2.1.1906 — 1.9.1980
Підгайний Богдан — громадський і політичний діяч, інженер; член Української Військової Організації, Бойовий референт Крайової екзекутиви Організації Українських Націоналістів у Галичині у 1930-их роках. Засуджений на процесі за вбивство польського міністра Б. Пєрацького у Варшаві в 1935 році на досмертну в'язницю і на процесі Крайової Екзекутиви ОУН у Львові в 1936 — на 15 років ув'язнення. Член проводу Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів у 1940-их роках член Політичної Ради ОУН за кордоном.
Кожне речення вищенаведеної нотатки з Енциклопедії Українознавства вимагало б окремої більшої довідки. Кожне це речення замикає поодинокі періоди бурхливого земського життя Богдана Підгайного. У кожному з цих періодів вирізняється незвичайне бажання все глибше допомогти і посилити боротьбу українського народу за свою державність та виявляється у рішучості конкретних чинів. Не кожному одначе доля дозволила у своїй земній "мандрівці" попасти в аванґард провідних "мандрівників", таких, на яких гляділи та шляхами яких ступали маси їхніх сучасників. Революціонер з психічної структури і незрушимого переконання, Богдан Підгайний, разом з генералом Тарасом Чупринкою (Романом Шухевичем), Степаном Бандерою і Миколою Лебедем, належав до цього авангарду свого покоління, яке історики вже тепер вважають "пробоєвим", за свій вклад у процес національного відродження українського народу. Це покоління свідомо нав'язало до визвольних змагань І-ої світової війни, поглибило ідею збройної боротьби та понесло її у широкі маси нашого народу. Події 2-ої світової війни і події після неї засвідчили правильність настанови і поступування цього покоління, а широкий відгомін мас — це запорука майбутнього успіху. Анатоль Камінський, колишній близький політичний співробітник Б. Підгайного, пише про нього так:
"І так як доля нашого народу тісно й органічно пов'язана з історією ОУН, так і життя Б. Підгайного пов'язане з організованим націоналістичним рухом нашого століття. Він бо — боєвик УВО, один із її першої трійки, він — боєвий референт Краєвої Екзекутиви ОУН, член проводу ЗЧ ОУН і член Політичної Ради ОУН за кордоном.
Націоналістична доба викувала поняття, яке найменоване ідеєю чину. Саме він був якраз передусім людиною чину і співтворцем доби.
Я хотів би однак згадати тут про окремий період в діяльності Б. Підгайного, а саме як керівника референтури краєвого зв'язку в доволі складний і важкий час 40-их і 50-их років. Якраз в краєвому зв'язку, мабуть, яскравіше, ніж будь-коли, Б. Підгайний виказав не лише відвагу й бистрість, подиву-гідну винахідливість і динамізм, але й широкий розмах концептування і плянування, провідницький і організаційний хист, маштабність, готовість на риск й одночасно холодний оперативний розрахунок штабовика високої кляси. А в парі з тим він виявляв величезне багатство людського зрозуміння і вирозуміння, безпретенсійности, щирости і звичайної скромности (...) Заразом в період внутрішніх криз він зумів був поставити на перше місце добро справи, політичну рацію і наказ Краю та відсунути набік особисті уболівання та пов'язання".
Б. Підгайний був старшиною дивізії "Галичина". Дивізію вважав за потенційний зародок частини майбутньої української армії. Цей погляд не був таємницею серед вояків, і звідси його часті непорозуміння з німецьким штабом дивізії. Фронтовий старшина, ранений під Бродами, з дивізією перемаршував Словаччину, Австрію і Юґославію. По повороті з полону з Ріміні включився знову в українське політичне життя, в якому займав важливі та відповідальні пости. Став співосновником Братства кол. вояків 1-ої УД УНА та його послідовним діячем. Довго очолював Крайову Управу Братства в Канаді, а в Головній Управі був заступником голови. В Канаді працював як інженер.
Доля не була ласкава для покоління інженера. Тюрми, табори відокремлення, табори полонених, життя в напрузі і безперервній небезпеці. Шикани і переслідування чужих бюрократів, хоч гартували духа та давали охоту до боротьби, але відбивалися від'ємно на здоров'ї. Доля вимагала від них жертв — твердих і тяжких — таких, на які людина може здобутися. Не судилося їм також, принаймні тим, що вже відійшли, побачити здійснення їхнього ідеалу. Але, мабуть, вже такі дороги провидіння. Мойсей вивів свій народ з єгипетської неволі, але сам не побачив вільної країни.
Сотник Б. Підгайний — це революціонер і вояк, який, свідомий своєї мети, крокував земським шляхом свого життя, поборюючи зустрічні перепони. Він — не тільки провідник і вояк, він в першу чергу людина, незвичайна людина, людина багатьох талантів, незрівняного дару розповідання, приємна у співжитті з другими, людина — дорадник, ініціатор, виконавець. Перефразовуючи американського генерала МекАртура, хочемо вірити, що старі вояки не вмирають; вони розпливаються в ідеї, за яку стояли і боролися, а ця ідея залишається з нами і тому з нами частина духовости покійного.
М. М.