„Живою", не писаною, а пережитою, історією старшого покоління є події, що сягають тридцятих років минулого століття. Саме в тридцяті роки здавалося, що в Европі немає більших ворогів, ніж гітлерівська Німеччина і сталінський Радянський Союз (в принципі-Росія, бо всі інші назви були лише політичним псевдонімом Російської імперії, як і для Німеччини - Третій Райх). їхня ворожість випливала з наявности Антикомінтернівського пакту 1936 року між Німеччиною і Японією, до котрого згодом приєдналася фашистська Італія та інші сателіти, який притистояв Комуністичному Інтернаціоналові (Комінтерну), де головним гравцем був СРСР. Великобританія та Франція намагалися втягнути СРСР в свою орбіту. Велися навіть переговори, але дуже в'яло із неприйнятними умовами. Наприклад, коли в 1938 році Німеччина висунула територіяльні претенсії до Чехословаччини, у Москві заявили про готовність прийти на допомогу, але для цього вимагали надати для проходу військ „коридор" через територію Польщі, що було неприйнятним, бо означало окупацію радянськими військами Польщі, як Німеччиною - Чехословаччини.
Та раптом 23 серпня 1939 року протягом одного дня (звичайно, все готувалося у великій таємниці завчасно) СРСР прийняв згоду Гітлера на укладення політичного союзу. Саме-згоду, бо ініціятива виходила від СРСР (і це - важливо), про що свідчить текст телеграми Гітлера до Сталіна: „...я приймаю проект Пакту про ненапад, котрий передав мені Ваш міністер закордонних справ ...я переконаний, що Додатковий протокол, бажаний радянським урядом, може бути опрацьований в можливо короткий час."
Як знаємо, відповідно до згаданого, дуже таємного, Додаткового протоколу Німеччина і СРСР поділили Европу між собою приблизно по лінії кордонів, що були на початок Першої світової війни.
Проте дружба дружбою, а в 1941 р. верх взяли політичні інтереси Німеччини - здіснити „Drang nach Osten" - розширити „життєвий простір Німеччини на сході", і 22 червня 1941 року розпочалася найкривавіша війна в історії людства - німецько-радянська війна (Велика
Вітчизняна - за радянською історіографією).
Над Радянським Союзом нависла смертельна загроза, і тоді принципову політичну і ідеологічну ворожнечу із „ненависним капіталізмом і імперіялізмом", який уособлювали в Европі Великобританія, а в світі - Сполучені Штати Америки, Сталін замінив на дружні, союзні відносини з ними.
У чисто воєнному, збройному пляні, воєнна допомога, передусім з боку США, була настільки великою, що впливала на успішність боротьби СРСР проти Німеччини: 14 500 танків, 1 800 самохідних артилерійських установок, велика кількість бронеавтомобілів і бронетранспортерів, вовняна уніформа і взуття, смачні американські свинячі тушонки.
Збройна боротьба союзників, яка мала пряме відношення до збройної боротьби СРСР, розпочалася в червні 1944 р. висадкою союзних військ у Франції. Звичайно, Німеччина не змогла протистояти противникам на двох фронтах, і це прискорило падіння Третього Райху.
Уже само закінчення в Европі Другої світової війни супроводжувалося „падінням" рівня дружби між союзниками по боротьбі з Німеччиною. Першим серйозним актом стало підписання капітуляції в Раймсі 7 травня 1945 р., яке розцінювалося радянською стороною як однобічне. Згодом виникли тертя стосовно зон окупації в Берліні і відходу союзників із німецьких теренів, які були узгоджені як зона окупації СРСР. Стосовно окупаційних зон союзників у Берліні радянська сторона виходила з того, що все, що було зайняте радянськими військами, належить СРСР, оскільки при капітуляції Італії союзники відмовили СРСР у наданні йому окремої зони окупації. Великі суперечки були стосовно Польщі, її кордонів і орієнтації майбутнього уряду.
Зазначу, що, проходячи службу в окупаційних військах, нас довший час тримали у бойовій готовності виступити проти колишніх союзників, для цього війська „обробляли" звинуваченнями у недотриманні домовленостей, у наявності, зокрема, сателітів Німеччини - Еспанії та Туреччини, від якої СРСР намагався отримати, зокрема, контроль над протоками Босфор і Дарданелли.
У подальшому ми жили в стані „холодної" війни, у якій виступили два протилежні військові союзи: Організація Північно-Атлантичного договору (в народі - НАТО) і Організація Варшавського догору.
У німецько-радянській війні Німеччина зазнала нищівної поразки, поклавши на вівтар перемоги біля 9 мільйонів життів німецьких солдат і офіцерів. Радянський Союз при втратах біля 20 мільйонів життів здобув перемогу, проте в 1991 році без єдиного вистрілу з боку, як вважали, агресивного НАТО, що начебто мріяв про війну проти СРСР, ця переможниця у Другій світовій війні просто пішла в небуття - СРСР розпався!
Виникла нова Росія, яка тепер дуже активно виступає проти намірів України вступити до НАТО. На жаль, проти цього активно борються проросійські (вони ж - прокомуністичні і прорадянські) сили в Україні - Партія регіонів, комуністи, „прогресивні" соціялісти і іже з ними.
Але ж сама Росія набагато тісніше співпрацює з НАТО, ніж Україна. І це має своє пояснення. Росія епохи Путіна намагається шантажувати Европу не лише газом, а й ядерними ракетами. Характерно, що посилення військового потенціялу виправдується неіснуючою загрозою з боку НАТО, але насправді Росію набагато більше турбує загроза мільярдного Китаю, який швидко набирає економічної і військової могутности і нагально потребує, як це було щодо передвоєнної Німеччини стосовно Східної Европи, „життєвого простору", який безумовно бачить у Сибірі і на Далекому Сході. І треба сказати, що саме цей простір китайці уже тепер „освоюють". Іншою загрозою для Росії є іслямський фундаменталізм як власний, російський, так і зовнішній з півдня, який тепер не прийнято називати конкретно, тому ховають його під загальний термін - тероризм. Усе це зовсім не означає, що тісна співпраця, навіть військовий союз Росії і НАТО є виключені. Тут нам наглядним прикладом може слугувати Друга світова війна. Адже і тоді радянська пропаганда проклинала капіталізм і імперіялізм. А що сталося, коли нависла смертельна загроза з боку Німеччини? Знайшли спільну мову і проти Німеччини.
У політиці нема вічних ворогів, є лише вічні інтереси.
Василь ШПАРИК
ветеран війни-фронтовик
Немає коментарів:
Дописати коментар