Василь Федорович
Причинок до історії одної мапи.
В 1920 р. американське Географічне Товариство* опублікувало політичну мапу Европи, призначену для учасників мирової конференції в Парижі в 1919 р.* Мапа цікава для нас тим, що на ній червоною лінією зазначена та частина Східньої Галичини, яку Антанта хотіла передати напротяг 25-ти років під польську адміністрацію з застереженням, що там має відбутися в 1944 р. плебісцит для вирішення дальшої долі тих земель.*** Сьогодні та мапа має тільки історичне значення, бо в березні 1923 р. Рада Амбасадорів вирішила прилучити Східню Галичину до Польщі при застереженні для неї автономії. Очевидно Польща не додержала обіцянки, а якщо мова про згаданий плебісцит, то — немов для іронії долі — вона сама не діждала 1944 року...
Дещо про історичне підложжя тої рідкісної мапи.
В січні 1918 р. президент ЗСА В.Вілсон проголосив "14 пунктів" тобто головних принципів, на яких мав бути укладений мир після закінчення Першої світової війни. Згідно з 13-тим пунктом мала бути відбудована польська держава на теренах "заселених безспірно польською людністю". Паризька конференція під керівництвом ЗСА, Великої Британії, Франції, Італії та Японії мала устійнити кордони польської держави. Не було труднощів із західніми кордонами, бо переможена Німеччина не мала іншого вибору, як тільки приняти пропозицію аліянтів, а Польща також радо годилася на таку розв'язку. Зате встановлення східніх кордонів було дуже трудною проблемою. Польща в тому питанні була вперта й непоступлива: вона взагалі мала претенсії до "історичних" кордонів з 1772р., хоч бачила й повинна була розуміти, що таке домагання в змінених політичних обставинах нереальне, а то й смішне. Все-таки вона старалася якнайбільше виторгувати і забрати західні райони Білорусі, цілу Східню Галичину, а навіть частину зазбручанського Поділля, а те все з причин "мілітарних, економічних, культурних, історичних".****
Великі потуги також не були однозгідні в питанні Східньої Галичини. Франція, яку лучила з Польщею давня приязнь, а також династичні зв'язки, сприяла польській експансії на сході. Так само Італія попирала польські претенсії до Східньої Галичини. ЗСА годилися на прилучення до Польщі теренів, що їх забрала від неї Німеччина в часі "розборів", але противилися включенню Східньої Галичини до складу польської держави. (Пізніше ЗСА змодифікували своє становище в користь Польщі). Велика Британія взагалі противилася територіальній експансії Польщі. Японія не мала окремого зацікавлення в тих справах.*****
Цікаве, що тогочасні бритійські політики й історики та поодинокі автори на загал добре орієнтувалися в українських справах, а зокрема в українсько-польських відносинах.. Нпр. С. Бонсаль і Ллойд Джордж, оба учасники паризької конференції, згідно підкреслюють, що українці, русини, рутени, чи навіть карпатороси — це один і той самий 45-мільйоновий народ, що змагається за самостійну Україну. Впродовж історії українці завжди боролися за свободу проти литовців, поляків, москалів. Москалі тепер претендують на "герренфольк" і вважають українців меншевартними, а українську мову діялектом російської мови. Ніщо так не обурює українців, як зневага їхньої мови.******
На Паризькій конференції було кілька українських делегацій. Вони можливо мали неоднаковий підхід чи окрему тактику, але мета в них була одна — самостійна Україна. На жаль великі потуги не приділили належної уваги українським меморіялам, а шкода, бо якщо в Европі має бути тривалий мир, то не можна ігнорувати 45-мільйонового народу.*******
Спір між поляками й українцями існує віддавна; він особливо замітний у Східній Галичині, де українці творять більшість населення, а духово й культурно тяготіють до Наддніпрянської України. У поляків завжди було бажання мати Галичину в своїх руках та панувати над "рутенами-українцями". За австрійських часів поляки мали в Галичині різні привілеї і політичну перевагу над українцями, хоч не завжди доходили до того законним шляхом. З принципу поляки антиукраїнські, а до деякої міри навіть антислов'янські. Нпр. поляк Біліньскі, австрійський міністр для Боснії й Герцоґовини, в 1914 р. був одним із авторів ультимату до Сербії.********
Як відомо, Берестейський мир признав Україні Холмщину. Як тільки поляки про те довідалися, зчинили такий крик, що Австрія мусіла змодифікувати границі України на лінії Холмщини. В заміну за те Австрія обіцяла в тайному договорі створити зі Східньої Галичини окрему автономну провінцію. Але поляки й тут покиринили. Вони якось довідалися про зміст тайного договору й вимагали від австрійського уряду анулювати постанову про Східню Галичину. В червні 1918 р. граф Форґач з доручення австрійського уряду поїхав до Києва, щоб закомунікувати скасування клявзулі про автономію Східньої Галичини.********* Ця заява викликала зрозуміле огірчення українського народу.
В мировому договорі в Сен-Жермен з 1919 р. Австрія відступила цілу Галичину в розпорядження держав Антанти. Антанта признала Західню Галичину Польщі, а долю Східньої Галичини постановили вирішити окремо. Поляки не приняли того рішення, бо вони хотіли дістати цілу Галичину, зокрема Львів і Дрогобицький нафтовий басейн. Поляки на тих теренах творили меншість, але занимали ключеві позиції в адміністрації. Українці не скривалися зі своїми антипольськими настроями й ніяк не хотіли належати до Польщі. Отже передача Східньої Галичини Польщі була б можлива тільки силою зброї, а така розв'язка була б несправедлива для українців.**********
Тому аліянти шукали іншої розв'язки для Східньої Галичини. Були різні пляни й пропозиції включно до тимчасової окупації Східньої Галичини Чехословаччиною або Румунією. Була думка поділити Галичину так, щоб Львів і Дрогобич припали Польщі, але ні одна сторона не була вдоволена з такої пропозиції. Були також пляни перевести на спірних теренах плебісцит під міжнародною контролею, а вкінці ще й плян передати Галичину Польщі на певний обмежений час з забезпеченням автономії і свободи для українського населення з тим, щоб державна приналежність була згодом вирішена за принципом самовизначення. Всі ті пляни були даремні.
Коли в листопаді 1918 р. розпочалася війна між українцями й поляками, Антанта намагалася погодити обі сторони. В лютому 1919 р. прибула до Львова аліянтська комісія під проводом ген. Бартельмі й запропонувала перемир'я, але українці його не приняли, бо воно спиралося на помилкових заложеннях і не брало до уваги національного складу країни; згідно з тою пропозицією за поляками залишалась третина Східньої Галичини зі Львовом і Дрогобицьким нафтовим басейном. В березні 1919 р. Найвища Рада в Парижі вислала до українського й польського військового командування телеграму з підписами Вілсона, Ллойд Джорджа, Клемансо й Орлянда з закликом припинити бої та розпочати переговори в справі перемир'я. Українці приняли пропозицію, а поляки навіть не відповіли; війна продовжувалася. В квітні 1919 р. Міжаліянтська комісія "для укладення миру між Україною і Польщею", після наради з представниками обох воюючих сторін, виготовила проект польсько-української угоди. Українці приняли проект, а поляки відкинули його з "мілітарних мотивів", мовляв, окупація Східньої Галичини польською армією є необхідна для безпеки польської держави. Після тої невдачі Міжаліянтська комісія передала справу Найвищій Раді, яка 27 травня 1919 р. вислала Пілсудському гостру ноту з загрозою економічних санкцій, якщо Польща не погодиться на пропоновані умови перемир'я. Пілсудський у своїй відповіді заявив, що окупація Східньої Галичини є полякам потрібна для контакту з Румунією, бо існує небезпека, що німці й большевики можуть спільно вдарити на Польщу.***********
Через таку поставу Польщі справа Східньої Галичини затяглася й Паризька конференція знайшлася в тому відношенні в сліпому куті. А тим часом до Парижа наспівали тривожні вістки про загрозливе мілітарне становище на східньому фронті. Поляки подавали відомості, що на випадок заборони дальших воєнних операцій зі сторони польської армії, ті терени стануть жертвою большевицької навали. В тій ситуації Антанта дозволила армії Галлера вирушити на східній фронт для боротьби з большевиками, при чому поляки зобов'язалися не вживати тої армії проти українців. На ділі було інакше. Галлер кинув свої сили якраз проти українців. Коли про це довідалася Найвища Рада в Парижі, наказала Галлерові відтягнути свої війська з протиукраїнського фронту. Галлер не послухав того наказу, заслоняючись тим, що нібито не одержав телеграми. Зрештою ЗСА, завдяки впливам Падеревського, сприяли полякам і дивилися крізь пальці на затії Галлера.************ Галицька армія не могла успішно протиставитися добре озброєній армії Галлера. В результаті вже на початку червня 1919 р. поляки заняли цілу Галичину й поставили Антанту перед доконаним фактом. 25 червня 1919 р. аліянти офіційно дозволили полякам окупувати Східню Галичину по Збруч, а властиво тільки санкціонували той стан, який за той час заіснував. Мотивація аліянтів була така: якщо не дозволиться полякам окупувати Галичину, то польський уряд розлетиться, а з того скористають большевики й покотяться лявіною на захід. А того вони собі найменше бажали.*************
Ще раз в листопаді 1919 р. Паризька конференція пробувала розв'язати східньо-галицьке питання: тим разом хотіла дати Польщі мандат над Галичиною на 25 років, після чого Ліґа Націй мала б остаточно вирішити ту справу. Але поляки знова не погодилися і справу відложено "до актів". Скористали з того поляки, бо вони й так уже мали Східню Галичину в своїх руках, без ніяких застережень і зобов'язань. Розв'язка очевидно несправедлива й незадовільна. Українці не мали ніякої запоруки, що їх права будуть хоронені, й тому слушно нарікали на польську адміністрацію, яка трактувала їх так, як колись німці трактували поляків після поділу Польщі.**************
... Приготована для Паризької мирової конференції мапа, залишається як документ закулісових пертрактацій, плянів та пропозицій у справі Східньої Галичини.
_________________
* National Geographic Society, Washington, D.C.
** Мапа розміром 30x32 інчі, з поділкою 1 інч — 87 миль, була долучена до журналу "National Geographic Magazine" з 1921 року, том 39. Один примірник тої мапи зберігається в приміщеннях Онтарійського Товариства Багатокультурности в Торонті — The Multicultural History Society of Ontario.
*** Пропоновані границі: на сході — Збруч, на півночі — т. зв. Сокальський кордон, на заході — лінія на схід від Сяну так, що Перемишль припадав Польщі.
****, ***** H. W. V. Temperley. A history of Peace Conference of Paris. London, 1920. T. 6, ct. 233 i др.
******, ******* S. Bonsai. Suitors and supplicants: the little nations at Versailles. New York, 1946.
********, ********* H. W. V. Temperley. Op. cit. T. 4, ст. 67.
********** H. W. V. Temperley. Op. cit.
S.P. Tillman. Anglo-American relations and the Paris Peace Conference of 1919. Princeton, 1961.
*********** H.W. V. Temperley. Op. cit. T. 1.
************, ************** David Lloyd George.The truth about peace treaties. London, 1918-1938.
Цікаве спостереження Длойд Джорджа: "Поляки не респектували ніяких договорів, зокрема нехтували договір про оборону меншин і виповіли його односторонним актом в 1934 р., насильно польонізували українців і переслідували їх релігію, а в 1930 р. жорстоко тероризували населення т. зв. "пацифікацією".
************* H. W. V. Temperley. Op. cit. T. 4.