Наталка Буняк
Ми не прощаємось з тобою, Україною,
Тебе у серці зі собою понесем,
Рушник вишиваний дороговказом встелим
І плем'я нове за собою поведем.
Рік 43-ій і клич «здобути волю»,
Знов сколихнув нескорені серця,
Вдягнувши тимчасово не свої мундири,
Єднала молодь Дивізія «Галичина».
Цей клич, мов грім, вдаряв в молоді скроні,
Надія воскресала із поклику століть
І хлопці йшли, любов в душі горіла,
За волю України віддати свій одвіт.
Це красені, це молодь повна сили,
Хоч молоденькі ще, лице вкривав пушок,
Прощались з матір'ю залитою сльозами
Та не спинявся їхній задум, волі крок.
Тоді Вкраїна, стиснута кліщами
Боролася, тяжіли два фронти.
Московський визволитель давив в своїх обіймах,
А німець підступом палив наші хати.
Куди ж надію, це зернятко кинуть,
Хіба на полі ворога зросте?
То де ж знайти і де його посіять,
Щоб сходило нам збіжжя золоте?
Любов московську вже Україна знала,
Від тих обіймів лилась невинна кров,
Лиш армія своя підніме прапор волі
І знищить ворога, візьме під свій покров.
Тож стався задум, здобуть військовий вишкіл
Й так використать наших ворогів,
А потім стати на захист України,
Не дати ворогу топтати наш посів.
Співали пісню відлітаючі лелеки,
Дивізія боролась як могла,
Своєю кров'ю поливала Броди
Та волі ворогові в ярмо не продала.
Ви нині тут, ви нині ще між нами,
Хоч рідшають і хиляться ряди
Та прорив той, що дав нам волю і державу,
Залишиться на завжди, на віки.
В цей день у ваше Шестип'ятидесяття
Бажаєм вам здоров 'я й добрих днів,
Бо кожний з вас носив в душі завзяття,
Для України жив, про волю завжди снив.
То ж слава вам борці неумерущі,
Сьогодні Україна вже вільна!
Ви боронили край так як уміли,
Хай славиться «Дивізія Галичина»!
Немає коментарів:
Дописати коментар