Юрій Тис-Крохмалюк
Під тим наголовком продовжую вістки про УД, які появляються у книжкових виданнях, та іншого роду публікаціях, які можуть стати матеріялом до опрацювання історії нашої формації. Не пропускаю однак і вісток про наших побратимів, які в умовах фронтових акцій в краю, опинилися в рядах УПА. Того роду матеріяли знаходяться у публікаціях з подій другої світової війни, виданих у Німеччині у численних споминах і опрацюваннях поодиноких фронтових дій, історій дивізій, корпусів, тощо. Багато матеріялів можна знайти у публікаціях, які появляються у Польщі. Було б дуже корисно, якщо б наші побратими, або громадяни, які не були учасниками збройних формацій, виписували навіть найдрібніші вістки, завваги, оцінки, тощо з різного роду видань у різних мовах, та передавали їх до нашої редакції.
1973 року появилася у Варшаві праця двох авторів, присвячена збройним змаганням Польщі з Українською Повстанською Армією у якій є теж згадки про УД і вояків цієї формації: Droga do nikąd : działalność organizacji ukraińskich nacjonalistów i jej likwidacja w Polsce", Warszawa, 1972, W-wo Minist. Obrony Narodowej. St. 587, ілюст. Вартість праці нерівномірна. Автори стараються не попадати у суперечности із офіційної пропаганди відносно ОУН, УПА і УД. Вони стверджують, що ніякої боротьби проти німецького окупанта не було, з виїмком малих взаїмних обстрілювань, та і не могло бути, бо операціями УПА командували німецькі старшини, які мали теж командні пости у більших з'єднаннях. Але у згаданій праці не знаходимо ні одного прізвища німецького старшини і ні одної частини УПА під німецькою командою. Здається, що автори почувалися невигідно у своїх твердженнях, коли вирішили оправдати брак доказів участи німецьких старшин: "цього питання ми не розглядали у наших дослідах з причини малої кількости матеріялів на цю тему". Але читачеві ясно, коли б автори мали хоч би один доказ у руках, не поминули б його у своїй книзі.
На совєтській пропаґанді спирається теж твердження авторів, що УПА і "дивізія СС Ґаліцієн" проголосили своїми ворогами Польщу, Румунію, СССР, Мадярщину, Україну на схід від Збруча, жидів, мельниківців УЦК, митрополита А. Шептицького, інші буржуазні українські партії, українських комуністів і старше українське покоління, (стор. 155). Аж під кінець війни, коли не було вже сумнівів, що німці війну програли, до своїх ворогів УПА і дивізія СС "Ґаліцієн" додали ще гітлерівців. Уже з цієї цитати бачимо примітивну пропаґанду московського типу, та її повну абсурдальність.
Автори твердять, що в українському національному рухові гегемонію перебрали бандерівці, а популярною стала ОУН. Зате дивізію створили мельниківці. Німці, узброївши УПА і УД дійшли до висновку, що вели досі злу політику у відношенні до українців. Автори наводять слова О. Райлє ""Macht und Ohnmacht der Geheimdienste" — München, 1968, таки німецькою мовою:
""Das war eine von den leider zahlreichen politischen Torheiten der Reichsregierung, durch die jene Volker, die bei Beginn des Krieges deutschfreundlich eingestellt waren, allmahlich auch zu unseren Feinden gemacht wurden."
В червні 1944 р. посилилася ще більше пропаґанда серед населення, щоб молодь вступала до дивізії СС Ґаліцієн і до Вермахту. На зібраннях, академіях і маніфестаціях переважали представники німецької влади, УЦК і дивізії СС "Ґаліцієн". Автор постійно пише, що спирається на архівах, совєтських виданнях, на звітах польської делеґатури лондонського уряду, на актах міністерства внутрішніх справ у Варшаві, але дата червня 1944 є нісенітницею. У той час большевицькі армії стояли під Бродами і УД готовилася в Німеччині до виїзду на фронт. Це не був час на маніфестації та організування академій і зібрань.
Автори згадують ще про старшинську школу УПА "Олені", яка весною 1944 р. розташувалася в районі міста Боріхов. Навчання тривало 4 місяці, командиром школи був майор Польовий. Викладали старшини дивізії СС "Ґаліцієн" та інших фашистівських формацій, (стор. 154). Слід справити: старшинська школа "Олені" існувала в районі міста Болехів, в напрямі південного заходу у віддалі около 25 км від міста, серед лісів недалеко шпиталя УПА. Це був вишкільний і організаційний центр УПА, розложений у комплексі лісів і гір між Болеховом і Сколем та селами Кам"янка, Поляниця, Лужки, Липа, Гребенів.
В час битви під Бродами, відбувалися великі бої УПА в цьому районі, проти совєтських партизан Шукаєва, одного полку мадярів і двох дивізій німецьких СС у силі 30.000 вояків. Згідно з тайним домовленням УПА з мадярським командуванням, мадярський полк відкрив тільки слабий вогонь у напрямі лісів і повернувся до міста Сколє. Третю дивізію німці вислали проти совєтських партизан Шукаєва, які відійшли на захід під натиском двох куренів УПА, що рушили з гори Лопата (1211 м.)
В тій інформації авторів маємо згадку про офіцерів УД, як викладачів старшинської школи "Олені". Не маємо вісток про дезерцію старшин УД з Німеччини до УПА, що було б і так неможливо. Не було теж таких старшин, що залишилися в Галичині на відпустці і перейшли до УПА. Зате після Битви під Бродами кілька тисяч дивізійників залишилося в УПА і в тому числі і немало підстаршин і старшин. Ці останні могли з наказу головного командування УПА перейти у Карпати і перебрати старшинський вишкіл в "Оленях", отже уже під совєтською окупацією.
Іншою подією була приявність двох німецьких СС дивізій в районі Болехова проти УПА і одної проти совєтських партизан Шукаєва у той час, коли в районі Бродів відбувалася трагедія не тільки нашої дивізії і не тільки XIII корпуса, що боронив фронт в районі Бродів, але і цілої 4-ої танкової армії, а з тим і цілого східнього фронту! Три досконало вивінувані СС дивізії могли, якщо не відвернути небезпеки повного провалу німецького фронту, то щонайменше відсунути розвал і спинити хаотичний відступ німецьких армій на цілому фронті.
Та мабуть в очах головної кватири німецьких збройних сил важнішим було знищити один з центрів УПА в Карпатах, чим стримати совєтську офензиву. Ця тема потребує особливого насвітлення у працях над історією І УД УНА.
Автори опрацьовували книгу на підставі совєтських джерел, бо всі прізвища подають у російській вимові: Чупрінка, Ґріцай, Ґончаренко, Оґієнко та багато інших. Тільки одне прізвище спольщили: інж. Вжецьоно!
Далі читаємо на різних сторінках, що УПА і УД вбивали жидів, українців і поляків, палили села, мучили населення. Цього роду пропаґанда існує по сьогодні в Україні. її вплив великий, бо в післявоєнних часах ґрасували на українських територіях різні банди, з осібна зорганізовані смерчем, які підшивалися під УПА діючи з тризубами на шапках та різними іншими національними відзнаками. Інші совєтські банди нападали на села і вбивали населення та грабили і за ними опісля нібито шукали відділи НКВД, як за з'єднаннями УПА.
Одинокі повстанці в роках війни, які помагали населенню ліками, харчами, які будували населенню понищені будинки, були совєтські і польські комуністичні партизани, лицарські, гуманні і вразливі на людську недолю!
Брехня, на якій спирається московська пропаґанда, є цікавим елементом успіху навіть у сателітній Польщі. Відомо, що жиди були винищені на теренах колишньої Польщі в роках 1942 і останки можливо в початку 1943 року. УПА у той час була у стадії організації і діяла в непроглядних теренах, де жидівського населення не було, і врешті, який сенс мало б витрачати сили і зброю на вбиванні жидів чи спокійного польського населення. Інакші часи настали, коли прийшлося поборювати не тільки німців, але і польську комуністичну і совєтську партизанку. Українська Дивізія в ті роки взагалі не існувала. Дивізію проголошено 28 квітня 1943 року, а 18 липня відбувся перший від'їзд групи добровольців на вишкіл.
Але для совєтської пропаґанди (а мабуть і для кожної іншої) десінформація (гарне слово, яке означає брехню!), факти, дати і особи не мають значення. Кожна брехня повторювана багато разів, прийметься як достовірна правда.
ОУН не відносилася ворожо до дивізії, яка поборювала совєтську і комуністичну польську партизанку, та згідно з авторами, мордувала масово жидів, а навпаки, післала до дивізії своїх довірених людей, щоб "виробити в дивізії справи національного духа". Тому багато вояків дивізії перейшло до УПА. Їх приймали, як елемент, що мав досвід і фронтовий вишкіл і передавав їм без виїмку командні пости. Часто теж проводилася боєва співпраця відділів УПА і Дивізії "Ґаліцієн". Автори не знають або не хочуть писати про те, що рішенням найвищих чинників ОУН і УПА була заборона для вояків УД переходити при нагоді відпусток або іншими шляхами самочинно до УПА.
Далі довідуємося, що в час офензиви совєтських армій в липні 1944 року, дивізія відійшла на захід. На терені Польщі німці вживали з'єднання дивізії як арієрґарди. Приміром в січні 1945 дивізія СС "Ґаліцієн" воювала в районі Кракова (під Звєжинцем) ослонюючи німецькі частини.
Проте довідуємося пізніше, що дивізію розбили під Бродами, вона втратила 70% в людях і боєвих засобах і тоді на чолі дивізії станув Павло Шандрук, колишній старшина польської армії і залишився командиром до кінця. Дивізію скерували на Чехословакію для доповнення і реорганізації, а її частини перекинуто до південної Австрії проти югослов'янських партизан.
В другій половині березня 1945 року почалася організація другої дивізії, на чолі якої станув націоналіст полк. П. Дяшенко (має бути Дяченко). В Берліні сформовано теж бриґаду для особливих завдань (диверсія і саботаж), в складі двох куренів під командою атамана Бульби.
Далі довідуємося, що в половині вересня 1939 року, Павло Шандрук був шефом штабу 29-ої бриґади піхоти, створеної 16 вересня 1939 з останків 29 дивізії і вільних груп вояків інших одиниць. Під кінець війни Павло Шандрук старався з'єднати усі галицькі формації в Українську Народню Армію. Після війни УНА згруповано під командою Шандрука в Італії в районі Ріміні, де ждали на вибух третьої світової війни.
Як бачимо, автори маючи до диспозиції усі архіви і джерела до своєї праці, а використали їх у дивний спосіб.
Далі автори твердять, що українські націоналісти мали три форми боротьби проти СССР:
1. Безпосередні дії політично-диверсійні українського леґіону і фронтові війська (тільки група А. Мельника).
2. Діяльність пропаґандивно-політична.
3. Екстремінація совєтських кадр, які не веліли евакуватися, та поборювання совєтської партизанки.
Після переходу фронту, УПА нав'язала розмови з польськими повстанцями, які стояли під впливом Лондону. Далі українці переводили вбивства як, наприклад, вбили ген. Ватутіна.
Дальший розвій випадків виглядає у світлі авторів так:
Не звертаючи уваги на Український Національний Комітет, затверджений німецьким урядом, німецькі чинники вели переговори безпосередньо з командирами українських фашистівських збройних сил. Німці хотіли використати формацію УПА під командою Романа Шухевича, ватаги атамана Т. Бульби-Боровця і останки українських есесів під П. Шандруком.
Усі ті командири були з весною 1945 у Німеччині. Р. Шухевич за згодою головного уряду безпеки Райху відпочивав у санаторії Карльове Вари (джерело — Воінский історический Архів). Бульба приїхав до Берліна, готель Кантстрассе 52, кімната 41 під прізвищем майора Канєнка. Павло Шандрук останній командир недобитків галицької СС на припоручення А. Мельника репрезентував ОУНм.
В дальших розділах маємо уже історію боротьби на Закерзоню, описану досить широко на основі не таких таємничих документах як досі. Цікаві є подробиці розмов делеґатів УПА до АК і ВІН, у яких кілька разів брали участь полк. Юрій Лопатинський, д-р В. Горбовий (Граб) і Вира.
Десятки сторінок присвячені подіям на Закерзоню; автори висловлюють подив до активности ОУН, УПА, які в таких умовах інформували держави західньої Европи про свої змагання і боєві успіхи. Численні статті і публікації у західній Европі інспіровані і пропаґовані ОУН-УПА.
На закінчення книжки читаємо:
"Багато бувших членів дивізії СС "Ґаліцієн" та інших фашистівсько-націоналістичних формацій американська окупаційна влада західньої Німеччини зґрупувала в таборі Бад Верісгофен в Баварії (18 км на північ від Кавфбоєрн). Там нові шефи, тим разом з-за океану, приготовляли їх до діяльности проти держав народньої демократії і СССР. В таборі відбувалися реґулярні військові вправи, головно в ділянці диверсії, саботажу і шпигунства".
Це все, що автори знали, або що дозволили їм публікувати. Накінець хочу згадати ще командира Ягоду — або Черника, який, як пишуть автори, був офіцером дивізії СС "Ґаліцієн".
Читаємо далі таке:
"Весною 1944 на терен повітів Томашів і Грубешів прийшла сотня Вовки, під командою Яґоди-Черника. Ті відділи перейшли з боями за Буг. Сотня Яґоди вчасною весною вернулася на Холмщину".
У зіставленні командних обсад ОУН-УПА округ Закерзонського Краю, автори подають "Ягоду-Черника" як військового референта УПА від березня до грудня 1945. Справжнє прізвище Ягоди є Анатоль Шидорук.
У залучнику 24 при кінці книжки автори подають плян організаційної структури УПА в Польщі від липня 1944 до 1945. Читаємо там, що курінь Ягоди-Черника був розміщений в районі Красностав-Холм.
В обсаді тактичного відтинка ВО Сян виступає Анатоль Шидорук — Ягода як командир відтинка 3 "Данилів" до грудня 1945.
Про командира Ягоду-Черника можна знайти більше у моїй праці в англійській мові.
1. Перед наступом на Радехів 25 квітня 1945 відбулася нарада командирів частин УПА призначених до акції, між ними був командир групи "Пролом" (80-150 вояків) Черник.
2. Ягода-командир спецвідділу для особливих доручень, 30 люда до акції на Камінь Коширський 19 серпня 1943 проти німців. Завдання: здобути сильно укріплений бункер у місті.
3. 19-20 серпня 1943 відділ вернувся до табору, бо ген. Фон дем Вах готовився напасти на табір, що у лісі. У таборі зібралися для оборони: школа для старшин, мали прибути ще 2 курені, які були в дорозі на Мізоч. Обороною командував Черник (Ягода). Після наступу німецького летунства, проти якого ми не мали протилетунської зброї, відділи залишили табір і заняли позиції у віддалі 200 м. від табору. Сподівалися наступу німців, в часі окруження перебилися і відійшли у ліс.
4. Весною 1945 року існує курінь Ягоди-Черника. Діяв на Закерзонню, у травні 1945 перейшов на схід за лінію Керзона.
5. 28 квітня 1946 прийшла вістка, що Ягода вбитий у бою біля Снятина.
Питання відкрите: чи Ягода був старшиною у 1 УД? Чи Ягода і Черник два псевдоніми А. Шидорука, чи може один з них справжнє прізвище? Чи дати в обох книжках правдиві? Чи хтось із читачів знав цього визначного старшину?
Врешті автори закінчують із сентиментом:
"На заході український націоналізм і далі знаходиться на дорозі до нікуди. Українські націоналісти, а з осібна колишні члени ОУН, УПА і 14-ої стрілецької дивізії СС "Ґаліцієн", які перебувають на еміґрації в ЗСА і Канаді, і далі дають вислови ненависти до соціялістичних країв.
...члени ОУН діють активно в організації "Північна Ліґа" з осідком у Голяндії. Її знаком є получені гітлерівський гакенкройц і оунівський тризуб. Останній з'їзд в Англії відбувся у Брінґтон в готелі Роял Павільон.
Українські націоналісти, нові союзники сіоністів, є тепер принимані публичною опінією Ізраїля, доказом чого є численні виповіді на сторінках преси Тель-Авіву.
Нині уже більшість провідників ОУН-УПА не живе. Ще в час війни був забитий у битві під Бродами 1944 провідник фашистівської ФНЄ офіцер СС "Ґаліцієн" Дмитро Паліїв".
Праця згаданих авторів має багато цікавих світлин, між іншими ген. Свєрчевського і ген. Ватутіна, численні таблиці, зіставлення і організаційні дані про УПА з багатьома прізвищами. Ці статистичні матеріяли треба б провірити і використати.
Під тим наголовком продовжую вістки про УД, які появляються у книжкових виданнях, та іншого роду публікаціях, які можуть стати матеріялом до опрацювання історії нашої формації. Не пропускаю однак і вісток про наших побратимів, які в умовах фронтових акцій в краю, опинилися в рядах УПА. Того роду матеріяли знаходяться у публікаціях з подій другої світової війни, виданих у Німеччині у численних споминах і опрацюваннях поодиноких фронтових дій, історій дивізій, корпусів, тощо. Багато матеріялів можна знайти у публікаціях, які появляються у Польщі. Було б дуже корисно, якщо б наші побратими, або громадяни, які не були учасниками збройних формацій, виписували навіть найдрібніші вістки, завваги, оцінки, тощо з різного роду видань у різних мовах, та передавали їх до нашої редакції.
На совєтській пропаґанді спирається теж твердження авторів, що УПА і "дивізія СС Ґаліцієн" проголосили своїми ворогами Польщу, Румунію, СССР, Мадярщину, Україну на схід від Збруча, жидів, мельниківців УЦК, митрополита А. Шептицького, інші буржуазні українські партії, українських комуністів і старше українське покоління, (стор. 155). Аж під кінець війни, коли не було вже сумнівів, що німці війну програли, до своїх ворогів УПА і дивізія СС "Ґаліцієн" додали ще гітлерівців. Уже з цієї цитати бачимо примітивну пропаґанду московського типу, та її повну абсурдальність.
Автори твердять, що в українському національному рухові гегемонію перебрали бандерівці, а популярною стала ОУН. Зате дивізію створили мельниківці. Німці, узброївши УПА і УД дійшли до висновку, що вели досі злу політику у відношенні до українців. Автори наводять слова О. Райлє ""Macht und Ohnmacht der Geheimdienste" — München, 1968, таки німецькою мовою:
""Das war eine von den leider zahlreichen politischen Torheiten der Reichsregierung, durch die jene Volker, die bei Beginn des Krieges deutschfreundlich eingestellt waren, allmahlich auch zu unseren Feinden gemacht wurden."
В червні 1944 р. посилилася ще більше пропаґанда серед населення, щоб молодь вступала до дивізії СС Ґаліцієн і до Вермахту. На зібраннях, академіях і маніфестаціях переважали представники німецької влади, УЦК і дивізії СС "Ґаліцієн". Автор постійно пише, що спирається на архівах, совєтських виданнях, на звітах польської делеґатури лондонського уряду, на актах міністерства внутрішніх справ у Варшаві, але дата червня 1944 є нісенітницею. У той час большевицькі армії стояли під Бродами і УД готовилася в Німеччині до виїзду на фронт. Це не був час на маніфестації та організування академій і зібрань.
Автори згадують ще про старшинську школу УПА "Олені", яка весною 1944 р. розташувалася в районі міста Боріхов. Навчання тривало 4 місяці, командиром школи був майор Польовий. Викладали старшини дивізії СС "Ґаліцієн" та інших фашистівських формацій, (стор. 154). Слід справити: старшинська школа "Олені" існувала в районі міста Болехів, в напрямі південного заходу у віддалі около 25 км від міста, серед лісів недалеко шпиталя УПА. Це був вишкільний і організаційний центр УПА, розложений у комплексі лісів і гір між Болеховом і Сколем та селами Кам"янка, Поляниця, Лужки, Липа, Гребенів.
В час битви під Бродами, відбувалися великі бої УПА в цьому районі, проти совєтських партизан Шукаєва, одного полку мадярів і двох дивізій німецьких СС у силі 30.000 вояків. Згідно з тайним домовленням УПА з мадярським командуванням, мадярський полк відкрив тільки слабий вогонь у напрямі лісів і повернувся до міста Сколє. Третю дивізію німці вислали проти совєтських партизан Шукаєва, які відійшли на захід під натиском двох куренів УПА, що рушили з гори Лопата (1211 м.)
В тій інформації авторів маємо згадку про офіцерів УД, як викладачів старшинської школи "Олені". Не маємо вісток про дезерцію старшин УД з Німеччини до УПА, що було б і так неможливо. Не було теж таких старшин, що залишилися в Галичині на відпустці і перейшли до УПА. Зате після Битви під Бродами кілька тисяч дивізійників залишилося в УПА і в тому числі і немало підстаршин і старшин. Ці останні могли з наказу головного командування УПА перейти у Карпати і перебрати старшинський вишкіл в "Оленях", отже уже під совєтською окупацією.
Іншою подією була приявність двох німецьких СС дивізій в районі Болехова проти УПА і одної проти совєтських партизан Шукаєва у той час, коли в районі Бродів відбувалася трагедія не тільки нашої дивізії і не тільки XIII корпуса, що боронив фронт в районі Бродів, але і цілої 4-ої танкової армії, а з тим і цілого східнього фронту! Три досконало вивінувані СС дивізії могли, якщо не відвернути небезпеки повного провалу німецького фронту, то щонайменше відсунути розвал і спинити хаотичний відступ німецьких армій на цілому фронті.
Та мабуть в очах головної кватири німецьких збройних сил важнішим було знищити один з центрів УПА в Карпатах, чим стримати совєтську офензиву. Ця тема потребує особливого насвітлення у працях над історією І УД УНА.
Автори опрацьовували книгу на підставі совєтських джерел, бо всі прізвища подають у російській вимові: Чупрінка, Ґріцай, Ґончаренко, Оґієнко та багато інших. Тільки одне прізвище спольщили: інж. Вжецьоно!
Далі читаємо на різних сторінках, що УПА і УД вбивали жидів, українців і поляків, палили села, мучили населення. Цього роду пропаґанда існує по сьогодні в Україні. її вплив великий, бо в післявоєнних часах ґрасували на українських територіях різні банди, з осібна зорганізовані смерчем, які підшивалися під УПА діючи з тризубами на шапках та різними іншими національними відзнаками. Інші совєтські банди нападали на села і вбивали населення та грабили і за ними опісля нібито шукали відділи НКВД, як за з'єднаннями УПА.
Одинокі повстанці в роках війни, які помагали населенню ліками, харчами, які будували населенню понищені будинки, були совєтські і польські комуністичні партизани, лицарські, гуманні і вразливі на людську недолю!
Брехня, на якій спирається московська пропаґанда, є цікавим елементом успіху навіть у сателітній Польщі. Відомо, що жиди були винищені на теренах колишньої Польщі в роках 1942 і останки можливо в початку 1943 року. УПА у той час була у стадії організації і діяла в непроглядних теренах, де жидівського населення не було, і врешті, який сенс мало б витрачати сили і зброю на вбиванні жидів чи спокійного польського населення. Інакші часи настали, коли прийшлося поборювати не тільки німців, але і польську комуністичну і совєтську партизанку. Українська Дивізія в ті роки взагалі не існувала. Дивізію проголошено 28 квітня 1943 року, а 18 липня відбувся перший від'їзд групи добровольців на вишкіл.
Але для совєтської пропаґанди (а мабуть і для кожної іншої) десінформація (гарне слово, яке означає брехню!), факти, дати і особи не мають значення. Кожна брехня повторювана багато разів, прийметься як достовірна правда.
ОУН не відносилася ворожо до дивізії, яка поборювала совєтську і комуністичну польську партизанку, та згідно з авторами, мордувала масово жидів, а навпаки, післала до дивізії своїх довірених людей, щоб "виробити в дивізії справи національного духа". Тому багато вояків дивізії перейшло до УПА. Їх приймали, як елемент, що мав досвід і фронтовий вишкіл і передавав їм без виїмку командні пости. Часто теж проводилася боєва співпраця відділів УПА і Дивізії "Ґаліцієн". Автори не знають або не хочуть писати про те, що рішенням найвищих чинників ОУН і УПА була заборона для вояків УД переходити при нагоді відпусток або іншими шляхами самочинно до УПА.
Далі довідуємося, що в час офензиви совєтських армій в липні 1944 року, дивізія відійшла на захід. На терені Польщі німці вживали з'єднання дивізії як арієрґарди. Приміром в січні 1945 дивізія СС "Ґаліцієн" воювала в районі Кракова (під Звєжинцем) ослонюючи німецькі частини.
Проте довідуємося пізніше, що дивізію розбили під Бродами, вона втратила 70% в людях і боєвих засобах і тоді на чолі дивізії станув Павло Шандрук, колишній старшина польської армії і залишився командиром до кінця. Дивізію скерували на Чехословакію для доповнення і реорганізації, а її частини перекинуто до південної Австрії проти югослов'янських партизан.
В другій половині березня 1945 року почалася організація другої дивізії, на чолі якої станув націоналіст полк. П. Дяшенко (має бути Дяченко). В Берліні сформовано теж бриґаду для особливих завдань (диверсія і саботаж), в складі двох куренів під командою атамана Бульби.
Далі довідуємося, що в половині вересня 1939 року, Павло Шандрук був шефом штабу 29-ої бриґади піхоти, створеної 16 вересня 1939 з останків 29 дивізії і вільних груп вояків інших одиниць. Під кінець війни Павло Шандрук старався з'єднати усі галицькі формації в Українську Народню Армію. Після війни УНА згруповано під командою Шандрука в Італії в районі Ріміні, де ждали на вибух третьої світової війни.
Як бачимо, автори маючи до диспозиції усі архіви і джерела до своєї праці, а використали їх у дивний спосіб.
Далі автори твердять, що українські націоналісти мали три форми боротьби проти СССР:
1. Безпосередні дії політично-диверсійні українського леґіону і фронтові війська (тільки група А. Мельника).
2. Діяльність пропаґандивно-політична.
3. Екстремінація совєтських кадр, які не веліли евакуватися, та поборювання совєтської партизанки.
Після переходу фронту, УПА нав'язала розмови з польськими повстанцями, які стояли під впливом Лондону. Далі українці переводили вбивства як, наприклад, вбили ген. Ватутіна.
Дальший розвій випадків виглядає у світлі авторів так:
Не звертаючи уваги на Український Національний Комітет, затверджений німецьким урядом, німецькі чинники вели переговори безпосередньо з командирами українських фашистівських збройних сил. Німці хотіли використати формацію УПА під командою Романа Шухевича, ватаги атамана Т. Бульби-Боровця і останки українських есесів під П. Шандруком.
Усі ті командири були з весною 1945 у Німеччині. Р. Шухевич за згодою головного уряду безпеки Райху відпочивав у санаторії Карльове Вари (джерело — Воінский історический Архів). Бульба приїхав до Берліна, готель Кантстрассе 52, кімната 41 під прізвищем майора Канєнка. Павло Шандрук останній командир недобитків галицької СС на припоручення А. Мельника репрезентував ОУНм.
В дальших розділах маємо уже історію боротьби на Закерзоню, описану досить широко на основі не таких таємничих документах як досі. Цікаві є подробиці розмов делеґатів УПА до АК і ВІН, у яких кілька разів брали участь полк. Юрій Лопатинський, д-р В. Горбовий (Граб) і Вира.
Десятки сторінок присвячені подіям на Закерзоню; автори висловлюють подив до активности ОУН, УПА, які в таких умовах інформували держави західньої Европи про свої змагання і боєві успіхи. Численні статті і публікації у західній Европі інспіровані і пропаґовані ОУН-УПА.
На закінчення книжки читаємо:
"Багато бувших членів дивізії СС "Ґаліцієн" та інших фашистівсько-націоналістичних формацій американська окупаційна влада західньої Німеччини зґрупувала в таборі Бад Верісгофен в Баварії (18 км на північ від Кавфбоєрн). Там нові шефи, тим разом з-за океану, приготовляли їх до діяльности проти держав народньої демократії і СССР. В таборі відбувалися реґулярні військові вправи, головно в ділянці диверсії, саботажу і шпигунства".
Це все, що автори знали, або що дозволили їм публікувати. Накінець хочу згадати ще командира Ягоду — або Черника, який, як пишуть автори, був офіцером дивізії СС "Ґаліцієн".
Читаємо далі таке:
"Весною 1944 на терен повітів Томашів і Грубешів прийшла сотня Вовки, під командою Яґоди-Черника. Ті відділи перейшли з боями за Буг. Сотня Яґоди вчасною весною вернулася на Холмщину".
У зіставленні командних обсад ОУН-УПА округ Закерзонського Краю, автори подають "Ягоду-Черника" як військового референта УПА від березня до грудня 1945. Справжнє прізвище Ягоди є Анатоль Шидорук.
У залучнику 24 при кінці книжки автори подають плян організаційної структури УПА в Польщі від липня 1944 до 1945. Читаємо там, що курінь Ягоди-Черника був розміщений в районі Красностав-Холм.
В обсаді тактичного відтинка ВО Сян виступає Анатоль Шидорук — Ягода як командир відтинка 3 "Данилів" до грудня 1945.
Про командира Ягоду-Черника можна знайти більше у моїй праці в англійській мові.
1. Перед наступом на Радехів 25 квітня 1945 відбулася нарада командирів частин УПА призначених до акції, між ними був командир групи "Пролом" (80-150 вояків) Черник.
2. Ягода-командир спецвідділу для особливих доручень, 30 люда до акції на Камінь Коширський 19 серпня 1943 проти німців. Завдання: здобути сильно укріплений бункер у місті.
3. 19-20 серпня 1943 відділ вернувся до табору, бо ген. Фон дем Вах готовився напасти на табір, що у лісі. У таборі зібралися для оборони: школа для старшин, мали прибути ще 2 курені, які були в дорозі на Мізоч. Обороною командував Черник (Ягода). Після наступу німецького летунства, проти якого ми не мали протилетунської зброї, відділи залишили табір і заняли позиції у віддалі 200 м. від табору. Сподівалися наступу німців, в часі окруження перебилися і відійшли у ліс.
4. Весною 1945 року існує курінь Ягоди-Черника. Діяв на Закерзонню, у травні 1945 перейшов на схід за лінію Керзона.
5. 28 квітня 1946 прийшла вістка, що Ягода вбитий у бою біля Снятина.
Питання відкрите: чи Ягода був старшиною у 1 УД? Чи Ягода і Черник два псевдоніми А. Шидорука, чи може один з них справжнє прізвище? Чи дати в обох книжках правдиві? Чи хтось із читачів знав цього визначного старшину?
Врешті автори закінчують із сентиментом:
"На заході український націоналізм і далі знаходиться на дорозі до нікуди. Українські націоналісти, а з осібна колишні члени ОУН, УПА і 14-ої стрілецької дивізії СС "Ґаліцієн", які перебувають на еміґрації в ЗСА і Канаді, і далі дають вислови ненависти до соціялістичних країв.
...члени ОУН діють активно в організації "Північна Ліґа" з осідком у Голяндії. Її знаком є получені гітлерівський гакенкройц і оунівський тризуб. Останній з'їзд в Англії відбувся у Брінґтон в готелі Роял Павільон.
Українські націоналісти, нові союзники сіоністів, є тепер принимані публичною опінією Ізраїля, доказом чого є численні виповіді на сторінках преси Тель-Авіву.
Нині уже більшість провідників ОУН-УПА не живе. Ще в час війни був забитий у битві під Бродами 1944 провідник фашистівської ФНЄ офіцер СС "Ґаліцієн" Дмитро Паліїв".
Праця згаданих авторів має багато цікавих світлин, між іншими ген. Свєрчевського і ген. Ватутіна, численні таблиці, зіставлення і організаційні дані про УПА з багатьома прізвищами. Ці статистичні матеріяли треба б провірити і використати.
