КОМІСІЯ ДЛЯ РОЗШУКУ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНЦІВ

Документи


(Комісія Дешена)

(З першої частини звіту, ст. 245-261)

1) Воєнні злочинці в Канаді?

Їх мниме число.
Від багатьох років різні джерела, більш або менш ознайомлені з тими справами, засипують публіку необґрунтованими числами, що мали б представляти число воєнних злочинців, які ніби знайшли притулок в Канаді. Великі числа й розбіжності між ними довели до збудження загальних пристрастей і конечности проведення слідства. Крім того, сенсаційне голослівне твердження про зв'язки д-ра Менґелє з Канадою заставили уряд вияснити ту справу раз назавжди.
Комісія провела облік тверджень і заяв, які опубліковано в останніх роках про числа воєнних злочинців у Канаді. Тут зразу показалося, які непевні й сумнівні ці числа. Вистачить один приклад, щоб зілюструвати це питання. І так Сол Літман у своєму резюме перед Комісією і в звіті до генерального прокурора Р. Каплана дозволив собі подати число 3.000. Але в обох документах Літман не говорить ясно і тільки про воєнних злочинців, але про воєнних злочинців і коляборантів". А тут є більш ніж маленька різниця між воєнними злочинцями і коляборантами, бо не всі коляборанти є воєнними злочинцями. Тому Літманове число, що змішує обі групи в одну цілість, є хибне. Літман не провів такого розрізнення, і тому Комісія приймає, що в публічній опінії цифра 3,000 відноситься до воєнних злочинців і тільки до воєнних злочинців. Такий результат дали неточні вислови й до певної міри брак відповідальности за громадські заяви. Комісія уклала й упорядкувала 31 таких заяв-тверджень, що появилися в роках 1971-1986. Всі вони, немов через випадковий збіг обставин, походять з того самого джерела, а саме: від С. Візенталя. Тут завважується драматичний зріст чисел, які — якщо не в усіх, то в більшості випадків — є тільки здогадні і спекулятивні. Вони діляться в основному на дві групи: одна, що має 100 або менше імен, а друга — 1.000 або більше. Поки що Комісія не входить в те, наскільки правдиві ті числа, тільки вказує на їх великі розбіжності.
На підставі різних джерел Комісія склала список підозрілих осіб. На списку є 770 імен. Отже, загальне число є далеко менше від чисел подаваних впродовж років. Показується, що публіковані числа є бодай на 400 відсотків перебільшені, навіть якщо зігнорувати останнє твердження Візенталя про 6.000 воєнних злочинців. В додатку докладне розслідування тих випадків довело до дальшого зменшення дійсного числа воєнних злочинців.
Комісія стверджує:
а) Публічні твердження зовнішніх інтервентів з 1971-1986 років поширювали дуже перебільшені числа мнимих воєнних злочинців у Канаді.
б) Якщо навіть не брати до уваги число 6.000, яке дозволив собі Візен-
таль предложити в 1986 р., то вже тепер, ще перед детальною перевіркою головного списка, Комісії, приходиться ствердити, що опубліковані числа є бодай на 400 відсотків перебільшені.
Комісія вважає за доцільне ще перед перевіркою індивідуальних випадків, що їх має на своїм списку, розглянути загальне обвинувачення проти Дивізії „Галичина". (Ця дивізія відома під двома назвами, "Gаlісіа" — німецька назва, і „Галичина" — українська. Комісія вживає „Gаlісіа" для кращого стилістичного вислову, проте це абсолютно не означає якоїсь основної різниці.)

2) Дивізія „Галичина"

В лютому 1949 р. одною з причин недопущення іміґранта до Канади була його приналежність до Військ СС або німецького Вермахту.
В червні 1949 р. видано розпорядження (Order-іn-Соunсі1) про заборону іміграції взагалі, за винятком певних випадків, а саме: безпосередніх рідних легальних мешканців Канади; сільськогосподарських (фермерських) робітників; лісорубів; осіб з досвідом у гірничій промисловості.
В тому часі у Великій Британії жило кілька тисяч українців, що при кінці війни попали в полон. В квітні 1948 р. канадський уряд вирішив не допускати їх до Канади.
Але 31 травня 1950 р. кабінет постановив, що „українців, які тепер перебувають у Великій Британії, можна допустити до Канади, не зважаючи на їх службу в німецькій армії; одначе, їх треба спеціяльно перевірити."
5 червня 1950 р. Іміґраційний Відділ в Оттаві вислав своїм бюрам в Англії директиву кабінету від 31 травня 1950 р., додаючи, що майбутні українські іміґранти мають бути доброго здоров'я та мають мати правильні подорожні документи, при чому слід провести перевірку політичної надійности так пропонованого іміґранта, як і його родича (кревняка) в Канаді. Того самого дня міністр Іміграції і Громадянства, В. Гарріс, зложив в парляменті таку заяву:
„Коли наші війська в Італії взяли в полон Українську дивізію, тоді альянтське командування признало, що у відношенні до тої дивізії заіснували спеціяльні обставини, бо її трактовано інакше, як інших військовополонених. Дивізійники є в Англії від весни 1945 (sіс) року. Ми перевірили Дивізію як групу і готові прийняти дивізійників під умовою, що вони відповідатимуть загальним іміґраційним вимогам."
Ця заява викликала лють і глибоке обурення Канадського Жидівського Конгресу. Вже 4 липня 1950 р. президент того Конгресу вислав міністрові довгу телеграму з протестом проти його рішення. Щодо членів Дивізії він вимагав надзвичайно уважної перевірки їх політичних переконань. Внаслідок того протесту міністр Гарріс вислав іміґраційному бюрові в Лондоні окрему інструкцію стриматися зі справою дивізійників аж до дальшого розпорядження. Тим часом міністр запевнив Жидівський Конгрес: „рішення, про яке я говорив в парляменті, означає, що канадський уряд не буде відкидати іміґраційних заяв тільки з тої причини, що українці в Великій Британії служили в Дивізії „Галичина"; це не значить, що Канада буде приймати кожного дивізійника, навпаки, уряд буде дбайливо перевіряти кожну особу."
Тоді Жидівський Конгрес запропонував урядові два заприсяжні афідавіти і список 94 підозрілих членів Дивізії „Галичина". На підтвердження своїх підозрінь Конгрес не подав ніяких свідків; щобільше, при половині прізвищ не подав імен, а при транслітерації з кирилиці на латинку пороблено чимало похибок так, що було трудно зідентифікувати названі особи.
Іміґраційний Відділ зі свого боку 9 серпня 1950 р. попросив Міністерство Закордонних Справ впевнитися у Великій Британії, які вона має дані про Дивізію:
„Коли й де вона зформувалася, де і яку службу виконувала, чи брала участь в боях проти західніх альянтів, чи є докази на те, що Дивізія брала участь в винищуванні жидівського населення в Україні?"
На це Британське Міністерство закордонних Справ (Foreign Offiсе) 4 вересня 1950 р. дало таку відповідь:
„В Італії совєтська і британські комісії переслуховували членів Дивізії і ні одна з них ані тоді, ані пізніше не знайшла доказів на те, що Дивізія воювала проти західніх альянтів або була вмішана в злочини проти людства. Поведінка дивізійників від часу їх прибуття до Англії була бездоганна і вони ніколи не зраджували, що є заражені нацистською ідеологією. На підставі звітів спеціяльної місії, покликаної Міністерством Війни для перевірки членів Дивізії, стверджено, що вони зголосилися до Дивізії добровільно для боротьби з Червоною Армією з національних (в тексті: націоналістичних!) мотивів, а спонукала їх до того поведінка совєтських властей з часів першої окупації Західньої України після заключення нацистсько-совєтського пакту. Хоч комуністична пропаганда намагалася представити їх як „квіслінґів" і „воєнних злочинців", треба зазначити, що ані совєтський, ані інші уряди не подали проти членів Дивізії обвинувачення в воєнних злочинах".
Дивізія була зформована німцями влітку 1943 р. Згідно з твердженням одного автора (В. Верига), що його цитував адв. Ботюк:
Українці йшли до Дивізії „не з любови до Німеччини, але тому що вони ненавиділи комуністичну тиранію".
Влітку 1944 р. Дивізію значною мірою знищено в бою під Бродами в Західній Україні. До бою пішло 14.000 вояків, а вернулося їх 3.000. Після того Дивізію переорганізовано і весною 1945 р. вона воювала в Австрії проти Червоної Армії. В травні 1945 р. Дивізія здалася британській армії, потім перевезено Дивізію до Італії, де вона приблизно два роки перебувала в таборі в Ріміні. Весною 1947 р. Дивізію перевезено до Англії. Але перед виїздом її докладно перевірили британські власті. Згідно зі звітом комісії від 21 лютого 1947 р., в таборі в Ріміні було в тому часі 8.272 дивізійники (старшини і рядові вояки разом).
Цікаво теж зазначити, що вже раніше, — бо в серпні 1945 р., — перевіряла Дивізію совєтська комісія. В зв'язку з тим британська комісія подає:
„Єдиним наслідком тої перевірки було те, що совєтській комісії вдалося переконати деяких дивізійників, які ще сумнівалися, ніколи не вертатися додому, хоч вони там залишили родини і наражувалися на примусову репатріяцію, коли прийшло б до підписання совєтсько-італійського договору."
Висновки британської „скрінінґової" комісії такі:
Загальне враження, винесене з табору полонених дивізійників, позитивне. В таборі свобідно маяв український прапор з національним гербом тризубом, всі дивізійники творили однорідну групу, не зв'язану ані з Росією, ані з Польщею, були переконані, що не зробили нічого злого. Одне певне, вони не є і правдоподібно ніколи не були пронімецькі.
На основі тих інформацій і при відсутності інкримінаційних доказів, міністр Гарріс повідомив 15 вересня 1950 р. Жидівський Конгрес про те, що він уже затвердив подані раніше іміґраційні заяви членів Дивізії і в майбутньому буде далі розглядати такі заяви. На те 25 вересня 1950 р. президент Жидівського Конгресу, С. Бронфман, вислав міністрові довгу протестаційну ноту, заявляючи, що кожний член Дивізії повинен бути натаврований тою плямою, що її дано цілій організації СС. Цей протест залишився без наслідків. Міністри Іміграції і Закордонних Справ повідомили свої бюра в Лондоні придержуватися загальних директив, які відкривали українським дивізійникам двері до Канади.
Згідно з твердженням адв. К. Повела, який заступав Братство кол. вояків 1-ої Дивізії Української Національної Армії, в Канаді під цю пору перебуває приблизно 600 членів Дивізії „Галичина".
Твердження, що рішення канадського уряду з 1950 р. було помилкове і його треба ще раз розглянути, Комісія відкинула з таких причин:
а) Комісія не була створена на те, щоб обвинувачувати якусь одну чи кілька етнічних груп канадських громадян, вона не покликана на те, щоб „починати наново Другу світову війну".
б) Комісія не створена на те, щоб перевіряти рішення попередніх урядів.
в) Комісія не створена на те, щоб відновлювати давню ненависть між поодинокими групами, які повинні жити мирно.
г) Комісія є тільки зацікавлена в поодиноких особах, без уваги на їх етнічне походежння, якщо проти них є серйозне підозріння щодо воєнних злочинів.
ґ) Публічні дебати про Дивізію „Галичина" відкрили б двері до перевірки цілої історії внутрішніх українських взаємин, як також взаємин України з її сусідами, а це виходить поза межі визначеного часу і спроможностей Комісії.
Тут треба навести ще кілька незаперечних фактів:
Дивізія „Галичина" була зформована під назвою „14 СС Добровольча Дивізія „Галичина". Після закінчення вишколу і безпосередньо перед її відрядженням на східній фронт весною 1944 р. Дивізія дістала нову назву: „14 Ґренадерська СС Дивізія (гал. ч. 1)". Є фактом, що члени Дивізії були добровольцями і весною та восени 1943 р. зголосилися до неї головно на те, щоб воювати проти більшовиків, і ніколи не воювали проти західніх альянтів.
Під час війни і безпосередньо після її закінчення сотник Богдан Панчук, родом із Саскачевану, очолював Союз Українських-Канадських Ветеранів і Центральне Українське Допомогове Бюро в Лондоні. Він то написав 31 травня 1948 р. меморандум в справі призначення членам Дивізії постійного цивільного статусу як у Великій Британії, так і в інших країнах. В 12-ому параграфі свого меморандуму Панчук зазначує: „Згідно з загальною політикою для ненімецьких „чужинецьких" військових частин, Дивізію окреслено як Війська СС. Але того не можна мішати з правдивою німецькою формацією СС, в якій могли служити тільки „чистокровні" німці. Українській Дивізії як „чужинецькій" дозволено мати своїх священиків, а її члени не мали ніяких СС-івських позначень, а „схема й назви їхніх рангів були як у Вермахті".
Міжнародний Військовий Трибунал у Нюрнбергу не входив у такі тонкощі, він визнав усі формації СС кримінальними організаціями, підкреслюючи між іншим, що вони брали участь у винищуванні жидів. Отже, з опінією Міжнародного Військового Трибуналу, Дивізія „Галичина", як частина Військ СС, зарахована до злочинних організацій і як така підлягає осудженню. Однак, той же Трибунал зазначив, що членів СС-івських формацій можна судити тільки тоді, як вони знали, що ті організації були до злочинних дій або особисто були вмішані в злочинну діяльність. Сама приналежність до формації СС не є злочином в розумінні міжнародного права, на це мусить бути свідомість злочину або активна участь в ньому.
Щодо Дивізії „Галичина", то в 1950 р. не перед'явлено ніяких доказів про фактичну участь її членів у злочинах.
В 1984 р. Візенталь представив список 217 колишніх членів Дивізії, які, згідно з його твердженням, пережили війну, але не мешкають в Европі, отже, переховуються в Канаді. Комісія неодноразово старалася дістати від Візенталя докази на підтримку обвинувачення щодо членів Дивізії, але, незважаючи на це, тих доказів їй не подано. Візенталь представив згаданий список тодішньому головному прокуророві Р. Капланові з приміткою: Додаю список українських СС-офіцерів, які пережили війну, але не живуть в Европі. Згідно з нашими інформаціями, велике число з них має жити в Канаді.

Комісія провірила справу і ствердила, що з поданих 217 осіб:
— 187 (отже, 87 відсотків Візантелевого списка) ніколи не були в Канаді,
— 11 приїхали до Канади і тут померли,
— 2 були в Канаді, але виїхали до інших країн,
— 16 — нема безпосередніх (prima facie) доказів вини,
— 1 — не можна було взагалі відшукати.
Варто зазначити, що в 1984 р. той самий Візенталів список бюро головного прокурора переслало Королівській Канадській Кінній Поліції, яка впродовж 1984-1985 рр. вела в тій справі слідство і не знайшла ніяких інкримінаційних доказів проти 31 осіб, що мали бути в Канаді. Обидва слідства, тобто Поліції і Комісії, провадилися незалежно одне від одного, проте результати були такі самі.
Отже, очевидно, що список Візенталя з 217 іменами офіцерів Дивізії „Галичина" є цілком безвартісним і завдав канадському урядові багато непотрібної праці.
Нема також підстави денатуралізувати й депортувати членів Дивізії. Вони ніколи не скривали свого членства в Дивізії, канадські власті ще в 1950 р. знали все про Дивізію, і коли погодилися на їх приїзд до Канади, то були свідомі, кого приймають. Отже, не було тут ані фальшивих заяв, ані обману, ані затаювання істотних обставин так, що їх допущення до Канади і пізніше надання громадянства відбулося згідно з законом без ніяких нерегулярностей.
Згідно з тим, Комісія доходить до таких висновків:
а) Дивізія „Галичина" (14 Ґренадерська Дивізія СС) гал. ч. 1) не може бути обвинувачена як група.
б) Члени Дивізії „Галичина" перед приїздом до Канади перейшли індивідуальну перевірку їхньої політичної надійности.
в) Обвинувачення членів Дивізії у воєнних злочинах ніколи не були доведені, ані в 1950 р., коли їх вперше висунено, ані в 1984 р., коли їх поновлено, ані тепер, перед цією Комісією.
г) При відсутності доказів про участь дивізійників у злочинах, самого членства в Дивізії не достатньо, щоби починати судове слідство.
ґ) Не можна починати проти членів Дивізії процесу для позбавлення громадянства або депортації, тому що канадські власті докладно знали всі дотичні факти ще в 1950 р. і при допущенні їх до Канади не було ані фальшивих заяв, ані обману, ані затаєння істотних обставин.
д) У всякому випадку, із 217 офіцерів Дивізії „Галичина", що їх подав Візенталь, 187 ніколи не було в Канаді, 11 померло в Канаді, 2 залишили Канаду і виїхали до іншої країни, проти 16 нема безпосередніх доказів вини, а одного не можна було відшукати взагалі.

Переклав українською мовою В. Ф.