ПРОТИПАНЦИРНА БРИГАДА "ВІЛЬНА УКРАЇНА"

Петро Дяченко
 ген. шт. генерал-хорунжий

                                 Цей спомин, який є радше історичним військовим нарисом, знайдено між паперами генерала Петра Дяченка, який помер 22 квітня 1965 р. в Америці. — Редакція.


                                  Протипанцерна бриґада була однією з частин Української Національної Армії. Її формування почато 22-го лютого 1945 року з наказу СС Фюрунґ-Гавптаму за порозумінням з ген. П. Шандруком.

                                  Звідки взято її рядовий і підстаршинський склад? У Берліні в тому часі протипожежні відділи в 85% складалися з українців, з-поміж яких і було доручено взяти 500 людей для зформування куреня майбутньої бриґади. До її формування викликано полк. ген. штабу Петра Дяченка, що в тому часі командував 3-ім українським пішим полком, який 21 лютого прибув до Берліна, разом з своїм ад'ютантом пор. Гладичем. Серед пожарників находилося доволі велике число підстаршин з совєтської армії, натомість старшин майже не було. 22 лютого полк. Дяченко, в товаристві німецького капітана, приїхав до одного з відділів протипожежних. На площі були вишиковані понад 500 пожежників. По короткій промові, в якій полк. Дяченко з'ясував ціль свого приїзду, і запропонував усім, що бажають битися в рядах Української Національної Армії проти червоних москалів, виступити... Як на команду всі 500 людей виступили. Аби не руйнувати відділу, дозволено взяти тільки 75 людей і тими щасливцями були краяни полк. Дяченка, полтавці з Миргородщини. Майже те саме повторювалося і по інших відділах. Усі мали вже досить німців і всі хотіли служити у власній армії.

                                25-го лютого 1945 року відділ 500 осіб з Берліна, був перевезений до міста Німека, яких 40 кілометрів на захід від Берліна на дальше формування і вишкіл. Тут і був зформований 1-ий курінь бригади в складі 3-ох мисливських сотень, підстаршинської сотні, кулеметної, мінометної і господарчої чот. Сотня складалась з 5-ти мисливських роїв, в кожному рої 21 мужчин. Командиром роя мав бути старшина, або підстаршина з старшинськими правами та двох заступників. Така організація була накинута німцями на взір їхніх протипанцирних частин і подібна до організації парашутних відділів.

                                З першого таки дня відчувся великий брак старшин, навіть на пости к-рів сотень, не говорячи вже про обсаду роїв. На к-ра вишкільної сотні був призначений пор. Гладич, на решту сотень поліційні старшини, прекрасні муштровики, але не обізнані з службою в полю. На чотах вогневі підстаршини. Майже з першого дня навчань відчувалася потреба пророблення з к-рами сотень і з к-рами вогневих чот їхніх минутових програм. Ці відправи займали багато часу, але вже по пару днях старшини розуміли свого к-ра, а він їх... Наприкінці лютого, з Берліна стали прибувати дезертири з пожежних відділів, з яких почато формувати 2-ий курінь.

                                1-ий курінь мав за озброєння "штурмові кріси", на жаль, для 2-го куреня не стало тої прекрасної зброї і були озброєні звичайними крісами. Кулеметники мали два тяжкі кулемети, мінометники два міномети.

                                 28 бригаду відвідав ген. Шандрук, який від нас прийняв присягу на вірність Україні. Після присяги, курені продефілювали перед генералом, сотні рушили на вправи. Того теж дня, на спеціяльне запрошення, приїхали бандуристи Китастого, які вечором дали концерт. Козакам бригади подобався "Марш Україна" і вже другого дня вишкільна сотня пор. Гладича співала, підкреслюючи слова: "Бий до останнього свого набою, за Україну поляж головою!!!" Перед виїздом ген. Шандрук вказав на цілу низку недотягнень у вишколі, так, наче за нецілу неділю можна би було з колишніх поліцистів, а потім пожежників зробити військо...

                                 Другого дня по присязі, приїхав німецький генерал, якому під руки попалась вишкільна сотня Гладича, з якою він пробув майже до полудня. Від нього довідались, що чогось подібного він не бачив від 1941 року і що він старий вояк відпочив, глядячи на муштру сотні. Будь же тут мудрий, свій — самі недотягнення, а чужий не має слів признання...

                                 З квітня 1945 року бригаду завантажено в ешелони і підвезено ближче до фронту до міста Гляц. Під час переїзду до штабу бригади були прикомандировані німці, капітан та двох підстаршин, які з свого приділу в вагоні не виходили і не втручались до жадних справ. Ще в Німеку до бригади почали прибувати старшини з Праги, яких надсилав ген. Шандрук

— переважно старі емігранти і від полк. Дацька з совєтської армії, та масово протипожежники з Берліна. В Гляцу, як і в Німеку курені школилися за програмою, складеною полк. Дяченком.  Німці до справ вишколу не вмішувалися.  Тут же перевів докладну інспекцію обох куренів ген. граф фон Штрахвіц, якому власне підлягали всі такі бригади. Ген. Штрахвіц знайшов наш вишкіл достаточним і наказав зформувати моторизовану сотню, для якої в скорому часі прислав мотоциклі, і бути готовими до виїзду на фронт. Поповнення, яке надходило з Праги, здебільша не відповідало бригаді. Старшини — старі емігранти після пару навіть не форсовних вправ хворіли і їх відсилалось з поворотом. Мужва ж — це був здебільша молодняк 16-17 років, серед яких вибиралося сильніших фізично, а решту до Праги. З новоприбулих з Берліна та молодняка з Праги був зформований 3-ій курінь. Бригада в той час налічувала до 2,000 людей. 12-го квітня бригада мала такий склад:

                                  Командир бригади — полк. Дяченко, ад'ютант — пор. Юрків, к-р 1-го куреня — сотн. Фурс, к-р 1-шої сотні — хор. Гончарук, к-р 2-ої сотні — хор. Максименко, к-р 3-ої — хор. Дмитренко, старшина для доручень — сотн. Арсенів, к-р 2-го куреня — пор. Гладич, старшина для доручень — хор. Матківський, к-р 4-ої сотні — Кириленко, к-р 5-ої сотні — (невідомий), к-р 6-ої сотні Федоренко, к-р 3-го куреня — пор. Старовійт, к-р вогневого куреня — (не подано), к-р мотосотні — хор. Іваненко, господарчий відділ — хор. Яременко, чота жандармів — сотн. Сокальський, чота санітарна — німець лікар і 6 сестер українок.

                                 Начальником штабу був призначений пор. Татарський, який майже два тижні блукав по Німеччині, а до бригади не знайшов дороги.

                                Майже в 100% бригада складалася з охотників, що були приготовані до найважчих завдань. У великій більшості вік стрільців не переходив 23 років. Сотні складалися за принципом земляцтва, як от наприклад: до першої сотні належали Миргородці, до 2-ої Лубенці, 3-тя сотня Чернигівці. Були рої, що складалися не тільки з земляків, але і дуже часто споріднених поміж собою. До своїх відділів вони відносились з великою любов'ю і кожне завдання намагались виконувати якнайкраще. Бригада, майже зовсім незалежна в стадії вишколу від німців, стрільцям імпонувала, а постійні похвали на інспекціях приймали, як заслужену належність. Звідти й родилась віра в своїх командирів. Особливо добре був дібраний 1-ий курінь, він був і найкраще вишколений, у 2-му курені вирізнялась 4-та сотня, так звана УПА, бо кадрами були 32 упісти, які долучились до бригади в районі Глаца. 15-го квітня бриґаду зібрано по тривозі і завантажено в три ешелони, які відправлено на фронт.

                                   В першім транспорті від'їхав штаб бригади, 1-ий курінь та мотосотня. Ввечорі того ж дня, не доїжджаючи 12 кілометрів до Бавцена, транспорт був обстріляний кулеметним і гарматнім вогнем. За наказом к-ра бригади 1-ий курінь, просто з вагонів, пішов у наступ і відкинув ворожі патрулі за перші висоти. Відомості про ворога були, що Бавцен оточений і борониться.

                                 Майже перед самим виїздом на фронт до бриґади були приділені 4 старшини вермахту — всі з німецьких протипанцерних частин. При штабі залишився майор Мартін. Офіційно вони звалися зв'язковими і як такі не мішались до вишколу, а пізніше вже на фронті і до бойових наказів. Взагалі з своїми німцями бриґада не мала клопоту, бо навіть за такими дрібницями, як горілка, мусіли звертатись до к-ра бриґади, бо без його підпису не могли отримати з магазину.

                                Завданням бриґади було — втримати зайняті позиції і не допустити до розширення прориву. Бригада ввійшла в склад корпусу "Герман Ґерінґ". Впродовж ночі стежі устійнили перебіг фронту ворога й пов'язались з сусідами. Бриґада двома куренями зайняла становища, 3-ій був у резерві. Ворог тримався пасивно і тільки час до часу його танки гарматнім вогнем обстрілювали район розташування бриґади.

                              17 квітня бриґада отримала наказ сильними відділами повести розвідку в напрямку Бавцену і пов'язатись з німцями, що боронилися в оточеному місті. Завдання це було доручене 4-ій сотні УПА, мотопатрулям і 2-ій сотні. Завдання це було виконане патрулею 2-ої сотні, яка, знищивши два танки Т-34, прорвалася в Бавцен, з якого припровадили двох німців із "фольксштурму", що обороняли місто. Тут уже почався клопіт з сотнею УПА, яка замість на тили ворожі, потрапила продертись на власні і над вечір другого дня знайшлася в 20-ти клм. від фронту. К-р сотні оправдувався тим, що він не може поборювати совєтські танки, бо там можуть бути українці! Припертий к-ром бриґади — признався, що має наказ "друга Омелька" за ніяку ціну не встрявати в бій. На перший раз дарувалось, з попередженням, що як ще щось подібного повториться, то буде без суду розстріляний... Бідний хлопчина, бо знайшовся в положенні без виходу, бо мав аж двох командирів і не знав, чиї накази виконувати...

                               22 квітня ввечорі 3-тя сотня з наказу к-ра куреня сотн. Фурса перейшла в наступ, виперла ворога з його становищ та зайняла залізничну станцію. Взято 12 полонених і що головне — вагон з тютюном.

                               23 квітня бриґада двома своїми куренями, при незначному спротиві ворога, просунулась на 5 клм. вперед і затрималась, не доходячи до автобану Дрезден-Бавцен. По старому висимо в повітрі, не маючи безпосереднього зв'язку з німецькими частинами.

                               В наступі патрулі мотосотні окружили з півтора десятка ворожих піхотинців, які по короткій стрілянині покидали зброю, а їхній командир утік до пивниці і на пропозицію скласти зброю відповідав стрілами з автомата. Над'їхав к-р бригади, який наказав взяти живого... Кинуто дві гранати сльозоточивих — не помогли, душився без повітря, але відповідав стрілами; щойно дві зачепних перервали забаву. Шкода, цей герой був грузином за національністю, груди всі в орденах від Леніна до слави включно.

                               27 квітня донесли патрулі, вислані ще попереднього дня, що на передпіллі великий рух. Шосейний шлях, що веде з Бавцену на Дрезден, заповнений відступаючою піхотою й обозами. На світанку того ж дня на відтинок 1-го куреня був к-р бригади та з власної ініціятиви наказав наступ 2-ій і 3-ій сотням. Наступ цей заламався в кулеметному і мінометному вогні ворога, що перейшов навіть до протинаступу, прорвав оборонну лінію 1-ої сотні й почав виходити на тили бригади. Десь перед 8-ою годиною, від штабу бриґади прийшло донесення, що ворог загрожує вже безпосередньо штабові.

                              Командир бриґади, наказавши к-рам куренів триматись далі, а сам своїм "фольксваґеном" бічними дорогами і полями продістався до штабу, зібравши всіх, що були під руками, включно до штабовиків і німецьких шоферів (у тому часі бриґада мала вже дві приділених німецьких автоколони), з тією збираниною перейшов в контрнаступ, який провадив особисто, не злазячи з авта. Залишивши понад 30 забитих, ворог почав відступати, густо застелюючи поле своїми трупами. По виході на лінію власних сотень, щоб не дати ворогові опам'ятатись, к-р бригади наказав перейти в наступ 5-ій і 6-ій сотням, який провадив особисто пор. Гладич. Ворог не витримав цієї бравурної атаки і почав здаватись. Майже в тім самім часі, з власної ініціятиви, перейшла в наступ і 2-га сотня. Майже все передпілля забіліло простиралами, а то сорочками, що їх червоні підносили на багнетах. Пробували комісари і к-ри червоних стріляти до власних людей, але всі були знищені своїми. До 11-ої години вранці бриґада мала вже такі трофеї: понад 300 полонених рядовиків, 10 офіцерів, переважно молодших лейтенантів, к-ра дивізії полк. Лілевського, 4 гармати протипанцерні, 5 полкових мінометів, коло 20 кулеметів, велику кількість гарматної і рушничної амуніції і понад 200 пар коней з возами, навантаженими різним військовим майном.

                              Був уповні розбитий 19-ий піший полк 7-ої польської дивізії, в складі якої 25-30% було не поляків, а командний склад від к-ра сотні і вище не поляки. Були серед полонених і наші землячки, щось до 50 людей, які ще того ж таки дня увійшли в склад бриґади. Завданням того полку було прикрити відступ дивізії з-під Бавцена. Причиною масової здачі в полон була неможливість відвороту. Патрулі і частина 1-ої сотні, що лишились на тилах ворога, з лісків і забудувань вогнем "штурмґеверів" не давали можливости відступу ворожим частинам. Одночасно з нашим наступом над'їхали 6 німецьких "квочок" (автоматичні 37 м/м гарматки на опанцерених автах), які у великій мірі причинилися до розбиття 7-го полку.

                               Після полудня того ж таки дня, приїхав до штабу бригади к-р корпусу і особисто причепив к-рові бригади "залізний хрест", наказавши подати список старшин і козаків для відзначень. К-р корпусу виявився дуже милим "старшим паном", який сам запросився до нас на вечерю, щоб краще запізнатися з нами, його цікавила частина, яка в 8-му році війни ще хоче воювати. Майже до капітуляції був нашим щоденним гостем. Дякуючи йому, в пізніших часах бриґада була злюзована і відійшла за Ельбу, що хоч частинно нас урятувало. Багато допоміг нами зфабрикований наказ від ген. Шандрука, аби бригада йшла на злучення з 1-ою дивізією.

                               В годинах пополудневих почали прибувати полонені та підвозити трофеї. Привезли і раненого к-ра ворожої дивізії. Одягнутий в польську уніформу. Ще на фронті відмовився від перев'язки, те саме зробив і при штабі. Надійшов к-р бригади і заговорив з ним по польськи — відповів по російськи, польської мови майже не знав. Запропонував йому горілку, а знаючи, що совєти не узнають чарок — наляв до склянки. Випивши, подякував і попросив ще пів склянки. А тепер, хай роблять перев'язку. Котрийсь з наших автоматників добре проїхався, бо дві кулі мав по ногах і три по ребрах. Не хотів спочатку вірити, що його полк розбили наших три сотні, які цілковито не мали тяжкої зброї. Майже до вечора проговорив з нашим к-ром бригади та цікавився, що ми робимо з полоненими. На запитання полк. Дяченка, "а якби я до вас попав у полон?" "Краще не будемо про це говорити..." Другого дня був відісланий до штабу корпусу, а перед тим просився, аби його лишити при бриґаді та не відсилати до німців. В бриґаді розпочався рух, вогневий курінь — нарешті має зброю, дістали коні. 2-ий курінь озброївся совєтськими автоматами. В сотнях набралися певности і минув той страх перед большевиками. Зле виходили на цьому німці, бо не було ночі без випадку, на оклик: "стій, гасло!" німці відповідали стрілами, а черга з нашого автомата майже завше була цільною... Відтинок бриґади був обставлений таблицями, якими заборонялось німцям нічний рух в районі бриґади.

                            2 травня, з наказу корпусу, бриґада перейшла в наступ. Зламала легкий опір, вийшла на наказну лінію. Всі сотні знайшлися на своїх місцях, бракувало тільки 4-ої УПА, яка, як видно, виконуючи накази свого провідника, здезертирувала. Розіслані стежі мотосотні знайшли її в 16-ти кілометрах від штабу бриґади на власних тилах. Відчуваючи скорий кінець війни, к-р бриґади боронив перед німцями к-ра сотні, які жадали віддачі його під суд, який звичайно виніс би присуд на розстріл. Тим провідником в той час був священик, який взявся не за своє діло.

                         5 травня к-р бриґади був викликаний до штабу корпусу, в якому д-р "наш" старший пан поінформував, що на його особисте прохання, командуючий фронтом дав дозвіл бригаді відійти на лінію ріки Ельби і далі йти на злучення з дивізією "Галичина". Бриґада в той час була частинно змоторизована, вогневий курінь на кінній тязі, а решта мусіла йти на піхоту.

Вечором бриґаду злюзувала німецька змоторизована частина. Майже одночасно на північ від нас почалась гарматня підготовка і то такої сили, що не чути було нормальної розмови — треба було кричати. На північ від Дрездена совєти проривали фронт в напрямку на Прагу.

                          По цілонічнім марші і по пару годинах відпочинку бриґада рушила далі, аби вийти на захід від лінії ріки Ельби. В пополудневих годинах надлетіли совєтські штурмовики, які бортовою зброєю внеможливили дальший марш. Серед наших були вбиті і ранені. Багато побитих коней.

                           7 травня у вечірніх годинах бриґада осягнула лінію Ельби в районі Тетчев. Міст ушкоджений совєтськими літаками. Вислано патролі в тому районі шукати переправи. В Чехах повстання — обезброюють німців. Донесення від стеж, Авсіґ в руках чеських повстанців. Бриґада повертає знову на Тетчен. Німці кидають зброю. При мості на Ельбі, к-р бриґади видає наказ, аби сотнями, а де не можна, то роями, або поєдинчо прориватись до американців. Пробиватись до Ваймара. Іти зі зброєю, як довго можна. Вже в ранніх годинах 8 травня стало відомим, що бриґада оточена. На всіх дорогах, що провадили на Прагу, посувалися совєтські танки і змоторизована піхота. К-р бриґади, що виїхав зі стежею мотосотні вперед — відтятий від бриґади. Ми від німців довідалися про цілковиту капітуляцію Німеччини. Положення, в якому знайшлась бриґада, — майже безнадійне. Треба було пройти понад 200 кілометрів тереном, зайнятим совєтами, з того половину Судетами, з чеським населенням, яке ворожо ставилось до всіх в німецьких уніформах. Що найгірше — ніхто не знав, де є американці...

                             На всіх дорогах видко було десятки тисяч німців, яких вели на схід, між ними, пов'язаних колючим дротом з спеціяльною вартою, — то провадили наших, або калмиків. Лишилось вночі бездоріжжям пробиратись на захід. Нарешті, границя американська. Великі тисячі чекають на відкриття границі, що має наступити після прибуття совєтської місії. Вночі стрілянина з кулеметів, то американці затримують нетерпеливих. Є серед них ранені і забиті. Нарешті і цей фільтр за нами. 25-30% стану бриґади знайшлися на тилах американців, решта дісталась до совєтської неволі, або згинула.

                            За своє коротке існування, бо не цілих три місяці, бриґада вироблялась на добру частину. Були, правда, недотягнення, які з часом удалось би усунути, але все покривав молодечий запал і жертвенність. Школилися і билися для України. Представлені до нагородження німецькими "залізними хрестами" в більшості відмовлялись, просячи нагороди бойових українських. Упоминались за свої відзнаки, аби не носити чужих. Не хотіли вірити, що по 30-тилітнім існуванню Української Армії — не маємо бойових нагород і відзнак. Приходилося переконувати, що з часом німецькі хрести будуть замінені на свої. Не було своїх правильників, користались чужими — знову потіхою було, що десь під Берліном засідає комісія з 1-ої дивізії, яка подібно в скорому часі видасть підручник служби польової та муштрової.

                            Приходилось в штабі від початку і до кінця імпровізувати. З нашою непідготовленістю стид було перед своїми і чужинцями, бо таки не мали нічого свого, і так, здається, є і по сьогоднішній-день...