Передруковуємо статтю з останнього числа, в якій описана icторія часопису.
Редакція
ДО ПОБАЧЕННЯ!
Недалека вже ця хвилина, в якій - після важких i прикрих місяців дожидання - наш табор переїде на нове місце. Існують деякі познаки, що в т.зв. „другому етапі" наша спільнота існуватиме, бодай у початках, як суцільна одиниця, а потвердженням цього здогаду є хоч би те, що до переїзду готуються вci таборові установи, школи, робітні й варстати; за словами компетентних чинників, „забираємо з собою все, до найдрібнішої шрубки? Так воно й буде в загальному, бо ж важко розставатися з тими нашими надбаннями, які приходилось нам здобувати муравлиною працею, користуючись у початках найпримітивнішими засобами, кожний знає, які мозольні були ці початки й кожний здає co6i справу з того, що ми досі виробили, вивчили, збудували, зорганізували, - конечне й необхідне для нас i в майбутньому.
До цих надбань, що про них мова вище, належить i наша таборова преса, до якої кожний таборовик привик уже так, що без неї він відчуватиме прогалину в площині його культурного життя так довго, доки її ролю й функцїї не переберуть iншi українські часописи й журнали, що виходитимуть на новому місцi. Цього ми певні й знаємо, що навіть заокеанська преса не зможе вповні виконати це важливе завдання, яке виконувала гідно наша таборова преса впродовж існування табору. Вересень-грудень 1945, цілий 1946 piк i ось уже чотири місяці 1947 - це повних 20 місяців, у яких вci нaшi періодичні й нeпeрioдичнi видання загальнотаборового i вузько-бльокового характеру безперервно служили загалові нашого табору. Що в цю велетенську працю вклав свою немалу пайку теж i наш тижневик „Батьківщина", - це очевидно й ми сміємо сьогодні, - без зайвої в цьому випадку скромности - цю обставину наголосили та підкреслили. Бо не в тому справа, щоб робити славу поодиноким людям. Люди змінялися, а тижневик
і залишився досягненням усього табору. Він, як і ввесь табір, перейшов усі стадії розвитку, від кволих і непевних перших кроків до сьогоднішнього стану. Як увесь табор, так і наш тижневик переживав свої внутрішні зміни, але з кожної кризи виходив переможно, бо ті, що його творили, мали на меті не свою користь і не добро „Батьківщини", а добро Батьківщини, що їй ми всі поставили себе на службу.
Такі думки насуваються мимохіть під кінець першого етапу, коли тижневик „Батьківщина" замикає свою діяльність. І хотілося б накінець кинути оком на пройдений шлях, підрахувати висліди праці, здати своєрідний звіт із діяльности. Нелегко це зробити, особливо, коли небагато місця (постійна болячка нашого тижневика), коли чимало деяких архіварних речей затратилося наслідком несприятливих умовин праці в Беллярії, коли - врешті - не хотілося б виносити на денне світло та пригадувати всі ці перешкоди, які приходилось перемагати. Все ж повний збір тижневика й інших видань, що появились заходами "Батьківщини", -це найкращий і найбільш вимовний образ проробленої праці.
Перед нами 5 чисел „Українського Козака" й 7 чисел „Батьківщини", що друкувались на поганому папері, перебитковою методою, в десятьох примірниках кожне. Заголовки й вінєти ручної роботи, барвисто розмальовані... кредками. Шрифт нечіткий, часто справлюваний чорнилом. У змісті - історичні нариси, поезії, спомини, оповідання, скупі вістки зі світу та з рідних земель, таборовий літопис. Назагал, ці числа „Українського Козака" й „Батьківщини", в порівнянні з сьогоднішніми виданнями, роблять пригнічуюче враження й ледве чи сьогодні схотів би хтось читати такий нечіткий друк. Але в той час, коли вони появлялися, кожний таборовик жалібно простягав руки по це, рідке в Беллярії, українське слово. Й ці примірники „Українського Козака" й „Батьківщини" - сьогодні музейна рідкість. Чи цінна? Без сумніву. Тим цінніша для нас, таборовиків, що вона є доказом працьовитости, витривалости, впертости й культури (так, культури) нашого народу, що в усіх, навіть найгірших, умовинах прагне читати, вчитись, прагне творити, працювати.
8-е число „Батьківщини", єдине в своєму технічному виконанні (цикльостиль), вперше появилось у більшому накладі 200 примірників. Воно й є переходом до нової техніки друку - фототипічної, якою тижневик почав друкуватись 2.12.1945 р., коли появилось його 9-е число.
Почавши з цього дня, „Батьківщина" зачала свій новий період, що поділявся на три частини: 1) від 9 числа до числа 32 (19.8.46), доки її редагував п. хор. Семен Федюк, основник і головний та відповідальний редактор тижневика; 2) від 33 числа, до числа 45 (11.11.46 р.), коли перевтомлений і виснажений працею хор. Федюк був примушений піддатись лікуванню, а заступав його п. В. Верига; 3) від числа 46 до сьогодні, коли редагуванням тижневика зайнялись члени доцьогочасної Ред. Колегії.
Впродовж цього періоду слідує постійний ріст „Батьківщини, як у формальній, так і суттєвій її частині. І так, постійно зростав наклад тижневика й досягнув числа 2 000 примірників. Свою еволюцію перейшла віньєта, що змінялась аж п'ять разів, доки не здобула собі такого оформлення, яке затрималось до сьогодні. Упростились наголовки, зникли деякі анахронізми (ініціяли). Водночас у змісті почали появлятись на передовій сторінці суспільно-виховні й політичні статті, що заторкнули актуальні питання, зроджені нашим вужчим і нашим громадським життям. Постійне місце зайняли цікаві й цінні з погляду історії нашої культури статті проф. В. Д. на теми українського драматичного мистецтва. Спогади, оповідання й нариси, що їх подавала „Батьківщина" своїм читачам, підбирались уважливо й не без гострих критичних критерій. Інформаційна частина газетки, хоч і не могла вчасно подати вістки з політичного життя, все ж давала їх перегляд у впорядкованому та згущеному виді. Важніші події з життя в таборі нотувала „Батьківщина" на сторінці „З життя у таборі", куди попадали іноді й гуморески чи фейлетони, попри репортажі та рецензії. Постійний куток карикатури „В кривому дзеркалі", впроваджений із початком цього року, теж виправдав себе вповні, й таким веселим, часто - сатиричним, тоном закінчувалися всі числа нашого тижневика.
Від березня 1946 р. до кінця існування тижневика „Батьківщина" відпускала кожного місяця дві сторінки для місячного релігійного додатку „Хвалім Господа", що його редагував о. пор. Емануіл Кордуба.
Не дивлячись на усильні спроби деяких кругів - зробити нашу газетку органом чи виразником такої чи іншої політичної групи, „Батьківщина" так і залишилась тільки українським понадпартійним тижневиком, притримуючись єдино правильного погляду, що злочином є супроти нашої збірноти впроваджувати в наші вояцькі ряди таку діяльність, яка вдаряє по нашій єдності і спаяності і яка ніколи не мала місця серед здорових традицій українського вояцтва.
Матеріяльною підставою для існування „Батьківщини" (поза частковою допомогою Культ. Осв. Відділу Табору, що проявлялась у приділах олівців, тасьм і т.п.), була німецька друкарня Мірамаре, що приділювала нам папір, фотоплівки й цинкоплити й виконувала всю друкарську роботу. Всі інші видання - поза тижневиком - виконувались теж технічними засобами цієї друкарні, але на закуплених із приватних фондів паперах і картонах, при чому й фототипічні й друкарські матеріяли для цих видань мусіли оплачуватись нами, часто по цінах чорного ринку. Звідси й причина, що ці видання таборовики не одержували даром, тільки за зворотом видавничих коштів. До ряду цих видань належать: 1. - різдвяні картки-поштівки (три взірці), 2. - картка-поштівка „З Новим Роком", 3. - календарець на 1946 рік, 4. - великодні поштівки (п'ять взірців), 5. - серія карток-поштівок (чотири взори), б. - календарець на 1947 рік, 7 - „Обізналися", комедія О. Девлада (обгортка). Крім цього, заходами редакції видруковано: 1. - особиста виказка, 2. - право їзди, 3. - пропам'ятна грамота ансамблю „Бурлака", 4. - пропам'ятна грамота Таборового Театру, 5. - спортова грамота, 6. - свідоцтво закінчення фотографічного курсу, 7. - свідоцтво закінчення Торговельної Школи, 8. - карта України, 9. - технічні рисунки, 10. - перша (пробна) серія значків Таборової Пошти, 11. - обгортка збірки поезій В. Бори, „В дорозі", 12. - обгортка літ.мист. журналу „Гроно", 13. - програмка концерту та чимало друків для шкіл і таборових установ, виконаних латинськими черенками німецької друкарні. Останнім виданням „Батьківщини" є збірка карикатур чільніших таборових осіб, що її виконав карикатурист О. Оре [Орест Слупчинський] (псевдо Ґо-Ґо), а зредагувала наша посестра „Оса".
Ось наші досягнення! Тепло, з яким наша таборова громада приймала наш часопис і наші видання, для нас найкращий доказ, що шлях, який ми собі накреслили й ним ішли, - був правильний. Були й недоліки та браки, були прикрі хвилини. Але чи варто згадувати їх, коли сьогодні ми сміливо стаємо перед нашу спільноту та в почутті сповненого обов'язку кличемо: „Всім тим, хто допомагав нам у праці, хто матеріяльно й морально підтримував нас у хвилинах слабости, всім Співробітникам, Дописувачам і Прихильникам - спасибі за все добре!
До побачення при спільній праці в новому етапі!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар