Орест Корчак-Городиський
Напевно вже скоро прочитаємо авторитетне твердження, що ми, українці-активні учасники воєнних дій 2-ої світової війни, прогайнували час і не залишили для історії тих років писаного, хоч би й суб'єктивного, мемуарного матеріялу.
Вже від самого початку 2-ої світової війни українці були її активними учасниками. Вони були в польському війську, відійшли з його розбитками до Румунії та Угорщини, добилися через Югославію до Франції, де в лавах польських частин протиставились німецькому наступові; були під Нарвіком; попали в совєтський полон, знайшли смерть у збірних могилах Катиня; ходили з Червоною Армією визволяти Західню Україну.
Скільки було українців у 2-му Польському корпусі, не знатимемо ніколи, бо в 1945 р. багато українців з 2-го Корпусу, які бодай мінімально запізналися з неприємностями "опіки" т. зв. "2-го відділу" (політичного), не спішилися деконспіруватися, а згодом вже в Англії непотрібне партійництво серед українців не створило прихожого ґрунту включитись у громадську працю. Мішані подружжя ще більше віддалили їх (а згодом і "дивізійників") від українського середовища.
У 2-му Корпусі існувала українська проблема. Про неї нерадо пишуть польські мемуаристи чи історики. Було б помилково твердити, що поляки, принимаючи до польського війська в СССР українців і кол. громадян Польщі з інших національностей, руководилися будь-якими до них симпатіями. Для організаторів важливим було згромадити якнайбільше кол. польських громадян, які воювали б за польські цілі й ідеали без ніяких політичних концесій. Крім цього, українці не мали ніякого свого політичного репрезентанта ані в польському еміграційному уряді в Лондоні ані в 2-му Корпусі.
Дещо світла на національний склад 2-го Польського Корпусу кидає інтерв'ю ген. В. Андерса, командира Корпусу, з польським журналістом Сємашком, яке було зроблене вже після війни й дозволене публікувати щойно після смерти ген. Андерса. (Цитати взяті з книжки "Генерал Андерс — жицє і хвала", збірна праця під редакцією Маріяна Гемара, Лондон, 1970).
Сємашко: В лавах 2-го Корпусу був винятково високий відсоток національних меншостей, хіба багато вищий, ніж пересічний відсоток в польському війську перед війною. Чи можу просити пана Генерала про коментар на цю тему.
Ген. Андерс: Дійсно, 2-ий Корпус був дуже зрізничкований щодо національного й віроісповідного складу. Проте, він представляв сцементовану цілість і під тим оглядом не було жодних непорозумінь. Це було польське військо.
Сємашко запитує про дезертирство польських вояків у Палестині.
Ген. Андерс: Ще в СССР зверталися до мене жидівські провідники з проханням створити окремі жидівські віділи. Я відмовив, бо консеквентно мусів би був створити осібні українській й білоруські відділи, що в тодішній ситуації побуту в СССР було найменш потрібне. Це було б доказом (для радянської влади) про існування в польському війську в СССР жидів, українців і білорусів, до чого радянська влада не хотіла допустити.
Стільки сказав ген. Андерс про національну "проблему" в 2-му Корпусі, який був під його командою. Але вже з вище сказаного можна ствердити, що число українців мусіло бути поважне, коли ген. Андерс брав до уваги евентуальну можливість творення українських відділів.
Політичний відділ 2-го Корпусу створив такий психологічний стан, що українці боялись признаватися до своєї національности, щоб не наразити себе на "шикани" з боку малокультурних шовіністів як підстаршин, так і старшин, щоб могти дістатися бодай на підстаршинську школу (про старшинську не було й мови) або на якийсь фаховий вишкіл.
Якось так завжди буває, що наші вороги не хочуть бачити української проблеми, мовляв, така не існує, але як тільки десь трішки зажевріє українське питання, вони всі попадають у панічний страх.
Щодо примірного співжиття і задоволення потреб національних меншин у тодішних (дискримінаційних) відносинах 2-го Польського корпусу, то ген. Андерс або нічого не знав, або не хотів знати. Ми схиляємося до другого припущення.
У Палестині з 2-го Корпусу масово дезертирували жиди. Вони стали хребтом пізнішої ізраїльської армії, бо між дезиртирами були не тільки вояки, але також підстаршини і старшини. Поліція 2-го Корпусу, з тихою згодою команди, не дуже старалася шукати за дезертирами.
Про українців в 2-му Польському корпусі маємо кілька малих друкованих згадок, але на основніше опрацювання ще чекаємо.
Напевно вже скоро прочитаємо авторитетне твердження, що ми, українці-активні учасники воєнних дій 2-ої світової війни, прогайнували час і не залишили для історії тих років писаного, хоч би й суб'єктивного, мемуарного матеріялу.
Вже від самого початку 2-ої світової війни українці були її активними учасниками. Вони були в польському війську, відійшли з його розбитками до Румунії та Угорщини, добилися через Югославію до Франції, де в лавах польських частин протиставились німецькому наступові; були під Нарвіком; попали в совєтський полон, знайшли смерть у збірних могилах Катиня; ходили з Червоною Армією визволяти Західню Україну.
Скільки було українців у 2-му Польському корпусі, не знатимемо ніколи, бо в 1945 р. багато українців з 2-го Корпусу, які бодай мінімально запізналися з неприємностями "опіки" т. зв. "2-го відділу" (політичного), не спішилися деконспіруватися, а згодом вже в Англії непотрібне партійництво серед українців не створило прихожого ґрунту включитись у громадську працю. Мішані подружжя ще більше віддалили їх (а згодом і "дивізійників") від українського середовища.
У 2-му Корпусі існувала українська проблема. Про неї нерадо пишуть польські мемуаристи чи історики. Було б помилково твердити, що поляки, принимаючи до польського війська в СССР українців і кол. громадян Польщі з інших національностей, руководилися будь-якими до них симпатіями. Для організаторів важливим було згромадити якнайбільше кол. польських громадян, які воювали б за польські цілі й ідеали без ніяких політичних концесій. Крім цього, українці не мали ніякого свого політичного репрезентанта ані в польському еміграційному уряді в Лондоні ані в 2-му Корпусі.
Дещо світла на національний склад 2-го Польського Корпусу кидає інтерв'ю ген. В. Андерса, командира Корпусу, з польським журналістом Сємашком, яке було зроблене вже після війни й дозволене публікувати щойно після смерти ген. Андерса. (Цитати взяті з книжки "Генерал Андерс — жицє і хвала", збірна праця під редакцією Маріяна Гемара, Лондон, 1970).
Сємашко: В лавах 2-го Корпусу був винятково високий відсоток національних меншостей, хіба багато вищий, ніж пересічний відсоток в польському війську перед війною. Чи можу просити пана Генерала про коментар на цю тему.
Ген. Андерс: Дійсно, 2-ий Корпус був дуже зрізничкований щодо національного й віроісповідного складу. Проте, він представляв сцементовану цілість і під тим оглядом не було жодних непорозумінь. Це було польське військо.
Сємашко запитує про дезертирство польських вояків у Палестині.
Ген. Андерс: Ще в СССР зверталися до мене жидівські провідники з проханням створити окремі жидівські віділи. Я відмовив, бо консеквентно мусів би був створити осібні українській й білоруські відділи, що в тодішній ситуації побуту в СССР було найменш потрібне. Це було б доказом (для радянської влади) про існування в польському війську в СССР жидів, українців і білорусів, до чого радянська влада не хотіла допустити.
Стільки сказав ген. Андерс про національну "проблему" в 2-му Корпусі, який був під його командою. Але вже з вище сказаного можна ствердити, що число українців мусіло бути поважне, коли ген. Андерс брав до уваги евентуальну можливість творення українських відділів.
Політичний відділ 2-го Корпусу створив такий психологічний стан, що українці боялись признаватися до своєї національности, щоб не наразити себе на "шикани" з боку малокультурних шовіністів як підстаршин, так і старшин, щоб могти дістатися бодай на підстаршинську школу (про старшинську не було й мови) або на якийсь фаховий вишкіл.
Якось так завжди буває, що наші вороги не хочуть бачити української проблеми, мовляв, така не існує, але як тільки десь трішки зажевріє українське питання, вони всі попадають у панічний страх.
Щодо примірного співжиття і задоволення потреб національних меншин у тодішних (дискримінаційних) відносинах 2-го Польського корпусу, то ген. Андерс або нічого не знав, або не хотів знати. Ми схиляємося до другого припущення.
У Палестині з 2-го Корпусу масово дезертирували жиди. Вони стали хребтом пізнішої ізраїльської армії, бо між дезиртирами були не тільки вояки, але також підстаршини і старшини. Поліція 2-го Корпусу, з тихою згодою команди, не дуже старалася шукати за дезертирами.
Про українців в 2-му Польському корпусі маємо кілька малих друкованих згадок, але на основніше опрацювання ще чекаємо.
Немає коментарів:
Дописати коментар