По першій і другій світовій війні держави, що виграли війну, будували могилу «Незнаного Вояка», на якій не лише свої, але й чужі дипломати світу складають вінки на знак пошани не лише до того, хто в могилі, але й до даної нації. Належить до доброго тону з приводу відвідин столиці класти вінок у стіп могили Незнаного Вояка. По першій світовій війні Польща рахувалася переможною державою. По другій світовій війні теж СССР створили у себе культ героїв «вітчизняної війни». На могилах-пам'ятниках у всіх великих містах України я бачив вічно горіючий вогонь в пам'ять поляглих в часі 2-ої т. зв. «вітчизняної» війни.
По першій війні Польща рішила теж створити культ Незнаного Вояка і збудувати для нього могилу-пам'ятник на т. зв. Саській площі у Варшаві. При могилі вічно стояла військова варта, стоїть і тепер за «Людової» Польщі, що я бачив в 1963 р.
У зв'язку з будовою могили польського Невідомого Вояка проведено великі приготування і паради, щоби гідно вшанувати тих, які лягли в боротьбі за польську самостійність.
Восени 1925 поку я служив у польському війську, в ІІІ полку кінної артилерії. Я був рядовиком, бо давніх військових ступнів Польща не признавала тим, що у свій час не з'явилися на заклик, як це було зі мною і всіма тими, що були в час польської рекрутації за кордоном і чекали — самостійности України.
По присязі рекрутів в польському костелі в Ярославі, хоч там є українська церква, зібрався весь дивізіон в павільоні, де відбувалася «вольтажерка» — вправи їзди на коні. До нас всіх промовляв пор. Збієвскі так:
У війні за самостійність Польщі, Державна Комісія для встановлення могили Незнаного Вояка, що має бути у Варшаві, прийшла до висновку, що Польський Незнаний Вояк буде вибраний на львівськім побоєвищі. Львів був найбільш крівавим і найбільш жорстоким полем боїв. У Львові й біля нього лягло багато поляків і українців і нераз їх ховали у спільній могилі. Комісія вибрала вже того вояка. Він, може, був поляком, а може українцем, бо по 7-ох літах не пізнати мундурів ні відзнак. На наш полк припала честь супроводити кінно поїзд, який на відкритому вагоні повезе тіло через Ярослав на Розвадів до Варшави. В почоті візьме участь теж 20-ий полк уланів з Рящева і полк кінних стрільців (драгунів) з Ланцута...
У тому часі в полку величезною більшістю вояків були волиняки, які щойно приходили до свідомости, що вони українці і все ще співали «канареюшка жалобно пайот». На них промова зробила велике враження, мовляв, українці хоробро билися проти поляків, а тепер українець може бути польським Невідомим Вояком. Були це сільські хлопці, і я мусів пояснювати, як то було, бо вони не могли зрозуміти, чому, хоч нас так багато, ми програли. І сьогодні багато з-посеред нас не всилі зрозуміти тієї трагічної іронії долі.
В означений день, дати не пам'ятаю, над'їхав поїзд і повільним ходом зближався до Ярослава, де його чекали волиняки на конях, по 12 їздців з обох боків поїзду. Приділено трасу 5 кілометрів для кожного з трьох полків 10-го корпусу. Дальше на північ інші військові кінні формації супроводжали Невідомого Вяка в останню дорогу до Варшави.
Комісія шукала вояка без роду й імени, і не брала до уваги тих, що мали документи й хрести з таблицями. І тому дійсно не є виключене, що на колишньому Саському майдані у Варшаві похоронили українця, дармащо на Янівському й Личаківському цвинтарях були окремі секції з могилами, польських та українських вояків, що боролися і згинули у Львові.
Степан Куропась
Немає коментарів:
Дописати коментар