М. п., дня 20. (18) травня 1945 року.
Наводимо первісний український текст без ніяких змін. — Редакція.
До Англійського командування в Італії.
В зв'язку з трактуванням частин Української Національної Армії яко німецьких СС, маємо за шану цьому твердженню англійського командування рішуче заперечити та подати до відома відповідні пояснення.
Український нарід вже на протязі кількох століть провадив боротьбу за права на державне існування. В останніх десятках років, починаючи від року 1917, особливо криваво прийшлося нашому народові боротися, а спеціяльно проти московського большевизму. Від 1917 по 1922 рік ця боротьба провадилася Українською Державою й її регулярними арміями проти Москви, а після поконання цих армій ворогами боротьба продовжувалася збройно і політично цілим народом і продовжується аж по цей час. В цій боротьбі український нарід тяжко потерпів політично, матеріяльно і великими людськими жертвами. Особливо тяжко і криваво розправлялася Москва з українським народом. Маємо тут за час панування Москви до року 1941 сотки тисяч людей розстріляних, маєток знищений, а якщо порахувати загинувших на засланні, під час штучно створеного Москвою голоду, жертви ці сягають кількох мільйонів людей. В числі цих жертв є люди різного соціального походження, різного віку (в тому - малолітні і глибокі старці), велика кількість жінок і дітей.
Тому то, коли в 1941 році вибухла війна між Німеччиною а Москвою, то ввесь український нарід, незалежно від того, в склад якої держави він входив, став в цій боротьбі по стороні Німеччини проти Москви. Бачимо десятки тисях українців-вояків совєтської армії, які добровільно йдуть до полону, маючи одне лише бажання — стати до збройної боротьби проти Москви. Прецінь цілий український нарід свято був переконаний, що Німеччина лише поможе йому визволитися від ярма і створити свою Державу. Про конфлікт Німеччини з іншими європейськими державами крім Москви, український нарід знав, але рахував, що то є справа лише Німеччини, бо ж український нарід ніяких конфліктів з тими народами не мав, не має і не хоче мати. Велике розчарування і жаль українців були, коли Німеччина не дозволила творити армію, а лише дрібні, розпорошені відділи, не дозволила не тільки на створення Держави, а навіть знищила самоврядування, замкнула високі і середні школи і зробила Україну своєю колонією в найгіршому значенні цього слова. Швидко за тим зачинається німецький терор в Україні, вішання й розстріли та спеціяльне нищення інтеліґенції. На тлі боротьби з окупантом повстає Укарїнська Повстанча Армія, в ряди якої йде багато інтеліґенції і взагалі всі, кому загрожує німецький терор. В цей час розпочинається німецький відворот з Совєтського Союзу і для українців стає ясним, що вони є здані лише на власні сили в боротьбі проти Москви і Німеччини. Ясним є, що треба за всяку ціну творити збройну силу. Опущення німцями теренів України дає українцям ще слабу надію, що це їх нарозумить і німці хоч тепер дадуть змогу творити збройну силу, працювати для створення Української Держави, зачнуть відноситися щонайменше людяно, але надії були даремні. Далі продовжується терор, немає мови про признання якихсь політичних прав. Але все ж таки вдається вирвати дозвіл на створення мінімальної збройної сили, щоправда не в тій формі і не в такій кількості, як би хотілося. Українці домагалися створення своєї окремої армії і то виключно для боротьби проти Совєтів. Ясно, недвозначно і рішучо було заявлено німцям українськими представниками про те, що проти інших держав поза Москвою українці битися не будуть і що німці їх до того в ніякий спосіб не змусять. Творити окрему українську армію так і не вдається аж до року 1945.
В 1943 році вдається лише створити одну дивізію. Творення то носить характер, як і всі формування з інших національностей в німецькому війську (естонці, латиші і т. д.), цебто є то творення леґіонів при зброї СС. Самі ці формації не могли бути СС-ами згідно німецьких законів і приписів, бо ж не були німцями та громадянами Німеччини. Дивізія не тільки не належала до СС-ів, а навіть був спеціяльний наказ німецької команди про заборону воякам Дивізії носити відзнаки СС. Вояки Дивізії носили на правій стороні ковніра і на лівому рукаві герби української провінції "Галичина" — лев з трьома коронами. Частини Визвольного Війська носили на лівому рукаві тарчу з національними українськими кольорами (жовто-блакитний) та державним гербом (тризубом). Присяга Дивізії по її сформуванні ясно говорить, що Дивізія має бути вжита лише до боротьби проти Совєтів за визволення свого народу. На вимогу українського громадянства в складі Дивізії знаходяться священики, чого немає в формаціях СС.
При творенні цієї дивізії німці даного слова не дотримали. Після вступної умови перед творенням Дивізія мала мати український командний склад, підлягаючи лише оперативно німецькому командуванню і то виключно в боротьбі проти Совєтів. Німці мали дати інструкторів на час вишколу, дати зброю, одяг і взагалі заосмотрення нарівні з німецькими частинами. В дійсності умова ця не дотримується — старшин і підстаршин звільняється з різних проводів, не допускається впливу українських громадських організацій, внутрі ж самої частини часто ображається українське національне почуття. Стиснувши зуби, українці застосовуються до заряджень, не хотячи дати поводу німцям до знищення єдиної збройної сили в обороні національних прав. Старшини й підстаршини йдуть звичайними вояками, зносять всі, досить часті знущання, аби тільки не опустити звичайних вояків, щоб в слушний момент рятувати від загибелі цих людей. Яке відношення німців до Дивізії, дають ясний доказ двотижневі бої в липні-серпні 1944 року на теренах Галичини, де Дивізія, дякуючи ганебному захованню німецького дивізійного командування, попадає двічі в окруження і несе криваві втрати. Ще сьогодні не знаємо про долю біля 10,000 людей. За цю криваву масакру Дивізії командант її дістав найвищий військовий орден (Ріттер-кройц), німецькі старшини і підстаршини шерег бойових орденів, хоч більшість їх в бою покинула свої частини. Збоку німецького, а навіть політичного було за що нагородити. За два тижні без жодної морально-політичної відповідальности знищено по над 10,000 свідомого українського національного елементу — вороже настроєного проти німців. Дивізія поповнюється і йде проти Совєтів. На нову вимогу громадських організацій створення української національної армії, запровадження українського командного складу, дання якихнебудь політичних свобод українському народові — німці відмовляють. Робиться лише та уступка, що Дивізія від жовтня 1944 року носить назву: "1-ша Українська Дивізія" і лише в загальному численні німецької збройної сили позістає як 14-та дивізія при зброї СС. Поза Дивізією є в той час існували лише кілька дрібних відділів, які частинно підлягають вермахтові, люфтваффен або поліції.
Вже від осени 1944 року на вимагання представництва Об'єднаних Українських Політичних Угруповань ідуть пертрактації з німецьким урядом про утворення Українського Політичного Представництва на правах суверена, як зав'язку уряду майбутньої Самостійної Української Держави. Німецький уряд є нарешті змушений на це погодитися і в березні 1945 року узнає Український Національний Комітет яко єдиного представника Українського Народу, узнає право на творення цим Комітетом окремої Української Національної Армії з власним командуванням, уніформою і внутрішньо-незалежною від німецької держави. Німеччина зобов'язується забезпечити цю армію матеріяльно. Німці зобов'язуються віддати до диспозиції Комітету всіх вояків-українців і всіх українців взагалі на терені Німеччини, а в першу чергу всі існуючі українські частини.
Український Національний Комітет повстає на підставі погодження всіх українських політичних угруповань, на чолі Комітету є генерального штабу генерал-поручник Шандрук Павло, він же постановою Національного Комітету визначається командуючим Українською Національною Армією.
17. березня 1945 року Національний Комітет випускає деклярацію, в якій закликає всіх українців до боротьби проти Совєтів, і лише проти Совєтів, а не західніх держав, і заявляє, що в цій боротьбі приймає поміч Німеччини, яко союзника. 17-го ж березня 1945 року виходить зарядження Командуючого Українською Національною Армією про творення армії і про вхід в склад армії Дивізії, яко 1-ої Української Дивізії. З моментом видання цього зарядження зв'язок Дивізії зі зброєю СС зривається і дальше через зброю СС зістає лише постачання Дивізії. Командувач Армії їде до Дивізії і відбирає присягу на вірність Українській Державі. Підготовляється висилка старшин для перебрання від німців командування, німці ж залишаються на місцях до часу формальної передачі своїх частин. Командант Армії домагається від німців відводу Дивізії у запілля для організації українських частин. Початково має повстати 4 дивізії: 1.- з 1-ої, 2. — з запасових частин, 3. — з протипанцерної бригади, що була на фронті під Ґерліц, 4. — з полку та запасових частин, які останньо були в Мезінґен і були німцями обезброєні за відмову битися з Аліянтами на західнім фронті. Мали також бути сформовані спеціяльні одиниці, як приміром летунство. Воєнно-політичні події не дали закінчити цих намірів і, наприклад, заміну німецького командного складу 1-ої Дивізії на український вдалося перепровадити вже підчас відходу 1-ої Дивізії з фронту.
Одягнення старшинами і вояками 1-ої Дивізії та інших частин Української Національної Армії чисто українських відзнак цілковито перевести в життя не вдається лише з причини браку в Німеччині матеріялів на ці відзнаки. Заміна німецьких відзнак на українські переводиться ступнево в міру придбання потрібних на відзнаки матеріялів.
Командуючий Українською Національною Армією в сучасний момент перепроваджує пертрактації з вищим командуванням аліянтів, тому тут на місці дається це освідчення з його заступництві.
Наведене вгорі освідчення хіба ясно доказує, що в складі німецьких СС-ів ніяких українських частин немає і не було, зарядження англійського командування про приєднання до 1-ої Української Дивізії всіх вояків-українців з вермахту, поліції, люфтваффен і т. д. вказує, що англійське командування вважає 1-шу Українську Дивізію неприналежною до німецьких СС-ів.
В заступництві Команди Української Національної Армії старшини штабу Армії:
К р а т
(Крат Михайло — полковник)
М а л е ц ь
(Малець Віктор — підолковник генштабу)
Немає коментарів:
Дописати коментар