Фрагмент з революційних часів 1917-1918
Полк. Агатон ДОБРЯНСЬКИЙ
Перший перевишкіл старшин піхоти Дивізії „Галичина" відбувся влітку й восени 1943 року. На перевишкіл виїхали колишні старшини різних армій 18 липня 1943 року із Львова до Брна. Звідти повернулися до Гайделяґру, де були „спостерігачами" при рекрутському навчанні добровольців. 28 серпня прийняли присягу - один день перед присягою добровольців. Того самого дня від'їхали до Лєшан на перевишкіл. Прибули 2 вересня і вже 3 вересня відбувся товариський вечір, за інсценізацією поета, письменника й педагога Миколи Угрина-Безгрішного. Крім двох гумористичних скетчів, в одному з яких сот. Михайло Бриґідер подав перші „новини" з нової радіопрограми „Лєшани", а в другому представлено, як приїхав пан з міста (хор. Юрій Герасимів) на село рибу ловити, котрому придивляється ґазда (сотн. Дмитро Феркуняк). Хор курсантів співав: „Ой у лузі червона калина", „Стоїть, явір", „Ой, там за Дунаєм", „Вечірній дзвін". Майор Евген Побігущий прочитав доповідь: Дивізія „Галичина". Цікава була доповідь полк. Добрянського про подію з Трапезунту над Чорним морем з Визвольної війни, яку друкуємо.
Редакція
З вибухом революції в російській імперії 1917 року передали більшовикам програмову спадщину по російському нігілізмові. В їх програмі, на перший погляд, соціялістично-комуністичній дрімала програма старого імперіялізму не білого, а червоного. Визнавці Маркса, серед яких чільними однодумцями були Ленін і Сталін, підпали вповні жидівському впливові. Втім, як розкладовий елемент взяли за ціль в першій мірі розложити імперію, тобто знищити адміністраційний апарат, військо, як революційну силу, а згодом використати каторжний елемент, збудувати при помочі незаписаного в історії людства терору таку силу, яка б помогла їм провести світову революцію.
Оце було заложення. Переходжу до події, яка мала місце в Трапезунті над Чорним морем. Одержано відомість, що в цьому місті є сорок тисяч війська, в 90% української національности. Це військо на час змаги перемістилося на Україну з причини браку перевозових засобів. А це тому, що майже у цілій Чорноморській фльоті ведеться шалена боротьба - боротьба на життя і смерть між українськими і російськими моряками за опанування цієї ж фльоти. Певну скількість легких кораблів використовує шайка морських ватажків для власних цілей, послугуючись виключно грабежем і насильством. Сорок тисяч вояків вже дев'ятий день стоїть під Трапезунтом на узгір'ю без їжі і чекає на неминучу смерть, яка має прийти за три дні, від наступу турків. Турки заявили, що коли російські війська, що базуються під Трапезунтом не опустять до 14 днів цього побережжя, будуть знищені до послідного вояка.
Гроза, немов чорна буря, находила на очі і на психічний стан вояків. Становище виїмкового ув'язнення сорока тисяч людей старалась більшовицько-комуністична мафія якнайкраще використати для своїх, знаних цілей. І ото висилає комуністична централя в Петрограді своїх сімох найсильніших тузів для захоплення частини і впровадження її в бій проти їхнього противника -України.
Капітан корабля „Крейсер Карл" - Орленко, який не знав ні одного слова по-українськи, а був стовідсотковим українцем, згодився перевезти з Новоросійська представника Центральної Ради до Трапезунта в цілі рятування ситуації. Як капітан, так і представник - оба молоді. Гнались вони Чорним морем, мов два орли, рятувати орлят.
Сама подія. На одному із горбів стіл. На ньому зміняються промовці з більшовицького табору, викидаючи повно піни з уст за переконливими фактами: „Ідіть, мовляв, рятувати здобутки революції - ось вам негайно кораблі, хліб, вода, їжа, тільки ставайте на нашому боці!"
Сорок тисяч людей, голодних, спрагнених дожидалось моменту, коли сьомий і послідний ватажок скінчить промову та дадуть їм остаточно щось з'їсти і посадять на кораблі та відвезуть хвилями Чорного моря до берегів рідної землі. В хвилі, коли залунало посліднє „Гура" як оклик згоди на пропозицію комуністів - вийшов на горбок представник Центральної Ради - українського правительства з Києва.
Зібраним було прикро слухати ще восьмого, одначе перші його слова українською мовою моментально насторожили їх увагу. Пропозиція цього молодця була ось яка:
- Українці, я українець, а не москаль, ані жид. Прибув до вас від рамени українського уряду, говоритиму п'ять хвилин. Ставлю до вас вимогу, а саме: по закінченні моєї промови ви є зобов'язані на цьому місці, де стою, мене постріляти. Стріляйте цільно і добре глядіть по вистрілі. Якщо помітите бодай маленьку трусливість на мойому обличчі, що відхилюсь вправо, чи вліво від перелітаючих куль, коли ранений скривлюсь - тоді це все, що я сказав, є обманом. Одначе, якщо до послідної хвилі життя задержу строгість рис і відвагу - тоді знайте, що те, що сказав, мусить бути виконане, бо в сказаному лежить єдиний рятунок життя сорок тисяч вас, громадян України. Зачинаю: Сини України! Вас дожидають! Мати сина, батька діти, жінка чоловіка, сестра брата, дівчина нареченого. Дожидають з тугою. Уважають вас пропавшими. На Україні запалили вогонь знищення і руїни отакі саме ватажки, як до вас тут промовляли. Ваші господарства і хутори в полум'ях. Спішіть на оборону. Вам від цього місця до послуг корабель „Крейсер Карл", який дозволить кожний проїжджаючий корабель задержатись, а ви становитимете залогу. Вас відвезуть до Новоросійська хвилями вашого моря, а звідси залізницею у рідні сторони. Спішіть на рятунок Україні! Я скінчив".
Молодець випрямився, обличчя в нього сіяло радістю. В чорноморській масі запанувала тиша. Посліднє його слово: „Я готовий! Стріляйте!"
Більшовицькі ватажки з напруженням слідкували за рішенням маси. Впало три стріли. І пролетіло біля голови і рамен представника. Він не порухнувся. Аж нараз вирвалось з грудей багатьох тисяч:
„Не смій! Не руш! Ми на Україну! Ми до рідних! Це наша, рідна, українська душа говорила до нас. Нас кличе рідна земля до оборони!"
Ватажків в мить не стало. Вояків заладовано на кораблі і відвезено до Новоросійська. Хвилі Чорного моря на своїх хребтах несли пісню сорокатисячної маси вертаючих українців в рідні сторони.
Немає коментарів:
Дописати коментар