Юрій Тис-Крохмалюк,
письменник, військовий історик і публіцист, автор численних літературних і історичних творів, як старшина 1 УД УНА. Стаття „Останні Бої" є перекладам з його книжки про Дивізію іспанською мовою „Ґуерра и Лібертад".
___________________________________________________________________________
Юрій Тис-Крохмалюк
(Переклад з книжки „Guerra y Libertad")
Згідно з наказом групи Південь, дня 31 березня 1945, приділено 1 УД до Першої Армії. 1 УД мала вирушити 1 квітня ранком, та прикрити прогалину між 1 і 6 армією, тобто у секторі Ґляйхенберґ-Фельдбах. В тій цілі приділено 1 УД до 1 корпусу кінноти. А з тим дилема, яка непокоїла вояків Дивізії перестала існувати: наказ групи Південь звільнив дивізію від хвилюючої непевности, що станеться з нею: слід було сподіватися її розв'язання, або переміни на німецьку одиницю.
Прогалину у секторі Ґляйхенберґ-Фельдбах прикрили полки 29 і ЗО, при підтримці двох дивізіонів 14 полку артилерії. У відводі залишився 31 полк, а курінь піонерів дістав завдання укріпити відтинок Марбурґа.
Наступ почався в год. 6.30 ранком 1 квітня і зразу дав добрі висліди. Боєздатність Дивізії зросла знову, до чого причинилася певність про дальше існування одиниці. Вояки давали зразки боєвого духа. Боєві успіхи відмічено на цілому відтинку фронту, полки зламали зразу опір ворога.
В першому наступі 1 УД зайняла верхи й околицю Страдену. Штаб Дивізії який змінив раніше своє місце побуту з Ст. Петер до Ґнасу, станув у Страдені, де мав знаменитий перегляд боїв на цілому фронті. З правої сторони 1 УД стояла 3 кінна дивізія, а з лівої з'єднання панцерної дивізії Вікінґ.
У висліді важких боїв, 1 УД здобула стратегічні верхи Страден-Коґель і Ґляйхенберґ-Коґель та замок Ґляйхенберґ. На короткий час положення стало критичним на відтинку 29 полку, бо противник відбив наступи полку, і сам почав наступати. Скорим протинаступом полк здобув втрачений терен, викинувши з нього сили противника.
Тими боями Дивізія закрила прогалину між обома арміями та виконала своє завдання.
Проте після тих успіхів 1 УД станула перед важким питанням вдержати здобуті позиції. Положення на цілому фронті було розпачливе, а зокрема на відтинку Дивізії було треба сподіватися, що ворог доложить усіх можливих старань, щоб відбити втрачені терени та поширити прогалину між 1 і 6 арміями. Совєтські наступи заломилися у боях з Дивізією і з'єднання ворога відкинено. Врешті противник вирішив провести офензиву на відтинку Ґляйхенберґ і Страден-Коґель при сильній допомозі артилерії. Перші наступи совєтських військ Дивізія відкинула, а малі вломи зліквідувала.
Знаючи тактику артилерійського обстрілу ворога, і спосіб ведення боїв українськими вояками, команда Дивізії вирішила зорганізувати першу лінію слабшою, а за те зміцнити лінію другу.
Наступи ворога ставали щораз то сильніші, а в деяких місцях вдалися йому поважні вломи сильними групами. На жаль, ці вломи не вдалося усунути, бо усі фронтові з'єднання Дивізії стояли у загрозливих боях з великою потугою ворога. На поміч прибули частини 3 кінної дивізії, які в той час були позаду на відпочинку. Верхи Страдену і Ґляйхенберґу переходили кілька разів з рук до рук. Теж 3 кінна дивізія, що рахувалася найкращим боєвим з'єднанням, мусіла кількакратно здобувати від ворога свій втрачений терен.
Помічною була теж 4 кінна дивізія, дякуючи приязним відносинам між 1 УД і 4 КД та її талановитому і зрівноваженому командирові.
Бої за верхи гір стали уже справою чести. Великі втрати по обох сторонах виявилися однак більш вирішними по стороні українсько-німецькій.
Теж на південному відтинку сектора корпусу, в районі Радкерсбурґу відбувалися важкі бої, в яких брали участь частини Дивізії, зокрема курінь фізилієрів, приділені до 23 панцерної дивізії.
В тих боях курінь фізилієрів відзначився особливою боєвістю. Засвідчив це командир 23 панцерної дивізії у теплих словах признання на письмі, та щирими побажаннями для Дивізії. Дещо пізніше, курінь фізилієрів злучився із своєю дивізією.
З причини тактичного перегрупування сил корпусу, 1 УД переходить на його ліве крило. У висліді важких боїв, стало конечним відтягнути з фронту полки 29 і ЗО, які понесли поважні втрати. їх перенесено до тилу, та скріплено частинами запасного куреня, проте після доповнень, полки могли мати тільки по два боєві курені. Найважчим питанням було доповнення старшинського складу полків, навіть обидва командири полків ранені, перебували у шпиталі у Фелькермаркт. Втрата обох командирів була ударом для вояків, але скоро прибули нові командири Вільднер і Віттенмаєр, які досягли пізніше гарного признання від вояків.
Після нової втрати вершин Страден і Ґляйхенберґ-Коґель, прийшов наказ здержати наступи на ці пункти, щоб не спричинювати дальших втрат. Це рішення мало і тут підставу, що обидві височини не мали майже ніякого стратегічного і тактичного значення для операцій з'єднань. Зате вдержано верх Ґляйхенберґ і замок, які заломлювали ворожу лінію і були важними точками оборони для дивізії. В такий спосіб Дивізія займала такі позиції: замок і село Ґляйхенберґ зправа, і околиці Фельдбаху з містом на ліво. Головною оборонною точкою була непокрита лісами околиця Ґляйхенбурґу у стіп замку. В цьому районі кожний полк мав визначений свій відтинок, та вдержував поважні сили у запасі. Головні запасні сили Дивізії складалися з куреня фізилієрів і куреня піонерів. Цей останній мав завдання приготовляти укріплення для Дивізії. В такий спосіб Дивізія представляла собою поважну і глибоку оборонну силу, вживаючи різних родів вогню включно з важкою зброєю. Направо від 1 УД стояли з'єднання 3 і 4 кінної дивізії, наліво дивізія Вікінґ. Курінь фізилієрів укріпив запілля і фронт кільчастими дротами і мінами. Частини Дивізії уміцнили свої позиції на фронті довжини 25 кілометрів. Усі наступи ворога відкинено, а частинні вломи скоро і криваво очищено сильними протинаступами. В такий спосіб усі частини Дивізії устабілізували фронт і в поготівлі спокійно очікували дальших подій. Постійно організовано малі відділи боєвої розвідки, які підходили до ворожих полевих укріплень і наглими нападами і наскоками непокоїли ворога, тим вигідніше, що ворожі лінії пробігали недалеко українських ліній. Метою тих наскоків було пізнати лінії ворога, дістати полонених і зброю, та здобути вістки. Ці дрібні, але численні боєві дії стали серед вояків Дивізії дуже популярними і кожний вояк хотів брати в них участь. Боєвий дух розвідчих груп був дуже високий. У висліді тих дій, команда Дивізії мала добрий перегляд сил ворога на свому відтинку. 1 УД знала тепер, що проти неї стоять з'єднання „Першого українського фронту", в яких було чимало українців. Обидві сторони, особливо большевики використовували цю ситуацію, поширюючи відповідну пропаґанду при помочі гучномовців, летючок і вісток. Большевики мали на меті вплинути на вояків 1 УД комуністичною пропагандою, але вислід їх зусиль був ніякий.
До половини квітня 1945 включено до дивізії біля 2.500 німецьких вояків з повітряних збройних сил, які не мали ніякого піхотинського вишколу. В цьому контингенті було біля 70 старшин, від хорунжих до сотників, та велика
кількість підстаршин.
Це були наземні частини „Люфтваффе" і декілька відділів, які під кінець війни не могли бути вжиті у летунстві. Цілий вільний час вони проводили на грі у карти. Врешті хтось десь вирішив використати тих вояків, що не мали ні вишколу, ні бойового досвіду. Передше команда дивізії завжди раділа, коли одержувала підкріплення німцями, але в цьому випадку приділені вояки були тільки безужиточним тягарем, до того не мали ніякої зброї. Дивізія мала зброю тільки для своїх людей і ця була вже у великій мірі зужита в боях. Запасний полк, наприклад, не мав навіть зброї для всіх своїх вояків. Але німецький командир дивізії, для якого німецький вояк був синонімом „доброго вояка" зробив усе можливе, щоб задержати їх в рядах дивізії. А це означало, що 2.500 українських вояків має віддати свою зброю і перейти до робочих сотень. І цю зброю мали перебрати вояки, які ніколи не боролися в наземних боях, але мали зате в собі „німецьку кров".
Було ясно, що виконати цей плян, значило погодитися на парадоксальну ситуацію під кінець війни, яка закінчиться повним недовірям українського війська до німецького командира. Після довгих переговорів, командир дивізії ген. Фрайтаґ, закинув свою ідею і вирішив, що німецькі вояки мусять перейти перед включенням до дивізії піхотний вишкіл. Але запасний полк був у повному стані і міг прийняти тільки 1.500 вояків понад норму; решту розділено по різних відділах дивізії.
Хто з тих вояків бав якунебудь спеціяльність, як пр. телефоністи, радіо-оператори, техніки, шпитальна обслуга, були зразу призначені до різних одиниць. Але ніхто не знав, що зробити з іншими, після закінчення ними піхотинського вишколу. Командири полків не мали однієї думки про це питання. Командир 29-го полку відкинув проект приділу тих вояків до його полку, його піддержав шеф штабу дивізії. Зате командир 30-го полку бажав, щоб німецьких вояків приділили йому якнайскоріше. Вкоротці 30-ий полк дістав велике число німецьких вояків, з яких утворено третій батальйон полку. В тому часі й інші полки зорганізували свої треті батальйони. Ген. Фрайтаґ мав ще іншу ідею: створити в полках четверті курені зложені з самих німців. Але плян виявився нереальним, через надзвичайні організаційні труднощі, недостачу бойових матеріялів і теж тому, що з'єднання перебували переважно в першій боєвій лінії.
Закінчення війни не дало можливости розв'язати те питання. Тільки 30-ий полк створив третій батальйон з німецьких вояків. Решта летунського персоналу залишилася в запасному полку та в інших частинах дивізії як резерва аж до капітуляції Німеччини. Ця розв'язка була корисна, бо остаточно усунено всякі можливі тертя під кінець війни між українцями і німцями у 1 УД.
В міжчасі, виконуючи вищі накази армії та дивізії, з'єднання почали гарячково розбудовувати нові позиції у запіллі. Ці праці вимагали великого числа людей, і тому деяку кількість вояків з запасного полка перекинено до робітничих куренів. Цей плян затвердив теж командир Української Національної Армії ген. Павло Шандрук. Це рішення мало на меті не зменшити кількість вояків, а в даній ситуації і з тактичних причин, була вимога негайної зміни рушниці на лопату. Але і це рішення не було зреалізоване з причини недостачі приладів до праці.
Постачання дивізії було нормальне, дякуючи докладному виповнюванню своїх обов'язків відповідними одиницями. На цілому фронті дивізії зорганізовано точки постачання, а що дивізія прибула на фронт з великими припасами, була найкраще забезпеченою одиницею фронтового сектора, і тим викликувала зависть своїх сусідів. Пізніше однак була змушена відступити частину своїх припасів німецьким одиницям.
В половині квітня, 1 УД перейшла у розпорядження ген. Валька, командира 6 панцерної армії, а від нього до 3 корпусу, під команду ген. Гюллє. В такий спосіб дивізія стала правим крилом 6 панцерної армії займаючи додаткові позиції, які сягали до Фельдбаху, включно до дороги і залізничого шляху, які ведуть зі заходу на схід. Там дивізія мала завдання боронити дві критичні точки: з правого свого крила замок Гляйхенберґ і другу, стратегічно більш важливу, біля Фельдбаху.
Рис. Орест Слупчинський
Продовж цього часу фронт був стабільний і з'єднання дивізії з успіхом вдержували свої позиції на лінії 20-тьох кілометрів. Постачання діяло без закиду і харчування було достатнє, аж до останніх днів. Зате достава боєприпасів недописувала. Катастрофальним було постачання стрілива, особливо для артилерії і важкої зброї. Дивізія, яка в перших часах мала великі припаси стрілива, мусіла поділитися ними з іншими дивізіями, послаблюючи в такий спосіб свої бойові спроможности. В дні капітуляції в дивізії було 10-15 стрілен на гармату. Мимо цього, 1 УД була найкраще заосмотрена з усіх одиниць 6 панцерної армії. Відділ постачання дивізії виконував знаменито свої завдання.
В квітні прибув до дивізії ген. Шандрук, який став президентом Українського Національного Комітету і командиром Української Національної Армії. В товаристві ген. Шандрука прибули д-р Вехтер, полк. Бізанц і д-р Арльт. Ген. Шандрук мав відзнаки з тризубом, і такі національні символи почали носити усі вояки дивізії. Всюди приймали нового командира дуже сердечно, а він цікавився живо усіми
__________________________________________________________________________
Зразок відзнаки з тризубом
(на шапку) введеної до 1 УД УНА генералом П. Шандруком.
____________________________________________________________
проблемами дивізії, відбуваючи теж нараду з командиром дивізії і з його шефом штабу. Ген. Шандрук виявив себе при цій нагоді зразком старшини коректного і гуманного. Генерал відвідав фронтові частини, де його приймали з великим захопленням. Ці відвідини були дуже на часі, бо ворог посилав свою психологічну кампанію, щоб пропаґандивними кличами розкласти вояків дивізії. У своїх промовах генерал звертав увагу на вояцьку присягу і честь, і на час, який вимагав саме тепер сповнити чесно вояцькі завдання. Приявність генерала в українському однострої, з національними відзнаками, викликала велике захоплення серед вояків дивізії. Після кількох днів відвідин генерал переїхав до запасного полку, де й залишився із своїм штабом.
В днях 2 і 3 травня 1945 усіх командирів дивізій із шефами штабів і адьютантами викликав на нараду командир 6 панцерної армії. Предсідник ген. Бальк висловив своє вдоволення з бойових дій дивізії, та прохав передати його слова воякам дивізії. Опісля передав пляни майбутніх операцій, пропонуючи скріпити діяльність розвідчих відділів на далеку віддаль, та провадити розвідку і бойові дії поза лініями ворога, та нищити відводи противника. В тих діях мали взяти участь найкращі українські відділи, з найбільш боєвими старшинами. Ген. Бальк подав теж до відома, що постачання є запевнене на довший час і що в біля-фронтових магазинах є подостатком стрілива. Приявні не могли сприйняти такої аналізи ситуації і висловлювали щиро своє недовір'я до слів генерала. Все таки повернули до своїх одиниць у кращому настрої.
В тому часі на правому крилі фронту дивізії почалося нове перегрупування, і сусідом дивізії стала 16 дивізія СС „Райхсфюрер". Тоді теж з'єднання західніх альянтів увійшли на територію Австрії з заходу, північного заходу і з півдня*).
6 травня відбулася нарада дивізій з командиром 3 панцерного корпусу, на якій наказом корпусу наступного дня (7-го травня) цілий фронт мав відв'язатися від ворога, залишити усі споруди і припаси, та старатися увійти на терени, зайняті західніми альянтами. 7-го травня мали бути відтягнені усі одиниці 3-го панцерного корпусу, а 1 УД мала почати відворот 8-го травня, тобто 24 години пізніше, коли останні німецькі відділи осягнуть височину дивізії. У дальших нарадах обговорено технічні подробиці. По полудні 6-го травня командира дивізії разом з іншими командирами покликали до команди 6-ої панцерної армії, де ген. Бальк повідомив, що в наступних днях буде проголошена капітуляція Німеччини без умов, і що цілий фронт мас поспішним маршем податися на захід.
Для 1 УД призначено напрям і терен Фєлькермаркту.
____________________
*) Ці з"єднання належали до 1-шої французької армії, яка посувалася вздовж швайцарського кордону, 7-ої американської армії, яка маршувала з півночі (Мюнхен) в напрямі Іннсбруку, 3-ої американської армії, яка посувалася в напрямі Відня, та 8-ої бритийської армії з Італії на Леобен.
Немає коментарів:
Дописати коментар