У Львові правду про Українську дивізію «Галичина» розповіли у книжці-фотоальбомі

24 жовтня, у Львівському музеї етнографії та художнього промислу відбулася презентація книжки-фотоальбому Богдана Маціва з Канади «Українська дивізія «Галичина». Видання, автор якого – старшина дивізії, уродженець Львова, – це історія у 278 рідкісних світлинах про бойовий шлях «Галичини» під час Другої світової війни з моменту заснування добровольцями Галичини у 1943 році і до звільнення з полону вояків у 1949 році та подальшу їхню долю.

Зібраний Богданом Мацівим документальний матеріал допомагає сформувати неупереджене уявлення про участь українського народу у Другій світовій війні. Ветеран зазначає, що ця сторінка героїчної боротьби досі трактується крізь призму радянських стереотипів. Комуністичні ідеологи втовкмачили в голови людей, що ті, хто добровільно, інколи навіть цілими гімназійними класами на чолі із своїм вчителем, вступали до рядів дивізії «Галичина», – це фашисти, зрадники батьківщини, свідомо перекручуючи правду, оскільки вони зі зброєю в руках стали в обороні своєї Батьківщини – України, бажаючи її бачити незалежною.

Фотоальбом побачив світ накладом 2000 примірників. За словами технічногоредактора,багатолітнього члена Пласту та його проводу В’ячеслава Стебницького, книжка мала вийти друком ще торік, коли відзначалося 65-річчя створення Української дивізії «Галичина», однак робота з певних причин завершилася лише зараз. Видання, наголосив він, слід розглядати винятково як свідчення історичного факту, одного з епізодів боротьби українського народу за свою незалежність.

Голова ветеранів дивізії в Україні з Миколаєва Леонід Муха сказав, що історію свою треба знати, шанувати і не дати її топтати. Народ, затиснений двома імперіями, – комуністичною і фашистською, прагнув здобути свою державність і для цього використовував всі можливості. Бездержавний люд не мав вибору, не було йому до кого звернутися. Йшли добровольцями у дивізію «Галичина», говорив ветеран, бо думали, що матимемо власну армію. А для неї потрібні були військові кадри. За два роки було підготовлено 600 старшин, 2000 підстаршин з числа українських патріотів. Після трагічних боїв під Бродами багато цих командирів, а з ними понад три тисячі вояків свідомо влилися в ряди УПА, зміцнили її бойові одиниці.

Історик Віталій Манзуренко під час презентації відзначив, що альбом у такому виді займе гідне місце серед видань на історичну тематику. На його та думку колеги – історика Андрія Сови, протягом двадцяти років часто згадували про УПА, а тепер суспільство отримало прекрасно видану документальну книжку, яка розвінчує комуністичні вигадки про дивізію «Галичина».

Заслужений працівник культури України, директор галереї українського військовогооднострою Богуслав Любів вважає, що УПА і дивізія «Галичина» поєднані спільною ідеєю – боротьбою за незалежну Україну і за неї гинули. Владні структури, сказав він, боялись теми дивізії «Галичина», а тепер велика правда про неї стала доступною всім, особливо молоді, яка цікавиться минулим.

Директор видавництва ЗУКЦ Роман Фернеза наголосив, що в українського народу спочатку вкрали історію, а потім її заборонили знати його поколінням. Хіба зрадники тисячами могли йти на смерть? – запитав він. Цінність альбому якраз у тому, що в ньому історія показана такою, якою насправді була.

Думками і враженнями про фотоальбом на його презентації ділилися зокрема члени музею-архіву пластового руху Андрій Котлярчук, Львівської станиці Микита Васильченко, дочка автора книжки Христина Маців, пластун-сеньор, ветеран дивізії Ігор Попович, літературний редактор видання Ольга Свідзинська.

Учасники презентації переконані, що фотоальбом Українська дивізія «Галичина» викличе інтерес в істориків, політологів та всіх, хто хоче знати документальну правду про героїчну сторінку минулого українського народу.

zik
Додаю листа пана Б. Маціва, який не зміг прибути на презентацію:
_____________________________________________________________________

Шановні  слухачі!

 На жаль я не мав можливості приїхати з Канади на  презентацію „Альбома”, але все ж таке хотів поділитися  з присутніми деякими думками.

 Альбом виданий для читача в  Україні.  В  діяспорі вже  друковано багато статтей і книжок   на тему подій Другої світової війни  і суспільство добре  обізнане з тогочасними проблемами.  Зате в Україні, в післявоєнний  час, інформацію подавано з  перспективи  стереотипів совєтської дійсності.  Тому саме вирішив,  що  після вісімнадцяти років  існування самостійної України,  настав час, щоб протидіяти саме  тим міфам, які  Совєтська пропаганда настирливо  втовкала людям в голови,  а  саме,   що ті, хто  добровільно зголосилися  до  рядів  Дивізії „Галичина”,  це  фашисти  -  зрадники   Батьківщини.  На жаль – і сьогодні   чуємо  подібні голоси...

 Між  двома  світовими  війнами  молодь  Галичини   була  вихована  у патріотичному дусі.   Прикладом для них служили „Січові Стрільці”  і  воїни  Української Галицької Армії.  Ці  воїни  були  патріотами своєї  батьківщини  - України, і ніхто в  той час не робив їм закидів,  що вони носили мундири чужої держави.    Всі розуміли,  що того  вимагала тогочасна дійсність  -   сумна  дійсність  бездержавного  народу.   Ветерани тих військ  стали провідними членами галицького суспільства,  стали професорами і учителями учбових  закладів,  і тому  мали  великий   вплив на молодше покоління.    Всім  відомо,  що в 1943 році часто цілі  класи випускників ґімназій,  у  різних  містах Галичини, разом зі  своїми  учителями, голосилися  добровольцями  в ряди  дивізії „Галичина”.

 В 1943 р. вже  було  ясно, що Німеччина програє війну, і всі чекали нагоди, щоб вибороти  волю України від совєтського терору. Але для цього бракувало військового знання і зброї. Який вибір ми  мали в  цей  час?. До кого може звернутися  бездержавний  народ? Ми здавали собі справу з  того,  що зброї і вишколу ніхто даром не дасть, що за це прийдеться заплатити,  може  навіть  і  життям.

 Це  мої  скромні  думки  про  те,  чому  саме  80 тисяч молоді   Галичини  зголосилися   до  Дивізії.   Надіюся,  що  „Альбом”  дасть відповідь  читачеві на  багато   питань.

 Дякую  за  увагу!   Слава  Україні!

Богдан  Маців                                                            Монтреаль,  20 жовтня 2009