СИНЬОЖУПАННИКИ

Під час 1-ої світової війни, після Берестейського миру, на підставі договору української мирової делеґації з Німеччиною (заходами Союзу Визволення України), з українських полонених російської арміії в таборах у Німеччині: Раштат, Вецляр, Зальцвендел, зформовано дві дівізії Синьожупанників. (Вони прийняли ту назву від кольору своїх уніформів.) Кожна Синя дивізія мала чотири піхотні полки (по 1200 вояків) і один гарматний полк. Командиром 1-ої Синьої дивізії був ген. В. Зелінський. Остаточне її зформування відбулося у м. Ковелі на Волині. В березні 1918 року вона переїхала до Києва. Наказом військового міністра УНО О. Жуковського вона мала бути розформована, але ще перед тим її роззброїли німці напередодні гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року.

2-га Синя дивізія була зформована в с. Голобах на Волині, яку розпущено перед її переїздом на Україну.

Багато синьожупаннинів, які не могли взяти участи в охороні української держави в своїх двох дивізіях через політичні рішення, вступило до інших військових формацій. Пізніші спроби відновлення Синьої дивізії за Директорії довели лише до створення 7-го Синього полку в складі 3-ої стрілецької дивізії.

В с. Нідербюл біля Раштату за 1-ої війни існував великий табір військовополонених, в якому було приміщено понад 15 тисяч вояків. Не всі пережили лихоліття полону й війни, про них нагадують пам'ятники на цвинтарях у Раштаті та Нідербюл.

В 1965 році з ініціативи ЦПУЕН було святково відслонено пам'ятник у Раштаті, а в 1973 році, з ініціативи отамана куреня Українського Вільного Козацтва в Німеччині Івана Карабіна його було відновлено й упорядковано. І Карабінові вдалося віднайти в актах 168 померлих українців. Пізніше від одного німця йому пощастило придбати 62 світлини з життя і праці Синьожупаників аж до часу їхнього виїзду в Україну.

Підпоручник Ів. Карабін віддає поклін при пам'ятнику Синьожупанникам в м. Раштат.