„ТЕРНОПІЛЬСЬКА ТВЕРДИНЯ"

Василь Федорович

(На підставі німецьких матеріялів)

Тернопіль ніколи не був твердинею, як нпр. Ковель зі своїм старовинним замком-фортецею. Щойно Гітлер в 1944 р. зробив з нього твердиню.

Вже саме географічне положення Тернополя — Подільська височина, перерізана ярами Стрипи, Серету і Збруча, а далі сусідство з Волинською рівниною — не надавалося до укріплень. Тому теж Тернопіль, який 1939 р. нараховував 35.000 населення, ніколи не був важливішим військовим пунктом. Правда, він був і досі є важливим залізничим вузлом, але ані давніше — за Австрії, ані пізніше — за Польщі, не мав укріплень. Тернопіль більше відомий, як осідок адміністраційних властей: за Австрії тут було окружне староство, за Польщі — воєвідський уряд, за німецької окупації — одне із староств Дистрикту Галичина, а тепер осідок обласного управління.

Інакше виглядала ситуація на початку 1944 р. В тому часі Червона Армія наблизилася до кордонів Галичини, тобто тодішнього Генерального Губернаторства. Щоб стримати похід ЧА, Гітлер наказав творити в певних пунктах своєрідні твердині, т. зв. укріплені місця (feste Platze), які мали б оперативне значення. 8 березня 1944 р. окремим наказом Гітлер подав:

1. Укріплені місця мають виконувати те саме завдання, що колишні твердині. Вони мають перешкодити ворогові здобути важливі оперативні пункти. Їх залога має завзято боронитися, навіть в оточенні далі битися, щоб зв'язати якнайбільше ворожих сил і створити передумови для успішного протинаступу.

2. Комендантами укріплених місць мають бути спеціяльно підібрані й загартовані в боях старшини, по змозі в ранзі генерала. Такого коменданта назначує головнокомандуючий найближчої групи армій, і тільки він може його відкликати. Комендант укріпленого місця особисто відповідає за виконання доручених йому завдань і має битися „до останнього вояка". Йому підлягає військова залога, всі військові й цивільні, без уваги на їх службові ступені. Комендант має необмежену військову й дисциплінарну владу через військові й наглі суди.

3. Залога укріпленого місця складається з двох частин: охоронної і загальної. Охоронна залога мусить завжди бути на місці до розпорядження коменданта. Загальну залогу треба своєчасно прислати до укріпленого місця так, щоб вона могла зайняти призначені для неї становища ще перед плянованим наступом. Силу залоги — охоронної і загальної — назначує головнокомандуючий групи армій, залежно від величини укріпленого місця і призначеного завдання (нпр., приготування й розбудова оборони, стримування ворожих сил).

В окремому додатку до того наказу означено в деталях завдання коменданта укріпленого місця, а саме:

При організуванні оборони безоглядно використати всі можливості, притягнути до того не лише військові відділи, але також і цивільне населення. Після призначення становищ для залоги, замкнути найголовніші дороги й вулиці, висадити в повітря мости та приготовити знищення всіх важливих військових споруд.

Встановити й утримувати комунікаційні лінії з військовими частинами (телефон, радіо, сигналізація, кур'єри), зорганізувати алярмові відділи й відбувати з ними вправи поготівля, притягнути до них всі службові одиниці, кожний німець зобов'язаний брати участь у тих приготуваннях. Звернути особливу увагу на протитанкову оборону. Заздалегідь подбати про амуніцію і харчі.

Треба назначити заступника чи наслідника коменданта, щоб виконував обов'язки в часі його неприсутности або смерти.

Для оборони укріпленого місця спершу вживати охоронну залогу, а в разі конечности також надіслану загальну залогу. В крайньому випадку дозволити себе оточити й далі битися до останнього. На випадок вламання ворога до укріпленого місця, кинути в бій всі резерви, навіть найслабші, та вжити протитанкові відділи для знищення ворожих танків і бронетранспортерів, що дуже важливе у вуличних боях. Комендант керує цілою акцією, він плянує правильне, проведення відступу й евакуації, не сміє допустити до паніки, в разі потреби стосу є військові й наглі суди.

Отже, на думку Гітлера, укріплені місця мали бути новим засобом оборони. На них й він покладав великі надії. Чим більше в перших місяцях 1944 року фронт пересувався на захід, Тернопіль здобував щоразу більше значення для німецької армії як залізничий вузол.

Це й було причиною, що Гітлер проголосив Тернопіль укріпленим місцем, не зважаючи на те, що в місті не було ніяких оборонних споруд та що терен взагалі не надавався до оборони. На думку німецьких військовиків, наказ Гітлера зовсім не мав сенсу, бо в місті неможливо розбудувати оборонні споруди.

Офіційно Тернопіль проголошено укріпленим місцем наказом Гітлера з 10 березня 1944 р. Згідно з тим наказом, головнокомандуючий групи армій „Україна-південь", фельдмаршал фон Манштайн, того самого дня повідомив про це командира 4-ої танкової армії, ген. Равса, підкреслюючи, що згідно з волею Гітлера, Тернопіль має боронитися „до останнього вояка". 4-а армія має доставити до міста відповідну кількість сил так, щоб можна було боронитися навіть в оточенні. Ген. Равс назначив ген. Шрепфлера комендантом Тернополя і доручив йому, негайно оголосити стан оборони міста враз з офіцерами й підофіцерами, зголосити запаси зброї та амуніції і подати свою думку, чи він зможе з такими силами боронитися в оточенні. Одночасно наказав військовими й наглими судами поборювати дезерцію з війська й безоглядно карати за найменші прояви ворожих дій чи саботажу цивільного населення, зазначуючи, що жоден німець — військовий чи цивільний — не сміє залишити міста без дозволу коменданта.

Для допомоги міському Гарнізонові і втримання зв'язку між містом та 4-ою танковою армією ген. Равс назначив 48-ий танковий корпус.

В боях за Тернопіль можна відмітити п'ять стадій.

І. Від 4 до 9 березня 1944.

Це період совєтської весняної офензиви, що почалася з Ямполя над річкою Горинь. Проти німецької армії „Південь" совєтське командування кинуло 1-ий Український фронт. Для німців особливо вразливий був відтинок між Тернополем і Проскуровом (тепер: Хмельницький) і вони сконцентрували тут великі сили. ЧА здобула Ямпіль, а після нього сусідні місцевості — Ланівці і Вербовець та стала загрожувати безпосередньо Тернополеві. Тому фельдмаршал фон Манштайн наказав командуючому 4-ої танкової армії присвятити окрему увагу обороні міста. Не зважаючи на всі заходи, ЧА прорвалася до Скалату (на півн. сході від Тернополя) й почала звідси оточення міста. Фон Манштайн наказав Шрепфлєрові приготовити негайно всі сили до оборони, включно з панцирними поїздами, гавбицями й резервою, та створити мостові причілки на східньому березі Серету, щоб не дозволити противникові укріпитися в тому районі. Далі комендант міста мав провести розвідку в сусідніх місцевостях (Мишковичі, Баворів, Лозова, Глубічок Великий) та забезпечити міст на Сереті в околиці Чистилова. Крім того, в порозумінні з окружним старостою, комендант твердині мав виселити з міста цивільне населення, відтранспортувати воєнноважливі сирівці і знищити засоби комунікації.

Коли проголошено стан оборони, наказано розстрілювати без суду грабіжників та всіх тих, хто без дозволу покидає місце праці. Якщо б якась військова частина покинула свої позиції, розстріляти кожного десятого вояка. В місті встановлено межі, поза які воякам не дозволено виходити, щоб легше виловлювати дезертерів. Немов на оправдання таких суворих заряджень, в наказі хвалиться честь німецького вояка у противагу до підлих боягузів.

Ті всі інструкції прийшли запізно. Ніяких готувань до оборони не можна було зробити, ЧА вдерлася до міста.

ІІ. Від 10 до 20 березня 1944

Це період боїв за місто і спроба німецької контрофензиви. ЧА великими силами стала натискати на Тернопіль з півночі і північного сходу. 10 березня вона зайняла північну частину міста. Комендант Шепфлер кинув свої останні резерви. Почалися вуличні бої. Німці втратили зв'язок з північною частиною міста. Комендант Шепфлер повідомив командуючого 48-го танкового корпусу про свій намір відтягнути війська з загроженого відтинку й очистити терен залізничої станції. Команда корпусу не дозволила на це, а наказала відкинути ворога, що прорвався, і витримати, аж прийде допомога. Шефлер боявся, що з браку сил не зможе виконати того наказу. Тоді командуючий корпусу вислав до Тернополя майора Еразмуса, а одночасно зажадав від головнокомандуючого 4-ої танкової армії звільнити Шепфлера від обов'язків, бо він „не доріс до свого завдання". Майор Еразмус мав добитися до Тернополя й не віддати ворогові ані п'яді землі.
Тим часом положення в місті дещо поправилося для німців ще перед приходом Еразмуса, бо їм вдалося відбити північну частину міста. Шепфлер повідомив ген. Равса, що тепер з одержаною допомогою він втримає Тернопіль. На другий день Шепфлера таки звільнено, а на його місце назначено ген. Кіттеля, колишнього коменданта містя Уманя, а на його заступника полк, фон Шенфельда.

Того самого дня ЧА намагалася знову здобути місто, але їх відбито. Це був для німців великий успіх. З тієї нагоди фельдмаршал фон Манштайн відвідав місто, обіцяв прислати підкріплення і дав згоду на встановелння мостових причілків на схід від міста. Та цей успіх був тільки тимчасовим, бо вже на другий день (13 березня) батальйони ЧА перейшли Серет біля Петрикова (на південь від Тернополя), щоб звідти вдарити на Тернопіль з півдня і сходу. Німцям знову вдалося відкинути противника за Серет. Але не на довго. Нові сили прорвалися через німецькі оборонні лінії й оточили місто. Фронтова лінія на східньому березі Серету перестала існувати. Німці мусіли відступити.

III. Від 21 до 25 березня 1944

21 березня 3 армії 1-ого Українського фронту вдарили на німецький 48-ий танковий корпус, що обороняв доступ до Тернополя. Тернопільську „твердиню" німці поділили на чотири частини: північну, східню, південну й західню. Кожна частина мала залогу, але всюди відчувався брак амуніції. У двох наступних днях ЧА оточила Тернопіль. Серед німців виникло замішання. Комендант Кіттель уступив, а на його місце прийшов ген. фон Найндорф. Він вимагав від 4-ої танкової армії нових танків, бо його силами місто не можна було боронити. Коли його оточено, в місті було тільки два полки залоги, а амуніції вистачало на десять днів. Фон Найндорф пропонував залишити Тернопіль, але фельдмаршал фон Манштайн відкинув те намагання, і наказав далі тримати місто, бо найпізніше 25 березня прийде допомога. Та це були тільки обіцянки, на відсіч не було найменших виглядів. Хоч військове командування схилялося до думки, що краще залишити Тернопіль, але Гітлер не давав дозволу на відступ.

IV. Від 26 березня до 10 квітня 1944

Бої за Тернопіль продовжувалися. Нові сили ЧА щоразу сильніше натискали на місто. Фон Найндорф уже на другий день боїв повідомив 4-у армію, що бракує амуніції, і слаба залога не має сил на протинаступ, ворог зайняв і знищив усі пункти опору, кільце оборони стискалося. Відповідь була ця сама: далі боронитися, допомога прийде. Плян протидії був такий: 48-ий танковий корпус, 9-а СС дивізія „Готенштавфен" і танкова частина полк. Фрібе, після короткої артилерійської підготови, мали прорвати фронтову лінію на відтинку Городище-Козлів (на захід від Тернополя), перейти Стрипу і пробитися до Тернополя. Якщо б корпусові не вдалося дійти до оборонного кільця укріпленого місця, то залога мала прорватися, з'єднатися з корпусом і йти разом з ним на захід у напрямі Стрипи.

Той план був неактуальний, бо ЧА була в місті.

V. Від 11 до 18 квітня 1944

Це період невдалої німецької відсічі. Наступ почався в ранніх годинах 11 квітня. Полк. Фрібе, після подолання початкових труднощів, приступив до атаки. Більшовики передбачали той маневр і сконцентрували великі сили в районі між Озірною і сильним артилерійським вогнем зупинити наступ. Тим часом 9-а СС дивізія „Готенштавфен" здобула Городище, а частинам 48-го корпусу вдалося на півдні від Городища зайняти вихідні позиції для наступу на Тернопіль. Проте німецький наступ не вдався. ЧА встигла зайняти поодинокі райони укріпленого місця й поробила значні прориви в оборонній лінії. В самому місті оборонний простір дуже зменшився. Обстріл й висаджування в повітря домів перемінили місто в купу руїн.

Залога далі планувала залишити Тернопіль, але Гітлер не дозволяв, запевнюючи, що відсіч напевно прийде, бо це обов'язок чести німецького війська визволити залогу без уваги на всі труднощі. Але вже два дні пізніше 13 квітня, Гітлер змінив свою думку й дозволив групі армії „Південь" діяти самостійно, бо нема надії втримати Тернопіль. Те повідомлення переслано командирові 4-ої армії, а він передав його комендантові міста фон Найндорфові та доручив йому приготовлятися до прориву з оточення.

Бої за Тернопіль добігали до кінця. Німці бачили, що без допомоги вони всі згинуть. В часі вуличних боїв 15 квітня загинув комендант фон Найндорф, команду перебрав його заступник полк, фон Шенфельд. Він негайно повідомив ген. Равса, що залога Тернополя нараховує 1.500 людей, бракує амуніції й води, всяка комунікація перервана. Він дав наказ до прориву. Той наказ подано до відома тільки офіцерам, тому про нього дуже мало відомо, бо всі офіцери згинули в боях. Не відомо теж, як відбувся прорив, бо звіти вояків, яким пощастило прорватися, були різні. Все таки пізніше устійнено, що прорив почався вночі 16 квітня. Вирвалося близько 700 вояків через південно-західну частину міста. Тут вони натрапили на ворожу заставу. Зав'язався завзятий бій. Німецькі втрати були великі, згинули всі офіцери, між ними полк. фон. Шенфельд. Рядові вояки, що уникнули смерти, розділилися на малі групи в надії, що так легше буде дістатися до німецьких ліній. Але дійшло їх тільки п'ять, решта загинула.

Незважаючи на це, німецьке командування наказало 16 квітня продовжувати наступ на Тернопіль, щоб визволити решту залоги. Уже не другий день цей наступ припинено з уваги на сильний ворожий спротив. Замкнена в Тернополі залога не могла вже розраховувати на допомогу й скапітулювала.

Німецькі частини відтягнено з-під Тернополя в інші райони. 48-ий танковий корпус і 9-а дивізія „Готенштавфен" перейшли в район Підгайців і Бережан. Танкова частина полк. Фрібе перейшла в район Золочева і Плугова до 4-ої армії.

18 квітня, після півторамісячних боїв, Тернопіль опинився в руках нових господарів.
„Твердиня Тернопіль" не виконала на неї наложеного завдання — вона не билася „до останнього вояка" і не зв'язала більших ворожих сил для німецького протинаступу.
Для деяких німецьких військових критиків Тернопіль — це Сталінград у мініатюрі.