Спомини Миколи Воробеля були видані уже після його смерти на кошти дружини Марії. Для читачів, насамперед, є цікавим те, що автор описує всі події із погляду простого українця, уродженця Лемківщини, який далеко не з власної волі потрапив у вир Другої світової війни.
Автор книги після отримання шкільної освіти, аби убезпечитись від примусової мобілізації до так званого „баудінсту" зголосився до Юнацької потилетунської служби. Як відомо зі спогадів самих Юнаків та їх опікунів Зенона Зеленого та Тимоша Білостоцького відношення німців до української молоді у мундирах могло бажати кращого. Солідаризується з ними і Микола Воробель, зокрема скептично відкликається про вишкільну програму: „Яка користь з того вишколу? Дуже мала. Навчились ми дисципліни, слухняності, добре бігати і найважніше дружності і мовчати". Вже на Словаччині він із групою Юнаків був приєднаний до артилерійського полку дивізії „Галичина", відбув вишкіл у Чехії, брав участь в бойових діях у Словенії та Австрії. Безпосередність викладу та особливий авторський гумор максимально наближають до розуміння реальних сторінок військових буднів зі всіма їхніми мінусами та плюсами. З повагою згадує автор і про своїх побратимів та командирів-українських старшин Андрія Гарасовського, Любомира Рихтицького, Олексу Горбача.
На жаль, Микола Воробель не встиг закінчити своїх спогадів, однак, відомо, що його подальша доля була такою ж, як і в тисяч інших дивізійників - відбув полон у таборі Ріміні, де продовжив навчання, після чого виїхав до Великої Британії, вчителював в українській школі міста Брадфорд, збирав матеріяли про боротьбу УПА на рідній Лемківщині...
Зрештою, кожен, прочитавши ці спогади, отримає змогу поглянути на історію дивізії „Галичина" очима звичайного вояка і українського патріота, відчути його думки і переживання, надії і розчарування...
Андрій УСАЧ
Немає коментарів:
Дописати коментар