РЕПОРТАЖ
Минув 31 ріп від часу, коли 1-ша Українська Дивізія "Галичина" залишила побоєвища в районі Фельдбаху в Штірії та перейшла на захід, щоб зложити зброю перед західніми альянтами. На тих же побоєвищах залишилися сотні могил поляглих дивізійників, що віддали своє життя у важких і кривавих боях з нашим відвічним ворогом — Москвою. Це німі свідки безприкладного героїзму синів українського народу, які зі зброєю в руках намагалися здійснити священний заповіт своїх батьків кол. Українських Січових Стрільців.
Андрій Гавірко перед пам'ятником упавшим дивізійникам на цвинтарі у селі Травтмансдорфі біля Фельдбаху.
Вперше я відвідав цей цвинтар в 1973 році з моїми товаришами — членами Головної Управи Об'єднання бувших Вояків Українців в Англії (ОбВУ). Ми оглянули колишні побоєвища, артилерійські становища, а потім і цвинтарі, де на хрестах гробів видніли знайомі прізвища. Був гарний весняний день і мене полонила краса австрійських краєвидів, а на душу налягав якийсь сум і сентиментальність до минулого, але одночасно неначе хтось підшептував мені до вуха, щоб я не піддався сентиментальності, бо український вояк не знає ні болів, ні печалі — він здисципліновано стоїть на своєму пості. Ми ввійшли на військовий цвинтар у Травтмансдорфі, невеликий розміром, оточений з одного боку живоплотом, а з другого стрункими смереками. Все це надає цвинтареві понурого вигляду. Тут спочиває 180 вояків, з того, згідно з реєстром, 52 українців, дуже мале число німців, а решта могили з хрестами, на яких є напис "незнаний вояк". І якраз ці написи підшептують мені, що це наші друзі по зброї — брати українці. Місцеві австрійці говорили мені, що тут большевики розстріляли багато наших вояків, яких захопили вони у полон під час відступу і знищили злобно їхні посмертні метрики. На їх хрестах видніє напис: Unbekannter Soldat.
Будучи тоді референтом вояцьких могил при Головній Управі Об'єднання був. Вояків Українців в Англії, я постановив доложити всіх зусиль, щоб на місці вічного спочинку наших друзів, знаних і незнаних, на військовому цвинтарі у Травтмансдорфі, поставити у їхню пам'ять відповідний пам'ятник. Повернувши до Англії, я зреферував цю справу голові Гол. Управи ОбВУ покійному вже сьогодні сотникові Михайлові Білому-Карпинцеві й ми договорилися тоді, що наша організація займеться збіркою необхідних фондів на пам'ятник. В міжчасі сотник Карпинець помер, але започатковане діло було доведено до успішного кінця. Ми завзято збирали фонди, по довгих стараннях нам остаточно вдалося дістати у місцевих урядових чинників дозвіл на побудову пам'ятника, завдяки зв'язкам з нашими австрійськими приятелями. Вкінці ми замовили пам'ятник з чорного граніту висотою у два метри і 60 центиметрів із звичайним військовим хрестом на верху та підставою з темно-сірого ґраніту. На хресті посередині вирізблений в колі золотий тризуб, а під хрестом дивізійний золотий лев на полі у формі щитика, так як це ми носили на рукаві в Дивізії "Галичина".
Під сподом написи в українській та німецькій мовах: "Спіть, хлопці, спіть — Про волю-долю тихо сніть Про долю-волю вітчини — Чи ж можуть бути кращі сни?" а по-німецьки:
1945
Kampften und starben hier fiir die Freiheit
die Söhne der Ukraine, Angehörige der 1. Division
der Ukrainischen National-Armee. In stillen Gedenken
die Kameraden in Grossbritanien — ObWU — 1976
Намічений плян вдалося завершити 29 травня 1976 року. В неділю 23 травня виїхав з Англії автобус, на якому їхало 45 пасажирів на посвячення Пам'ятника поляглим друзям біля Фельдбаху в Австрії. 25 травня ми прибули до Мюнхену в Баварії до Інтернату "Рідна Школа". Ми відвідали могили сл. п. Степана Бандери та Льва Ребета, на яких о. крилошанин Микола Матичак відправив панахиди, а ми від Гол. Управи ОбВУ-Англія зложили вінки. Присутня пані Дарія Ребет подякувала учасниками та о. Матичакові за пам'ять і панахиду на гробі її чоловіка.
О год. 19:00 владика кир Платон відправив молебень в асисті о. крил. М. Матичака і о. М. Амброза, після якого привітав наше паломництво та пригадав, як він колись відвідував наш табір військовополонених у Ріміні. Знаючи, що Владика збирається будувати український катедральний храм у Мюнхені, наші прочани зібрали між собою 60 фунтів стерлінґів на будову. Вечером того самого дня відбулася спільна вечеря з дивізійниками, які перебувають у Мюнхені. В середу 26 травня наші прочани разом із о. крил. Матичаком виїхали на Марійську прощу до Альтитінґу, де ми прибули в полудневих годинах. Тут у прецесійному поході ми відвідали спершу славну "Каплицю Ласк", а потім спільно відбули "Хресну Дорогу" у величавій базиліці св. Анни та взяли участь у Марійському молебні св. Брата Конрада. В дальшій дорозі ми об'їхали цвинтарі, де спочивають наші дивізійники в місцевостях Ґнас, Бад Ґляйхенберґ, Бірбавм, Санкт Штефан. О. Матичак всюди відправляв панахиди, відчитуючи прізвища поляглих друзів. На кожному цвинтарі промовляв хтось із наших друзів з Англії та Німеччини.
Нарешті 29 травня ми влаштували посвячення пам'ятника у Травтмансдорфі, яке відбулося в год. 3-ій по пол. Між год. 2 і 3-ою збиралися на площі біля місцевої церкви наші комбатанти а також й австрійські, які зорганізовано прибули на це свято зі своїми прапорами та оркестрою — разом коло 300 осіб. Українців було коло 100 осіб, які несли національні й організаційні прапори ОбВУ-Англія, Братства Дивізійників з Німеччини. О год. 3-ій весь похід перебрав під свою команду австрійський старшина і під звуки оркестри ми відмаршували на цвинтар. Хоч-не-хоч нам ще раз пригадалося військо, як то ми поверх трьох десятків років тому маршували повні мрій та життєрадости.
Нарешті ми зорганізовано на військовий лад прибули на цвинтар, де нас зустріла мила несподіванка. Всі хрести на цвинтарі були свіжо відмальовані і на кожному гробі лежала китиця цвітів і палала свічка. При вході на цвинтар по правій стороні стояв новопоставлений пам'ятник, що немов Ангел-Хоронитель блищав до сонця своїм золотим тризубом, дивізійним левиком та написом "Спіть, хлопці, спіть". Під старим дерев'яним хрестом був прибраний стіл для відправи богослуження.
На цвинтарі бул коло 1000 людей, а між ними містоголова Австрійського Чорного Хреста п. Сепп Тойшлер, який відкрив це торжество та привітав усіх учасників. Екуменічну Службу Божу відправляло чотирьох священиків, місцевий парох Йосиф Фукс, з Римо-Кат. Церкви, о. д-р А. О. Дзерович, о. М. Матичак з Укр. Катол. Церкви та о. митрофорний протоєрей Паладій Дубицький від УАПЦ. Співав хор дивізійників. Під звуки оркестри, яка грала "Пісню побратимів", усі священики посвятили пам'ятник та цвинтар взагалі.
Під кінець цих торжеств промовляв війт села Травтмансдорфу, який запевняв, що його громада віддасть стільки помочі й уваги, пошани й любові нашим поляглим, як вони віддають своїм власним. Від українців промовляли Е. Побігущий (Е. Рен) та Н. Мулька. На закінчення оркестра відіграла австрійський гимн, а українська громада відспівала український "Ще не вмерла Україна". Три артилерійські вистріли віддали поляглим військовий салют, а делегації складали перед пам'ятником вінки цвітів, яких нараховано аж 16, а між ними одним з найкращих був вінок від кол. шефа штабу Дивізії "Галичина" майора Дітріха Гайке, автора відомої книжки "Українська Дивізія" та в німецькій мові "Вони хотіли волі".
Свято зробило велике враження на всіх присутніх, які однозгідно стверджували, що завершено велике і шляхетне діло. Мабуть, наші щирі молитви та участь у молебні у стіп Матері Божої у Альтитінґу випросили нам ласку в Бога, який благословив наш труд і свято випало краще, чим ми могли сподіватися. Ми всі стали знову у маршові колони та під звуки оркестри відійшли до збірного пункту у селі. Тут містоголова Чорного Хреста вручив відзнаки нашим священикам і деяким представникам організацій. Між ними одержав вище відзначення Чорного Хреста (Ehrenkreuz am Bande) й автор цих рядків як референт вояцьких могил ОбВУ-Англія. Не остались позаду й українці, про що наперед подбало ОбВУ-Англія. Парохові села Травтмансдорфу ми подарували гарну українську касетку, голові комбатантської організації на Штірію — дивізійного льва, а 12 відзнак ОбВУ з грамотами тим особам, що так чи інакше спричинилися до успіху цього свята. Після цього наше паломництво виїхало до Фельдбаху, де вечером відбулася товариська зустріч австро-українських комбатантів і представників округи Фельдбаху.
30 травня 1976 року — неділя. Наші священики відправили Службу Божу, а опісля ми організовано помаршували до крипти та зложили вінки при вмурованій таблиці поляглим дивізійникам. Ще один похід на цвинтар у Фельдбаху, панахида за поляглих, кілька коротких промов і наша проща закінчена.
Бої під Фельдбахом, де 31 років тому наші друзі полягли — це ще ланцюг невпинної боротьби нашого народу. Історик Другої світової війни не зможе збути мовчанкою тих всіх жертв, які тут зложили вояки Української Дивізії "Галичина".
Андрій Говірко
Немає коментарів:
Дописати коментар