Перший Український Курінь Орловського Ґарнізону

Е. X.
сотник армії УНР

Ніде не прийшлось мені зустріти якоїсь згадки, як під час визвольних змагань, так і після них про український курінь Орловського ґарнізону. Як один з організаторів його, вважаю за потрібне написати про формування куреня, щоб цим дописом залишити пам'ятку по ньому, як тому, що був першим українським; куренем зформованим по революції.
Революція захопила мене в батальйоні для „особого призначення" 203 запасного полку, розташованого в м. Орлі. Батальйон містився в околицях Орла над річкою Окою за П'ятницькою Слободою.
Вояки мешкали в дерев'яних бараках, а старшини в дерев'яних старшинських шатрах, обкладених на зиму дерниною, а для огрівання були поставлені чугунні пічечки на опал вугіллям.
Орловський гарнізон складався з 4 запасових полків та гарматньої бриґади, що разом виносило коло 36,000 вояків, в тому коло 7,000 вояків української національности.
На другий тиждень після революції запросив нас до себе провізор санітарної складниці Орловського ґарнізону Микола Лютий (який в 1930 р. помер в м. Холмі, де і похований на цвинтарі біля Холмського собору). Крім мене прийшли сот. Синиця, пор. Ж. Гасаненко, пор. Тищенко, хор. І. Яценко та однорічник Павловський (останній був підвищений Керенським у прапорщики та займав пост команданта при Центральній Раді).
На цій нараді постановили нав'язати зв'язки з вояками-українцями, які знаходились в частинах, розташованих в м. Орлі, повести відповідну агітацію та почати явочним порядком, формувати при моєму батальйоні перший український курінь Орловського ґарнізону. На це формування я з Лютим заручились згодою командира ґарнізону генерала Конрова та команданта м. Орла полковника Щеглова.
На третій день після наради були надруковані летючки та розіслані по полках зв'язковими, які ті летючки роздали в своїх частинах воякам-українцям та розвісили у сотнях своїх частин. На п'ятий день після того був зформовании курінь в складі 1009 старшин, підстаршин та бійців, в тому числі 3 білорусинів. Більшість була підстаршинського складу, а то завдяки тому, що українці здебільша старались перейти службу в учбових командах.
До куреня зголосились переважно національно свідомі вояки.
В той час, як в рядах російської армії панував повний розклад і солдати цілими днями вештались по вулицях міста, вояки українського куреня щоденно регулярно відбували військові вправи і їх не було видно на вулицях. Вояки куреня були здисциплінованими та їх можна було відразу пізнати по блакитно-жовтих стрічках, якими були обшиті обвідки їхніх шапок („безкозирок"). Своїми здисциплінованими вояками курінь служив за зразок і за погрозу для всього Орловського ґарнізону, бо досить було будь-котрому з командирів полку, коли на нього насідала розполітикована маса, покликатись на те, що він викличе український курінь для заведення в полку порядку, то вояки заспокоювались та чимскорше відходили до своїх приміщень.
Курінь був умундурований, як кадрова частина мирного часу, а то завдяки тому, що я особисто їздив по полках та збирав найкраще обмундурування для бійців свого куреня.
Прийшов час, що треба було вибирати делегатів на Перший військовий з'їзд. Від Орловського Гарнізону був вибраний я та однорічник Павловський.
Після закінчення військового з'їзду полковник інженерних військ Пількевич просив мене, щоб я залишився на деякий час при Генеральному Секретаріаті та виїхав на 13 травня до Чернігова, де перевів би формування „явочним порядком" 2 полку ім. Петра Дорошенка. Попередив мене, що на залізничних стаціях уже тиждень як висять про те оголошення. Зформований полк 28 травня був завантажений на пароплави та вивезений до Києва, а я вернувся до Орла до свого куреня.
3-го червня одержав я телеграму з мобілізаційного уряду в Петербурзі, де наказано мені 5-го червня завантажитись з куренем на стації Орел та вирушити на відтинок Українського фронту до 10-го запасового полку в Шляхтинцях.
5-го червня перед вимаршем з кошар відправлено Молебень і водночас посвячено прапор, який вручили куреневі українці, замешкалі в Орлі та українські селяни, які замешкали в селі за 12 кілометрів від Орла. Селяни приїхали в українських народних строях та відпровадили курінь до завантаження в потяг на двірець.
Після заладування куреня потяг вирушив в напрямку на Брянськ. Всі наші домагання, щоби наш потяг направлено через Київ, не увінчались успіхом і курінь мусів їхати шляхом на Брянськ, Гомель, Коростень та Шепетівка. На двірці Шепетівка дано сиґнал до від'їзду потягу на Збараж, як тут же затримано потяг, а командант двірця Шепетівка повідомив мене, що якраз дістав розпорядження зі Штабу Західнього фронту скерувати наш курінь до Вінниці в розпорядження командира 15-го рекрутського запасового полку, бо на фронті почався відворот наших частин. Як тільки курінь приїхав до Вінниці, я зголосився до командира 15 рекрутського полку, який містився навпроти залізничного двірця та був розташований в польових шатрах. Я для свого куреня зайняв проти двірця новозбудований збіжевий магазин, який був ще без дверей. Курінь вигідно розмістився в магазині, провізорично закривши дверні отвори.
Через тиждень після приїзду до Вінниці почали прибувати туди маршові сотні, зформовані з українців в різних місцях російської держави, включно з Сибіром. Як пригадую собі, було зібралось до нашого від'їзду 39 сотень.