ЯК У НАС ШАНУЮТЬ ДОКУМЕНТИ МИНУЛОГО

Василь Верига

(Замість рецензії на "Денник Начальної Команди У.Г.А."Нью-Йорк, "Червона Калина", 1974 р.)

Одною із найбільш болючих ділянок в українській історіографії є або брак оригінальних документів, або утруднений до них із різних причин доступ. У нас ще й досі є чимало оригінальних документів різних періодів часу, що, гак чи інакше, попали у руки приватних осіб, які трактують їх як приватну власність і нікому не дозволяють ними користуватися. Найкраще було б опублікувати такі документи, щоб вони були доступні усім дослідникам, що принесло б користь не тільки науці взагалі, але також і й українській справі. Деякі документи не можуть побачити світа прямо тому, що вони або не відповідають політичним поглядам їхніх "власників", або хтось впливовий вважає, що в них є "компромітуючі" інформації.

Якраз така доля судилася була цим важливим документам з Визвольних Змагань, які щойно в 1974 році опублікувало в Нью-Йорку видавництво "Червона Калина" п.н. "Денник Начальної Команди Української Галицької Армії".

Публікація "Денник Начальної Комади Української Галицької Армії" складається з чотирьох частин: Вступного слова "Від Видавництва" (стор. ХІІ), основної найбільшої частини "Денника Начальної Команди", який покриває період від 7 червня 1919 р., тобто від початку відомої Чортківської офензиви УГА, до 3 квітня 1920 р,, коли Начальна Команда УГА фактично перестала існувати (239 стор.). Третю частину становить "Суд над ген. Тарнавським, Вінниця 13-14 листопада 1919 р." (стор. 241-308) та четверту "Список місцевостей" (стор. 309-324).

Ми вітаємо появу цього цінного документу, бо він кидає чимало світла на обставини, в яких перебувала УГА на Наддніпрянщині, а частинно також і на взаємовідносини поміж обома командами, УГА та Дієвої Армії УНР. Так само не менш цінним вкладом в українську історичну документацію є третя частина "Суд над ген. Тарнавським", що являється стенографічним протоколом, який кидає чимало світла на причини, чому НК УГА була змушена шукати порозуміння з Денікіном, а пізніше — з большевиками.

Як виходить із передмови, "Денник НК УГА" був переписаний на машинці 28 червня 1920 р. і від тоді аж до 1974 року лежав поміж архівними документами різних осіб, бо все були якісь перешкоди для його публікації. Іншими словами, тоді, коли деякі кола постійно намагалися дискредитувати Українську Галицьку Армію, а зокрема її Начальну Команду за договір з ген. Денікіном, обвинувачуючи її у "зраді" державних інтересів, цей важливий документ — Денник Начальної Команди УГА — зберігається за легендарними "семи замками", щоб він не побачив денного світла. Ба, що більше, навіть тепер після 54 років "дехто висловлював сумніви, чи взагалі варто видавати "Щоденник" з уваги на різні дуже прикрі моменти записані в ньому" (стор. IV).

Далі довідуємося, що "члени Надзірної Ради, Дирекції і Редакційної Колегії В-ва "Червона Калина" мали спершу сумніви, чи взагалі видавати той "Процес генерала Тарнавського", а як видавати його, то чи в оригінальному вигляді, чи в трохи скороченому, з викресленням місць, які можуть породжувати найбільші застереження щодо їх форми і змісту та погрожувати новим розпаленням галицько-наддніпрянської полеміки..." (стор. VIII).

Читаючи такі слова, виходить, що плянувалася цензура історичного документу, що означає брак пошани і зрозуміння до важливости оригінального ствердження й бажання замовчування певних подій та викреслення їх з історії взагалі. Практично, це можна б порівняти з сучасними совєтськими судами, на яких обвинувачують підсудних у протидержавній діяльності, але не допускають на судову залю свідків, які могли б сказати дещо в обороні підсудних. Дивно, що деякі члени керівних органів видавництва "Червона Калина" не брали до уваги першорядної ваги цього історичного документу, але видно, що комусь дуже залежало на тому, щоб цей "свідок" не міг сказати свого слова. Хоча така практика є повседенним явищем у поневоленій Україні, це аж ніяк не означає, що нам треба брати приклад із нашого окупанта. Зрештою про ті т.зв. "прикрі моменти" вже давно чимало написано, а в тому і чимало тенденційного, отже затаювати тут немає чого ані потреби. Краще говорити про "прикрі моменти" з минулого, вчитися на них, як не повторювати їх у майбутньому, ніж затаювати їх перед поколіннями.

На щастя, здоровий глузд переміг і вирішено, що так "Денник..." як і "Суд над ген. Тарнавським" — це "поважний військово-історичний документ і видавництво "Червона Калина" вирішило опублікувати його".

І так остаточно видавництво "Червона Калина" дійшло до правильного рішення, що є дуже похвальне. Але хоча й рішення пройшло, то комусь забаглось у слові "Від Видавництва" підірвати вірогідність цього документу, що мовляв "Щоденник УГА — це історичний документ, але... це не значить, що все у ньому історична правда" (стор. IV). Тут знову виявився брак розуміння документу часу. Переглянувши обі ці центральні книжки, нам доводиться ствердити, що все що там є записано — є історичною правдою, бо так в Начальній Команді події того часу розуміли і так їх собі інтерпретували. Ба, що більше, власне на базі тих, нехай і невірних інформацій чи інтерпретацій, діяла Начальна Команда УГА і творила історію. З другого ж боку навіть у "компромітуючих" висловах записаних у "Деннику..." мусіла бути щонайменше, якась доза правди. Зрештою, ці справи розглядатиме майбутній дослідник, який, поза всяким сумнівом, буде конфронтувати інформації "Денника УГА" з інформаціями "Зимового походу" О. Доценка, споминами ген. Денікіна та іншими, і доходитиме до того, де і що є правдою.

"Денник Начальної Комади У.Г.А." — це дійсно рідкісний історичний документ і Видавництво "Червона Калина" добре зробило, що його видало. При цьому варто підкреслити ще й те, що видавництво видало цей документ без "виправлювання" мови, при чому буває і так, що виправляють і зміст, відповідно до вимог сучасної хвилі, тоді коли сам документ має відображати дух часу, до якого він відноситься. Жаль тільки, що це документ появився так пізно, бо його відсутність, чи пак недоступність, негативно вплинула на історіографію УГА та її взаємовідносин зі штабом Головного Отамана. Під цим оглядом Дієва Армія УНР була щасливіша, бо тотожний за своєю формою твір-документ "Зимовий похід" О. Доценка появився у 1932 р. а "Українсько-московська війна 1920 року у документах" ген. В. Сальського в 1933. Денник НК УГА, який своїм змістом і формою аж ніяк не уступає двом попереднім документам мусів чекати ще сорок років, щоб побачити денне світло.

Вважаємо, що видавництво зовсім зайво намагається оправдати себе за публікацію цього документу, навпаки, воно винно дати вияснення чому цей документ не появився принайменше тоді, як повище наведені документи з Дієвої Армії УНР або, принайменше, у перших роках його побуту в Америці. Найслабшою частиною цієї публікації є ніщо інше, а якраз слово "Від Видавництва". Тут ми читаємо нарікання на те, що мова документів не зовсім чиста та що термінологія не завжди послідовна, але само видавництво не послідовне у бібліографічних назвах. Наприклад, на означення першого документу вживає назви "Щоденник..." тоді як а заголовній сторінці є "Денник..." і також "Процес генерала Тарнавського" тоді як на заголовку цього документу стоїть "Суд над ген. Тарнавським".

Позитивним явищем є доданий "Список місцевостей" (повинно бути "Показник місцевостей", бо він показує, на котрих сторінках знаходиться інформація про них), але, на жаль, немає поіменного показника, що було б дуже помічним у такій публікації. Книжка видана на доброму папері та в солідній оправі, що запевняє її довгоживучість. Нам приємно ствердити, що, поминаючи "вагання", "Червона Калина" таки видала оба ці надзвичайно цінні документи, бо, як видно, почуття обов'язку перемогло, беручи верх над політичними симпатіями чи антипатіями. "Денник Началь. Команди УГА" заслуговує на відповідне місце серед усіх інших документацій по всіх бібліотеках університетів, організацій та взагалі книголюбів.