ПРИЧИНКИ ДО ЖИТТЄПИСУ ПОЛКОВНИКА ДМИТРА ВІТОВСЬКОГО

                                       (Виїмки із споминів 83-літнього співучасника подій із 1918—1919 років)

Володимир Тимцюрак
кол. сотник УГА

                                  Вступне слово. Видавництво "Червона Калина" в Нью Йорку видало в 1967 р. книжку Мирона Заклинського "ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ" — Громадський діяч, Стрілецький ідеолог, Вождь Листопадового Зриву, Секретар Військових Справ 30-УНР". 

                                 Це обширний на 124 сторінок життєпис пок. Дмитра Вітовського. На жаль, у тому життєписі майже цілком пропущений опис життя та діяльности Вітовського за час від його відходу з Леґіону (в початку січня 1918 р.) аж до кінця жовтня 1918 р., зокрема нема ніякої згадки про діяльність Вітовського в часі від початку березня до половини жовтня 1918 р., коли Вітовський перебував постійно у Жмеринці, Подільської губернії, як австрійський командант міста Жмеринки, іменований на це становище генералом Гофманом, командантом 25-го австрійського корпусу, що мав тоді осідок у Жмеринці. Як відомо, Українські Січові Стрільці входили в склад 25-го австрійського корпусу, починаючи з 1914 р. аж до березня 1918 р., коли більшість формацій УСС-ів від'їхала до Одеси.

                                На прохання кількох б. старшин УСС, які знають добре, що я був у роках 1918-1919 у близькому контакті з пок. полк. Вітовським, я рішився списати мої особисті спомини з того часу, щоб тою дорогою доповнити дані з життєпису полк. Вітовського, які пропущені у згаданій книжці, мабуть тому, що її авторові, проф. Миронові Заклинському, не вдалося в свій час роздобути точніші інформації від когось, що співпрацював у тому періоді з Вітовським.

                                                        ЯК Я НАВ'ЯЗАВ КОНТАКТ З ПОЛК. ВІТОВСЬКИМ?

                                 Автор цих споминів брав участь у першій світовій війні від липня 1914 р. до листопада 1918 р. як резервовий старшина австрійської армії, спершу як "лейтнант", а потім як "обер-лейтнант" австрійської армії. Весною 1917 р. мене приділено як перекладача російської та інших словянських мов до штабу 25-го австрійського корпусу, що мав тоді осідок в місті Нараїв у Галичині. Командантом корпусу тоді був генерал Гофман, а шефом штабу полковник ген. штабу Горват. У склад 25-го австрійського корпусу входив тоді полк Українських Січових Стрільців, його командантом був тоді отаман Гриць Коссак. В штабі корпусу я застав сотника УСС, проф. Михайла Галущинського, який виконував тоді обов'язки референта справ Леґіону УСС при команді корпусу. Я познайомився тоді з сот. Галущинським та скоро заприязнився з ним. Кілька місяців пізніше (мабуть у вересні 1917 р.) сот. Галущинського перенесено до Кракова, до служби в т. зв. "Дирекції Відбудови Галичини". Після його від'їзду мене іменовано референтом для справ Українського Леґіону, я нав'язав ближчі контакти із полком та з кошем УСС. Отаман Коссак та його наслідники, а також отаман д-р Никифор Гірняк, командант коша УСС, контактувалися зі мною дуже часто особисто, або телефонічно.

                                   При кінці лютого 1918 р., після підписання миру в Бересті, австрійські війська, разом з ними і УСС перейшли Збруч на допомогу Українській Центральній Раді. 25-тий австрійський корпус дістав наказ обсадити цілу Подільську губернію, а штаб корпусу переїхав до столиці губернії, Кам'янця Под. Вже на другий день рано шеф штабу корпусу, полк. Горват, покликав мене до свого бюра та заявив мені, що на його думку штаб корпусу не може залишитись в Кам'янці Под., бо це місто не лежить в центрі губернії, а на полудневій її границі, над румунським кордоном. Він запитав мене, як українця, яке місто лежить менш-більш в центрі Подільської губернії? Я відповів, що Вінниця. На те дістав я від шефа штабу наказ: Взяти службове авто та враз із ще одним старшиною поїхати зараз же до Вінниці та розглянутися там, або в околиці, за відповідним приміщенням для штабу 25-го корпусу. Про вислід моєї місії маю повідомити полк. Горвата телефонічно. Ми оба виїхали негайно до Віниці, але нам не вдалося знайти там відповідне приміщення для штабу 25-го корпусу. За порадою українського команданта Вінниці ми поїхали до недалекого міста Жмеринки і там знайшли прегарне приміщення в обширних казармах на краю того міста. Я повідомив про це телефонічно полк. Горвата, і на другий день весь штаб корпусу та дві сотні піхоти переїхали до Жмеринки. По приїзді до Жмеринки полк. Горват покликав мене та заявив, що він бажав би призначити на команданта міста Жмеринки якогось поважнішого австрійського старшину-українця, якому буде легше порозуміватися з українськими військовими та цивільними властями. Він доручив мені розглянутися в Жмеринці за відповідним старшиною-українцем, а якщо я не знайшов би відповідного кандидата серед австрійських старшин, тоді порадив мені звернутися телефонічно до команданта коша УСС-ів, отамана д-ра Гірняка, щоби він запропонував когось із старшин УСС-ів. Коли мені не вдалося знайти відповідного кандидата серед австрійських старшин-українців, що були в той час у Жмеринці, я подзвонив до коша УСС-ів. Отаман Гірняк відповів мені, що перед кількома днями вернувся до Коша із шпиталя сотник Дмитро Вітовський та що його стан здоров'я є в порядку. На те я, покликуючися на доручення полк. Горвата, просив от. Гірняка виставити сот. Вітовському т. зв. "офенер бефель" як документ для подорожі та вислати його до Жмеринки. Кілька днів пізніше сот. Вітовський приїхав до Жмеринки та обняв становище австрійського команданта міста Жмеринки, з доручення команданта корпусу ген. Гофмана. Команда міста містилася в окремому будинку в центрі міста Жмеринки, а сот. Вітовський замешкав в сусідстві та проживав у Жмеринці від перших днів березня до половини жовтня 1918 р.

                                               ДІЯЛЬНІСТЬ СОТ. ВІТОВСЬКОГО У ЖМЕРИНЦІ

                                            На становищі австрійського команданта міста Жмеринки сот. Вітовський розвинув дуже широку діяльність та в короткому часі став дуже успішним посередником між австрійськими військовими властями та українським населенням міста Жмеринки й околиці, як теж між українськими військовими та цивільними властями. Він умів з'єднати собі великі симпатії місцевого населення своїм повним прихильности відношенням до нього. Про це знаходимо дуже похвальні згадки у численних споминах з тих часів, як на примір: Олекса Кузьма "ЛИСТОПАДОВІ ДНІ 1918 р", Львів 1931, стор. 47„ "УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ", Монтреаль 1955, — "ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ" — Літопис українського січового Стрілецтва, Ню Йорк 1967. Стаття Никифора Гірняка, стор. 262-266, "Дмитро ВІТОВСЬКИЙ — Спомин з нагоди 30 роковин смерти".

                                           Сот. Вітовський в короткому часі стягнув з коша УСС поручника Юліяна Буцманюка (пізнішого славетного мистця, який помер в Едмонтоні, Канада), який став заступником команданта міста Жмеринки.

                                           За весь той час побуту сот. Вітовського в Жмеринці я, як і всі старшини та вояки австрійської корпусної команди, мав квартиру у касарні за містом, віддаленій яких 2 км. від команди міста Жмеринки. Але я був весь час у сталому контакті із сот. Вітовським, який часто дзвонив до мене телефоном. Майже щодня, звичайно пізно пополудні, або вечером, по закінченні щоденної праці, я виходив на прохід до міста, звичайно із ще деким із наших старшин-українців, що працювали також в штабі 25 корпусу (як четар Любачевський, хор. Ткачівський і інші). В місті ми тоді стрічалися з сот. Вітовським, часом і з іншими нашими старшинами. Ті майже щоденні зустрічі з сот. Вітовським дали мені змогу пізнати всі прекрасні риси характеру Вітовського, його ідейність та прикмети народного провідника, і в короткому вже часі ми заприязнилися. Я мав нагоду стрічатися також із багатьма нашими старшинами та вояками У.С.С., які часто відвідували сот. Вітовського в Жмеринці, деякі зупинялися тут лише коротко, у переїзді через Жмеринку з Києва чи Одеси до Галичини. Пам'ятаю добре, що Вітовського відвідували тоді в Жмеринці кілька разів хор. У.С.С. Дмитро Паліїв, отаман Никифор Гірняк та інші УСС-и, яких імен не пам'ятаю. Можна догадуватися, що предметом розмов тих гостей з сот. Вітовським була також проблема підготови Листопадового перевороту, особливо в останніх місяцях літа 1918 р., одначе мені не відомі ніякі точніші дані. Припускаю, що старшини УСС боялися втаємничувати будь-кого в їхні заміри, тим паче старшину австрійської армії...

                                                                                   ЛИСТОПАДОВИЙ ПЕРЕВОРОТ

                                               В половині жовтня 1918 р. сот. Вітовський дістав від команди 25 корпусу кількатижневу відпустку, попращався з нами в Жмеринці та поїхав до Галичини, звідтіль до постою УСС на Буковині. Щойно 29 жовтня 1918 р. сот. Вітовський приїхав з Буковини до Львова та перебрав провід Військового Комісаріяту. Протягом трьох днів Вітовський підготовив та перевів успішно Листопадовий переворот. Над підготовою та перебігом Листопадового перевороту та участь Вітовського в ньому не хочу зупинятися, бо ці події вичерпно описані в багатьох книжках та споминах учасників історичних подій. В деяких споминах знаходимо низку неточностей, які належало б спростувати. Так, напримір, у книжці д-ра Степана Ріпецького "ЛИСТОПАД 1918 РОКУ", Ню Йорк 1961, на стор. 22 знаходимо речення: "Усім відомо, що полк. Д. Вітовський перебував до дня 29 жовтня 1918 р. на Буковині в складі леґіону УСС...". Це не відповідає дійсності, бо Вітовський від березня до жовтня 1918 р. перебував постійно в Жмеринці, як командант міста Жмеринки. В половині жовтня він, користаючи із відпустки, яку одержав від австрійської команди корпусу, поїхав до Львова, звідтіль до леґіону УСС на Буковину, а 29 жовтня вернув до Львова, де обняв провід Листопадового перевороту. Він перебував на Буковині ледви кілька днів, як висланник Військового Комісаріату, щоби нав'язати контакт із леґіоном УСС та старатися про переїзд УСС-ів до Львова. Отже він в тому часі не міг бути "в складі леґіону УСС".

                                                                            ПІСЛЯ ЛИСТОПАДОВОГО ПЕРЕВОРОТУ

                                             Про Листопадовий переворот у Львові старшини австрійської корпусної команди, та ми всі в Жмеринці довідалися щойно 2 листопада вполудне, під час обіду в старшинській харчівні. Поверх ста старшин зібралося в їдальні, але не засідали до столів, бо чекали, аж війде до залі генерал Гофман та решта вищих старшин. Відкрилися двері, війшов полковник ген. штабу Горват та став розглядатися по їдальні. Побачив пор. Вол. Тимцюрака, що стояв на другому кінці їдальні, полк. Горват підійшов до нього та подаючи йому руку сказав (по-німецьки): "Пане поручник, гратулюю Вам". Потім пояснив, що він перед годиною говорив по телефону з командантом австрійського корпусу у Львові, який повідомив його, що вчора українські війська заняли цілу Східню Галичину та що він передав українцям всю владу у Львові. Вістка про Львівський переворот рознеслася миттю по Жмеринці й околиці, почали ширитися поголоски про розвал Австрії. Кілька днів пізніше збунтувався був один австрійський полк, що стояв недалеко Жмеринки, вояками якого були здебільша італійці та хорвати з околиць міста Трієсту. На підставі радіо-вісток вони твердили що їхня батьківщина вже зірвала з Австрією та прилучилася до Італії чи Югославії. Збунтовані вояки зажадали від ген. Гофмана, щоби він дав їм до диспозиції залізничий поїзд, щоби могли вернуся на батьківщину. Коли він відмовив, вони арештували ген. Гофмана та кількох старшин із штабу корпусу, які саме в той час були з ген. Гофманом у старшинській їдальні. Між арештованими були два старшини-українці, які працювали тоді у штабі 25-го корпусу, пор. Володимир Тимцюрак та хор. Любачевський (його хресне ім'я забув). Всі арештовані були звільнені того самого та наступного дня.

                                          Автор цих споминів залишився у Жмеринці ще кілька днів, але зі своєї кватири в казармах перенісся на приватне помешкання до одного знайомого українця. В той час, з початком листопада 1918 року не було вже на Поділлі ніяких більше сотень УСС, крім двох: технічна сотня УСС, командант пор. Сіяк, працювала в селі Тартаки, біля Жмеринки, при направі моста, та будівельна сотня УСС, командант пор. Цяпка (т. зв. Скоропадський), яка перебувала в якомусь містечку, недалеко Жмеринки (назви того міста не пам'ятаю). Пор. Сіяк був тоді на відпустці, його заступником був хорунжий УСС, якого прізвища не пам'ятаю. В кілька днів після 1-го листопада цей хорунжий прислав до мене двох під старшин з проханням, щоби я постарав для технічної сотні залізничий поїзд, щоби сотня могла вернутися під Львів, бо вони вже закінчили працю при направі моста. При помочі одного українця, австрійського четаря (прізвище забув), котрий працював в команді залізничої станції, я подбав на другий день за залізничий поїзд, завантажив до нього технічну сотню УСС, і вони від'їхали до Галичини. Тим самим поїздом я від'їхав також до станції Волочиська на Галицькій границі. Звідти я получився телефонічно з українською командою міста Тернополя, де був вже отаман Никифор Гірняк. Від нього я дістав доручення залишитися ще який тиждень на зал. станції Волочиська, зорганізувати там український відділ із вояків-українців з австрійської армії, яких тоді багато верталися поїздами з України до Галичини. Я дістав приказ пильнувати спеціяльно, щоби з-поміж австрійських вояків, що верталися тепер з України, не дісталися під Львів відділи, зложені з поляків. Такі транспорти я мав по змозі роззброювати. Це виконував я майже до половини листопада 1918. Коли ті транспорти скінчилися, я разом із малою групою наших вояків вернувся залізницею до Тернополя та зголосився до Окружної Команди, командантом якої був отаман Гірняк. Дня 22 листопада 1918 р. до будинку, де містилася Українська Окружна Команда, прибув зі Львова сот. Дмитро Вітовський з кількома своїми співробітниками. Сот. Вітовський привітав мене дуже щиро, кажучи до мене: "Ну, врешті маємо одного "ґенеральштаблера". Це мав бути натяк на те, що я, як австрійський поручник, протягом останніх двох років був приділений до штабу австрійського 25-го корпусу, як референт справ Українського Леґіону, та як перекладач російської та інших слов'янських мов, та деякий час як начальник розвідчого відділу ("нахріхтен абтайлюнґ"). По короткій розмові зі мною сот. Вітовський, який після виїзду зі Львова почав переводити реорганізацію Державного Секретаріяту Військових Справ, запропонував мені становище начальника т. зв. "Загального відділу в ДСВС", на що я погодився. З початком грудня 1918 р. Державний Секретаріят ЗУНР перенісся з Тернополя до Станиславова. Я працював як начальник згаданого відділу ДСВС спершу в Тернополі, а пізніше в Станиславові від кінця листопада 1918 р. аж до 9 червня 1919 р., як один із найближчих співробітників Секретаря Військових Справ полк. Вітовського, а від 16 лютого 1919 р. (після резиґнації полк. Вітовського) як співробітник Секретаря Військових справ полк. Віктора Курмановича. В червні 1919 р. розв'язано Державні Секретаріяти та проголошено д-ра Євгена Петрушевича диктатором.  Тоді полк. Курманович назначив мене військовим ад'ютантом през. Петрушевича. Мабуть дня 10 червня 1919 р. я виїхав із д-ром Петрушевичем зі Станиславова до Бучача, відтіль до Заліщик та до Кам'янця Под. В Кам'янці Под. перебували тоді оба українські уряди, та я перебував там, як військовий ад'ютант през. Петрушевича до половини жовтня 1919 р. В товаристві д-ра Петрушевича я брав тоді участь у всіх його нарадах та конференціях з урядом УНР та Отаманом Петлюрою. В часі одної такої конференції от. Петлюри з през. Петрушевичем вони обидва узгіднили, що на домагання Польщі от. Петлюра вишле до Варшави військову делегацію під проводом підполк. Гомзина. На бажання от. Петлюри в склад тої місії мавби увійти також один старшина УГА, який володіє польською мовою, для улегшення комунікації з поляками. Д-р Петрушевич призначив на члена тої місії сотника УГА Петра Мечника, але він в останній хвилі захорів на тиф, тоді д-р Петрушевич назначив сот. Вол. Тимцюрака на місце сот. Мечника. В цей спосіб автор цього спомину перейшов до армії от. Петлюри та в половині жовтня 1919 р. виїхав до Варшави, як член згаданої місії. В початку листопада я їздив ще з Варшави до Кам'янця Под. із звітом про переговори тої місії, та вернувся до Варшави. В короткому часі от. Петлюра переїхав до Варшави та осів в т. зв "Алеях Руж". З уваги на приявність самого от. Петлюри у Варшаві місія під проводом підполк. Гомзина була зліквідована. Я остався у Варшаві до кінця січня 1920 р. у цивільному одягу. В лютому 1920 р. я вернувся до Львова, де урятувала мене від вивезення до табору полонених посвідка, яку мені вдалося дістати від польського міністерства війни... За підтримкою від адвоката д-ра Степана Федака мені вдалося дістати добру працю в Банку Краєвого Господарства, де я працював протягом 21 років у відділах того банку в Станиславові, Люблині та у Львові.

                                                ДОКАЗИ ПРАВДИВОСТИ ЦИХ СПОМИНІВ

                                                На доказ, що повищі мої спомини, як причинки до життєпису полковника Дмитра Вітовського, зокрема мої спомини про його діяльність в Жмеринці, на становищі австрійського команданта міста, в часі від березня до жовтня 1918 р., є згідні з правдою, дозволяю собі навести дослівні цитати із споминів двох інших співучасників подій з 1918 року, які опубліковані друком, а саме:

                                             А) В книжці "ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ — ЛІТОПИС УКРАЇНСЬКОГО СІЧОВОГО СТРІЛЕЦТВА", Ню Йорк 1967 в статті Никифора Гірняка п. з. ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ — Спомини з нагоди 30 роковин смерти" знаходимо на стор. 265/6 таке: "Дмитро Вітовський був деякий час командантом Жмеринки. На цьому становищі він з'єднав собі великі симпатії місцевого населення своїм повним прихильности відношення до нього. Я тоді часто бував у Жмеринці, де стояв також штаб корпусу Гофмана і за моїм побутом стрічався з Вітовським".

                                            Б) В журналі "ВІЛЬНА УКРАЇНА", збірник ч. 57, Ню Йорк 1968, на стор. 39-46 поміщена довша стаття б. члена Центральної Ради в Києві, Якова Зозулі, п. н. "ПОЛКОВНИК ВІТОВСЬКИЙ ДМИТРО В УКРАЇНІ". П. Зозуля був висланий в квітні 1918 р. міністром земельних справ УНР Миколою Ковалевським до Жмеринки для переведення переговорів з командантом австрійського 25-го корпусу ген. Гофманом в справі наладнання проблеми тисячів вагонів з харчами, які тоді були нагромаджені на залізничному вузлі в Жмеринці й околиці та були призначені урядом УНР на висилку для голодуючого Відня. П. Зозуля подає на стор. 40 та наступних такі інформації про полк. Вітовського (частинно неточні, або перекручені):

                                       "Здається для 5 квітня 1918 року я приїхав поспішним потягом Київ-Одеса до Жмеринки. Як тільки я вийшов з вагону, до мене підійшов начальник станції і зараз же представив мені комісаря повіту Гончаренка, коменданта міста Жмеринки і "австрійського" коменданта залоги, сотника Дмитра Вітовського. Всі вони заявили, що стають мені до послуг, якщо цього будуть вимагати обставини. Несподіванкою для мене було зустрітися з Дмитром Вітовським, бо ніхто в Києві не знав, що в Жмеринці стоїть сотня Українських Січових Стрілців (УСС), а її командир є начальником австрійської залоги... Я подякував кожному зокрема за бажання помогти мені і просив їх заходити до мене... Справді, з ними я зустрічався майже щодня. Тільки з тодішнім сотником, а пізніше полковником Вітовським я мав довшу розмову, бо мене цікавила не тільки перша зустріч з українським галицьким військом, але також питання, чи він прийшов з власної ініціятиви, чи ні. Ми зразу відчули взаємне довір'я і говорили щиро. Він дістав особистий наказ начальника штабу корпусу ген. Гофмана, щоб бути зі мною в контакті й допомагати зв'язковому старшині-підполковникові, що буде приділений мені, а також австрійському транспортовому бюрові". Дальше п. Зозуля описує докладно свою співпрацю з Вітовським та з ген. Гофманом.

                                Спростування: В повищому уступі із статті п. Зозулі є такі неточності: Сот. Вітовський не був ніколи командантом цілої австрійської залоги в Жмеринці, це становище займав весь час один австрійський професійний полковник (прізвища його вже не пам'ятаю). Сот. Вітовський був весь час, від березня до жовтня 1918 року т. зв. командантом міста Жмеринки, до якого обов'язків належало дбати про лад та порядок у місті, та часом виконувати спеціяльні доручення корпусної команди. Сот. Вітовський не був в тому часі командантом ніякої сотні УСС, а в Жмеринці не стояла тоді ніяка сотня УСС. В околицях Жмеринки в тому часі були тільки дві сотні УСС, а саме технічна сотня, командант пор. Сіяк, працювала в селі

Тартаки, біля Жмеринки та будівельна сотня, командант пор. Цяпка, працювала в якомусь міста на Поділлі, дальше від Жмеринки. Сот. Вітовський не мав з тими сотнями ніякого контакту. Всі інші частини УСС-ів були в тому часі вже на Херсонщині, під командою Василя Вишиваного, або в Галичині, так званому коші УСС-ів.

ДЕКІЛЬКА СЛІВ ПРО ХАРАКТЕР ТА ГРОМАДСЬКИЙ СВІТОГЛЯД ВІТОВСЬКОГО

                                  Численні співучасники Листопадового перевороту згадують у своїх споминах полк. Дмитра Вітовського, як героя-лідера того перевороту, який відіграв в ньому історичну ролю. Деякі стараються відмовити йому тих історичних заслуг, як напр. кол. посол Лонгин Цегельський, подаючи неправдиві та перекручені міркування. Ці проблеми докладно обговорені в книжці д-ра Степана Ріпецького "Листопад 1918 року", Ню Йорк 1961. З уваги на те, що я належу до нечисленних, які ще при житті з-поміж тих, які мали щастя співпрацювати з полк. Вітовським в роках 1918-1919, тому хочу на закінчення цих моїх споминів додати, що я мав добру нагоду пізнати характер та світогляд Вітовського. Тому я позволю собі потвердити в 100% такі опінії інших авторів про Вітовського, що були опубліковані вже друком, а саме:

                                 1) Олекса Кузьма — "ЛИСТОПАДОВІ ДНІ 1918 року", Львів 1931, стор. 47. — "Вітовський був одним із найпопулярніших стрілецьких старшин. Чистий характер, гарний промовець, завзятий націоналіст-самостійник, і тому серед стрілецтва займав місце його духового провідника".

                                 2) "ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ", Літопис Українського Січового Стрілецтва, Ню Йорк 1967, стор. 266 — стаття Никифора Гірняка "ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ — Спомин з нагоди 30-тих роковин смерти": "Полк. Дмитро Вітовський був великим ідеалістом у доброму розумінні слова і людиною незвичайно обов'язковою. Був знаменитим промовцем з літературним талантом".

                                  3) Відносно політично-партійного світогляду полк. Вітовського мушу вповні потвердити опінію проф. Мирона Заклинського, поміщену на стор. 121-122 книжки "ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ", вид. "Червоної Калини, Ню Йорк, 1967: "В політичній діяльності був членом Радикальної партії і скоро став членом її проводу... Серед Стрільців розумів він добре, що військо — це понадпартійна організація, бо воно репрезентує націю. Тому й ніколи не діяв, ані не промовляв з партійного становища. Стрільці — котрі з них не цікавились політикою — не знали, що він належить до котроїсь партії. Основою його популярности серед УСС-ів було вміння впливати на уяву й амбіцію Стрілецтва. Він розбуджував їх гордість і самопошану, як оборонців великої справи. Це підносило у Стрільців свідомість вартости воювання, виховувало їх і додаало їм сили переносити важкі воєнні труди".

 Чикаго, 11 вересня 1972.