Д-р К. Матвієнко
15 березня 1939 р. перший Український Сойм проголосив на Закарпатті свою незалежну державу — Карпатську Україну. Разом з проголошенням незалежности був затверджений синьо- жовтий прапор, державний герб і всеукраїнський державний національний гимн. Своїм проголошенням Карпатська Україна психологічно і духово з'єднувалась із своїм матірнім пнем — з Наддніпрянською Україною і всіма іншими українськими землями. Затверджено також республіканський устрій. Першим президентом, як відомо, було обрано відомого педагога і громадського діяча о. д-ра Августина Волошина. Але ще того самого дня мадяри, маючи підтримку Гітлера, повели наступ на Карпатську Україну. Проти навали добре озброєної мадярської армії виступили карпатські січовики. На оборону Карпатської України уряд мав приблизно 5.000 вишколених січовиків. Всі вони були добровільно вписані до військових реєстрів і походили зо всіх українських етнографічних земель. Це була дійсно стопроцентово Соборна Карпатська Січ. Відданість і глибока любов до свого народу панували в душах січовиків. А у військових рядах царили пошана, послух і сувора дисципліна. І от ця горстка, порівнюючи з 40 тисячною мадярською армією, з великим ентузіязмом кинулась в бій за Україну. Це, дійсно, була велика жертвенність, що межувала із самопосвятою.
Карпатські січовики виступили під проводом досвідчених і загартованих в боях старшин. До них належали: полковник С. Єфремів, полк. Філонович, св. п. полк. Гузар (поляг смертю хоробрих), св. п. поручник (пізніше генерал) Роман Шухевич, сотник д-р Сулятицький, ст. десятник Фіялковський й інші. Почався нерівний бій, що нагадував Крути. Без літаків, без гармат, без важких кулеметів 15 і 16 березня 1939 р. наші січовики стримували наступ великої добре озброєної мадярської армії. В нерівнім бою багато безіменних героїв полягли на Копанських полях. Ворожий наступ на деякий час був стриманий і всі установи та адміністрація мали час на евакуацію. Отже карпатські січовики на 100% виконали свій обов'язок супроти нації і Рідного Краю.
Разом з січовиками з великим ентузіязмом пішла на оборону Рідного Краю молодь середніх шкіл на Закарпатті. Особливо відзначились в перших боях з мадярами учні державної Учительської Семінарії в Севлюші, що віддалений приблизно на 2 км. від мадярського кордону. Ці вихованці свого президента (о. д-р Волошин був довший час директором учительської семінарії) наспіх розібрали привезену з Хусту зброю і з молодечою відвагою кинулись в бій за волю Рідного Краю. В перших боях з ворогом відзначився проф. Яків Голота і учень 4-ої кляси семінарії Козарук, що поляг смертю хоробрих під Севлюшем.
Перед куди більшими силами ворога в повному бойовому порядку січовики відступали в напрямі до Хусту. Після окупації Хусту частина їх залишилась в місцевих лісах і довший час провадила партизанську війну з окупантом.
Понад 250 осіб під проводом полк. Філоновича і сотника д-ра Сулятицького відступали в напрямі до Румунії. Цій групі вдалося перейти р. Тису і зупинитись на румунській території. Але вона перебула там лише одну ніч. Другого дня, з наказу румунського старшини наших Січовиків повернули назад до рук мадярських загонів і гонведів. Відправлено їх до Великого Бичкова і приміщено у спортовій залі горожанської школи. Почалися допити у супроводі жахливих побоїв.
Автора цих рядків, колишнього вчителя Севлюшської Учительської Семінарії під час нелегального переходу до Румунії заарештовано і також відведено до Великого Бичкова, де приміщено разом із Січовиками. Отже прийшлось бути наочним свідком і пережити всі фізичні тортури і моральні знущання від мадярських садистів.
Почалися криваві допити. Вороги хотіли довідатись про організаторів Січі. Але ніхто нікого не видавав і садисти мали свою улюблену працю.
Пізніше через м-ко Криву відвезли нас вглиб Мадярщини до м-ка Варю-Лапоша недалеко від Нідерльгази. Ще майже цілий місяць брудні, напівголодні і побиті перебували ми у Варю-Лапоші. На початку травня всі українці із західніх земель від'їхали під конвоєм до Сяноку. Доля їх не відома. Всі наддніпрянці від'їхали до Німеччини до замку Гартенштайн (90 км. від Відня).
Так скінчилась Карпатська епопея, що в обороні Срібної Землі об'єднала не тільки вояків з усіх наших етнографічних земель, але також усе наше свідоме населення Карпатської України.
Дух карпатських Січовиків, що полягли за волю України, живе і передається нащадкам. А державницький здвиг Карпатської України, хоч який короткий, став історичним прецедентом, як наявний доказ волі карпатських українців до спільної з усіма іншими українцями державної самостійности.
дякую за дійсно дуже цікаві публікації
ВідповістиВидалитиПриємно, що є кому читати і є вдячні читачі:)
ВідповістиВидалити