УКРАЇНСЬКІ КАНАДСЬКІ ВЕТЕРАНИ

Остап Сокольський

У житті кожного народу, кожної громади є особи, які своєю працьовитістю, своєю посвятою, своєю особистістю вибиваються у провід. Серед таких людей ми знайдемо багато колишніх вояків канадських збройних сил, членів Королівського Канадського Леґіону. Вони промощували, прочищали й визначали дорогу, якою після них вже було значно легше іти.

Українці Канади своєю масовою участю в канадських збройних силах — понад 10 тисяч у 1-ій світовій війні і понад 50 тисяч у 2-ій — задемонстрували, що ми не лише любимо свободу, але в її обороні готові боротися і, якщо треба, посвятити своє життя.

Українська група канадського населення, становлячи 9% населення (четверта щодо величини) у 2-ій світовій війні творила майже 13% всіх канадських збройних сил. Отже, українці відсотково дали більше вояків, ніж будь-яка інша етнічна група, включно з англо-сакською та французько-мовною.

Серед них були майбутні визначні військовики і громадські діячі. Тут слід згадати генералів-бриґадирів Осипа Романова і Степана Андруника, сотників — братів Воробців, майора Василя Кирилюка, сотників П. Смильського, М. Луцика, Святослава Фроляка, Янова, М. Капусту, оо. сотників М. Горошка, С. П. Симчича, А. І. Яремовича, паню О. Павлюк, Михайла Річарда, вже покійного майора Василя Заліщука, Ярослава Погорецького, сотника Ґ. Р. Б. Панчука, Анну Чернявську (дружину Б. Панчука), Степана Павлюка й багато інших.

Один з братів Воробців отримав високе відзначення воєнного хреста (мілітарі кросс) й був пізніше лейтенантом-губернатором провінції Саскачеван. Михайло Річард, старшина радіокомунікації морської фльоти, та сот. Янів заснували український ескадрон канадських кадетів-літунів при Українському відділі Королівського Канадського Леґіону в  Торонто.

Скромний майор В. Заліщук був співосновником української літунської школи в Ошаві, випускники якої здобули собі славу й признання. Про них навіть згадав польський амбасадор, виступаючи в канадському уряді, що ці українські літуни готовляться скидати бомби на Варшаву, а знаючи, "як вони цільно скидали вінки на могили у Зелені Свята — я побоявся б їх". А В. Заліщук у своїй скромності при одному відзначенні сказав: "Я не зробив нічого такого, чого не зробив би був інший українець, будучи на моєму місці".

Одначе серед усіх них на окреме місце заслоговують сот. Богдан Панчук і Степан Павлюк. Перший здобув розголос своєю роботою у багатьох українських організаціях майже по цілому світі, а другий своєю послідовністю, очолюючи відділ ч. 360 Леґіону в Торонто, добився надзвичайних успіхів. Отож зупинімося на успіхах цього відділу, бо вони є безпосередньо пов'язані з особою Ст. Павлюка.

УКРАЇНСЬКИЙ  ВІДДІЛ  Ч. 360

Відділ ч. 360 в Торонто засновано 21 жовтня 1945 р. Тоді то Товариство Воєнних Ветеранів, Відділ ч. 1 в Торонто (тепер знане під назвою "Української Стрілецької Громади") вибрало управу і звернулося до Провінційної Команди Королівського Канадського Леґіону прийняти їх в членство та попросило про "чартер" під ім'ям "Українські Канадські Ветерани (Онтаріо), Відділ 360". (Це ім'я було згодом змінене на "Українській відділ ч. 360".)

До першої екзекутиви входили: Василь Гультай — президент, Степан Павлюк — перший заступник, Михайло Ричард — другий заступник, Василь Попович — секретар, Северин Віндик — почесний скарбник, Теодор Золотуха — скарбник, Степан Конобій — предсідник зборів, Федір Тернавий — сержант.

Незабаром В. Гультай зрезиґнував й головою став Степан Павлюк й головою залишився на наступних 20 років. Згодом секретарем став Ярослав Погорецький,який вже є на цьому становищі 30 років.

Під проводом й невпинною працею Степана Павлюка Український Відділ розпочав свого громадську працю й у цій ділянці здобув великі осяги та признання від української громади.

Вже в 1949 р., маючи в касі тільки 200 долярів, Відділ взявся за будову власного дому. Куплено парцелю й збудовано просторий дім з залею, коштом 58758 долярів. Від того часу в домі Леґіону безкоштовно приміщувався Комітет Українців Канади, Відділ Торонто, як теж відбували там безкоштовно свої наради, зустрічі і конференції українські ветеранські організації. Також Станиця Братства к. в. І УД УНА Торонта початково в тому ж домі знайшла приміщення.

Щоб дати нагоду молоді виявити свої музичні таланти та "їх розвинути на славу Канади і на гордість країни свого походження — України", Український Відділ розпочав річні музичні фестивалі та їх продовжував, хоч вони коштували йому поважну суму грошей. Крім цього, він утримував власний хор, який вели відомі дириґенти — Всеволод Будний і Григорій Головко; створив і опікувався музичною школою й оркестрою.

Український Відділ допомагав новим українським поселенцям, обороняв невинно оскаржуваних, давав допомоги церквам, дав пожертву на катедру українознавства при Торонтському університеті, купував книжки для цього університету, оплачував лікарську й домашню допомогу за Олександра Петлюру, брата Симона Петлюри; допомагав вдові й синові покійного письменника Юрія Клена. Відділ видав повість Тодося Осьмачки "План до двору".

За ініціятивою Ст. Павлюка створено при Відділі Фундацію ім. Тараса Шевченка, щоб фінансово піддержувати культурні та громадські почини української спільноти в Канаді, "вести досліди, давати стипендії, допомоги, нагороди і дари для увічнення пам'яти канадців українського роду за їх досягнення та їхній вклад в життя Канади". Першими членами заряду Фундації були Степан Павлюк — голова, Ярослав Погорецький — секретар, Василь Заліщук, Василь Трачук і Ернест Михасів. Фундація розвинула жваву дослідню й видавничу діяльність.

В 1953 р. пороблено заходи для створення загальноукраїнської суспільної опіки в Торонто. Також було куплено фарму та пороблено заходи для заснування дому для старших та інвалідів, як теж для вакантних приміських осель.

Для скріплення та координації українського ветеранського руху в Канаді Ст. Павлюк доложив великих зусиль, щоб сконсолідувати всі українські ветеранські організації в одне товариство УКВА (Украініан Канадіан Ветеранс Асоціейшен). Ті заходи, на жаль, не мали багато успіху.

Це тільки загальна згадка про деякі досягнення цього відділу. Він одначе заслуговує на докладнішу історію, бо в ньому гуртувався актив українських канадських ветеранів.

Серед цих канадських ветеранів на особливу увагу заслуговують Степан Павлюк і Богдан Панчук, які були безпосередньо пов'язані співпрацею з кол. вояками української дивізії. Ось їх сильветки:*

СТЕПАН  ПАВЛЮК

Батьки Степана Павлюка прибули до Канади 1899 р. із села Задубрівки з Буковини. Вони поселилися в Стар-Една околиці у Вгітфорд, тоді "Норт-Вест Території", тепер Альберті.

Одним із восьмеро дітей у Теодора і Василини Павлюків 14 лютого 1910  р. народився син Степан.

Степан Павлюк здобув народну освіту тамже у Буковинській Народній Школі, а середню в Смоки Лейк. Він також закінчив "АРСІЕЙ" коледж в Чікаґо та Марконі Школу радіо і телеграфу в Торонто. Діставши старшинську ранґу морської фльоти, служив у Брітанській морській торговельній фльоті, як радіозв'язковий.

Будучи в Англії 1938 р., Павлюк добровільно зголосився до Королівських літунських збройних сил і був першим канадським радарним обслугувачем, ще тоді "тайних радарних інсталяцій біля Лондону" аж до 1944 р. Тоді він зголосився до Королівських Канадських літунських збройних сил і з ними перебув до кінця війни у 1945 р.

У 1937 р. Павлюк одружився в Торонто з панною Олею Ґераїмчук родом з Кодні біля Житомиру, звідки вона з батьками прибула до Торонта ще в 1928 р., закінчивши в Житомирі політехнікум. Оля Павлюк виїхала з мужем до Англії в 1938 р. і була одною з перших членів Товариства Українських Канадських Вояків в Лондоні, Англія, як цивільна особа. Вона здобула собі признання наших канадських українських вояків у Великій Брітанії.

Прибувши назад до Торонта, панство Павлюки включились знова в русло громадської діяльности. Степан Павлюк став співтворцем і першим вибраним головою Українського Відділу ч. 360, Королівського Канадського Леґіону і, на цім пості був найдовше з усіх голів всіх відділів Леґіону в Канаді, бо аж впродовж 20 років.

Особливою його заслугою була ним заініційована та зорганізована масова, бо аж сімтисячна, демонстрація в Торонто, 27 червня 1954 р., під час якої він вручив федеральному міністрові громадянства та іміґрації, Волтерови Гарріс, петицію "Свободи Україні".

Вичислена діяльність Українського Відділу ч. 360 це у великій мірі особиста заслуга активного, надзвичайно працьовитого його голови — Степана Павлюка, що теж включає особисту його заслугу, як співтворця 283 ескадрону Королівських канадських літунських кадетів у Торонто.

Степан Павлюк був теж головою Українських Канадських Ветеранів на Канаду, а в 1953 р., коли був найтрудніший час для Спортового Товариства "Україна", бо йому загрожувала небезпека викинення з Національної Футбольної Ліги, Павлюк погодився стати головою С. Т. "Україна", щоб запобігти цій ситуації. І це йому вдалося.

За ці його заслуги він був відзначений у 1953 р. Коронаційною медалею королеви Єлисавети II, а в 1962 р. Шевченківською медалею і того самого року найвищою медалею Королівського Канадського Леґіону. В 1965 р. він став почесним горожанином міста Вінніпеґу.

ҐОРДОН РІЧАРД БОГДАН ПАНЧУК

Богдан Панчук народився 8 лютого 1915 р. на фармі біля Мічам в Саскачевані. Провінція Саскачеван дала українській громаді чи не найбільше й найбільш заслужених військовиків у Канадських Збройних Силах, хоча б згадати декількох з них, а саме: оба генерали Романов і Андруник, сотники брати Воробці й багато інших.

До народної школи ходив Панчук спершу до Драгоманова школи на фармах та "Прінцес Александра" школи в Саскатуні. Покінчивши середню школу в Мічам і Саскатуні, вступив він до "Саскатун Нормал Скул". Там, одержавши учительський "сертифікат", почав вчителювати в Єлов Крік від першої до десятої кляси. Все навчання відбувалось рівночасно в одній клясі. По одному році навчання він був назначений директором середньої школи, де й був в 1935-39 рр.

Перед вступленням, як доброволець, до канадського війська Б. Панчук у роках 1939-40 студіював на Саскачеванському університеті. У війську він пройшов вишкіл у ділянці радіо-комунікації та був висланий до Англії. Там його приділили до розвідки та вислали до старшинської літунської школи, яку закінчив старшинським ступенем. Військову службу відбував він в різних літунських частинах у Великій Брітанії, Ірляндії, Франції, Бельгії, Голляндії та Німеччині.

Брав він участь у висадці в Нормандії в "Ді Дей" і був згаданий у воєнних повідомленнях, а в січні 1945 р. його було нагороджено Медалею Брітанської Імперії "Ем-Бі-Ей" та Канадською службовою добровольчою медаллю з клямрами та зіркою 1939-45 років, Загальною службовою медалею, Зірками Франції та Німеччини, та Медалею оборони Великої Брітанії.

Оружився сотник Богдан Панчук в Англії з Анною Чернявською з Верґревіл, Альберта, яка теж служила в Королівських Канадських Літунських Збройних Силах в лютому 1946 р. Після війни вони повернулися до Канади, де він восени 1946 р. погодився репрезентувати в Европі Канадський Український Комітет і Український Канадський Допомоговий Фонд, очолюючи спільну Канадсько-Американську Допомогову Місію для українських втікачів і жертв війни з осідком в Лондоні, Анлія, та з бюрами в Римі, Парижі, Брюселі та окупованих зонах Німеччини та Австрії. На цій позиції він часто виконував функції консультанта для УНРА, ІРО, Червоного Хреста, брітанських іміґраційних місій та інших добровільних канадських представництв. Б. Панчук відвідував та допомагав українським біженцям в Европі, як також відвідав табір пололених дивізійників в Ріміні.

На запрошення бувшого канадського амбасадора, а в ту пору головного директора Інтернаціональної служби "Сі-Бі-Сі", сотник Б. Панчук допоміг зорганізувати українську секцію для щоденних радіо-передач українською мовою в Совєтський Союз.

У Монтреалі закінчив він свої університетські студії на Сер Джордж Віллям університеті (тепер Конкордія університет); здобув там бакалаврат (БА), а на Монтреальському університеті — маґістерський ступінь (МА). Він є докторантом на Монтреальському університеті, Оттавському університеті та Українському Вільному Університеті.

У 1956 р. Б. Панчук повернувся до своєї улюбленої професії — учителювання й учителює у середній школі в Монтреалі.

У громадській діяльності Богдан Панчук відзначився не лише в Европі та у Великій Брітанії, де він, як співтворець, був першим головою Союзу Українців у Великій Брітанії, але й в молодому віці, в роках 1936-39 він був всеканадським організатором і організаційним референтом СУМК, членом президії Української Греко-Православної Церкви в Канаді, членом управи Катедри св. Софії в Монтреалі. Був головою, постановником і спікером української радіової програми на "Сі-Бі-Сі" в роках 1952-55, головою і постановником радіової української програми на "Сі-еФ-еМ-Бі" в Монтреалі в роках 1966-69, президентом Української Канадської Ветеранської Асоціяції в Канаді, головою монтреальського відділу Королівського Канадського Леґіону ім. гетьмана Івана Мазепи, співтворцем Інституту св. Володимира в Торонті, директором його літнього навчання та директором літньої школи в роках 1960-1975. Тепер Б. Панчук є секретарем і віце-президентом Квебецької Федерації Етнічної Преси та секретарем Канадської Федерації Етнічної Преси.

_________________

* Дня 8 березня ц. р. заходами Станиці Братства кол. вояків 1-ої УД УНА в Торонто було відзначено окремим бенкетом Степана Павлюка, Богдана Панчука й Ярослава Погорецького. У цьому бенкеті взяв особисто участь тільки Ст. Павлюк з Дружиною. Б. Панчук не міг приїхати з Монтреалу через сніговію, а Я. Погорецьний був перешкоджений хворобою своєї дружини.