У ч. 47 тижневика „Вільне Слово" з 20 листопада 1965 на сторінці „Вояцька Думка" поміщена стаття п. Степана Бігуна п. з. „Листопадовий Спомин". Мої завваги, вислані тоді негайно до „Вільного Слова", не були надруковані, тому прошу помістити їх на сторінках „Вістей Комбатанта".
Всяку спробу змалювати події зперед 47 літ, зокрема події, зв'язані з перебранням влади українцями на терені Західніх Земель України, слід привітати та ще й заохочувати всіх інших передати свої спомини та утримувати їх для майбутніх дослідників тої знаменної доби нашого державного відродження. Але ж ті спомини повинні бути як слід опрацьовані, віддзеркалювати події згідно з правдою та дійсним станом справи того часу. Звичайно, по стільки роках може закрастися в спомини якась неточність, бо ж людина не є непомильна, все таки і для недокладностей мусить бути якась границя.
В конкретному випадку зі спомином п. С. Бігуна маємо діло з кількома дуже яскравими недокладностями, що їх для добра справи треба спростувати. І так в першій частині того спомину п. С. Бігун образливо висловився на адресу авторів споминів: „Про переворот 1-20 листопада та про перебрання влади пишуть учасники тих подій кожного року, але пишуть і такі, що читали написане, пишуть навіть деякі видумки. Дійсних учасників, ініціяторів тих подій майже нема вже між живими. Один з наймолодших віком і ранґою був Дмитро Паліїв".
Далі читаємо там: „По правді не знав я Палієва. Був він тоді в австрійській уніформі в ранзі четаря (лейтенант)". Ще дальше пише п. С. Бігун: „Напр. у квітні 1919 року було 60 тисяч українського війська без зброї на фронті під Львовом, а тільки 50 тисяч вояків частинно озброєних і то австрійськими, російськими та німецькими крісами"...
Годі говорити про те, що переворот тривав від 1-20 листопада 1918 року, бо він тривав не більше як від вечора 31 жовтня 1918 до 4 листопада. Після того вся Східня Галичина була вже в руках української влади, а у самому Львові та Перемишлі вив'язалися бої проти озброєних відділів поляків, що повставали проти легальної української влади. Коли ж чуємо, що спомини пишуть також „такі, що читали написане, пишуть деякі видумки", то такого важкого закиду не слід робити, не навівши на доказ ані одного конкретного випадку. А чим був „Літопис Червоної Калини?!"
Або таке: „Дійсних учасників, ініціяторів тих подій майже нема вже між живими". А ми знаємо про те, що само „Об'єднання бувших вояків українців в Америці" має понад 800 членів в ЗДА, з них щонайменше 300 кол. вояків УГА, що майже всі були учасниками та творцями Листопадового Чину, щоправда не всі у Львові, але по всіх закутках ЗУЗемель. Бо не лише малий гурток старшин під проводом сот. УСС Дмитра Вітовського перевели переворот у Львові та видавали накази про перебрання влади в краю, але всі ті виконавці їхніх наказів були теж творцями Листопадового Чину! Певне, що в порівнянні з круглою цифрою 100.000 вояків УГА кількасот ще живучих, це дуже мале число, але в порівнянні з числом всіх наших комбатантів різних формацій тих кількасот „старої войни" становить ще таки поважний відсоток.
Навіщо писати, що „Дмитро Паліїв був в австрійській уніформі", коли всі ми знаємо, що він був Українським Січовим Стрільцем та носив стрілецьку уніформу з шапкою „мазепинкою" включно. Не відповідає правді, що Дм. Паліїв був четарем, бо тоді він був лише підхорунжим, що зовсім не зменшує його заслуг. У 1 томі твору „Українська Галицька Армія" на стор. 60 поміщені знимки всіх чотирьох найвизначніших членів Головного Революційного Комітету, що приготовив та перевів Листопадовий Чин і там подано їх тодішні старшинські ступні: сот. УСС Д. Вітовський, пор. Іван Рудницький, чет. Любомир Огоновський та підхор. УСС Дмитро Паліїв.
Баламутними є дані про чисельний стан УГА: „Напр. у квітні 1919 року було 60 тисяч українського війська без зброї на фронті під Львовом, а тільки 50 тисяч вояків частинно озброєних і то в австрійськими, російськими та німецькими крісами".. . Виходило б з того, що у квітні 1919 року на фронті „під Львовом" було при УГАрмії самої лише піхоти разом 110.000. Ми ж знаємо, що в той час фронт тягнувся від півночі на південь через цілу Західню Україну, то на інших відтинках повинно було бути бодай ще ЗО тисяч піхоти. Ми також знаємо, що УГА мала в той час також артилерію та відділи кінноти й інших допоміжних військ! Не знаю докладного джерельного матеріялу про стан УГА в квітні 1919, але дані про стан УГА з половини червня 1919 року подані на 276 стороні твору „Українська Галицька Армія" том II. З того зіставлення виходить, що для проектованих 20 бриґад у 5 корпусах мало бути всього війська 88.775 чи 85.905, а на фронті та в запіллі було тоді кругло 65.000, так що до заплянованого стану бракувало 20.905 вояків в тому старшин, підстарший і стрільців. О. Думін подає в „Українській Загальній Енциклопедії", т. III, стор. 771, що під час червневої офензиви Українська Галицька Армія нараховувала 70-75.000 війська, а за Збруч перейшла в силі 60.000 до 65.000. Не знаємо, на яких даних Автор опер свої твердження про циферний стан УГА, але гадаємо, що в цих справах появилось вже стільки авторитетних і фахівцями перевірених споминів та матеріялів, що слід покликуватися на них та, роблючи несправедливі закиди на іншу адресу, не робити самому поважних фактичних помилок.
1966.
М. Демянчук
кол. хорунжий УГА
Немає коментарів:
Дописати коментар