіканській партії. Він зааранжував дальші розмови і зустрічі.
Переговори вели о. Гриньох, Микола Лебедь, Василь Охримович. З американської сторони важливі доручення виконував Стів Теннер, який мав пряме відношення до висилки кур'єрів, парашутного вишколу і т. п., ґрадуант Єльського університету, що знав французьку, німецьку й італійську мови. Він брав участь з англійськими спецслужбами у Лондоні в 1951 році у висилці українських кур'єрських груп в Край, конкретно: групи Василя Охримовича від ЗП УГВР (за допомогою американців) і групи Мирона Матвієнка від ЗЧ ОУН (за допомогою англійців). Було домовлено та узгоджено з Миколою Лебедем, представником ЗП УГВР, і Богданом Підгайним, тодішнім представником ЗЧ ОУН, що закидання обох груп відбудеться приблизно в один і той же час, але в різні місцевості в Україні. На жаль, як згадує Теннер, англійці із МІ 5 не додержали слова. Насамперед вони „вихитрили" від офіцера ЦРУ Генрі Розіцького пункт, на який мала приземлитися група Василя Охримовича, „викрутились" одночасно від подання місця скинення Мирона Матвієнка, заявляючи, що вони ще точно не вирішили, де скинуть ту групу. ...Ба, більше, англійці „набрали" своїх американських колег другий раз, скинувши групу Матвієнка скоріше на 4 дні, тобто вночі з 14 на 15 травня 1951 року, а групу Охримовича - 19 травня того ж року. Зрештою, і без того совєтським органам був відомий плян від свого аґента Кіма Фільбі, який знав теж про цю операцію від шефа американської контррозвідки Джеймса Енґельтона, який приятелював з Фільбі і довіряв йому. Це був „контроверсійний" дефектор майор КҐБ Анатолій Ґоліцин, який в 1961 році „показав пальцем" на Фільбі, як аґента КҐБ.
Заснування „Прологу" припало в особливий перехідний час. На початку 1950 років революційна боротьба в Краю добігала свого кінця. Керівництво ЗП УГВР попереджало про це своїх американських партнерів, які, до речі, були куди більш оптимістичними. Але нове становище вимагало нової стратегії, яка полягала у переході від збройної боротьби до політично-пропаґандивної по трьох головних векторах: 1) краєвому, 2) зовнішньо-політичному і 3) еміграційному. По лінії Краю йшлося про кожночасну адекватну реакцію на події в Україні в усіх сферах народного життя, їхню аналізу і оцінку з погляду національних інтересів українства. Важливим було стимулювання з-за кордону - посередньо та безпосередньо - певних процесів, які, власне, були скеровані на оборону й скріплення українських сил та послаблення ворожого режиму. Програмова і стратегічно-політична діяльність „Прологу" виходила з концепційної перестановки від насильної революції до еволюційної по формі та методології, але революційної по суті і змісту боротьби, яка оформилась у поняття мирної революції, завданням якої стала самооборона національного потенціялу.
Пам'ятаймо, що за будь-яких умов визвольно-революційний процес залежить від співідношення і силової динаміки трьох головних факторів: власного революційного потенціялу, потужности чи слабости окупанта і міжнародної кон'юктури. І в умовах, які заіснували після збройної революційної боротьби в першій половині 1950-их років, коли з одного боку не було передумов для її продовження й посилення та перемоги, а з іншого - скріпився непомірно наступ окупанта на всіх відтинках нашого народного життя, з брутальним терором та всебічною русифікацією, самооборона стала центральним фактором визвольного процесу.
Введення у визвольну боротьбу стратегічних і тактичних елементів та прийомів мирної революції, що її головним організаційно-оперативним інструментом у тому часі за кордоном став „Пролог", не означало, очевидно, змін у меті та плятформі - здобуття незалежної української держави з демократичним і справедливим соціяльно-економічним ладом.
З питань придбання книги звертайтеся, будь-ласка, до д-ра Олександра Панченка, м. Лохвиця, Полтавської області, вулиця Тесленка 15, абонементська скринька N0 1, індекс 37200, pancher61@уаhоо.соm
Немає коментарів:
Дописати коментар