Стаття із 1961 року, але деякі моменти її заставляють задуматися і сьогодні.
Енріке Мартінез-Кодо
Енріке Мартінез-Кодо — це визначний журналіст Латинської Америки, відомий в нашому громадянстві з численних статтей на теми східної Європи, зокрема про Україну. В Аргентині редагував офіційний журнал для війська і від довшого часу є технічним редактором журналу „Укранія Лібре". Був також співробітником американського офіціоза для високих військових шкіл „Мілітері Ревю", де помістив свою працю про УПА. Цю статтю автор підготував спеціяльно для „Вістей Комбатанта".
Американські збройні сили зараховують до своїх регулярних формацій різні з'єднання спеціальних завдань, призначені в противенстві до мілітарних традицій не до тих цілей, які мають ще й нині регулярні війська. Вояки тих з'єднань, усі добровольці, гордяться своїми відзнаками на рукавах і бойовим ножем, перехрещеним двома стрілками і поясненням "De Opresso Liber" (Звільнити від гніту). Всупереч згаданій регламентарній традиції, ці вояки є прямими наслідниками нерегулярних боєвиків типу Davy Crocett, Daniel і Jim Bowie, а їхнім завданням є вишколити, зорганізувати, забезпечити постачанням і досвідченими вояками потенціяльні сили націй поневолених совєтським комунізмом, і тих, які підлягли йому. Іншими словами, ці з'єднання, яких головний центр знаходиться у Fort Bragg у північній Каролайні, мають за завдання підготовити, забезпечити і керувати повстанцями та підпільними рухами, які будуть формуватися в підпіллі комуністичного фронту.
Під безпосереднім контролем Центру психологічної війни і шефа департаменту психологічної війни у Пентаґоні ці спеціальні військові сили, що мають „Звільнити від гніту" отримують різніродні інструкції і завдання, від можливо найтихішої ліквідації ворожого вартового, до способу приготувати гадюку на сніданок, від метод, як застосувати здобуті військові матеріали і зброю, як проводити саботажі і напади, як застосовувати всі можливі засоби транспорту, до виробництва зброї в усяких умовах і до здобуття належної інформації про ворога. Вояки можуть пристосуватися до будь-якої країни, мови, кліматичних умов, терену і харчів; тобто, вони мають найбільш можливі фізичні і тактичні умови пережити труднощі, які без сумніву стрінуть у своїх операційних зонах.
Нині існує багато центрів формування і базувань тих з'єднань; поза базовим центром в Fort Bragg є ще подібні на японському острові Окінава, в зоні Панамського Каналу і в західній Німеччині (10-та група Спеціальних збройних сил).
Організація. Організація має на увазі особливу гнучкість, яка дозволяє якнайкраще виконати свої завдання. Засадничо група спеціальних сил організується клітинами, утвореними із груп ретельно вишколених і досвідчених, а кожна з них може діяти незалежно. Щоб діяти у більших розмірах, найменша одиниця є здатною організувати повстанські з'єднання, набагато численніші від себе. Базовою одиницею є гурт — "team" ФА (Ф — означає бойову одиницю, А — ступінь її важливості). „Тім" ФА є готовий включитися в означену зону і зорганізувати там полк повстанців силою 1.500 осіб. „Тім" ФА складається із: шефа-капітана; шефа операцій поручника; підстаршини, що командує „тімом" і може виконати сам завдання кожного із своїх вояків; 4 підстаршин інструкторів, двох спеців від важкої зброї і двох від легкої. Вони знають докладно не тільки власну зброю, але теж усі типи зброї ворога; 4 специ вибухових матеріалів і хімічних речовин, власних і ворожих; 2 підстаршини зв'язку, спеців від радіостанцій. Вони вивчені теж конструювати апарати в найгірших умовах; 1 підстаршина-санітар, вишколений теж у запобіжних засобах медицини, фармакології і в несподіваних хірургічних забігах. „Тім" ФА має автоматичні карабіни, легкі скоростріли, кріси для спеціально вишколених стрільців (з оптичними інструментами), ракетниці, радіо і хірургічні матеріали. Крім того, механічні знаряддя, вибухові матеріали, тощо.
„Тім" ФБ має за завдання організувати теренові з'єднання повстанських сил, які вже утворені при допомозі ФА. Його завдання в суті речі не різниться від завдань попереднього „тіму", поза координацією підвладних екіп. Його склад такий: шеф, переважно в ранзі майора; шеф штабу-капітан; 4 старшин — переважно поручників-шефів класичних секцій штабу: С1 — персональний, С2 — розвідка, СЗ — дія, С4 — постачання; 4 підстаршин ад"ютантів старшин штабу. Далі 2 підстаршин, командувач і його заступник; 1 підстаршина, шеф команди радистів; 4 радіооператори; 1 підстаршина зв'язку; 4 підстаршини для вибухових дій; 1 підстаршина санітет; 1 підстаршина постачання.
Для служби таборів і вишколу ФА має групу АА (перше А означає характер адміністративний, друге важливість групи). Ці адміністративні групи не перебувають разом з Ф у час виконування їхніх завдань поза лініями фронту.
Вищою одиницею є „тім" ФЦ, що має ті самі завдання як ФБ, тільки вищої єрархії. З тієї причини шеф „тіму" є підполковником, 2 штабових старшин майорами, а інші капітанами. Ця зміна в ранґах потрібна для виконання вищих завдань, які ставлять вимоги кращих вояцьких прикмет персоналу. „Тім" ФЦ контролює два або три „тіми" ФБ і має до помочі адміністративну одиницю ФБ, щоб забезпечити приміщення і постачання під час вишколу або в період перед дією.
Найважливішою оперативною організацією є ФД, що має завдання координувати дії двох або й більше теренових повстанських організацій. Це є найвищий рівень команди спеціальних військових з'єднань, які діють поза ворожими лініями; його організація та сама, що попередніх груп, тільки старшини є ступенем вищі. Шефом є полковник, шефом штабу підполковник, і т. д. Хоч існує ще вища „команда групи спеціальних військ", але ФД практично координує найважливіші завдання тих військ.
Команда групи має тільки адміністративне завдання і ніколи не діє поза фронтовими лініями. Для виконання своїх завдань має приділену одну сотню команди і служби, відділ зв'язку і відділ постачання і ремонту парашутів.
Як бачимо з цього, спеціальні війська здатні виконати свої завдання, призначені їм найвищою командою для потреб Америки.
Причини. Чому збройні сили США вирішили організувати спеціальні війська? В першу чергу, досвід боїв УПА, литовської БДПС і польських ВІН і ВРН показали, що в глибині країв опанованих комуністами, незважаючи на совєтський терор, можуть існувати великі підпільні і повстанські рухи завжди, коли вони сповнені священними принципами свободи і незалежности. Тому тільки центри націоналістів можуть стати центрами постачання і безпеки повстанцям, з їхнім багатим досвідом, здобутим довголітньою боротьбою з московським окупантом. Далі, створення спеціальних військ у 1952 р. (хоч у той час вони вже існували, маючи інші завдання) базується без сумніву на досвіді другої світової війни і на вивченні боротьби антикомуністичних рухів в країнах окупованих і поневолених; головно на досвіді УПА, бойові частини якої зуміли відкрити собі шлях через Польщу і Чехословаччину, і прийти влітку 1949 р. до німецької зони, окупованої американцями. Таким чином вони виявили перед світом незламну волю українського народу боротися за відновлення своєї незалежности.
Далі можна зрозуміти рішення американської верхівки, коли поглянемо коротко на совєтську військову доктрину, яка подає стисло елементи, відомі як „засадничі чинники, що діють постійно і визначають долю воєн".
Ці засади повторяли часто совєтські військові лідери, такі як Жуков, Маліновський, Конєв, Васілевський і Соколовський, а вони такі:
1. Забезпечення тилів, 2. Мораль війська, 3. Чисельність і якість дивізій, 4. Озброєння, 5. Знання і відповідальність командного стану. Віднедавна совєтські військові шефи признають існування ще інших „перехідних чинників", але вищенаведені є головними. Як бачимо, на перше місце совєтські стратеги поставили забезпечення тилів. В совєтському розумінні „тили" це не тільки функції постачання, вишкіл запасу і т. д., але ціле комуністичне суспільство. Це вияснив достатньо Ворошилов, коли сказав:
„Окреслення безпеки тилів включає в собі усе, що складається на форму вияву життя і діяльности цілої системи: соціальні справи, політика, господарство, система продукції, ступінь організації робітничого класу, ідеологія, наука, мистецтво, мораль народу і інше".
Тобто, в совєтському розумінні тили, це суцільність держави, і тому існування націоналістичних рухів (буржуазні сепаратисти, капіталісти і фашисти, як кажуть росіяни) і повстанців, обезцінює СССР і її соціалістичну систему. В такий спосіб, не може бути нічого більш доцільного для наступу на базу совєтської системи і для його успіху, як допомогти до організації повстанців серед поневолених народів.
А проте історія вказує, що Захід, на жаль, втратив час і не зумів використати досвіду народів, поневолених Москвою. Логічно можна б запитати: Що сталось би, якби в 1946 році протикомуністичні рухи в Україні, Польщі, Білорусі, в балтійських краях, на Кавказі і т. д. мали таку допомогу, яку нині планують вояки формацій „Звільнити від гніту", та ще й допомогу цілого вільного світу, який у той час міг спиратися на монополію атомної зброї? Відповідь легка: тоді народи Східної Європи відвоювали б свою незалежність і свободу, комунізм втратив би всі окуповані території включно з безмірними багатствами України, які становили близько 40% потенціалу СССР. Тобто, комунізм був би зредукований до Російської ССР, одинокої автентичної російської землі. Так, рішуче ми тратили час.
Центри творення спеціальних військ "De Opresso Liber" служать рівночасно для вишколу до протидій у революційних війнах, в яких появляються комуністичні партизани, себто там, де комунізм появляється у своєму етапі мілітаризації. В цьому розумінні високі урядовці Пентаґону припускають, що США, у випадку війни, будуть доставляти зброю нерегулярним протикомуністичним відділам кожного народу. Це рішення прийшло у наслідку пропозиції президента Кеннеді Пентаґонові, у зв'язку з військовими операціями, призначеними до поборення комуністичних партизанів.
В той самий час американські збройні сили дають численні стипендії для старшин Латинської Америки, Близького і Далекого Сходу, які бажають закінчити протипартизанські курси у Fort Bragg (США) і Fort Gulick (зона Панамського Каналу).
Але чого можуть сподіватися поневолені народи? Здається, що спеціяльні війська не мають завдань, згідних з ідеалами, які причинилися до їх створення. Крім цього досьогодні не маємо ніякої вістки, яка вказувала б на те, що згадані війська можна вжити в часі „холодної війни". Їх резервують тільки на випадки „гарячої війни". Випадок з Угорщиною, де в 1956 році розгорілася революція, отже в часі, коли спеціальні війська існували вже чотири роки, виявив велику хиткість і вагання вжити ці війська, і в цьому бачимо велику помилку західної стратегії. Бо резервувати "De Oppresso Liber" тільки у відповідь на ситуації, створені комунізмом, означає відібрати їм засадничу їхню ціху: ініціативу. В дійсності, якщо спеціальні війська дозволять перехопити ініціативу комуністичній підривній акції і обмежать себе до гашення джерел вогню у час, коли він уже палає, тоді рискують стати пожежниками, які завжди прибувають запізно на місце пожежі.
Тому можемо сказати, що поневолені народи не повинні нині віддаватись оманам щодо негайної допомоги з боку спеціальних американських військ. А проте, саме існування тих військ може бути іскоркою надії в світі тіней, які налягають на ці народи від довгого часу.
Тепер американські чинники, відповідальні за цю ділянку, зберігають в таємниці плани щодо поневолених народів. Але було б невибачливою помилкою західної стратегії, — повторюємо, — коли б ці чинники не використали існування націоналістичних рухів, які боряться проти московської окупації, і мають за собою великий досвід підпільної боротьби. Німці, захопивши 1941 року краї СССР, недооцінювали і гидували допомогою, яку їм могли надати поневолені народи, а коли усвідомили свою помилку, було вже запізно. Що гірше, внаслідок жорстокої поведінки німецьких катів, народні маси обернулися проти них, організуючи активний збройний спротив, в якому УПА була найпотужнішою силою.
У зв'язку з цим, доцільно пригадати слова „залізного канцлера" Бісмарка, який сказав: „Тільки безумні відкидають чужий досвід ..." Чи західні політики є безумцями 20-го століття?
(Переклад з іспанської)
Енріке Мартінез-Кодо
Енріке Мартінез-Кодо — це визначний журналіст Латинської Америки, відомий в нашому громадянстві з численних статтей на теми східної Європи, зокрема про Україну. В Аргентині редагував офіційний журнал для війська і від довшого часу є технічним редактором журналу „Укранія Лібре". Був також співробітником американського офіціоза для високих військових шкіл „Мілітері Ревю", де помістив свою працю про УПА. Цю статтю автор підготував спеціяльно для „Вістей Комбатанта".
Американські збройні сили зараховують до своїх регулярних формацій різні з'єднання спеціальних завдань, призначені в противенстві до мілітарних традицій не до тих цілей, які мають ще й нині регулярні війська. Вояки тих з'єднань, усі добровольці, гордяться своїми відзнаками на рукавах і бойовим ножем, перехрещеним двома стрілками і поясненням "De Opresso Liber" (Звільнити від гніту). Всупереч згаданій регламентарній традиції, ці вояки є прямими наслідниками нерегулярних боєвиків типу Davy Crocett, Daniel і Jim Bowie, а їхнім завданням є вишколити, зорганізувати, забезпечити постачанням і досвідченими вояками потенціяльні сили націй поневолених совєтським комунізмом, і тих, які підлягли йому. Іншими словами, ці з'єднання, яких головний центр знаходиться у Fort Bragg у північній Каролайні, мають за завдання підготовити, забезпечити і керувати повстанцями та підпільними рухами, які будуть формуватися в підпіллі комуністичного фронту.
Під безпосереднім контролем Центру психологічної війни і шефа департаменту психологічної війни у Пентаґоні ці спеціальні військові сили, що мають „Звільнити від гніту" отримують різніродні інструкції і завдання, від можливо найтихішої ліквідації ворожого вартового, до способу приготувати гадюку на сніданок, від метод, як застосувати здобуті військові матеріали і зброю, як проводити саботажі і напади, як застосовувати всі можливі засоби транспорту, до виробництва зброї в усяких умовах і до здобуття належної інформації про ворога. Вояки можуть пристосуватися до будь-якої країни, мови, кліматичних умов, терену і харчів; тобто, вони мають найбільш можливі фізичні і тактичні умови пережити труднощі, які без сумніву стрінуть у своїх операційних зонах.
Нині існує багато центрів формування і базувань тих з'єднань; поза базовим центром в Fort Bragg є ще подібні на японському острові Окінава, в зоні Панамського Каналу і в західній Німеччині (10-та група Спеціальних збройних сил).
Організація. Організація має на увазі особливу гнучкість, яка дозволяє якнайкраще виконати свої завдання. Засадничо група спеціальних сил організується клітинами, утвореними із груп ретельно вишколених і досвідчених, а кожна з них може діяти незалежно. Щоб діяти у більших розмірах, найменша одиниця є здатною організувати повстанські з'єднання, набагато численніші від себе. Базовою одиницею є гурт — "team" ФА (Ф — означає бойову одиницю, А — ступінь її важливості). „Тім" ФА є готовий включитися в означену зону і зорганізувати там полк повстанців силою 1.500 осіб. „Тім" ФА складається із: шефа-капітана; шефа операцій поручника; підстаршини, що командує „тімом" і може виконати сам завдання кожного із своїх вояків; 4 підстаршин інструкторів, двох спеців від важкої зброї і двох від легкої. Вони знають докладно не тільки власну зброю, але теж усі типи зброї ворога; 4 специ вибухових матеріалів і хімічних речовин, власних і ворожих; 2 підстаршини зв'язку, спеців від радіостанцій. Вони вивчені теж конструювати апарати в найгірших умовах; 1 підстаршина-санітар, вишколений теж у запобіжних засобах медицини, фармакології і в несподіваних хірургічних забігах. „Тім" ФА має автоматичні карабіни, легкі скоростріли, кріси для спеціально вишколених стрільців (з оптичними інструментами), ракетниці, радіо і хірургічні матеріали. Крім того, механічні знаряддя, вибухові матеріали, тощо.
„Тім" ФБ має за завдання організувати теренові з'єднання повстанських сил, які вже утворені при допомозі ФА. Його завдання в суті речі не різниться від завдань попереднього „тіму", поза координацією підвладних екіп. Його склад такий: шеф, переважно в ранзі майора; шеф штабу-капітан; 4 старшин — переважно поручників-шефів класичних секцій штабу: С1 — персональний, С2 — розвідка, СЗ — дія, С4 — постачання; 4 підстаршин ад"ютантів старшин штабу. Далі 2 підстаршин, командувач і його заступник; 1 підстаршина, шеф команди радистів; 4 радіооператори; 1 підстаршина зв'язку; 4 підстаршини для вибухових дій; 1 підстаршина санітет; 1 підстаршина постачання.
Для служби таборів і вишколу ФА має групу АА (перше А означає характер адміністративний, друге важливість групи). Ці адміністративні групи не перебувають разом з Ф у час виконування їхніх завдань поза лініями фронту.
Вищою одиницею є „тім" ФЦ, що має ті самі завдання як ФБ, тільки вищої єрархії. З тієї причини шеф „тіму" є підполковником, 2 штабових старшин майорами, а інші капітанами. Ця зміна в ранґах потрібна для виконання вищих завдань, які ставлять вимоги кращих вояцьких прикмет персоналу. „Тім" ФЦ контролює два або три „тіми" ФБ і має до помочі адміністративну одиницю ФБ, щоб забезпечити приміщення і постачання під час вишколу або в період перед дією.
Найважливішою оперативною організацією є ФД, що має завдання координувати дії двох або й більше теренових повстанських організацій. Це є найвищий рівень команди спеціальних військових з'єднань, які діють поза ворожими лініями; його організація та сама, що попередніх груп, тільки старшини є ступенем вищі. Шефом є полковник, шефом штабу підполковник, і т. д. Хоч існує ще вища „команда групи спеціальних військ", але ФД практично координує найважливіші завдання тих військ.
Команда групи має тільки адміністративне завдання і ніколи не діє поза фронтовими лініями. Для виконання своїх завдань має приділену одну сотню команди і служби, відділ зв'язку і відділ постачання і ремонту парашутів.
Як бачимо з цього, спеціальні війська здатні виконати свої завдання, призначені їм найвищою командою для потреб Америки.
Причини. Чому збройні сили США вирішили організувати спеціальні війська? В першу чергу, досвід боїв УПА, литовської БДПС і польських ВІН і ВРН показали, що в глибині країв опанованих комуністами, незважаючи на совєтський терор, можуть існувати великі підпільні і повстанські рухи завжди, коли вони сповнені священними принципами свободи і незалежности. Тому тільки центри націоналістів можуть стати центрами постачання і безпеки повстанцям, з їхнім багатим досвідом, здобутим довголітньою боротьбою з московським окупантом. Далі, створення спеціальних військ у 1952 р. (хоч у той час вони вже існували, маючи інші завдання) базується без сумніву на досвіді другої світової війни і на вивченні боротьби антикомуністичних рухів в країнах окупованих і поневолених; головно на досвіді УПА, бойові частини якої зуміли відкрити собі шлях через Польщу і Чехословаччину, і прийти влітку 1949 р. до німецької зони, окупованої американцями. Таким чином вони виявили перед світом незламну волю українського народу боротися за відновлення своєї незалежности.
Далі можна зрозуміти рішення американської верхівки, коли поглянемо коротко на совєтську військову доктрину, яка подає стисло елементи, відомі як „засадничі чинники, що діють постійно і визначають долю воєн".
Ці засади повторяли часто совєтські військові лідери, такі як Жуков, Маліновський, Конєв, Васілевський і Соколовський, а вони такі:
1. Забезпечення тилів, 2. Мораль війська, 3. Чисельність і якість дивізій, 4. Озброєння, 5. Знання і відповідальність командного стану. Віднедавна совєтські військові шефи признають існування ще інших „перехідних чинників", але вищенаведені є головними. Як бачимо, на перше місце совєтські стратеги поставили забезпечення тилів. В совєтському розумінні „тили" це не тільки функції постачання, вишкіл запасу і т. д., але ціле комуністичне суспільство. Це вияснив достатньо Ворошилов, коли сказав:
„Окреслення безпеки тилів включає в собі усе, що складається на форму вияву життя і діяльности цілої системи: соціальні справи, політика, господарство, система продукції, ступінь організації робітничого класу, ідеологія, наука, мистецтво, мораль народу і інше".
Тобто, в совєтському розумінні тили, це суцільність держави, і тому існування націоналістичних рухів (буржуазні сепаратисти, капіталісти і фашисти, як кажуть росіяни) і повстанців, обезцінює СССР і її соціалістичну систему. В такий спосіб, не може бути нічого більш доцільного для наступу на базу совєтської системи і для його успіху, як допомогти до організації повстанців серед поневолених народів.
А проте історія вказує, що Захід, на жаль, втратив час і не зумів використати досвіду народів, поневолених Москвою. Логічно можна б запитати: Що сталось би, якби в 1946 році протикомуністичні рухи в Україні, Польщі, Білорусі, в балтійських краях, на Кавказі і т. д. мали таку допомогу, яку нині планують вояки формацій „Звільнити від гніту", та ще й допомогу цілого вільного світу, який у той час міг спиратися на монополію атомної зброї? Відповідь легка: тоді народи Східної Європи відвоювали б свою незалежність і свободу, комунізм втратив би всі окуповані території включно з безмірними багатствами України, які становили близько 40% потенціалу СССР. Тобто, комунізм був би зредукований до Російської ССР, одинокої автентичної російської землі. Так, рішуче ми тратили час.
Що можуть очікувати поневолені народи?
Центри творення спеціальних військ "De Opresso Liber" служать рівночасно для вишколу до протидій у революційних війнах, в яких появляються комуністичні партизани, себто там, де комунізм появляється у своєму етапі мілітаризації. В цьому розумінні високі урядовці Пентаґону припускають, що США, у випадку війни, будуть доставляти зброю нерегулярним протикомуністичним відділам кожного народу. Це рішення прийшло у наслідку пропозиції президента Кеннеді Пентаґонові, у зв'язку з військовими операціями, призначеними до поборення комуністичних партизанів.
В той самий час американські збройні сили дають численні стипендії для старшин Латинської Америки, Близького і Далекого Сходу, які бажають закінчити протипартизанські курси у Fort Bragg (США) і Fort Gulick (зона Панамського Каналу).
Але чого можуть сподіватися поневолені народи? Здається, що спеціяльні війська не мають завдань, згідних з ідеалами, які причинилися до їх створення. Крім цього досьогодні не маємо ніякої вістки, яка вказувала б на те, що згадані війська можна вжити в часі „холодної війни". Їх резервують тільки на випадки „гарячої війни". Випадок з Угорщиною, де в 1956 році розгорілася революція, отже в часі, коли спеціальні війська існували вже чотири роки, виявив велику хиткість і вагання вжити ці війська, і в цьому бачимо велику помилку західної стратегії. Бо резервувати "De Oppresso Liber" тільки у відповідь на ситуації, створені комунізмом, означає відібрати їм засадничу їхню ціху: ініціативу. В дійсності, якщо спеціальні війська дозволять перехопити ініціативу комуністичній підривній акції і обмежать себе до гашення джерел вогню у час, коли він уже палає, тоді рискують стати пожежниками, які завжди прибувають запізно на місце пожежі.
Тому можемо сказати, що поневолені народи не повинні нині віддаватись оманам щодо негайної допомоги з боку спеціальних американських військ. А проте, саме існування тих військ може бути іскоркою надії в світі тіней, які налягають на ці народи від довгого часу.
Тепер американські чинники, відповідальні за цю ділянку, зберігають в таємниці плани щодо поневолених народів. Але було б невибачливою помилкою західної стратегії, — повторюємо, — коли б ці чинники не використали існування націоналістичних рухів, які боряться проти московської окупації, і мають за собою великий досвід підпільної боротьби. Німці, захопивши 1941 року краї СССР, недооцінювали і гидували допомогою, яку їм могли надати поневолені народи, а коли усвідомили свою помилку, було вже запізно. Що гірше, внаслідок жорстокої поведінки німецьких катів, народні маси обернулися проти них, організуючи активний збройний спротив, в якому УПА була найпотужнішою силою.
У зв'язку з цим, доцільно пригадати слова „залізного канцлера" Бісмарка, який сказав: „Тільки безумні відкидають чужий досвід ..." Чи західні політики є безумцями 20-го століття?
(Переклад з іспанської)
Немає коментарів:
Дописати коментар