понеділок, 22 червня 2009 р.

АМЕРИКАНЕЦЬ ПРО ДИВІЗІЮ

З книжок

В 1966 році у Видавництві "Cornell University Press — Ithaca New York, U. S.A. вийшла друком книжка професора Колюмбійського університету GEORGE H. STEIN (Columbia University) під наголовком "Hitler's Elite Guard at War 1939-1945 the WAFFEN SS".
Тема книжки, як видно із наголовка, це аналіза елітарних частин Зброї-СС під час другої світової війни. Автор дуже вірно представляє еволюцію організації СС із так званих "Тотенкопффер-бенде" до військових відділів Зброї-СС, спираючися на великий бібліографічний матеріал. При кінці книжки поданий докладний список всіх есесівських частин та окремих дивізій.
Що цікавить українського читача, це досить обширний розділ про створення "14-тої Ґренадир Дивізії дер Ваффен СС "Галіцієн". Саме цей розділ, що в книжці надрукований на сторінках 185-187 та 208, передруковуємо в українській мові. Рівнож на сторінках 194 й 195 є уривки розмови Гітлера із своїми штабовцями на тему нашої Дивізії.

Ще в квітні 1941 р. Берґер* вербував добровільців з-поміж українців у Польщі з наміром створити ядро української СС-формації, але через расові причини Гіммлер відкинув цю пропозицію. Німецька армія, менше зв'язана нацистською ідеологією, під кінець 1941 р. зорганізувала деяке число добровольчих відділів, зложених з народностевих меншин Росії ("рашіян майнорітіс"). Впродовж наступних двох років творилися леґіони, зложені з кавказців, грузинів, туркменів, козаків і других груп. Пізніше створено українські й російські частини, так що з кінцем війни приблизно один мільйон "Осттруппен" (не врахову-
ючи робочої сили для війська) служили в рядах "Вермахту".
Із створенням музулманської дивізії "Гандчар" Зброя-СС явно пішла на компроміс у расових питаннях і тим самим не мала вже жадної підстави не користати з слов'янського людського резервуару. 28 квітня 1943 р. проголошено заклик для добровольців до СС-дивізії "Галичина". Вислід був надзвичайний: зголосилося коло 100,000 добровольців, з чого лише 30,000 було прийнято. Хоча пороблено спеціальні заходи для того, щоб набір обмежити лише до тієї частини німцями окупованої Польщі, яка перед 1919 р. була Галичиною під Австрією, факт залишився, що дивізія була зложена з українців. Евфемістична назва 14 СС-добровольча дивізія "Галичина" нікому не замилювала очей, а найменше самим членам дивізії, яких більшість була українськими націоналістами. Бо після стільки років цькування на слов'ян, (німецьким) провідникам не легко було признатися, що вони створили СС-дивізію із "унтерменшів".
В травні 1944 р. дивізія закінчила свій вишкіл у Німеччині. Перед від'їздом на східній фронт самий Райхсфюрер дозволив собі її відвідати. У промові до старшинського складу, який складався переважно з німців, Гіммлер таки признав, що галичани — це дійсно українці, а при цьому закликав до "братерства" поміж німцями й українцями. На запити тих, які вважали, що СС-и були зацікавлені лише у бранні "гарматнього м'яса" для німецької воєнної машини, Гіммлер, з сумнівною логікою, завважив, що, якщо це була б правда, тоді дивізія не була б вишколювалася цілий рік. Він теж підкреслив, що коло 250 галичан з дивізії вибрано на старшинську школу й вони повернулися до дивізії старшинами. А що при цій нагоді Гіммлер не міг користуватися своїм звичайним матеріялом, його промова була млява й стримана. Він вжив деяких принагідних висловів про "жидівсько-большевицького ворога", але на згадав ні словом про "азіатські орди" і "слов'янських унтерменшів".
Зараз після відвідин Гіммлера, дивізію перейменовано на "14 Ґренадирську Дивізію Зброї СС (Галицьку ч. 1)" і вислано її на східній фронт. Там, в районах, де її рекрутовано, її кинено в битву в розпачливому намаганні зупинити російський наступ. Як частину німецького XIV Армійського корпусу її здесятковано, а решткам українців вдалося пробитися з окруження. 14,000 пішло в котел, а (3,000 видісталися з нього. В дійсності українці не були щось більше, як гарматне м'ясо, бо їхня участь в битві не мала значення. Розбитки дивізії післано на Словаччину для поповнення і вона опісля вже не воювала.
Вже після того, як Україна й Галичина опинилися в большевицьких руках, СС-и могли дозволити собі на концесії щодо українських національних гордостей, - напочатку 1945 р. частину назви дивізії в дужках замінено з "Галицька ч. І" на "Українська ч. І". 23 березня 1945 р., лише кілька тижнів перед поваленням Третього райху, Гітлер розлютився, коли дізнався, що дивізія переформувалася до сили 14,000 (3,000 більше ніж на це було дозволено) та озброєна, як він сказав, "майже такою скількістю зброї, яка вистачала на дві дивізії", й дальше знаходиться у стані переорганізації, здалека від поля боїв.
На ст. 194 і 195 подані відомі, вже в українській пресі і "Вістях" друковані, виїмки з нарад Гітлера, який, як виходить, нічого про переформування І УД не знав, і вважав, що було б краще зброю дивізії передати німецьким формаціям. Чи не на тій підставі пізніше пороблено на Югославії німцями перші заходи для цілковитого роззброєння Дивізії, яке через швидкі воєнні операції і брак транспортів не можливо було виконати.

Е. Загачевський

____________________
* Ґоттлоб Берґер, СС-Бріґаденфюрер — Гіммлерів шеф вербунку.

Немає коментарів:

Дописати коментар