ПРИЧИНОК ДО ДОЛІ ДИВІЗІЙНИКІВ У СОВЄТСЬКОМУ ПОЛОНІ.

При темі "совєтський полон дивізійників" розуміють звичайно всього полон від липня 1944 р., після брідської битви. А майже невідомою залишається доля відприсків 1-ої УД після капітуляції Німеччини (8. V. 1945).
Щоб ознайомити нашу читацьку громаду і з цею, майже невисвітленою проблемою, подаємо уривки з листів тих щасливців, що їм пощастило вижити.
В.В. пише 12. X. 1990: "В 2-й половині січня 1945 р. я виїхав з групою 120 вояків 1-ої УД УНА з міста Чадца на Словаччині на вишкіл протипанцерних стрільців ("Пак"), який мав проходити в околицях Растенбурґу в Східній Прусії, але тому що наближався фронт, нас із м. Франкфурту над Одрою повезли на полігон на Чехії бл. м. Бенешова й там ми проходили вишкіл у селі Великі Кновіце недалеко м. Зедельчане. Але тодішні неуспіхи на фронтах враз із т. зв. "фюреровим наказом" (про першість оборонних зусиль) не дали нам змоги повністю закінчити вишкіл. Десь у половині лютого нас як піхотну частину (гармати ми залишили, бо при них кінчили вишкіл латвійські добровольці) завантажено у залізничні вагони й почерез міста Табор і Будєйовіце ми прибули до м. Лінцу в Австрії. Звідти ми вирушили в напрямі Відня; десь в околиці м. Кремсу нашу групу розділено на дві частини й приділено до двох окремих полків Дивізії "Тотенкопф". Я попав до полку "Теодор Айке" та з ним, після коротких фронтових пригод, ми 10-го травня 1945 р. в с. Нойкірху, що положене 20-25 км на схід від Лінцу, піддалися американцям, а ті нас після трьох днів передали відділам Совєтської армії.
Наша група, що її передали американці більшовикам, налічувала бл. 18 000 вояків, серед яких можна було зустріти вояків з різних німецьких дивізій, що входили до складу 6-ої армії, якою командував фельдмаршал Шернер. Тоді почалася моя "одіссея": у залізничних вагонах почерез Словаччину, Мадярщину, Румунію, Чорне море до м. Симферополя на Кримі. Роками прийшлося з іншим прізвищем удавати німця-шльонзака, якого село й сім'ю виселено на Захід, і так туди згодом звільнитися."
Інакша доля зустріла Є. М., що пише: "Після капітуляції Німеччини я попав з фронту в Тироль у французький полон і там мене репатріяційна комісія повернула "на батьківщину" — в Московську область, звідки після півтора року пощастило вернутися додому, та не надовго: бо в 1947р. я був заарештований, засуджений на 10 р. та вивезений у Сибір у Заполяр'я в "виправно-трудові табори" крайньої Півночі. Дотерміново я був весною 1955 р. звільнений враз зі справою т. зв. "німецьких леґіонів" і щасливо повернувся додому. Від 1980 р. живу на пенсії."
О.Г.