середа, 3 грудня 2008 р.

Заскочення у діях і тактика УПА

Юрій Тис-Крохмалюк

Заскочення ворога належить до передумов партизанської тактики. Військо УПА осягнуло високу майстерність в тому, вживаючи надзвичайно помислових засобів, щоб перед своєю акцією не викликати підозри, а з тим і підготовки ворога до оборони, або і протинаступу. Винахідливість у пристосуванні численних способів обманути ворога, зберегти тайну і маскувати доцільно свої наміри, належить до особливостей тактики УПА. Наче фантастичні оповідання читається звіти і реляції з боїв УПА, спомини і описи та студії ворожих старшин, з подивом читаємо про бої, яких перемоги завдячує УПА не тільки бойовості своїх стрільців і старшин, але в неменшій мірі заскоченню ворога.

Згадаю тільки декілька таких засобів:

В одній місцевості польські червоні війська сподівалися наступу УПА. Одного разу польські стежі донесли, що лісом іде велика кількість війська. Старшини потвердили те саме, бо над віттям дерев підносилася курява; лісовою дорогою маршувала щонайменше одна сотня УПА. Поляки змінили негайно позиції і приспособилися до оборони від сторони, де дорога входить у село. Тимчасом відділи УПА наскочили з трьох інших сторін і звели з заскоченими поляками переможний бій. Опісля виявилося, що куряву спричинили самі вояки УПА, замітаючи дорогу віниками на довгому відтинкові. Цей обман і спричинив розгром поляків.
В оборонних боях і у відступі з наміром відірватися від ворога, вояки УПА старалися не залишати слідів в лісі, взимі і вліті. З тим наміром вони вживали черевиків з прикріпленими підковами не з-позаду, а з-переду, прив'язували до підошв заячі лапки, тощо. Відомий загально рейд відділу УПА через Львів в одностроях червоної армії, або бойове ладнання відділів в одному терені, а справжнє на задах ворога. Усі ці засоби зрозумілі у партизанській тактиці, де УПА воювала відносно малими відділами. В регулярній армії такі засоби майже не вживалися, бо скрити рухи полків і дивізій просто неможливо. Все-таки один випадок з історії другої світової війни відомий: це підготовка німців до їхньої офензиви в Арденнах, що почалася 16 грудня 1944. В мілітарній літературі заскочення німцями американсько-англійських військ належить до тих випадків, які нині мають своє значення для студій на майбутнє і для розвою специфічної, цілком нової тактики великих офензив в операціях прийдешніх воєн. Опис маскувальних і оманних засобів арденської офензиви знаходимо в військових журналах, в архівах і публікованих документах, а останньо в праці майора генерального штабу швайцарського війська Шавфельберґа (АШМц 12/62).
Напереломі 1944/45 розгром Німеччини був питанням часу. Одиноким виходом, який дозволив би продовжити існування третього Райху, була тільки офензива більшого розміру, з вирішним ефектом, перехопити бойову ініціятиву у свої руки. На східньому фронті можливости до цього не було з причини великих просторів і чисельности совєтських військ. Зате на Заході, згідно з розрахунками німецького генерального штабу, можна було завдати альянтам важких ударів, а опісля перекинути звільнені дивізії на східній фронт. Не входимо тут у хід арденської офензиви та її невдачного висліду. Мова тут про саму підготовку і заскочення противника.
Першим засобом був наказ створити дві групи, призначені до сильних протинаступів, але не у відтинку, де придумано справжню офензиву. Вістки про ці протинаступи пущено в обіг наказами. Зразу сконцентровано резерви в районі Кельну, де ніякої офензиви не плянувалося. Поза тим розміщено в околиці цього міста малі штаби, радієві стації, напрямні таблиці при дорогах, квартири ітд, усе під тайними назвами і цифрами. В тому часі відбувалася замаскована концентрація військ в районі Айфля, отже в терені бойового розгортання офензиви. Ці праці належали до завдань трьох старшин, і поза ними ніхто не міг знати про заміри офензиви. У зберіганні тайни ці старшини були зобов'язані під загрозою кари смерти. З архіву Райху випозичено мапи терену під претекстом, що мається намір видати книжку у п'ятиліття наступу на Францію. Згодом круг втаємничених поширено до найближчих співробітників, старшин генерального штабу, Командири дивізій були повідомлені про офензиву аж у грудні. Відмаскування наступу дозволено для війська увечорі перед початком офензиви.
Заборонено теж телефонічні розмови про підготовку, як теж пересилання будь-яких листів летунською поштою. Усі накази і листування відбувалися тільки старшинами-ордонансами. Мапи для відділів вище батальйону лежали запечатані в головній команді і їх видано на кілька днів перед офензивою. Псевда для акцій мали різні назви: інкаше звалася офензива для рівня військових груп, інакше між арміями і їхній переписці з головним командуванням. Поза тим назви мінялися, що два тижні. Визначений день наступу звався завжди „день X". Попередні дні відповідно до цього мали означення „Х-2", „Х-3", тощо. Тепер уведено назву будь-якої букви азбуки, пр. К. Тоді два дні перед наступом означалося як Ї, пять днів як 3, тощо. Громаджені в лісах району Айфеля війська треба було охоронити перед ворожою розвідкою. Зосібна звернено увагу на перебіжчиків і вояків численних стеж, які могли попасти у полон. Тому виселено з околиці усіх „фольксдойтшів" як непевний елемент, а на два тижні перед початком офензиви припинено діяльність стеж.
Марші і залізничні транспорти відбувалися тільки сумерком і ніччю. Сліди моторових возів на дорогах поза шосами постійно затирано, при дорогах не було ніяких напрямних знаків, завдання скерувати рух у належних напрямах виконували призначені до цього старшини. У випадкових позиціях особливо звернено увагу та забезпечення проти летунства. Вишкіл відбувався малими відділами не більше сотні, не можна було вживати назв при вишколі, які натякали б на плановану акцію. Отже вишкіл до наступу звався вишколом до протинаступу, ітп. Відділи розміщено в лісах, а коли годі було обійтися без вогню, приділено до відділів деревне вугілля, яке не дає диму. Розбудова доріг і усування перепон з минулих боїв, які годі було закрити перед летунською розвідкою, відбувалися теж інтенсивно і на інших відтинках західнього фронту. Вояки панцерних відділів одягнено в однострої піхотинців. В останню ніч перед наступом усі відділи зайняли свої вихідні позиції, виконуючи марші і стрибки до 50 км. уперед. Легка артилерія і довози амуніції відбулися кінним запрягом, особливо на останньому відтинку фронту. Щоб ворог не чув зайвого гамору, кінські копита обв'язано соломою. Там, де гук моторів був загальний, прикрито його низько літаючими літаками. Офензива почалася у запляновану годину і вповні заскочила американців. У висліді втрати альянтів були поважні, нарахували к. 100.000 люда. Все ж німецький наступ не вдався: недоставало пального і стрілива.
Нема сумніву, що згідно з джерелами і згаданою статтею, до початкового успіху німців і до заскочення причинилися самі американці. Німці почали офензиву в районі стику американських і англійських військ. Американська розвідка мала різні підозрілі дані про приготування німців: великий рух на залізницях, вістки від перебіжчиків про концентрацію німецьких військ у лісах, про сильні панцерні з'єднання, тощо. Але ніяких наслідків ці вістки не дали. Айзенгавер був переконаний, що німці не рішаться починати офензиву взимі й у важкому гористому і лісистому терені Арден, а Монтґомері не вірив, що німці взагалі здібні до більшої акції. А все ж для цієї офензиви німці сконцентрували 20 дивізій, найбільшу кількість війська, якої не вжили досі в ніякій точці тяжости впродовж цілої війни. Отже початкові успіхи німців і великі втрати альянтів належить приписати двом фактам: 1. заскоченню, яке німці зорганізували у таких розмірах і з таким успіхом перший раз в історії воєн, 2. впертість альянтів, чи їхнього головного командування у фальшивій думці про неспроможність німців до офензивної дії.
До цих міркувань швайцарського автора й іншої літератури, можемо додати таке з української точки бачення: Як відомо з історії боїв УПА, німці довгий час не розуміли тактики УПА і падали жертвою несподіваних наскоків і бойових заскочень. Відношення втрат німців до вояків УПА було у тих перших роках неспівмірно високе на некористь німців. Щойно акції Пріцмана виказали, що німці вспіли за два роки зорієнтуватися у новій партизанській тактиці УПА і пристосувати її в боях.
Нема сумніву, що звіти з терену боїв з УПА подавано до відома головного командування збройними силами Німеччини і там підлягали докладним студіям. Можливо, що ці праці збереглися до наших днів по архівах, а з тим і висновки мілітарного характеру. Німці відомі з особливої докладности дослідів і примінення висновків в інших ділянках. Так і тут досвід з УПА і студії над українською повстанською тактикою переводили не тільки совєтські штаби, але теж і німецькі. До таких дивно схожих засобів партизанської тактики УПА і німецьких засобів перед офензивою в Арденнах, належить маскування назв відділів і постійна їх зміна, пересилка вісток штафетами, усування напрямкових таблиць, тощо. Замітно теж, що диверсійна група Скорзені, відомого старшини, який визволив Муссоліні з в'язниці, вжила давнього засобу УПА. В запіллі американців, диверсійна група змінювала напрямкові таблиці при дорогах на інші, або звертала їх так, що вони вказували інший напрям. Не маємо доказів на це, що таких задум не є винаходом Скорзені. Всетаки ближчою є думка, що диверсійні німецькі групи покористувалися досвідом, зібраним з боїв із УПА, а з тим і тактики, яку УПА вживала від 1942 року. І цей досвід німецьке командування достосувало до офензивних дій регулярних військ. Підтвердженням цієї думки може бути факт, що німці створили школу для партизанської війни, в якій покористувалися матеріялами з тактики УПА.

Немає коментарів:

Дописати коментар