РІМІНСЬКІ ДИВІЗІЙНИКИ — В ОЧАХ БРИТАНСЬКОЇ КОМІСІЇ

Остап Сокольський



Зимою 1947 р. рімінських дивізійників переслухувала британська комісія для прочищування біженців. Завідував цією Комісією Д. Галдейн Портер і для британського уряду він виготовив звіт. Звіт цей, датований 21 лютого 1947 р., є надзвичайно прихильно написаний, і навіть Галдейн Портер у свому заключенні рекомендує признання дивізійникам статусу ДП.

Поза малими неточностями, щодо історії Першої Дивізії, час її існування, та сумніви щодо її формації зброї, звіт правдиво відтворює тогочасний стан, настрої та стремління дивізійників.

Портер звітує, що на день 16 лютого 1947 р. в українському таборі "відокремленого ворожого персоналу" перебувало 8,272 вояків Першої дивізії УНА, з чого 218 осіб були постійно затруднені в "робочих командах" поза табором. Пересічний вік Дивізії був нижче 30 літ життя.

На стан табору складалися слідуючі військові одиниці:

Перший піхотний полк                       1203

Другий піхотний полк                        1058

Третій піхотний полк                          1150

Артилерійський полк                          938

Запасний — рекрутський полк          2230

Постачання                                          320

Піонери                                                305

Фюзілери                                             281

Санітарна сотня                                  221

Зв'язок                                                  205

Протитанкова сотня                           156

Дивізійний штаб                                 125

Робітнича сотня                                  76

Армійський штаб                                4

Для перевірки дивізійників Комісія, в складі якої був тільки один, п. Бравн, який говорив по-російськи, використала українських перекладачів з-поміж полонених. Переслухала вона поверх 200 осіб: 47 з Першого полку, 49 з Другого, 46 з Третього, 30 зі Запасного і ще декілька осіб з інших частин табору. Сам Портер перепитував вищих старшин табору: пполк. Силенка, пполк. Нікітіна та майора Яськевича. Крім того, команда табору передала короткі інформації про Дивізію, якої точність Комісія перевірила у допитуваних. Хоча були деякі розбіжності щодо історії Дивізії, формації, то поважних розбіжностей не було, ані не викрито підозрілих осіб.

Жодні з вояків не мали німецьких військових документів, деякі з них предложили польські, та призналися, що служили у польськім війську, але не було ні одного, який би признався, що служив у совєтському війську, а пполк. П. Силенко предложив пашпорт виданий "1918 р. Демократичним Урядом України".

Відносно "важливого питання (крушал пойнт), чи в таборі були "совєтські горожани згідно з нашою (британською — О. С.) унтер-дефініцією", то Комісія не знайшла жодних доказів, крім інформацій, поданих дивізійниками. Подані місця народження, це звичайно села і присілки, які не позначені на звичайних мапах. З певністю комісія стверджує, що це "у великій більшості мешканці Польщі".

"Загальне враження комісії було... прихильне... вони (дивізійники) вражають всіх членів комісії, як чесні, наївні люди". Цей вислів про наївність дивізійників наглядно відноситься до їхнього стремління осягнути незалежність України, бо в іншому місці Комісія звітує ось так: "Стремління їхніх провідників (таборових — О. С.) про незалежність України є наївне і нереальне, але все-таки щире (дженюїн)".

Комісія устійнила, що дивізійники дотепер ще не були перевірювані британськими властями. Вони були перевірювані Совєтською місією, яка прибула до табору 13 серпня 1945 р. під командою полк. Яковлєва, ще під час побуту дивізійників у Белярії.

Ціль Совєтської місії була відокремити всіх совєтських громадян, отже, крім всіх тих, які жили в границях Совєтського Союзу, теж тих, які жили на схід від лінії Керзона і на захід від совєтсько-польської границі 1939 р.

Спершу місія Яковлєва частими відвідинами табору старалася переконати дивізійників, щоб вони добровільно повернулись домів, але як Місія британцям звітувала під впливом "впертої малої групи фашистів", дивізійники не голосились їхати домів. Всього зголосилось 50 осіб. Додаткова Совєтська місія під командою ген. Васільова прибула 20 серпня 1945 р., але зустрівши скрайно вороже наставлення таборовиків, які масово сіли на в'їздну дорогу в табір та не дозволили більше Місії в'їздити в межі табору, генерал разом з його персональним штабом виїхав вже 25 серпня. Залишилась ще Місія полк. Яковлєва і вона тут перебувала до кінця вересня 1945 р. Совєтська місія не залишила британським властям жодних звітів, крім оскарження, що "меншість тероризує більшість"... і тому нема добровільних зголошень на поворот домів.

Комісія Галдейн Портера радить британським властям: перевірити списки, виготовлені совєтським урядом і іншими та порівняти, чи є тут особи, оскаржені у воєнних злочинах, перевірити частини Дивізії, чи вони мають злий воєнний рекорд, і порівняти подані інформації щодо історії Дивізії, чи це відповідає правді. Добре теж було б перевірити ці факти із німецькими старшинами Дивізії, але, на жаль, їх тут не було.

Совєтська місія, перепитавши майже всіх дивізійників, ствердила, що майже всі вони є совєтськими горожанами, і тому це турбує Комісію Портера, який на основі британської дефініції совєтського горожанства стверджує, що "велика більшість... не є совєтськими горожанами", але, давши їм притулок, британці тим дадуть підставу совєтському оскарженню, що вони дають "притулок російським зрадникам".

Більшість дивізійників — це добровольці "німецьких збройних сил", які воювали проти наших союзників, Совєтської Росії і Юґославії і це дає "пріма фаце" підставу клясифікувати їх, як зрадників, отже, як непідпадаючих під статус ІРО", але за британською дефініцією по питанню національности мають право вибору — так звітує Портер. Вони не є совєтські горожани, бо місце їхнього народження і прожитку "була Польща і тому за нашою (британською — О. С.) дефініцією уникають російської кари за допомогу ворогові, і, правдоподібно, не підлягають карі польських властей, бо ця частина країни більше не є частиною Польщі".

Ми все-таки мусимо взяти до уваги мотиви, чому вони добровільно пішли на службу ворогові", — пише далі рапорт Портера — і на це складаються чотири головні причини:

а)  Надія вибороти правдиво незалежну Україну.
б)  Не знали, що роблять, бо другі українці, яких вони знали вже поголосилися.
в)  Менше з двох лих, радше, чим жити під совєтами.
г)  Нагода відплатити росіянам, яких вони називають "большевиками".

Тому вони правдоподібно не були, а тепер напевно не є в душі пронімецькі, а факт, що вони допомагали німцям можна уважати, що був припадковий, а не фундаментальний".

Портер у свому заключенні стверджує, що поведінка дивізійників від часу, коли вони піддалися британським властям, була гідна прикладу і "я рекомендую найбільш рішуче (мост стронґли), щоб усіх цих українців клясифікувати як ДП, і я ще хочу додати з усім притиском, на який я спроможний, що як це буде приняте, акція з місця мусить бути розпочата, — а не вдаватися до великопарних резолюцій, щоб запевнити, що ІРО (Інтернашонал Реліф Орґанізейшен) або ІҐСР (Інтернешнал Дженева Конвеншн Резолюшен) забезпечить їх як ДіПі, щоб італійський уряд, згідно з договором зі Совєтським Союзом не передав їх Совєтському Союзові, або перевезти їх всіх "лок сток і барел" з Італії ще заки цей договір увійде в силу".

Британський уряд послухав поради Д. Гайдейн Портера і вже в травні 1947 р. розпочав перевозити всіх дивізійників "лок сток енд барел" до Великої Британії.


ДЖЕРЕЛО:

Refugee Screening Commission:
"Report on  Ukrainians  in  S.E.R. Camp No. 374  Italy".
Public Archives of Canada R.G.  26, vol.   147,  File 3-43-1.